Іменем України
22 жовтня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3940/21
Cуддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши в письмову провадженні за правилами спрощеного позовного провадження за позовом 360/3940/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
26 липня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо ненарахування та невиплати Позивачу грошової компенсації щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2020рік та зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період з 2016 по 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення Позивачу за період з 23.03.2015 по 27.07.2018 та зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 23.03.2015 по 27.07.2018;
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо ненарахування та невиплати Позивачу додаткової доплати у розмірі 50% заробітної плати (грошового забезпечення) в період з 23.03.2015 по 27.07.2018 внаслідок виконання своїх обов'язків на період карантину та зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу додаткову доплату у розмірі 50% заробітної плати (грошового забезпечення) в період з 23.03.2015 по 27.07.2018.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року відкрито провадження у справі № 360/3940/21, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 22.09.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом десяти календарних днів з дня отримання цієї ухвали надати суду належним чином оформлений адміністративний позов, відповідно до пунктів 4,5 частини п'ятої статті 160 КАС України; заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням поважності підстав його пропуску; оригіналу документа про сплату судового збору у розмірі 908,00 грн за наступними реквізитами для сплати судового збору: 22030101 Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050), Отримувач коштів: ГУК у Луг.обл./МТГ м.Сєвєр/22030101; Рахунок отримувача: UA288999980313101206084012499; Код отримувача: 37991110; Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); Відомча ознака: «84» Окружні адміністративні суди.
На виконання вимог ухвали суду позивачем надано уточнений позов, в якому він просить:
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо ненарахування та невиплати Позивачу грошової компенсації щорічної додаткової , відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік та зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення Позивачу за період з 23.03.2015 року по 27.07.2018 рік та зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 23.03.2015 по 27.07.2018;
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо ненарахування та невиплати Позивачу додаткової доплати у розмірі 50% заробітної плати (грошового забезпечення) в період з 23.03.2015 по 27.07.2018 внаслідок виконання своїх обов'язків на період карантину та зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу додаткову , доплату у розмірі 50% заробітної плати (грошового забезпечення) в період з 23.03.2015 по 27.07.2018.
Ухвалою суду від 13.10.2021 залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в частині вимоги про визнання протиправною бездіяльність Відповідача щодо ненарахування та невиплати Позивачу додаткової доплати у розмірі 50% заробітної плати (грошового забезпечення) в період з 23.03.2015 по 27.07.2018 внаслідок виконання своїх обов'язків на період карантину та зобов'язання Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу додаткову , доплату у розмірі 50% заробітної плати (грошового забезпечення) в період з 23.03.2015 по 27.07.2018 у зв'язку зі пропуском строку звернення до суду .
Ухвалою суду від 13.10.2021 продовжено розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в частині вимог:
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо ненарахування та невиплати Позивачу грошової компенсації щорічної додаткової , відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік та зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення Позивачу за період з 23.03.2015 по 27.07.2018 та зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 23.03.2015 по 27.07.2018.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що Позивач, в період з 23.03.2015 по 27.07.2018 проходив службу у Марківському об'єднаному районному військовому комісаріаті.
Зі .змісту військового квитка та Довідки від 17 травня 2016року №ВОС-2089 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, яка видана військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлюється, що Позивач з 23.03.2015 по 30.04.2018 приймав безпосередню участь в антитерористичній операції у зв'язку з чим отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 08 квітня 2016 року, виданого Управлінням персоналу штабу військовою частиною НОМЕР_2 .
Отже, з моменту отримання посвідчення УБД, тобто з 2016 року Позивач набув право на пільги та соціальні гарантії як учасник бойових дій, а звідси й на щорічну додаткову пільгову відпустку (14 днів на рік) як учасник бойових дій.
Під час проходження військової служби за контрактом в Марківському об'єднаному районному військовому комісаріаті з 2016 року у зв'язку з дією особливого періоду, Позивач не мав змоги скористатися зазначеною щорічною додатковою відпусткою учасника бойових дій із збереженням грошового забезпечення-заробітної плати.
Таким чином, позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористану нею додаткову відпустку як учасник бойових дій після отримання такого статусу в період з 2016 року по 2018 рік під час проходження військової служби в Марківському об'єднаному районному військовому комісаріаті.
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 по стройовій частині від 27.07.2018року №18, що підтверджується змістом витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 27.02.2018року №122 та військового квитка, Позивача виключено зі списків особової військової частини.
Через протиправну бездіяльність військових посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачу не була нарахована та виплачена грошова компенсація за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій після отримання такого статусу в період з 2016 року по 2018 рік під час проходження військової служби у розмірі грошового забезпечення да день звільнення з військової служби.
Як, вище зазначалось Позивач проходив військову службу за контрактом в Марківському об'єднаному районному військовому комісаріаті в період з 23.03.2015 по 27.07.2018.
Законодавством встановлено, що військовослужбовця під час проходження військової служби за контрактом військовослужбовці мають право отримувати забезпечення. Одним з видів такого забезпечення є грошове забезпечення.
Позивач мав право отримувати індексацію грошового забезпечення у 2015році під час проходження військової служби за контрактом в Марківському об'єднаному районному військовому комісаріаті.
Так, позивач вступив на військову службу за контрактом до Марківського об'єднаного районного військового комісаріату 23.03.2015. Також, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 підвищення грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил відбулось в останнє у 2014році. Отже, базовим місяцем буде вважатись квітень місяць 2015 року, тобто місяць наступний за місяцем в якому відбулось збільшення індексу інфляції.
Отже, позивач вважає, що відповідач через власну протиправну бездіяльність не нарахував та не виплатив Позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 23.03.2015 по 27.07.2018.
31.08.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 88-91), а якому він проти задоволення позову заперечив, посилаючись на таке.
Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки.
Позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки частиною 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки.
За весь час служби позивачем не були використані 42 календарних дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, але Позивач був переведений до іншої військової частини де продовжив виконувати свої службові обов'язки.
Таким чином на дійсний час у позивача відсутня підстава для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (далі - Постанова №1013) визначено, що міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити 6 заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
Для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
Отже, Постановою №1013 Урядом фактично визначено підвищення з грудня 2015 року грошових доходів населення задіяного в бюджетній сфері з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом (сума підвищення доходу повинна перевищити суму індексації за грудень 2015 року), з тією метою, щоб з січня 2016 року розпочати знову обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації. Крім того, Постановою №1013 запроваджено єдині підходи при проведенні індексації грошових доходів населення у разі їх підвищення починаючи з грудня 2015 року, зокрема: підвищення грошових доходів населення задіяного в бюджетній сфері з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом за грудень 2015 року; для проведення подальшої індексації доходів обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку №1078.
Відповідно до рішення Міністра оборони України, доведеного телеграмою від 31.12.2015 №248/3/1/1150 в грудні 2015 року військовослужбовцям Збройних Сил України здійснено підвищення рівня доходів військовослужбовців за рахунок збільшення розміру щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зокрема премії (у відсотковому та абсолютному значенні) та щомісячної додаткової винагороди (в абсолютному значенні, тому числі і з врахуванням премії) для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям в січні 2016 року за грудень 2015 року (до цього, протягом 2015 року військовослужбовці військової служби за контрактом, в тому числі і позивач, отримували премію в розмірі 90%).
В подальшому, наказом Міністерства оборони України №44 від 27.01.2016 "Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році" зі змінами, внесеними наказом Міністерства оборони України №60 від 08.02.2016 "Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 27.01.2016 №44" врегульовано розмір грошового забезпечення військовослужбовців на 2016 рік.
Згідно з рішенням Міністра оборони України від 15.02.2017 №1223/з/12 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям у 2017 році здійснювалась на рівні 2016 року.
Відповідно до рішення Міністра оборони України, доведеного телеграмою від 29.01.2018 №248/3/9/172, розмір місячного грошового забезпечення у 2018 році залишився на тому ж рівні (до 01 березня 2018 року - набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" - чергового підвищення грошового забезпечення).
Таким чином, відповідно до наведеного та згідно вимог Постанови №1013 і Порядку №1078 грудень 2015 року є місяцем підвищення грошових доходів населення (грошового забезпечення військовослужбовців) випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції. Відповідно, для проведення подальшої індексації доходів, обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 відповідно до Порядку №1078.
Слід також зазначити, що відповідно до вимог абзацу дев'ятого пункту 5 Порядку №1078 та Додатку 5 до Порядку №1078 для визначення індексу споживчих цін, з метою проведення подальшої індексації позивачу, починаючи з січня 2016 здійснювалось обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком. Вказане обчислення здійснювалося до перевищення нарахованої суми індексації розміру підвищення доходу (грошового забезпечення) у грудні 2015 року. І оскільки нарахована сума ймовірної індексації протягом січня 2016 року - лютого 2018 року не перевищила розмір підвищення грошового забезпечення випереджаючим шляхом у грудні 2015 року, відповідно не відновилася індексація грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму встановленого для працездатних осіб в цьому періоді.
Тому з урахуванням вказаного, нарахована індексація позивачу за період з грудня 2015 року по березень 2018 року відповідно до норм та правил, визначених Порядком №1078 становить 0,00 грн щомісячно. 01 березня 2018 року вступила в дію постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схему тарифних коефіцієнтів за військовим званням, та встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 рік, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. У зв'язку з прийняттям вказаної постанови грошове забезпечення військовослужбовців, в тому числі і позивача, збільшилося в абсолютному розмірі.
При цьому, в даному випадку, оскільки індексація позивача за березень 2018 року становить 0,00 грн і відбувається підвищення грошового забезпечення за березень 2018 року в абсолютному виразі за рахунок постійних складових, визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", то у відповідності до вимог пункту 5 Порядку №1078 березень 2018 року є місяцем підвищення грошових доходів (грошового забезпечення), і відповідно, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з квітня 2018 року. Також, згідно положень статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (надалі, Закон №2050-111) від 19 жовтня 2000 року №2050-111 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до положень статті 2 Закону №2050-111 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі можна розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина друга статті 2 Закону №2050-111).
Статтею 3 Закону №2050-111 передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-111 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та 2) виплата нарахованих доходів.
При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-79, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ), з 24.07.2015 по 01.08.2017 проходив службу в Луганському обласному військовому комісаріату (арк. спр. 55-57, 58).
08.04.2016 позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 (а. с. 65).
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.07.2018 № 122 «По стройовій частині» ОСОБА_1 з 29.07.2087 звільнено зі військової служби за ст. 26, ч. 5 п. 2 пп. «3» Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (арк. спр. 66-67).
Відповідачем не заперечується, що у зв'язку із відсутністю відповідних видатків на проведення індексації грошового забезпечення позивача не здійснювалося.
Проводячи остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби, виключенні його зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідач також не нарахував та не виплатив позивачу індексацію його грошового забезпечення.
Відповідно до інформації, що зазначена у відзиві за час з 2016 по 2018 роки позивачем не було використано 42 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. (арк. спр. 68).
Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому індексацію грошового забезпечення за період його служби у ІНФОРМАЦІЯ_4 у період з 23.03.2015 по 27.07.2018 , а також компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2016 по 2018 роки, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Відповідно до спільної Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 23.12.2019 № Д-322/1/11дск «Про формування територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у Збройних Силах України» та Директиви командувача військ оперативного командування «Схід» від 26.12.2019 № Д-11дск з 01.11.2020 Луганський обласний військовий комісаріат був перейменований в Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає таке.
На офіційному веб-порталі судової влади України опубліковано ухвалу Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 620/4218/18 (провадження № Пз/9901/4/19) про відкриття провадження у зразковій адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_4 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження на 09 квітня 2019 року.
В ухвалі Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 620/4218/18 визначено такі ознаки типової справи, в якій може бути ухвалено рішення цієї зразкової справи:
1) відповідачем у них є один і той самий суб'єкт владних повноважень (військові частини);
2) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (виплата військовослужбовцям грошової компенсації за не використану додаткову відпустку, передбачену Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в період з оголошення мобілізації);
3) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій та зобов'язати відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій).
16 травня 2019 року Верховним Судом ухвалено рішення у зразковій справі № 620/4218/18 (провадження № Пз/9901/4/19), яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_4 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено в повному обсязі:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.
В рішенні зазначено, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (провадження № Пз/9901/4/19) рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року залишено без змін.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень (реєстраційний № рішення 84153019).
Судом встановлено, що справа № 360/3940/21 за позовом ОСОБА_1 є типовою до зразкової справи № 620/4218/18, оскільки у повній мірі відповідає ознакам типової справи, визначеним ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року та рішенням Верховного Суду від 16 травня 2019 року.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок та військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закону № 2011).
Відповідно до абз. 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Визначення учасника бойових дій надає стаття 5 Закону № 3551, яким є особа, яка брала участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Право на одержання учасниками бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік передбачено пунктом 12 статті 12 Закону № 3551.
Службовий час і час відпочинку військовослужбовців регулюється статтею 10-1 Закону № 2011.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (пункт 14).
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин (пункт 17).
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (пункт 18).
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (пункт 19).
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (пункт 21).
Визначення особливого періоду містить стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні з іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17.03.2014 № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 № 1126, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551, припиняється.
Відповідно до частини восьмої статті 10-1 Закону № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011. Так, відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011 у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Верховний Суд дійшов висновку, що норми Закону № 3551 не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказів про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551, за період з 2016 по 2018 роки.
Зважаючи на викладений аналіз, Судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
До зазначених правових висновків дійшов Верховний Суд у зразковій справі № 620/4218/18.
З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо вимог щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в день звільнення.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».
Статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до положень ч.1 ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому, в силу вимог ст. ст. 18 та 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Відповідно до п.2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з п.4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Відповідно до п.6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі №825/694/17.
Судом встановлено та відповідачем не заперечується, що у зв'язку із відсутністю відповідних видатків на проведення індексації грошового забезпечення вказані кошти позивача, починаючи з 23.03.2015 по 27.07.2018.
Правомірність своїх дій відповідач, зокрема, обґрунтовує посиланням на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України та Міністерства соціальної політики України. Водночас, суд зауважує, що подібні роз'яснення мають інформаційний характер та не є нормативно-правовими актами. Натомість, в силу приписів ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України. Відповідач має діяти відповідно до чинного Закону №1282-ХІІ, вимоги якого є обов'язковим, а не керуватися зазначеними роз'ясненнями, які не є нормативними документами.
Стосовно посилання відповідача на відсутність достатнього об'єму бюджетного асигнування, який би дозволив нарахувати крім основних складових грошового забезпечення, індексацію згідно Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини в рішенні у справі «Кечко проти України» зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідач, також як на підставу відмови у задоволенні позову, посилається на частину шосту статті 5 Закону № 1282-XII, згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік, проте, будь-яких застережень щодо не проведення в зв'язку з цим індексації взагалі зазначена норма не містить.
Суд наголошує, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Положеннями Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. Тобто, мова йде про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Таким чином, вказані відповідачем у своєму відзиві обставини не звільняють його від обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Крім того, відповідачем не надано суду доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, кошти на індексацію грошового забезпечення у спірні періоди були відсутні.
Також суд звертає увагу, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про протиправність дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з період з 23.03.2015 по 27.07.2018.
Вказаний висновок в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постановах від 05.02.2020 у справі №825/565/17, від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19.
Згідно з приписами ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Оскільки судом встановлено, що позивачу у період з 23.03.2015 по 27.07.2018 індексація грошового забезпечення протиправно не нараховувалась та не виплачувалась, то з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за вказаний період.
Вирішуючи питання про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, суд звертає увагу на Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Водночас, у даному випадку правові підстави наявності у відповідача такого вибору відсутні.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору згідно з пунктами 1 та 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Оскільки у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню, а згідно з частиною першою статті 139 КАС України судові витрати підлягали оплаті, судовий збір у загальній сумі 1816,00 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача до Державного бюджету України.
Згідно з пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (пункти перший, другий частини сьомої статті 139 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
До позовної заяви представником позивача додано договір про надання правничої (правової) допомоги від 11 червня 2021 року (арк. спр. 47-52).
Згідно із реєстром дій та витрат на правовий захист заплановано провести такі дії:
- Усна консультація - 100 грн;
- Аналіз судової практики - 1000 грн;
- Складання позовної заяви - 2000 грн;
- Складання відповіді на відзив - 400 грн.
Всього 3500 грн, з ПДВ - 4200 грн.
Відповідно до акту виконаних робіт від 21.07.2020 б/н адвокат надав позивачу усну консультацію з вивчення документів, укладання договору про надання правової допомоги, підготовка аналітичної довідки щодо судової практики вартістю 100,00 грн (кількість годин - 1 год.), аналіз судової практики вартістю 1000, 00 грн (кількість годин - 2 год.); складання позовної заяви вартістю 2000,00 грн (кількість годин - 5 год. 00 хв.) та складання відповіді на відзив відповідача вартістю 400,00 грн. (кількість годин - 1 год. 00 хв.) Загальна вартість без ПДВ - 3500 грн. Всього - 4200 грн. (арк. спр. 74-77).
На підтвердження оплати послуг за договором надано копію меморіального ордеру від 16.06.2021 № @PL553228 (арк. спр. 79).
Зазначена інформація в квитанції в сукупності з іншими документами щодо надання представником правової допомоги позивачу дає підстави стверджувати, що позивач є платником за послуги, надані адвокатом за договором про надання правової (юридичної) допомоги від 11.06.2021.
Разом з тим, суд зазначає про те, що в акті зазначено про виготовлення відповіді на відзив, але матеріали справи такого документу не містять.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частина п'ята статті 134 КАС України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката маг бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд частково погоджується із запереченнями відповідача, що ця справа є справою незначної складності, а отже, розмір суми витрат на правничу допомогу не є співмірним зі складністю цією справи.
Відтак, до відшкодування суд присуджує не 3720 грн. (без вартості складання відповіді на відзив), а 1000 грн. понесених позивачем витрат на правову допомогу.
Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 32, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 07668758, 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, буд. 38) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік та зобов'язати Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 23.03.2015 по 27.07.2018 та зобов'язати Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 23.03.2015 по 27.07.2018.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки до Державного бюджету України судовий збір в сумі 1816,00 грн.
Стягнути з Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 1000 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Тихонов