справа№380/12036/21
22 жовтня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Львівській області), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 10.06.2021 №Ф-3828-54.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржувана вимога є безпідставною, необґрунтованою та складеною з порушенням встановленого законодавством порядку. Зокрема, зазначає, що з 01.10.2018 і до сьогодні перебуває в трудових відносинах з ТДВ «СК'ГАРДІАН», основним видом діяльності якого є діяльність у сфері прав. За спірний період (з 01.10.2018 по 31.03.2021) ТДВ «СК'ГАРДІАН» як роботодавець позивача сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як за працівника. Стверджує, що окремо доходів від незалежної адвокатської діяльності не отримав, оскільки всі доходи отримувало товариство, яке виплачувало з цих доходів позивачу заробітну плату і сплачувало за нього ЄСВ. Тому в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) він є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховувався та сплачувався роботодавцем в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право проводити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли позивач був і є найманим працівником, а не самозайнятою особою.
Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у правомірності спірної вимоги. ОСОБА_1 перебуває на обліку в контролюючих органах як фізична особа, яка проводить незалежну професійну діяльність. Згідно до відомостей карток особових рахунків заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного соціального внеску станом на 31.03.2021 становить 15103,66 грн, тому Головним управлінням ДФС у Львівській області виставлено вимогу від 10.06.2021 №Ф-3828-54. Не зважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, платник єдиного внеску, визначений п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску.
Ухвалою від 26.07.2021 позовна заява, подана без додержання вимог, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), була залишена без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків позовної заяви. Вимоги ухвали позивачем виконано.
Ухвалою від 05.08.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 07.09.2021.
ГУ ДПС у Львівській області 06.09.2021 подано заяву про залишення позовної заяви без розгляду та відзив на позовну заяву (вх.№64365).
Ухвалою від 07.09.2021 розгляд справи відкладено до 12.10.2021 для надання можливості позивачу ознайомитися з поданими відповідачем заявою про залишення позовної заяви без розгляду та відзивом на позовну заяву.
21.09.2021 ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі спірної вимоги, яку ухвалою від 23.09.2021 повернуто без розгляду, оскільки така подана без додержання вимог 152 КАС України.
Ухвалою від 12.10.2021 відмовлено у задоволенні заяви відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
В судовому засіданні 12.10.2021 суд заслухав вступні промови позивача ОСОБА_1 та представника відповідача Дутканич Н.І., дослідив письмові докази та перейшов до письмового провадження.
Суд, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
На підставі рішення Ради адвокатів Львівської області №54 від 19.05.2016 позивач набув право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджено копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 16.06.2016 №000405.
Відповідно до даних трудової книжки позивача (серія НОМЕР_1 від 23.04.1999), позивач з 01.10.2018 по даний час працює як найманий працівник, а саме: з 01.10.2018 на посаді начальника відділу врегулювання у ТДВ «СК'ГАРДІАН», а з 15.05.2019 по теперішній час - на посаді заступника директора ТДВ «СК'ГАРДІАН».
ТДВ «СК'ГАРДІАН» здійснювало відрахування єдиного внеску на соціальне страхування із заробітної плати ОСОБА_1 з 01.10.2018 по 30.06.2021. Сума відрахування ЄСВ за основним місцем праці ОСОБА_1 за 2018-2021 роки складає 35190,17 грн, що підтверджується довідкою ТДВ «СК'ГАРДІАН» №7 від 08.07.2021.
Вказана обставина відповідачем не заперечується.
ГУ ДПС у Львівській області 10.06.2021 на ім'я ОСОБА_1 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3828-54, що виникла станом на 31.03.2021 у сумі 15103 грн 66 к.
Відповідно до долучених до матеріалів справи карток особових рахунків заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 15103,66 грн. нарахована з 01.10.2018 по 31.03.2021.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10.06.2021 №Ф-3828-54 надійшла на поштову адресу ОСОБА_1 16.06.2021, але отримана ним лише 03.07.2021, після повернення ОСОБА_1 із-за кордону, що підтверджується відміткою у паспорті громадянина України для виїзду за кордон (паспорт серії НОМЕР_2 ).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10.06.2021 №Ф-3828-54 є предметом оскарження у справі з підстав порушення норм чинного законодавства при її винесенні та відсутності у позивача обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску як особи, що здійснює незалежну професійну діяльність, яка ним не здійснювалася з 01.10.2018 по причині роботи позивача найманим працівником та сплатою роботодавцем за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - Податковий кодекс) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абз. 2 п.1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абз. 1 п.1 та п. 2 ч. 1 ст.7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у п.1 (крім абз. 7), ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.
При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
При вирішенні спірних правовідносин суд вважає за необхідне застосувати правовий висновок сформований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.12.2019 у справі №260/358/19 (адміністративне провадження №К/9901/22965/19), відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС як самозайняті особи, зокрема особи, які мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно отримують доход від роботодавця, який використовує їх працю на підставі трудового або цивільно-правового договору, або інших умовах, передбачених законодавством, спричиняє подвійну сплату єдиного внеску (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Саме такий правовий висновок зроблено Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у адміністративній справі №160/3114/19 та в подальшому підтримано, зокрема в постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 16.03.2021 у справі №Початок форми500/2433/19, від 07.07.2021 у справі №142/252/19Кінець форми.
Спірна вимога сформована у зв'язку з наявністю у позивача боргу зі сплати єдиного соціального внеску, нарахованого з 01.10.2018 по 31.03.2021.
Суд звертає увагу, що з наданих до матеріалів справи доказів не можливо точно встановити який саме період охоплює сума заборгованості позивача із сплати єдиного внеску. Долученими до матеріалів справи доказами лише підтверджується дати нарахування єдиного внеску.
Крім цього, як вбачається із наданого ГУ ДПС у Львівській області витягу з інтегрованої картки платника податку ОСОБА_1 , нараховані податковим органом розміри єдиного соціального внеску є різними. Відповідачем в ході судового розгляду не обґрунтовано яким чином проводився обрахунок таких нарахувань.
Окрім того, основним місцем праці ОСОБА_1 у період з 01.10.2018 по теперішній час є ТДВ «СК'ГАРДІАН», де він працює на посаді заступника директора.
ТДВ «СК'ГАРДІАН» сплачувало за позивача єдиний соціальний внесок в повному розмірі.
Таким чином, судом встановлено, що за ОСОБА_1 як за застраховану особу у період з 01.10.2018 по теперішній час єдиний внесок сплачувався роботодавцем в розмірі не менше мінімального, що зумовлює висновок суду про відсутність у позивача обов'язку зі сплати за цей період єдиного внеску як адвокатом.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судом не встановлено.
ГУ ДПС у Львівській області у відзиві на позовну заяву, а також у письмових заявах по суті справи під час її розгляду судом про наявність таких доходів не зазначало, у зв'язку з чим відповідно до ч. 1 КАС України обставини відсутності у позивача протягом спірного періоду доходу від провадження незалежної професійної адвокатської діяльності окремо від доходів, отриманих від ТДВ «СК'ГАРДІАН», не підлягають доказуванню.
Слід зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (01.10.2018 - 31.03.2021) нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Податковий орган, визнаючи сплату ТДВ «СК'ГАРДІАН» єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 у період з 01.10.2018 по теперішній час, не врахував цю обставину при прийнятті спірної вимоги, що дає підстави стверджувати про необґрунтованість нарахованої відповідачем позивачу суми єдиного соціального внеску.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.02.2018 у справі №826/15139/16, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, вирішувати питання, які належать до його компетенції, усувати необґрунтованість оскаржуваного рішення в ході судового розгляду.
Оскільки відповідач не обґрунтував суму нарахованого грошового зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску, а суд позбавлений можливості визначити таку суму, спірна вимога має бути скасована у повному обсязі.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не подано належних доказів правомірності формування спірної вимоги.
Натомість доводи позивача щодо наявності підстав визнання оскаржуваної вимоги протиправною знайшли своє підтвердження при судовому розгляді справи.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку оскаржуваній вимозі, суд дійшов переконання, що така не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України для такого роду рішень та прийнята з порушенням положень Закону №2464-VI, тому її слід визнати протиправною і скасувати, задовольнивши позов.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Львівській області понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого згідно з квитанцією № 28651050 від 09.07.2021.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 293, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, буд. 35, м. Львів, 79026, код ЄДРПОУ 43143039) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу, - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Львівській області від 10.06.2021 №Ф-3828-54.
Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003, код ЄДРПОУ 43143039) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 908 (дев'ятсот вісім) грн судових витрат у вигляді судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.П. Хома