справа№380/8396/21
22 жовтня 2021 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Коморного О.І., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу.
Обставини справи:
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ФО-П ОСОБА_1 , в якій просить визнати протиправною та повністю скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22 лютого 2021 року № Ф-6638-52, виданої Державною податковою службою у Львівській області на суму 37788,74 грн, врахувавши подані факти та докази.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не міг займатись підприємницькою діяльністю, так як офіційно працював повний робочий час, що підтверджується довідкою з Пенсійного фонду України від 24.05.2021 про всі сплачені внески за всі роки починаючи з 2000 по 2020 року теперішній час.
Відповідач, позов не визнав, долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву в якому зазначив, що згідно ІКП у період по нарахуванню-єдиного соціального внеску рахується заборгованість у сумі 37788 грн. 74 коп.
Враховуючи наведене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.
Позивач долучив до суду додаткове пояснення, де зокрема зазначив, що з 01.07.2017 по 31.12.2020 єдиний внесок за позивача сплачував роботодавець. Також зазначає, що у період з 03.02.2021 по 25.03.2021 перебувала закордоном, у зв'язку з чим до державного реєстратора подано заяву про припинення підприємницької діяльності із запізненням не до 01.03.2021, а 12.05.2021.
Ухвалою суду від 31.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі відповідно до статті 262 КАС України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та,-
встановив:
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) з 16.05.2002 зареєстрована як фізична особа-підприємець, номер запису: 24150170000030362 та припинено підприємницьку діяльність 12.05.2021, підстава власне рішення, номер запису : 2004150060001030362.
Згідно інтегрованої картки платника податку станом на 31.01.2021 у позивачки обліковується недоїмка по єдиному внеску у розмірі 37 788,74 грн.
Головним управлінням ДПС у Львівській області виставлено вимогу від 22.02.2021 № Ф-6638-52 на суму 37 788,74 грн.
Позивач, не погоджуючись з оскаржуваною вимогою, вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.
Відповідно до пункту 14.1.195 статті 14 Податкового Кодексу України, працівник фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 14.1.226 статті 14 Податкового Кодексу України, самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою підприємцем або проводить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи в науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу самозайнятої особи Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, діяльності, спрямованої на отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці або як самозайняті особи, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 адміністративне провадження №К/9901/28514/19.
Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці або самозайняті особи (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця або самозайнятої особи; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З аналізу правового висновку Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець або самозайнята особа звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, якщо нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.
Судом встановлено згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування ОСОБА_1 у період з 2000 року по 2020 рік була найманим працівником в: ТЗОВ «Ролада», Товариство з обмеженою відповідальністю "Ізок", "Спільне Українсько-Російське Підприємство "Пальміра Рута", Дочірнє Підприємство "Савсервіс Карпати", Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Респект", Товариство з обмеженою відповідальністю "Комфі Трейд", Львівська філія товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс-1", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с.11-13).
Таким чином, у вказаний період протягом 2000-2020 років, який включає строк, за який позивачу нараховано суми єдиного внеску оскаржуваною вимогою, роботодавцями позивача здійснювались відрахування єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 до бюджету, що підтверджується наданою суду довідкою.
Також судом встановлено з довідки №53/ФВ від 24.05.2021 виданої Дочірним Підприємством "Савсервіс Карпати", що позивачка працювала на підприємстві з 28.11.2013 по 29.02.2016, вказано, що податки із заробітної плати сплачено вчасно та в повному обсязі (а.с.14).
Суд встановив з довідки №02-12 від 21.05.2021 виданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Ізок", що позивачка працювала на фірмі з 03.07.2017 та податки із заробітної плати сплачено вчасно та в повному обсязі (а.с.15).
Суд встановив з відомостей трудової книжки НОМЕР_2 від 09.08.2000 (а.с.4-6), що позивачка працювала на ДП "Савсервіс Карпати" з 28.11.2013 по 19.02.2016, на ТзОВ «Комфі Трейд» з 11.03.2016 по 16.08.2016, на ТзОВ «Ізок» з 30.06.2017 по 31.12.2020.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено. ГУ ДПС у відзиві про наявність таких доходів не зазначало, у зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2018 по 31.01.2021 (вказаний період нарахування з ІС «Податковий блок») доходу від підприємницької діяльності, не підлягають доказуванню.
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як самозайнятою особою, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.
Разом з тим, щодо необхідністі нарахування і сплати позивачем єдиного внеску за період з 01.01.2017 до 30.06.2017, суд зазначає наступне.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" від 13.05.2020 року №592-ІХ, який набрав чинності з 01 січня 2021 року, Прикінцеві та перехідні положення Закону були доповнені п. 9-15, у відповідності до якого (з врахуванням змін, внесеними згідно із Законом № 786-ІХ від 14.07.2020; в редакції Закону № 1072-ІХ від 04.12.2020):
"Підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на 1 грудня 2020 року з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки включно до дати подання заяви про списання недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання до 1 березня 2021 року: а) особами, які станом на дату подання заяви про списання недоїмки є платниками, або у період з 1 січня 2017 року до дати подання заяви вважалися платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року. Такі документи подаються платником (особою) виключно у випадку, якщо вони не були подані раніше; б) особами, які станом на дату подання заяви про списання недоїмки є платниками, або у період з 1 січня 2017 року до дати подання заяви вважалися платниками, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року. Такі документи подаються платником (особою) виключно у випадку, якщо вони не були подані раніше.
Після отримання у встановленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску (особою) зазначених документів (якщо відповідні документи не були подані раніше) податковий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені."
Отже, вищевказаним Законом передбачено списання недоїмки зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 року до 01.12.2020 року для тих фізичних осіб-підприємців, які обрали загальну систему оподаткування, та які не отримували доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці, за умови що ними до 01 березня 2021 року буде подано, зокрема, державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи -підприємця заяву про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітність щодо нарахування та сплати єдиного внеску за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року.
Відтак, позивачу необхідно було до 1 березня 2021 року подати державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи заяву про державну реєстрацію припинення своєї підприємницької діяльності.
Судом встановлено, що у період з 03.02.2021 до 25.03.2021 позивач безперервно на законних підставах перебувала за кордоном, на території Республіки Польща, що підтверджується відмітками Державної прикордонної служби України, які містяться на відповідних сторінках закордонного паспорта позивача (а.с.19).
Суд встановив, що позивачем державному реєстратору подано заяву 12.05.2021, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У відповідності до п. 9-15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", після отримання у встановленому законом порядку відповідних відомостей від державного реєстратора або заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та за умови подання платником єдиного внеску (особою) зазначених документів (якщо відповідні документи не були подані раніше) податковий орган протягом 15 робочих днів проводить камеральну перевірку, за результатами якої приймає рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені або вмотивоване рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.
Податковим органом може бути прийнято рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені, за умови якщо за результатами перевірки буде встановлено, що:
1) платник податків отримав дохід (прибуток) від здійснення підприємницької та/або незалежної професійної діяльності протягом періоду з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року;
2) суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були в повному обсязі самостійно сплачені платником (особою) або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом.
Оскільки у відповідності до п. 9-15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", для фізичних осіб-підприємців, які обрали загальну систему оподаткування, та які не отримали доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, встановлено граничний строк для звернення із заявами, внаслідок подання яких нарахована їм недоїмка зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 року до 01.12.2020 року підлягала списанню, податкові органи були позбавлені законних підстав звертатися до вказаних категорій платників єдиного внеску з вимогами про сплату боргу (недоїмки), нарахованої за вказаний період, до закінчення такого граничного строку, тобто, до 01 березня 2021 року.
Разом з тим, Вимогу про сплату єдиного внеску винесено відповідачем до закінчення наданого Законом строку для реалізації фізичними особами-підприємцями, які обрали загальну систему оподаткування, та які не отримали доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, права на списання недоїмки зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 року до 01.12.2020 року.
Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач протягом 2018-31.01.2021, який включено у період нарахування єдиного внеску оскаржуваною вимогою №Ф-6638-52 від 22.02.2021, був найманим працівником, отримував заробітну плату, з якої щомісячно відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру.
Неврахування відповідачем всіх обставин статусу позивача як найманого працівника та відрахування за нього роботодавцем сум єдиного внеску призвело до невірного обчислення податковим органом суми єдиного внеску виставленою вимогою, відтак, оскаржувана вимога №Ф-6638-52 від 22.02.2021 підлягає скасуванню в повному обсязі.
Крім того, згідно з підпунктом 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право: застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Суд зазначає, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Беручи до уваги те, що відповідачем прийнято спірну податкову вимогу, в якій протиправну частину не можна виокремити, ідентифікувати, суд дійшов висновку про скасування спірної податкової вимоги повністю, оскільки правильність визначеної ним суми основного грошового зобов'язання не доведена відповідачем.
З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану податкову вимогу №Ф-6638-52 від 22.02.2021, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа "Руїз Торіха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання протиправною скасування вимоги Головного управління ДПС у Львівській області підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги повністю судовий збір у сумі 908,00 гривні за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області.
Керуючись ст.ст. 72, 73, 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
ухвалив :
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 22 лютого 2021 № Ф-6638-52 .
3. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) з Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м.Львів, 79026; код ЄДРПОУ ВП 39778297) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень, 00 копійок).
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складений 22.10.2021.
Суддя Коморний О.І.