Іменем України
22 жовтня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4007/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
29.07.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 07.04.2021 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганський області зарахувати до пільгового стажу роботи за списком № 1 ОСОБА_1 періоди роботи: з 15.09.1986 по 02.10.1994; з 08.12.1997 по 31.01.1998; з 15.12.2003 по 12.10.2008; з 13.10.2008 по 13.04.2014; з 22.05.2014 по 28.03.2015; з 29.04.2015 по 26.03.2016 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 ОСОБА_1 з дня звернення за її призначенням, тобто, з 31.03.2021.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та 31.03.2021 звернувся до відділу обслуговування № 17 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 07.04.2021 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Позивач із вказаною відмовою не погоджується, що стадо підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 03.08.2021 позов було залишено без руху для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 25.08.2021 відкрито провадження в справі, визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 20.09.2021 вирішено подальший розгляд адміністративної справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
21.10.2021 відповідач на адресу суду надав відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначив, що згідно трудової книжки НОМЕР_1 , уточнюючих довідок та вимог чинного законодавства неможливо зарахувати до пільгового стажу наступні періоди роботи: з 15.09.1986 по 02.10.1994, з 08.12.1997 по 31.01.1998 - в якості підземного електрослюсаря на шахті «Північна» виробничого об'єднання «Макіїввугілля», оскільки вся документація та архіви зазначеного підприємства залишилась в м. Макіївка Донецької області, які згідно із додатком 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085 є тимчасово окупованою територією України. У зв'язку з зазначеним витребувати будь-які додаткові документи з цих підприємств або провести перевірку виданих довідок у управління відсутня можливість; з 15.12.2003 по 12.10.2008, з 13.10.2008 по 13.04.2014, з 22.05.2014 по 28.03.2015, з 29.04.2015 по 26.03.2016 в ТОВ «Тонельний загін № 6 Метрострой», у зв'язку з відсутністю атестації робочих місць за умовами праці, оскільки надано тільки один наказ від 14.04.1999 № 76, та для зарахування страхового стажу даних періодів обов'язково необхідно проведення перевірки сум зазначених в довідках про заробітну плату первинним документам.
За наслідками розгляду заяви позивача від 31.03.2021 та наданих ним документів 07.04.2021 відповідачем відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком за нормами пункту 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV, страховий стаж якого склав 15 років 03 місяць 23 день, у тому числі пільговий стаж за Списком № 1 - 00 років 00 місяців 00 днів, у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача зарахувати до загального страхового та до пільгового стажу періодів роботи та призначити пенсію позивачу є незаконними, оскільки адміністративний суд не повноважний перебирати на себе дискреційні повноваження відповідача та здійснювати розрахунок страхового та пільгового стажу позивача, а також встановлювати його достатність для призначення пенсії за віком.
Також відповідач просив залучити в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою суду від 22.10.2021 відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про залучення другого відповідача.
Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи положення статті 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у справі.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносин.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , що підтверджується копіями паспорту громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 11, 14-15).
31.03.2021 ОСОБА_1 звернувся до Слобожанського ОУПФУ м. Харкова з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (арк. спр. 61-62).
У зв'язку із запровадженням принципу екстериторіальності, заява ОСОБА_1 опрацьовувалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області.
07.04.2021 Рубіжанським ОУПФУ Луганської області прийнято рішення б/н про відмову в призначенні пенсії. В обґрунтування оскарженого рішення Рубіжанське ОУПФУ Луганської області послалося на те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховані періоди роботи:
- на шахті «Північна» м. Макіївка Донецької області з 15.09.1986 по 02.10.1994, з 08.12.1997 по 31.01.1998, оскільки неможливо ідентифікувати відбиток печатки;
- товариство з обмеженою відповідальністю «Тоннельный отряд № 6 Метростроя» м. Москва з 01.01.2004 по 13.04.2014, з 22.05.2014 по 28.03.2015, з 29.04.2015 по 26.03.2016, у зв'язку з тим, що відсутній акт зустрічної перевірки заробітної плати.
До пільгового стажу не зараховані періоди роботи:
- на шахті «Північна» м. Макіївка Донецької області з 15.09.1986 по 02.10.1994, з 08.12.1997 по 31.01.1998, будь-які документи (довідки, що підтверджують стаж: роботи, довідки, які уточнюють пільговий характер робіт за Списком № 1 та № 2. довідки про заробітну плату, завірені первинні документи тощо), видані підприємствами, розташованими на непідконтрольній українській владі території, для призначення (перерахунку) пенсії не застосовуються;
- товариство з обмеженою відповідальністю «Тоннельный отряд № 6 Метростроя» м. Москва з 01.01.2004 по 13.04.2014, з 22.05.2014 по 28.03.2015, з 29.04.2015 по 12.11.2015 (в довідці зазначено по теперішній час, а саме 12.11.2015 дата видачі), у зв'язку з тим, що відсутні накази про проведення атестації робочого місця з 2004 року, відсутній акт зустрічної перевірки факту пільгової роботи та заробітної плати (арк. спр. 86).
Відповідно до записів трудової книжки позивача від 09.09.1983 НОМЕР_3 ОСОБА_1 в спірний період зокрема працював на таких посадах:
з 15.09.1986 по 02.10.1994 - електрослюсарем підземним з повним робочим днем в шахті на шахті «Північна» м. Макіївка Донецької області;
з 08.12.1997 по 31.01.1998 - електрослюсарем підземним з повним робочим днем в шахті на ДВАТ шахта № 21;
з 15.12.2003 по 12.10.2008, з 13.10.2008 по 13.04.2014, з 22.05.2014 по 28.03.2015, з 29.04.2015 по 26.03.2016 - арматурником на підземних роботах та прохідником в ТОВ «Тунельний загін № 6 Метробуду» (арк. спр. 16-19).
31.03.2021 ОСОБА_1 звернувся до Слобожанського ОУПФУ м. Харкова з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (арк. спр. 61-62).
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788), “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Відповідно до статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).
Частиною третьою статті 24 Закону № 1058 визначено, що за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).
Порядок звернення за призначенням пенсії, строки призначення та виплати пенсії, припинення та поновлення виплати пенсії передбачені статтями 44, 45, 49 Закону № 1058.
Частиною першою статті 114 Закону № 1058 передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу, зокрема, з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у чоловіків і не менше 18 років у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:
Надаючи оцінку доводам відповідача про неможливість зарахування до загального стажу роботи ОСОБА_1 періоду роботи з 15.09.1986 по 02.10.1994, з 08.12.1997 по 31.01.1998 на шахті «Північна» м. Макіївка Донецької області на підставі даних трудової книжки, оскільки неможливо ідентифікувати відбиток печатки, суд виходить з такого.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110 (далі - Інструкція № 58) встановлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Станом на час внесення спірних записів, зокрема, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 № 162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162), пункт 2.3 якої містить положення, подібні положенням пункту 2.4 Інструкції № 58.
Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 № 656 “Про трудові книжки працівників та службовців” (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Оглядом трудової книжки ОСОБА_1 судом встановлено, що запис № 6 від 02.10.1994 про звільнення позивача завірено печаткою підприємства, відбиток якої є нечитабельним.
Суд зауважує, що в даному випадку записи у трудовій книжці виконані без дефектів, містять підписи посадових осіб, при цьому неякісний відбиток печатки підприємства не є тим недоліком, який може мати наслідком порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення, тому спірні періоди роботи з 15.09.1986 по 02.10.1994, з 08.12.1997 по 31.01.1998 мають бути зараховані позивачу до загального страхового стажу.
Такий правовий висновок в повній мірі узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 “Про трудові книжки працівників” відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Окрім того, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17 та від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.
Щодо незарахування відповідачем до пільгового стажу за списком № 1 періодів роботи позивача з 15.09.1986 по 02.10.1994, з 08.12.1997 по 31.01.1998 електрослюсарем підземним на шахті «Північна» м. Макіївка Донецької області та в ДВАТ шахта № 21, суд зазначає таке.
Як на підставу для відмови в зарахуванні до пільгового стажу спірного періоду роботи відповідач посилається на те, що будь-які документи (довідки, що підтверджують стаж: роботи, довідки, які уточнюють пільговий характер робіт за Списком № 1 та № 2. довідки про заробітну плату, завірені первинні документи тощо), видані підприємствами, розташованими на непідконтрольній українській владі території, для призначення (перерахунку) пенсії не застосовуються.
Тобто, відповідачем не прийнято надані позивачем пільгові довідки.
Згідно з частиною першою статті 48 КЗпП України та статтею 62 Закону № 1788 основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до абзаців 1, 2 п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Як установлено судом, відповідно до записів трудової книжки позивача в період з 15.09.1986 по 02.10.1994, з 08.12.1997 по 31.01.1998 ОСОБА_1 працював електрослюсарем підземним з повним робочим днем в шахті на шахті «Північна» м. Макіївка Донецької області та в ДВАТ шахта № 21.
Посада електрослюсаря підземного, на якій ОСОБА_1 працював у спірний період, була передбачена: списком № 1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173; списком № 1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 26.01.1991 №10; списком № 1, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162.
Таким чином, судом установлено, що в спірний період ОСОБА_1 працював на шахті «Північна» м. Макіївка Донецької області та в ДВАТ шахта № 21 на посаді, яка дає йому право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1.
Записи у трудовій книжці проведено у відповідності до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального забезпечення України від 29.07.1993 № 58.
Суд зазначає, оскільки трудова книжка позивача містить всі необхідні відомості, що визначають право позивача на пенсію на пільгових умовах, тому підтвердження спеціального трудового стажу уточнюючими довідками є зайвим.
Таким чином, посилання відповідача на ту обставину, що записи трудової книжки не містять повної інформації про роботу на пільгових умовах та для підтвердження пільгового стажу необхідно надання уточнюючих довідок, передбачених п. 20 Порядку № 637, суд не бере до уваги, оскільки робота позивача, яка дає йому право на пільгове пенсійне забезпечення за списком № 1, у спірний період підтверджується записами в трудовій книжці. В розумінні п. 20 Порядку № 637 така довідка надається лише в випадках відсутності трудової книжки або відповідних записів у них, а в даному випадку всі відповідні записи в трудовій книжці позивача наявні.
Окрім того, на підтвердження того, що у спірний період ОСОБА_1 працював повний робочий день на посадах, які дають йому право на пенсію за віком на пільгових умовах, позивачем надано довідку ВП «Шахта «Північна» від 10.04.2014 № 37 уточнюючу особливий характер роботи чи праці, необхідні для призначення пенсії в зв'язку з особливими умовами праці, яку не було прийнято до уваги відповідачем (арк. спр. 73 зв.).
Дослідженням вказаної довідки встановлено, що ОСОБА_1 працював повний робочий день на Шахті № 21 з 15.09.1986 по 02.10.1994, з 08.12.1997 по 31.01.1998 за професією підземний електрослюсар, що передбачено Списком 1 розділом 1 підрозділом 1 пункт 1010100а постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162.
Суду є незрозумілим, чому відповідачем не прийнято вказану довідку, оскільки вона видана до початку проведення антитерористичної операції підприємством, зареєстрованим в установленому законом порядку.
Окрім того, оцінюючи спірні правовідносини, суд бере до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.
Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozer v/ the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Others v. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibiacase), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Andrejeva v. Latvia» (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.
У справі «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, ст. 14 Закону № 1788, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо). Суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Аналізуючи наведені положення законодавства, суд зазначає, що відсутність у позивача первинних документів (як зазначає відповідач в оскарженому рішенні), що стало підставою для відмови позивачу у призначенні такої пенсії, не спростовує наявність у позивача пільгового стажу, що дає йому право на пенсію на пільгових умовах.
При цьому позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про відповідний трудовий стаж із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
З огляду на наведене суд вважає, що періоди роботи ОСОБА_1 з 15.09.1986 по 02.10.1994, з 08.12.1997 по 31.01.1998 в шахті № 21 (шахта «Північна») повинні бути враховані до пільгового стажу позивача.
Щодо незарахування відповідачем до пільгового стажу за списком № 1 періодів роботи позивача з 15.12.2003 по 12.10.2008, з 13.10.2008 по 13.04.2014, з 22.05.2014 по 28.03.2015, з 29.04.2015 по 26.03.2016 арматурником на підземних роботах та прохідником в ТОВ «Тунельний загін № 6 Метробуду», суд зазначає таке.
Як на підставу для відмови в зарахуванні до пільгового стажу спірного періоду роботи відповідач посилається на те, що відсутні накази про проведення атестації робочого місця з 2004 року, відсутній акт зустрічної перевірки факту пільгової роботи та заробітної плати.
Судом встановлено, що позивачем до заяви про призначення пенсії зокрема було додано довідку ТОВ «Тунельний загін № 6 Метробуду» від 12.11.2015 № 304 уточнюючу особливий характер роботи або праці, необхідні для призначення пенсії в зв'язку з особливими умовами праці, витяг з наказу від 14.04.1999 № 76 про проведення атестації робочих місць, довідки про заробітну плату (арк. спр. 74-85).
Відповідач в спірному рішенні посилається на те, що зарахування вказаного періоду роботи буде можливим після надходження акту зустрічної перевірки факту пільгової роботи.
При цьому жодних доказів того, що відповідачем зроблено запит до Пенсійного фонду Російської Федерації щодо проведення зустрічної перевірки факту пільгової роботи ОСОБА_1 в ТОВ «Тунельний загін № 6 Метробуду» відповідачем суду не надано.
Суд зазначає, що не є спірними обставини щодо факту роботи ОСОБА_1 арматурником на підземних роботах та прохідником з 15.12.2003 по 12.10.2008, з 13.10.2008 по 13.04.2014, з 22.05.2014 по 28.03.2015, з 29.04.2015 по 26.03.2016 в ТОВ «Тунельний загін № 6 Метробуду», а також те, що робота на вказаній посаді дає право на призначення пенсії за Списком №1.
Спірні правовідносини між сторонами виникли стосовно незарахування цих періодів роботи до пільгового стажу роботи за Списком №1 у зв'язку з ненаданням позивачем відомостей про атестацію робочого місця.
Щодо таких обставин суд зазначає, що застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпунктів «а», «б» статті 13 (надалі, також - Списки) та статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» регулюється Порядком, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 р. за № 1451/11731 (надалі, також - Порядок №383).
Відповідно до пунктів 3, 4, підпунктів 4.1, 4.4, 10 Порядку №383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі - Порядок проведення атестації робочих місць), атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.
Згідно з пунктами 1, 2, 4, 8, 9, 10 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442, атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінсоцполітики разом з МОЗ.
Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
На території Російської Федерації обов'язкове здійснення атестації робочих місць регулювалося Положенням про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Мінпраці Росії від 24.03.1997 № 12, Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими наказами Міністерства охорони здоров'я Російської Федерації від 31.08.2007 №569 та від 26.04.2011 №342н.
Положення даних нормативно-правових актів узгоджуються із нормами українського законодавства, щодо проведення атестації робочих місць.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку N 1, робоче місце за якою підлягає атестації, відповідно до Порядку N 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
19.02.2020 Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі N 520/15025/16-а (провадження N 11-1207апп19), правовідносини у якій є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, в якій сформульовано правовий висновок, згідно з яким особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком N 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком N 2, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону N 1788-XII. Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи.
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10.09.2013 у справі N 21-183а13, від 25.11.2014 у справі N 21-519а14, від 10.03.2015 та 17.03.2015 у справах N 21-51а15, та N 21-585а14, від 14.04.2015 у справі N 21-383а14, від 02.12.2015 у справі N 21-1329а15, від 10.02.2016 у справі N 21-5432а15 та від 12.04.2016 у справі N 21-6501а15 щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
З огляду на наведене суд вважає, що періоди роботи ОСОБА_1 з 15.12.2003 по 12.10.2008, з 13.10.2008 по 13.04.2014, з 22.05.2014 по 28.03.2015, з 29.04.2015 по 26.03.2016 в ТОВ «Тунельний загін № 6 Метробуду» повинні бути враховані до пільгового стажу позивача.
У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За таких обстави суд дійшов висновку, що рішення Рубіжанського ОУПФУ Луганської області, яким не зараховано до загального страхового стажу та до пільгового стажу позивача періоди роботи з 15.09.1986 по 02.10.1994, з 08.12.1997 по 31.01.1998, з 15.12.2003 по 12.10.2008, з 13.10.2008 по 13.04.2014, з 22.05.2014 по 28.03.2015, з 29.04.2015 по 26.03.2016, та яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, було прийнято відповідачем з порушенням принципів, визначених ч. 2 ст. 2 КАС України.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною третьою статті 245 КАС України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, 8, частиною 2 статті 19, 22, 23 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене або обмежене.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зазначено, що зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісних вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішеннях по справах “Клас та інші проти Німеччини”, “Фадєєва проти Росії”, “Єрузалем проти Австрії” Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Оскільки в силу частини п'ятої статті 45 Закону № 1058 передбачено обов'язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття Рубіжанським ОУПФУ Луганської області протиправного рішення від 07.04.2021 б/н про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправним та скасування рішення Рубіжанського ОУПФУ Луганської області від 07.04.2021 б/н про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання ГУПФУ в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.03.2021 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зарахувавши до загального страхового стажу та до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи ОСОБА_1 з 15.09.1986 по 02.10.1994, з 08.12.1997 по 31.01.1998 в шахті № 21 (шахта «Північна»), та з 15.12.2003 по 12.10.2008, з 13.10.2008 по 13.04.2014, з 22.05.2014 по 28.03.2015, з 29.04.2015 по 26.03.2016 в ТОВ «Тунельний загін № 6 Метробуду», та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Також суд зауважує, що обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі № 514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що “..Повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах”.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, які слід задовольнити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання до суду даного позову сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн (арк. спр. 4).
У зв'язку з задоволенням позовних вимог в повному обсязі суд дійшов висновку, що всі судові витрати в сумі 908,00 грн, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код за ЄДРПОУ 21782461, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 07.04.2021 б/н про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.03.2021 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зарахувавши до загального страхового стажу та до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи ОСОБА_1 з 15.09.1986 по 02.10.1994, з 08.12.1997 по 31.01.1998 в шахті № 21 (шахта «Північна»), з 15.12.2003 по 12.10.2008, з 13.10.2008 по 13.04.2014, з 22.05.2014 по 28.03.2015, з 29.04.2015 по 26.03.2016 в ТОВ «Тунельний загін № 6 Метробуду», та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім грн 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.О. Свергун