Дата документу 22.10.2021 Справа № 332/986/21
Є.У.№ 332/986/21 Головуючий у 1 інстанції: Сінєльник Р.В.
№ 22-ц/807/2710/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
22 жовтня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Бєлки В.Ю.
Онищенка Е.А.
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району на рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 13 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району про індексацію грошового зобов'язання та сплату трьох процентів річних,
В березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району про індексацію грошового зобов'язання та сплату трьох процентів річних.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що постановою Заводського районного суду м.Запоріжжя від 04.05.2011р. по справі 2-а-1668/11, яке набрало законної сили 10.11.2011р. зобов'язано УПСЗН ЗМР по Заводському району, здійснити перерахунок та виплатити позивачу недоплачену суму щорічної одноразової допомоги на оздоровлення. Відповідачем було здійснено нарахування відповідної одноразової допомоги позивачу у відповідності до рішення в сумі 4245 грн., що підтверджується листом відповідача від 29.09.2020 р. та доданим до нього розрахунком, проте зазначена сума, нарахована за рішенням суду, так і не була виплачена позивачу.
Посилаючись на вищезазначене просив суд, стягнути з відповідача на користь позивача нараховані інфляційні втрати в розмірі 7093 гривень 46 копійок та три проценти річних у розмірі 1144 гривень за період з 10.11.2011 року по 01.11.2020 року на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Заводського районного суду м. Запоріжжя від 04.05.2011 року по справі № 2а-1668/11, а всього 8237 гривень 46 копійок.
Рішенням Заводського районного суду м.Запоріжжя від 13 травня 2021 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району на користь ОСОБА_1 нараховані інфляційні втрати в розмірі 7093 гривень 46 копійок та три проценти річних у розмірі 1144 гривень за період з 10.11.2011 року по 01.11.2020 року на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Заводського районного суду м. Запоріжжя від 04.05.2011 року по справі № 2а-1668/11, а всього 8237 гривень 46 копійок.
Стягнуто з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району судовий збір в розмірі 2270 гривень в дохід держави.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, УСЗН Запорізької міської ради по Заводському району подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Заводського районного суду м.Запоріжжя від 04.05.2011р. по справі 2-а-1668/11, яке набрало законної сили 10.11.2011р., зобов'язано УПСЗН ЗМР по Заводському району, здійснити перерахунок та виплатити позивачу недоплачену суму щорічної одноразової допомоги на оздоровлення.
Відповідачем було здійснено нарахування відповідної одноразової допомоги позивачу у відповідності до рішення в сумі 4245 грн., що підтверджується листом відповідача від 29.09.2020 р. та доданим до нього розрахунком, проте зазначена сума, нарахована за рішенням суду, так і не була виплачена позивачу.
Отже, предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання, а саме виплати грошових коштів, нарахованих на виконання постанови Заводського районного суду м. Запоріжжя від 04.05.2011 по справі № 2-а-1668/11.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 14-68цс18 (№ 758/1303/15-ц), виходив з того, що відповідно до положень статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Отже, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
З огляду на зазначене, суд першої інстанції зробив висновок, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт) та вони поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Така правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (№ 686/21962/15-ц).
Тож суд першої інстанції суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання є обґрунтованими.
Разом з тим, судом першої інстанції не було враховано наступне.
Позов з яким звернувся до суду позивач відноситься до публічно-правових спорів, що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а отже не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тому у відкритті провадження необхідно було відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Заявлені у позові вимоги із врахуванням повноважень відповідача є спором щодо стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у ч. першій статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) зазначено: "Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим (пункт 7.53).
Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту приросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору (пункт 7.54).
Відтак ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України та Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір (пункт 7.55).
Аналогічно й у справі, що розглядається спір за позитивними вимогами про компенсацію частини соціальних виплат, що заявлені з підстав положень статті 625 ЦК України і Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та з причин затримання виплат, також належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов'язків у цих правовідносинах і їх суб'єктний склад, слід виснувати, що у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір щодо нарахування, сплати та перерахунку соціальних виплат, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України та про стягнення втрат частини соціальних виплат у зв'язку з несвоєчасною їх виплатою на підстав Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а тому справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства (пункт 7.72)".
Ураховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20), даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що у відповідності до ст. 377 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки порушено правила юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 ЦПК України.
Відповідно до ст. 377 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 377, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 13 травня 2021 року по цій справі скасувати.
Провадження в справі закрити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено 22 жовтня 2021 р.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: В.Ю. Бєлка
Е.А.Онищенко