Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"11" травня 2010 р. Справа № 60/37-10
вх. № 1146/4-60
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
прокурора - не з'явився
1-го позивача - не з'явився
2-го позивача - Веременич Д.С., довіреність №2/03/10 від 09.03.2010р.
відповідача - не з'явився
розглянувши справу за позовом Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі
1. Міністерства внутрішніх справ України, м. Київ
2. Військової частини 3024, м. Павлоград
до Управління Держкомзему у Харківському районі Харківської області, с. Пісочин
про стягнення 5768,52 грн.
Військовий прокурор Дніпропетровського гарнізону звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та Військової частини 3024 про стягнення заборгованості у розмірі 3960,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 1808,52 грн., що виникла внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати за надані протягом червня 2009 року послуги за договором №1 про забезпечення безпеки на території об'єкта від 01 березня 2009 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 лютого 2010 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 15 березня 2010 року о 10:20 годині.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 березня 2010 року розгляд справи було відкладено на 06 квітня 2010 року о 11:40.
Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області від 06 квітня 2010 року строк вирішення спору було продовжено за межами 2-х місячного строку, встановленого ч.1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України до 15 травня 2010 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 06 квітня 2010 року розгляд справи було відкладено на 11 травня 2010 року о 10:00.
2-й позивач у судовому засіданні підтримує позовні вимоги, просить суд їх задовольнити на підставах, викладених у позовній заяві.
Прокурор та 1-й позивач у судове засідання не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином.
Через канцелярію господарського суду Харківської області 23 березня 2010 року надійшло клопотання 1-го позивача про розгляд справи без участі 1-го позивача. Крім того 1-й позивач зазначає, що підтримує позовну заяву прокурора.
Суд, розглянувши дане клопотання, визнав його таким, що не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та задовольнив його.
Також через канцелярію господарського суду Харківської області 28 квітня 2010 року надійшло клопотання прокурора у справі №60/37-10 (вх. №1858), в якому прокурор зазначає про належне отримання відповідачем копії позовної заяви з додатками, з урахуванням чого клопотання відповідача про неотримання копій доданих до позовної заяви документів є спробою затягнути розгляд справи по суті. Суд дані поясненя долучає до матеріалів справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений у судовому засіданні 06 квітня 2010 р. під розписку. Відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.
Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою прокурора за наявними у справі матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника 2-го позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
01 березня 2009 року між Управлінням Держкомзему у Харківському районі Харківської області (відповідач) та Військовою частиною 3024 (2-ий позивач) ВВ МВС України було укладено договір № 1 про забезпечення безпеки на території об'єкта.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до умов договору, а саме п.1.1., предметом договору є забезпеченням безпеки силами та засобами 2-го позивача на відповідній території відповідача за адресою: м. Харків, вул. Петровського, 37 Управління Держкомзему у Харківському районі Харківської області.
У відповідності до п.3.2. договору 2-ий позивач зобов'язався організовувати забезпечення безпеки території відповідача, для чого виділяти щодобово згідно заявки відповідача наряд у кількості двох військовослужбовців служби за контрактом з 08:00 год. до 20:00 год., або з 20:00 год. до 08:00 год. без святкових та вихідних днів, а також згідно вимог відповідача двох військовослужбовців служби за контрактом для забезпечення безпеки при отриманні та супроводженні автотранспорту (кур'єра) відповідача, який здійснює транспортування (доставку) службової кореспонденції (спеціальної пошти), із розрахунку часу службового навантаження згідно заяви.
Пунктом 4.1. договору сторони визначили, що сума угоди визначається сторонами на основі розрахунку (додаток № 2) і складає 4092,00 грн. на місяць (без урахування ПДВ) - із розрахунку 31 доба на місяць, чи 3960,00 грн. на місяць (без урахування ПДВ) - із розрахунку 30 діб на місяць, 4910,40 грн. (з урахуванням ПДВ) - з розрахунку 31 доба на місяць, 4752,00 грн. (з урахуванням ПДВ) - з розрахунку 30 діб на місяць. Сума оплати за виконання робіт для забезпечення безпеки при отриманні та супроводженні автотранспорту (кур'єра) відповідача, який здійснює транспортування (доставку) службової кореспонденції (спеціальної пошти) здійснюється з розрахунку 5,50 грн. за годину (без урахування ПДВ), 6,60 грн. (з урахуванням ПДВ) згідно акту виконаних робіт та табелю. В разі зміни норм витрати, у тому числі при проведенні державою індексації доходів населення, інших заходів, що викликають зміну суми витрат на утримання осіб, залучених до забезпечення безпеки, сума договору змінюється на основі наданого обгрунтованого розрахунку без переоформлення договору.
Відповідно до п.4.2. договору вартість забезпечення безпеки одного військовослужбовця складає 5,50 грн. за годину (без урахування ПДВ), 6,60 грн. (з урахуванням ПДВ).
Згідно п.4.3. договору оплата здійснюється відповідачем на підставі наданого 2-м позивачем акту виконаних робіт, але не пізніше 25-числа наступного місяця, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок 2-го позивача.
П. 9.1. договору сторони встановили строк дії договору, а саме він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2009 року.
2-ий позивач виконав свої зобов'язання за вказаним договором, а саме надав послуги за червень 2009 року на суму 3960 грн. без урахування ПДВ, що підтверджується табелем виходу на роботу вільнонайманого складу військового наряду від в/ч 3024 за червень 2009 року, підписаному 2-им позивачем та відповідачем та актом прийому - здачі виконаних робіт від 31.06.2009 року, який також підписано представниками 2-го позивача та відповідача. В акті сторони також відзначили, що претензій одна до одної не мають.
Відповідач отримав зазначені послуги у червні 2009 року, однак їх вартість в сумі 3960 грн. без урахування ПДВ не сплатив, у зв'язку з чим виникла заборгованість відповідача в сумі 3960 грн. без урахування ПДВ.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п.4.4. договору у випадку несвоєчасної оплати послуг, обумовлених предметом договору, з відповідача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми договору за кожен день прострочення, та неустойка в розмірі 3% річних.
Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
П.6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи вищевикладене відповідачу було нараховано пеню в сумі 355,20 грн. та неустойку в сумі 1453,32 грн., яка відповідає вимогам договору та діючому законодавству України.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 2006 року № 1383, Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України" внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України (далі - внутрішні війська) входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних об'єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю.
У відповідності до ст. 12 цього Закону фінансування внутрішніх військ провадиться за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів міністерств і відомств, у розпорядженні яких знаходяться об'єкти, які охороняються цими військами.
Військова частина 3024 входить до системи Міністерства внутрішніх справ України та є суб'єктом господарської діяльності, яка утримується за рахунок державного бюджету.
Військова частина 3024 є юридичною особою, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АД № 398026.
Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Враховуючи вищевикладене господарський суд дійшов висновку про те, що Військова частина 3024 як учасник спірних господарських правовідносин може бути позивачем у господарському суді.
Згідно ч.2 ст. 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
У відповідності до ст. 23 Господарського процесуального кодексу України позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.
Як вбачається з матеріалів справи прокурор у позовній заяві просить суд стягнути суму основної заборгованості та штрафні санкції на користь Міністерства внутрішніх справ України в особі Військової частини 3024, незважаючи на те, що Міністерство внутрішніх справ України не є учасником спірних правовідносин, що виникли на підставі договору №1 про забезпечення безпеки на території об'єкта від 01 березня 2009 року, а також те, що Міністерство внутрішніх справ України є також юридичною особою, яка в силу приписів ст. 80 Цивільного кодексу України, ст. 23 Господарського процесуального кодексу України може бути позивачем та самостійно виступати в судовому процесі.
Прокурором та позивачами під час розгляду справи також не надано доказів того, що до Міністерства внутрішніх справ України перейшло право вимоги боргу за договором №1 про забезпечення безпеки на території об'єкта від 01 березня 2009 року.
З урахуванням вищевикладеного господарський суд дійшов висновку, що позов прокурора про стягнення заборгованості у розмірі 3960,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 1808,52 грн. на користь юридичної особи, яка не є учасником спірних правовідносин Міністерства внутрішніх справ України в особі Військової частини 3024, яка є юридичною особою та є учасником спірних правовідносин не підлягає задоволенню. Крім того, суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено можливість юридичної особи звертатись до суду з позовом від імені іншої юридичної особи.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 102 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн. у разі відмови в задоволенні позову не підлягають покладенню на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 80, 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 626, 629, 901 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193, 216, 217, 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, ст.ст. 1, 12 Закону України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України", статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 21, 22, 23, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Клопотання 1-го позивача про розгляд справи без участі представника 1-го позивача - задовольнити.
Відмовити в задоволенні позову повністю.
Суддя
Повний текст рішення по справі №60/37-10 підписано 17 травня 2010 року.