"04" червня 2010 р.Справа № 9/23-615
Господарський суд Тернопільської області
у складі
Розглянув справу
за позовом Козівського районного споживчого товариства, вул. Грушевського, 25, смт. Козова, Козівського району, Тернопільської області, 47600
до відповідача Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області б-р. Шевченка, 1, м.Тернопіль, 46001
про cтягнення заборгованості в сумі 29 082 грн. 27 коп., із них: 26 360 грн. - основний борг та 2 722 грн. 27 коп. - пеня.
За участю представників сторін:
позивача: Прийма Л.Я. -довіреність від 01.01.2010р.
відповідача: Чеканівський В.Р. -довіреність №54 від 11.01.2010р.
Представникам позивача та відповідача роз'яснено права та обов'язки учасників судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.
Судом в порядку ст. 81-1 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання сторін.
Суть справи:
Позивач -Козівське районне споживче товариство, вул. Грушевського, 25, смт. Козова, Козівського району, Тернопільської області, звернувся 08.04.2010р. (вх.№0670(н) згідно штампу канцелярії суду) до господарського суду Тернопільської області з позовом до Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області, б-р. Шевченка, 1, м.Тернопіль про стягнення заборгованості в сумі 29 778 грн. 53 коп., із них: 27 010 грн. - основний борг та 2 768 грн. 53 коп. - пеня.
Позов обґрунтовується копіями Договору №47 від 01.01.2009р., Акту -передачі від 01.01.2009р., претензії на суму 25223 грн. з поштовою квитанцією, розрахунком позовних вимог станом на 01.01.2010р. ; іншими матеріалами.
В процесі розгляду справи позивач надав суду заяву про уточнення позовних вимог №07-01/98 від 17.05.2010р., відповідно до якої просить стягнути з Управління державного казначейства України у Тернопільській області на користь Козівського районного споживчого товариства заборгованість в сумі 29 082,27 грн., із них: 26 360,00грн. -основного боргу та 2 722,27грн. -пені з врахуванням здійсненої відповідачем оплати за оренду приміщення в сумі 650 грн. за платіжним дорученням №16 від 02.02.2010р.
В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні (п. 6. інф. л. ВГСУ від 13.08.2008 № 01-8/482, п. 17 інф. л. ВГСУ від 20.10.2006р. № 01-8/2351).
Суд, розглянувши подану позивачем заяву, прийняв її як таку, що подана в порядку ст.22 ГПК України.
Враховуючи зазначене, у справі має місце нова ціна позову і позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 29 082грн. 27 коп., із них: 26 360 грн. - основний борг та 2 722 грн. 27 коп. - пеня.
Ухвалою господарського суду від 09.04.2010 р. порушено провадження у даній справі та її розгляд призначено на 23.04.2010 р. З метою правильного і об'єктивного розгляду справи та надання сторонам, передбаченого ст. ст. 4-2,4-3,22 ГПК України, рівного права на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів, розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 ГПК України ухвалою від 23.04.2010р. на 07.05.2010р. за клопотанням відповідача, ухвалою від 07.05.2010р. на 21.05.2010р., ухвалою від 21.05.2010р. на 04.06.2010р. в зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів.
Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві та подав суду Акт звірки розрахунків за І квартал 2010 року за підписом представників позивача та відповідача.
Відповідач в судовому засіданні та у відзиві на позов проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивач в позовній заяві не врахував наступного.
Згідно з п. 15 Постанови Кабінету Міністрів України "Питання Державного казначейства України" від 21.12.2005р. за №1232, казначейство утримується за рахунок державного бюджету в межах коштів, передбачених на утримання Міністерства фінансів. Зазначає, що відповідач утримується за рахунок коштів державного бюджету в межах коштів, передбачених на утримання Державного казначейства України. Стверджує, що станом на 01.01.2010р., питання фінансування відповідача залишилось не вирішеним. Однак, з метою вирішення даного питання, відповідач направляв листи від 07.05.2009р. №13.1-51-01/68-2016 та від 19.02.2010р. №13.1-51-01/23-902 до Державного казначейства України з проханням виділення необхідних коштів для сплати орендних платежів. Крім того, звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарський договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Зокрема, виходячи з положення ст. 607 Цивільного кодексу України, зазначає, що зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Відтак, враховуючи той факт, що сторони не могли передбачити настання обставин, а саме недофінансування відповідача на фоні фінансово-економічної кризи, за якою могла б виникнути заборгованість, вбачає, що вищезазначене зобов'язання призупиняється до фактичного відновлення фінансування відповідача. Вважає, що згідно ч.2 ст. 193 ГК України вжив усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, пояснення представника відповідача, оцінивши представлені докази в сукупності, господарський суд встановив наступне.
Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема підприємств і організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, фізичні особи -підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
За загальними положеннями цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є також дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи статті 174 ГК України.
За змістом ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Позивачем підтверджено належним чином повноваження Управління державного казначейства в Козівському районі філії Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області б-р. Шевченка, 1, м.Тернопіль на укладення зазначеного Договору від імені Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області. Зокрема, як вбачається з довідки ЄДРПОУ №31-185, Управління державного казначейства в Козівському районі є філією (іншим відокремленим підрозділом) Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області з правовим статусом суб'єкта без надання права юридичної особи.
Як випливає з матеріалів справи між Козівським районним споживчим товариством, як Орендодавцем, та Управлінням Держказначейства в Козівському районі, як Орендарем, укладено Договір оренди нерухомості №47 від 01.01.2009р.(далі-Договір), відповідно до умов якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у тимчасове платне користування об'єкт оренди площею 222 кв. м. за адресою: смт.Козова, вул. Грушевського,33 під офісне приміщення.
В свою чергу Орендар, зобов'язався вчасно до 10-го числа кожного місяця, в якому здійснюється користування об'єктом оренди, і в повному обсязі, у відповідності до умов Договору, сплачувати орендну плату за користування одним метром квадратним об'єкта оренди за місяць, яка складає 18 грн. в т.ч. ПДВ, що еквівалентно вартості 2,34 доларам США, згідно з курсом НБУ на момент підписання Договору. Загальний розмір орендної місячної плати за користування об'єктом оренди складає 4000 грн. в т.ч. ПДВ. (п.п.3.3.2,5.1.,5.2. Договору). Сторони обумовили дію Договору з 01.01.2009р. по 30.12.2009р. (п.п.4.1. Договору).
Відповідно до п.2.1 вищевказаного Договору Орендодавець не пізніше 3-х днів з дня підписання даного договору передає, а Орендар приймає у користування орендоване майно за актом приймання-передачі, який підписується сторонами та є невід'ємним додатком до даного договору. З дня підписання акту приймання починається обчислення строку оренди за цим договором.
Пунктом 2 статті 20 Господарського кодексу України визначено , що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Зазначена стаття визначає шляхи захисту прав та законних інтересів.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Позивач стверджує, що свої зобов'язання щодо погашення заборгованості по орендній платі Відповідач виконав частково, внаслідок чого борг Управління Держказначейства в Козівському районі не сплачений і станом на 01.01.2010р. склав -27010 грн. 00 коп.
З метою досудового врегулювання спору Позивачем направлялась на адресу управління Державного казначейства у Козівському районі претензія №07-01/232 від 17.11.2009р. з проханням негайно сплатити заборгованість по орендній платі та пеню, всього 25223 грн., проте відповідачем вона була залишена без відповіді та задоволення.
Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом.
Договором оренди сторони передбачили порядок передачі об'єкта, орендну плату і порядок розрахунків, а також відповідальність за порушення умов договору у вигляді пені від несплаченої суми за кожен день прострочення (п.8.2 Договору), але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який стягується пеня.
Відповідно до ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання, що виникають з договору або з інших підстав, визначених ст. 11 ЦК України, повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, і в установлений строк.
З огляду на наведене, слід вважати, що між сторонами за позовом виникло господарське зобов'язання, а спір виник внаслідок неналежного виконання Відповідачем, як Орендарем, умов Договору оренди приміщення.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Ч. 1,5 статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Із змісту статті 2 Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи, що останній в порушення п.3.3.2 даного договору не провів своєчасну та повну орендну плату, а в процесі судового розгляду спору позивачем надано докази лише часткової сплати заборгованості в сумі 650 грн. за платіжним дорученням №16 від 02.02.2010р., внаслідок чого станом на день розгляду спору заборгованість (основний борг ) відповідача перед позивачем становить 26 360 грн. - орендної плати.
Крім того, борг відповідачем визнано шляхом підписання акту звірки взаємних розрахунків станом за І квартал 2010 р. (копія знаходиться в матеріалах справи).
Таким чином, знаходять свої підтвердження у матеріалах справи доводи позивача стосовно того, що Відповідачем проведено оплату заборгованості за оренду приміщення не в повному обсязі, що є порушенням вимог чинного законодавства в частині належного виконання зобов'язання.
Відповідно д ст. 29 Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.
Згідно ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) визнається, визначена договором або актом цивільного законодавства, грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Як встановлено судом сторони відповідно до укладеного Договору, а саме п. 8.2 погодили, що у випадку несвоєчасної сплати орендних платежів Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню за кожен день прострочки платежу, в розмірі, подвійної облікової ставки Національного банку України, від суми що підлягає сплаті.
У зв'язку з наведеним та відповідно до ст. 193, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” суд вважає, що позивачем за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідачу правомірно нарахована пеня в сумі 2 722,27 грн.
Також, розглянувши заперечення відповідача щодо відсутності його вини у виникненні заборгованості через недофінансування Відповідача на фоні фінансово-економічної кризи та його твердження про те, що він не повинен відповідати за невиконання взятих на себе зобов'язань так як вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, суд відхиляє їх з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст.ст. 509, 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтями 526 ЦК України та 193 ГК України встановлено обов'язок учасників господарських відносин належним чином виконувати свої зобов'язання відповідно до вказівок закону, інших правових актів, договору, а при відсутності таких вказівок -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. В свою чергу ч. 7 даної статті закріплено правило про те, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Також, із змісту ч. 2 статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Із змісту статті 19 Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Крім того, на думку суду, стаття 607 ЦК України, на яку посилається відповідач як на підставу припинення у нього зобов'язання через неможливість його виконання, не може бути застосованою у спірних правовідносинах, що є предметом розгляду у даній справі з огляду на наступне.
З аналізу змісту ст. 607 ЦК України у сукупності із іншими нормами цивільного законодавства, неможливість виконання зобов'язання за яку не відповідає жодна із сторін, може бути викликана, наприклад, перешкодами для виконання зобов'язання, що виникли в результаті дії непереборної сили, загибеллю майна, що є предметом зобов'язання внаслідок дії непереборної сили, або іншими подібними обставинами. Саме така неможливість виконання мається на увазі в тих положеннях ЦК України, де використовується поняття неможливості виконання. Зазначений приклад містить, зокрема, і ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" відповідно до якої загибель об'єкта оренди тягне за собою припинення зобов'язання (договору) оренди.
Враховуючи зазначене, суд критично оцінює посилання відповідача на відсутність своєї вини у виникненні заборгованості в зв'язку з недофінансуванням, так як така підстава для звільнення від відповідальності суб'єкта господарювання за невиконання зобов'язання перед іншим суб'єктами господарювання прямо законом не передбачена. В такому випадку припинення зобов'язання відповідна сторона несе відповідальність згідно з загальними правилами.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Оцінивши докази у їх сукупності, розглянувши усі обставини справи та враховуючи, що відповідач станом на день розгляду справи заявлену в позові суму заборгованості не погасив (належних доказів протилежного не представив). Доводи позивача про порушення його майнових прав є правомірними, документально підтвердженими в установленому законом порядку, а тому згідно ст. 15 ЦК України, порушене право Козівського районного споживчого товариства, вул. Грушевського, 25, смт. Козова, Козівського району, Тернопільської області підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача заборгованості в сумі 29 082,27 грн., із них: 26 360,00грн. -основного боргу та 2 722,27грн. -пені.
Згідно ст. 49 ГПК України державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача у справі.
У судовому засіданні 04.06.2010р. за згодою представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду відповідно до ст. 85 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області б-р. Шевченка, 1, м.Тернопіль, (ідент. код 23587539) : на користь Козівського районного споживчого товариства вул. Грушевського, 25, смт. Козова, Козівського району, Тернопільської області (ідент. код 01767287) -26360 (двадцять шість тисяч триста шістдесят) грн. основного боргу та 2 722 (дві тисячі сімсот двадцять дві) грн. 27 коп. - пені, 297 (двісті дев'яносто сім) грн. 80 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор -апеляційне подання, протягом десяти днів з дня підписання рішення 09 червня 2010 р., через місцевий господарський суд.
Суддя