12 жовтня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/377/21
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
при секретарі судового засідання Саловській О.А.
розглянув матеріали справи
за позовом - Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601 м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6)
до відповідача - Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя (46001, м. Тернопіль, вул. Руська, буд. 56) в особі Відокремленого структурного підрозділу "Тернопільський фаховий коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя" (46400, м. Тернопіль, вул. Генерала М. Тарнавського, 7)
про стягнення 114,61 грн - пені, 22,47 грн - 3% річних, 4600,11 грн - збитків.
За участю від:
позивача - Єгоров В.С.
відповідача - Калушка В.П., Королюк Л.С.
Суть справи.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя, в особі Відокремленого структурного підрозділу "Тернопільський фаховий коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя" про стягнення 114,61 грн - пені, 22,47 грн - 3% річних, 4600,11 грн - збитків.
Ухвалою суду від 09.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/377/21 за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 01.07.2021.
Строк підготовчого провадження у даній справі продовжувався ухвалою суду від 01.07.2021.
Ухвалою суду від 08.09.2021 закрито підготовче провадження по справі №921/377/21 та призначено її до судового розгляду по суті в судовому засіданні 29.09.2021, в якому оголошувалась перерва до 12.10.2021.
В судовому засіданні 12.10.2021 представником позивача підтримано позовні вимоги.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у позовній заяві №3915-3861-21 від 26.05.2021 (вх. №429 від 08.06.2021), відповідях на відзиви б/н, б/д (вх. №5684 від 07.07.2021, вх. №5930 від 19.07.2021), додаткових поясненнях б/н, б/д (вх. №7111 від 01.09.2021) зазначено про неналежне виконання відповідачем умов договору №9697/19-ТЕ(Т)-30 від 25.01.2019 постачання природного газу. У зв'язку з цим, позивачем стверджено, що позовні вимоги підлягають до задоволення, шляхом стягнення з Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя» в особі Відокремленого структурного підрозділу «Тернопільський фаховий коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя» (вул. Тарнавського, 7, м. Тернопіль, 46024, ідентифікаційний код 02549121) заявлених до стягнення сум на користь позивача. При цьому, ним зазначено, що відсутність в кошторисі відповідача коштів на погашення заявлених до стягнення сум не звільняє його від відповідальності в розумінні ст. 219 ГК України.
Присутні в судовому засіданні 12.10.2021 представники Відокремленого структурного підрозділу "Тернопільський фаховий коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя" просили суд звільнити відповідача від відповідальності щодо стягнення 3% річних, штрафних санкцій та збитків за неналежне виконання зобов'язання, та відмовити у задоволенні позову, з підстав наведених у відзиві №2/19-321 від 30.06.2021 (вх. №5504 від 30.06.2021) та запереченнях №2/19-379 від 20.08.2021 (вх. №6863 від 20.08.2021). З приводу цього, ними зроблено посилання ч.3 ст. 219, ст. 233 ГК України та зазначено, що в кошторисі закладу освіти державної форми власності на 2021 рік не передбачено витрати щодо сплати закладом заявлених до стягнення сум. За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України нарахуванні 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, а не способом захисту права в розумінні ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.
Разом з цим, Тернопільським національним технічним університетом імені Івана Пулюя подано до матеріалів справи відзив №2/28-1281 від 23.06.2021 (вх. №5446 від 29.06.2021), з проханням відмовити у задоволенні позову, заявленого позивачем до Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя. З приводу цього зазначено, що позивач визначив відповідачем по справі Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя, в особі Технічного коледжу Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя. У прохальній частині позову заявлено вимоги щодо ТНТУ та вказано реквізити університету, а не коледжу, не зважаючи на те, що коледж має свій код ЄДРПОУ та власні рахунки. Коледж є відокремленим структурним підрозділом університету. Відповідно до п. 1.19 статуту ТНТУ, ч.3 ст.95 ЦК України, для здійснення своєї діяльності коледж має окремі права фінансово-господарської самостійності, делеговані університетом та визначені положенням про коледж. Тому, коледж несе відповідальність за дотримання своїх зобов'язань в межах делегованих йому прав фінансово-господарської діяльності. Зазначає, що Технічний коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя перейменовано на Відокремлений структурний підрозділ «Тернопільський фаховий коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя». З посиланням на окремі пункти положення про Відокремлений структурний підрозділ «Тернопільський фаховий коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя» звертає увагу на наявність у директора відокремленого структурного підрозділу повноважень на укладення господарських договорів. Університет не є стороною договору №9697/19-ТЕ(Т) - 30 від 25.01.2019, а правовідносини, що стали підставою звернення позивача з даним позовом до суду є наслідками діяльності Відокремленого структурного підрозділу «Тернопільський фаховий коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя». У зв'язку з цим належним відповідачем у справі є Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя» в особі Відокремленого структурного підрозділу «Тернопільський фаховий коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя» (вул. Тарнавського, 7, м. Тернопіль, 46024, ідентифікаційний код 02549121).
Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.
Між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальником), в особі начальника Департаменту реалізації газу Журавльової І.Л., яка діє на підставі довіреності та Технічним коледжем Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя (споживачем), в особі директора Калушки В.П., який діє на підставі положення, 25.01.2019 укладено договір №9697/19-ТЕ(Т)- 30 постачання природного газу, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити споживачу природний газ, а споживач зобов'язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2 договору).
Згідно п. 2.1 договору постачальник передає споживачу у січні 2019 року - квітні 2019 року замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 19,100 тис. куб. м., у т.ч. по місяцях: січень 2019 року - 5,0 тис. куб. м.; лютий 2019 року - 6,0 тис. куб. м.; березень 2019 року - 7,000 тис. куб. м.; квітень 2019 року - 1,100 тис. куб. м.
Перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися за ініціативою споживача шляхом підписання додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду (в даному випадку й надалі по тексту договору - газовий місяць в значенні Кодексу ГТС). Для цього споживач зобов'язаний надати постачальнику не пізніше ніж за три робочих дні до кінця місяця постачання газу два екземпляри належним чином оформленої додаткової угоди. Споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або одночасно надавати додаткові угоди на коригування замовлених обсягів за цим договором (п. 2.4 договору).
У п. 2.5 договору зазначено, що допускається відхилення обсягу використання природного газу від замовленого обсягу протягом відповідного розрахункового періоду в розмірі +/- 5 відсотків від зазначеного в п. 2.1 обсягу без підписання додаткової угоди.
Відповідно до п. 3.1 договору право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання - передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Приймання - передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформляється актом приймання - передачі газу. Споживач в акті приймання - передачі природного газу зазначає той обсяг, який був фактично використаний споживачем у відповідному розрахунковому періоді для потреб, зазначених в п. 1.2 цього договору. Споживач в акті приймання - передачі природного газу зазначає виключно той обсяг, який відповідає обсягам газу, які були використані споживачем в той період (періоди), коли споживач був включений до реєстру постачальника, що підтверджується споживачем в акті приймання-передачі газу (п. 3.8, п. 3.8.1, п. 3.8.2 договору).
У п. 3.9 договору зазначено, що споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 7 числа місяця наступного за розрахунковим періодом, зокрема:
- інформацію за підписом уповноваженої особи споживача стосовно:
1) фактично використаних у відповідному розрахунковому періоді обсягів природною газу (відповідно до пункту 3.8.1 цього договору), з розбивкою цих обсягів природного газу за категоріями використання газу (у тому числі згідно з цим договором). Цю розбивку споживач розраховує самостійно, несе повну відповідальність за достовірність наданої інформації. Зазначена інформація не підлягає перевірці з боку постачальника і приймається постачальником як підтвердження фактично використаних споживачем обсягів газу в розрахунковому періоді;
2) обсягів природного газу, використаних виключно в періоді (періодах) розрахункового періоду, коли він був включений до реєстру споживачів постачальника (відповідно до пункту 3.8.2 цього договору), з розбивкою цих обсягів природного газу, за категоріями використання газу (у тому числі згідно з цим договором). Цю розбивку споживач розраховує самостійно, несе повну відповідальність за достовірність наданої інформації. Зазначена інформація не підлягає перевірці з боку постачальника і приймається постачальником як підтвердження фактично використаних споживачем обсягів газу в розрахунковому періоді (п. 3.9.2 договору);
- підписані споживачем два примірники акта приймання - передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного у розрахунковому періоді природного газу згідно з цим договором і з урахуванням п. 3.8 цього договору, його фактична ціна та вартість (п. 3.9.3 договору).
Згідно п. 3.10 договору постачальник не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі непідписання постачальником акта приймання - передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого не підписання акта.
Відповідно до п. 3.11 договору споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання - передачі газу за розрахунковий період свідчить про повне виконання постачальником своїх зобов'язань за цим договором в частині постачання природного газу у відповідному розрахунковому періоді.
У п. 3.13 договору сторонами обумовлено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1 цього договору), споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7 цього договору. При цьому розмір збитків визначається наступним чином:
- якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період (п. 3.13.1 договору);
- якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, споживач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевишення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою: В = (Vф - Vn) х Ц х К, де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за цим договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу; Vn - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в пункті 2.1 цього договору; Ц - ціна природного газу за цим договором; К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5 (п. 3.13.2 договору).
Ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 6235,51 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього разом з податком на додану вартість 7482,61 грн (п. 4.2 договору).
У п. 5.1 договору сторонами обумовлено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Згідно п. 6.2 договору споживач зобов'язаний, зокрема: самостійно контролювати власне використання природного газу за цим договором і не допускати відхилення фактичних обсягів використання газу більше ніж на 5 % від замовлених без їх коригування шляхом підписання додаткової угоди; самостійно припиняти (обмежувати) використання природного газу в разі перевищення обсягів використання газу, зазначених в п. 2.1 договору, без їх коригування шляхом укладення додаткової угоди; прийняти газ в кількості, зазначеній в п. 2.1 даного договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором; відшкодувати постачальнику збитки, розраховані відповідно до п. 3.13 цього договору.
Постачальник має право вимагати від споживача відшкодування постачальнику збитків, що виникли за порушення споживачем умов п. 2.1 цього договору у разі, якщо відхилення фактично використаних споживачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, та зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених (п. 6.3 договору).
У разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 7.2 договору).
Відповідно до п. 7.8 договору збитки, завдані одній із сторін внаслідок невиконання (неналежного виконання) іншою стороною своїх зобов'язань, відшкодовуються іншою стороною в порядку та розмірі, визначених цим договором та чинним законодавством України.
Згідно п. 10.3 договору усі зміни і доповнення до цього договору оформляються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору.
Відповідно до п. 11.1 договору він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині реалізації природного газу з 01.01.2019 до 30.04.2020 (включно), відповідно до ст. 631 ЦК України, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
У розділі 12 договору зазначено, зокрема реквізити споживача Технічного коледжу Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя (46400, м. Тернопіль, вул. Тарнавського, 7, ідентифікаційний код 02549121).
В межах даного правочину між сторонами у справі укладено:
- додаткову угоду №1 від 28.03.2019, якою п. 2.1 договору №9697/19-ТЕ (Т)-30 від 25.01.2019 викладено в наступній редакції: постачальник передає споживачу з 01.01.2019 по 30.04.2019 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 19,100 тис. куб. м., у т.ч. по місяцях: січень 2019 року - 6,458 тис. куб. м.; лютий 2019 року - 5,152 тис. куб. м.; березень 2019 року - 6,390 тис. куб. м.; квітень 2019 року - 1,100 тис. куб. м.;
- додаткову угоду №2 від 28.03.2019, якою слова Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” замінено словами Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”.
Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” у листі №26-1416/1.17-19 від 21.02.2019 повідомило Технічний коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя, що відповідно до п. 11.2 договору №9697/19-ТЕ(Т)-30 від 25.01.2019 з 01.03.2019 застосовуються наступні пункти відповідного договору: пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз. 2) підп. 3.9.2 п. 3.9, 3.13, 5.7, абзац п'ятий підп. 5) п. 6.2, підп. 8) п.6.2, підп. 4) п. 6.3, абзац третій підп. 2) п. 6.4 договору. Відповідно, пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз. 1) підп. 3.9.2 п.3.9, абзац четвертий підп. 5) п. 6.2, абзац другий підп. 2) п. 6.4 договору з 01.03.2019 сторонами не застосовуються. При цьому, зазначено, що цей лист вважається невід'ємною частиною зазначеного договору.
На виконання умов вищевказаного договору та укладених до нього додаткових угод позивач за період з січня 2019 року по квітень 2020 року поставив, а відповідач прийняв:
- газ спожитий у січні місяці 2019 року, обсягом 6,458 тис. куб. м, оформлений актом приймання-передачі від 31.01.2019 на суму 48322,70 грн;
- газ спожитий у лютому місяці 2019 року, обсягом 5,152 тис. куб. м, оформлений актом приймання-передачі від 28.02.2019 на суму 38550,42 грн;
- газ спожитий у березні місяці 2019 року, обсягом 5,220 тис. куб. м, оформлений актом приймання-передачі від 31.03.2019 на суму 39059,23 грн;
- газ спожитий у квітні місяці 2019 року, обсягом 2,258 тис. куб. м, оформлений актом приймання-передачі від 30.04.2019 на суму 16895,74 грн, загальною вартістю 142828,09 грн.
Обставини щодо отримання протягом січня 2019 року - квітня 2019 року (включно) природного газу в наведених вище обсягах відповідачем у справі не заперечується.
Однак, як стверджує позивач, відповідач в порушення умов договору, свої зобов'язання по оплаті вартості отриманого за період січня 2019 року - квітня 2019 року (включно) природного газу виконував з порушенням передбаченого умовами договору терміну розрахунків.
Зокрема, в матеріалах справи містяться довідка по операціях АТ “НАК “Нафтогаз України” за договором №9697/19-ТЕ(Т)-30, яка вказує про перерахування відповідачем коштів позивачу на загальну суму 142828,09 грн, а саме: 04.02.2019 - 48322,70 грн; 04.03.2019 - 38550,42 грн; 03.05.2019 - 39059,23 грн; 03.05.2019 - 16895,74 грн.
У п. 2.1 договору №9697/19-ТЕ (Т)-30 від 25.01.2019, з врахуванням додаткової угоди №1 від 28.03.2019 (якою п. 2.1 договору викладено в новій редакції), сторонами обумовлені обсяги споживання природного газу, зокрема у березні 2019 року - 6,390 тис. куб. м. та квітні 2019 року - 1,100 тис. куб. м.
Попри це, згідно вже згаданих актів приймання-передачі від 31.03.2019 та від 30.04.2019 відповідачем спожито у березні 2019 року природний газ обсягом 5,220 тис. куб. м., а у лютому 2019 року - обсягом 2,258 тис. куб. м.
Таким чином, у березні 2019 року відповідачем спожито на 1,17 тис. куб. м. газу у меншому обсязі, а у лютому 2019 року спожито на 1,158 тис. куб. м. у більшому обсязі, ніж обумовлено договором.
21.05.2019 позивачем на адресу відповідача було направлено акт-претензію №26-1175-19 від 16.05.2019, з проханням оплатити суму збитків за підсумками березня 2019 року, обчислених у визначеному п. 3.13 договору порядку. Сума збитків за вказаним актом-претензією склала 3151,68 грн.
Надалі, 12.06.2019 ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" направлено на адресу Технічного коледжу Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя акт - претензію №26-1852-19 від 11.06.2019, складений за підсумками квітня 2019 року, з проханням оплати збитки в розмірі 4332,43 грн.
В свою чергу, Технічний коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя у відповіді №2/19-362 від 06.07.2019 повідомив, що в кошторисі закладу освіти на 2019 рік не передбачено вищезгадані витрати. У зв'язку з необхідністю внесення змін до кошторису, коледж просив до 01.10.2019 відстрочити оплати за вказаними актами - претензіями.
Окрім цього в матеріалах справи міститься лист №26/10-3093-19 від 07.11.2019, яким позивач повідомив відповідача про проведений перерахунок суми збитків по акту №26-1175-19 від 16.05.2019. За наслідками перерахунку сума збитків склала 267,68 грн.
За твердженням позивача, неналежне виконання відповідачем умов вказаного договору щодо споживання природного газу в обумовлених у договорі обсягах, а також в частині своєчасності оплати вартості отриманого природного газу, мало наслідком звернення до суду з даним позовом.
З'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.
Статтями 15,16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Відповідно до п. 4, п. 5 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач має право на: отримання природного газу належної якості та кількості, фізико-хімічні показники якого відповідають встановленим нормам, відповідно до умов укладених договорів, крім випадків припинення (обмеження) постачання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів; безоплатне отримання інформації про обсяги та інші показники власного споживання природного газу.
У силу приписів ч. ч. 2-3 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов'язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов'язків споживач несе відповідальність згідно із законом.
У п.32 ч.1 ст.1 Закону України «Про ринок природного газу» надано визначення регулятора, яким є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Згідно п.17 ч.3 ст. 4 Закону України «Про ринок природного газу» до компетенції регулятора на ринку природного газу належить затвердження правил постачання природного газу.
Відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи регулюються Правилами постачання природного газу, які затверджені Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг за № 2496 від 30.09.2015 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за N 1382/27827 (надалі - Правила).
Згідно з пункту 1 розділу 2 Правил підставою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічне положення містить стаття 265 ГК України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Приписами ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України на покупця покладається обов'язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; при цьому, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За п.2 ч.2 ст.13 Закону України “Про ринок природного газу” споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Як вже зазначалось, згідно п. 5.1 договору сторони погодили, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим.
Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Судом з'ясовано, що в порушення умов договору №9697/19-ТЕ (Т) - 30 від 25.01.2019, приписів перелічених норм, а також ст. ст. 11, 14 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 193 ГК України, відповідач допустив прострочення оплати вартості спожитого у березні 2019 року природного газу, оскільки 03.05.2019 ним оплачено кошти в сумі 39059,23 грн за отриманий природний газ по акту від 31.03.2019.
У зв'язку з порушенням виконання грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача передбачені п. 7.2 договору пеню в сумі 114,61 грн, а також нараховані в порядку ст. 625 ЦК України 22,47 грн - 3% річних.
В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вже зазначалось, згідно п. 7.2 у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Частиною 1 статті 230 ГК України вказано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Разом з цим, відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549).
Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” № 543/96-ВР від 22.11.1996, регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Статтею 1 даного Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. А згідно статті 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 2 статті 343 ГК України визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Вищим господарським судом України у постанові пленуму №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме у п. 1.12. роз'яснено, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Судом проведено перерахунок заявлених до стягнення сум пені та 3% річних. Згідно проведеного перерахунку, враховуючи обумовлений п. 5.1 договору строк оплати, суми, на які здійснювались нарахування, встановлено, що заявлені до стягнення суми 22,47 грн - 3% річних та 114,61 грн - пені є правомірними, а позовні вимоги в цій частині такі, що підлягають до задоволення.
П. 12 р. ІІ Правил (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати діючому постачальнику копію відповідного акта про фактичний об'єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ/ГТС та споживачем, відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи /Кодексу газорозподільних систем.
На підставі отриманих від споживача даних та/або даних Оператора ГТС постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника.
Взаємовідносини між постачальником і Оператором ГТС щодо обміну інформацією про фактичні обсяги споживання природного газу споживачем регулюються Кодексом газотранспортної системи та окремим договором транспортування природного газу, укладеним між постачальником та Оператором ГТС.
Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу.
У випадку відмови від підписання акта приймання-передачі природного газу розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до договору або в судовому порядку.
Відповідно до п. 10 р. ІІ Правил (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання. В іншому разі до споживача можуть бути застосовані відповідні заходи з боку постачальника, передбачені цим розділом та розділом VI цих Правил, у тому числі примусове обмеження (припинення) газопостачання.
Постачальник має право оперативно контролювати обсяг споживання природного газу споживачем, використовуючи інформаційну платформу Оператора ГТС або інформацію споживача, а також шляхом самостійного контролю обсягів споживання природного газу на об'єкті споживача.
Споживач та його постачальник мають право на коригування протягом розрахункового періоду підтверджених обсягів природного газу відповідно до умов договору постачання природного газу.
Якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, споживач має компенсувати постачальнику вартість різниці між підтвердженим обсягом природного газу та фактичним об'ємом (обсягом) споживання природного газу за ціною вартості природного газу, визначеною договором постачання природного газу. При цьому постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, які розраховуються відповідно до пункту 1 розділу VI цих Правил.
Підтверджений обсяг природного газу - плановий об'єм (обсяг) природного газу, обумовлений договором постачання природного газу між споживачем та постачальником на відповідний розрахунковий період, який має бути поставлений споживачу відповідно до умов цього договору (пункт 5 розділу І Правил (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
У п. 2.5 договору сторонами обумовлено допустиме відхилення обсягу використання природного газу від замовленого обсягу протягом відповідного розрахункового періоду в розмірі +/- 5 % від зазначеного в п. 2.1 обсягу без підписання додаткової угоди.
Пунктами 1, 2 розділу VI Правил (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено наступне:
1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період;
2) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою
В = (Vф - Vп) x Ц х K,
де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за договором на постачання природного газу;
Vп - підтверджений обсяг природного газу на розрахунковий період;
Ц - ціна природного газу за договором постачання природного газу;
K - коефіцієнт, який визначається постачальником та не може перевищувати 0,5.
При цьому, якщо перевищення об'єму (обсягу) природного газу стало наслідком відмови в доступі до об'єкта споживача, у результаті чого постачальник не здійснив пломбування запірних пристроїв на газових приладах споживача, або Оператор ГРМ/ГТС не здійснив обмеження (припинення) розподілу/транспортування природного газу споживачу, або коли споживач не обмежив (припинив) споживання природного газу на письмову вимогу постачальника, коефіцієнт може бути збільшений у договорі постачання до 1;
3) у разі відмови в доступі до об'єкта споживача, в результаті чого представник постачальника не здійснив звіряння фактичних об'ємів (обсягів) споживання природного газу, що завдало постачальнику шкоди, споживач відшкодовує її за власної згоди або на підставі рішення суду.
У договорі постачання між постачальником та споживачем, що не є побутовим, може встановлюватись допустима величина відхилення від підтверджених обсягів природного газу, в межах якої не здійснюються заходи, визначені пунктом 1 цього розділу.
Згідно п. 3 розділу VI Правил (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) за результатами виявлених порушень представником постачальника складається акт-претензія, який оформлюється з урахуванням таких вимог:
1) форма акта-претензії є довільною;
2) при порушенні, зазначеному в підпункті 3 пункту 1 цього розділу, акт-претензія складається представниками постачальника після пред'явлення ними відповідних посвідчень у присутності уповноваженого представника споживача (власника або наймача) і скріплюється їхніми підписами. У разі відмови споживача від підписання акта-претензії про це зазначається в акті-претензії. Акт-претензія щодо відмови споживача у доступі до території об'єкта споживача вважається дійсним, якщо його підписали представник постачальника та одна незаінтересована особа за умови посвідчення їх осіб або три представники постачальника. У разі відмови споживача від підписання акта-претензії про це робиться відмітка в обох примірниках цього акта, і другий його примірник надсилається споживачеві реєстрованим поштовим відправленням.
Акт-претензія, у якому зазначаються підстави та розмір нарахованих збитків, складається в двох примірниках, один з яких надсилається (надається) споживачу (з позначкою про вручення), а споживач зобов'язаний протягом двадцяти робочих днів з моменту його отримання відшкодувати постачальнику завдані збитки або написати мотивовану відмову від їх повного або часткового відшкодування.
У випадку нереагування у встановлений строк на акт-претензію або невідшкодування завданих збитків постачальник має право звернутись до суду.
Судом встановлено, що у березні 2019 року відповідачем спожито на 1,17 тис. куб. м. газу у меншому обсязі, а у лютому 2019 року спожито на 1,158 тис. куб. м. у більшому обсязі, ніж обумовлено п. 2.1 договору №9697/19-ТЕ (Т) - 30 від 25.01.2019, з врахуванням додаткової угоди №1 від 28.03.2019.
Враховуючи те, що умовами укладеного договору №9697/19-ТЕ (Т) - 30 від 25.01.2019 та додаткової угоди №1 від 28.03.2019 відповідачу були встановлені обсяги споживання природного газу, а на споживача природного газу покладено обов'язок щодо контролю власного газоспоживання з метою недопущення відхилення фактичних обсягів використання газу більше ніж на 5% від замовлених без їх коригування шляхом підписання додаткових угод, відповідач всупереч вимогам чинного законодавства не проконтролював об'єми споживання газу, що призвело до відхилень понад 5% від договірних обсягів, суд приходить до висновку, що вимога позивача про відшкодування збитків в сумі 4332,43 грн за підсумками квітня 2019 року та 267,68 грн за підсумками березня 2019 року є правомірною, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають до задоволення.
При цьому, судом береться до уваги наявність у відповідача права на безоплатне отримання інформації про обсяги та інші показники власного споживання природного газу (п. 5 ч.1 ст. 3 Закону України «Про ринок природного газу»).
Відповідно до ч.1 ст. 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Згідно з ч.ч. 1, 3, 4 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
За змістом ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Як вбачається з позову, а також додаткових пояснень б/н, б/д (вх. №7111 від 01.09.2021) Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" визначено відповідачем у даній справі Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя, в особі Відокремленого структурного підрозділу "Тернопільський фаховий коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя", тобто в особі його відокремленого підрозділу.
Відповідно до частин першої та другої статті 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Відповідно до статті 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.
Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.
Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.
Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.
Згідно п. 1.17 статуту Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя до структури університету входять коледжі, які є відокремленими структурними підрозділами без права юридичної особи, зокрема Технічний коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя, м. Тернопіль, вул. Генерала М. Тарнавського, 7.
Наявний в матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, сформований щодо юридичної особи Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя містить інформацію про реєстрацію його відокремлених підрозділів, одним з яких є Відокремлений структурний підрозділ "Тернопільський фаховий коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя" (46400, м. Тернопіль, вул. Генерала М. Тарнавського, 7, ідентифікаційний код 02549121).
Отже, в силу положень ст. 95 ЦК України філії та представництва виступають лише як відокремлені частини юридичної особи, що їх створила та не мають статусу самостійної юридичної особи, яким у даній справі являється Технічний коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя (код відокремленого структурного підрозділу 02549121), як сторона спірного договору, наділена відповідною цивільною правоздатністю, надалі перейменований у Відокремлений структурний підрозділ "Тернопільський фаховий коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя" (код відокремленого структурного підрозділу 02549121).
Частина 3 статті 29 ГПК України передбачає, що позови у спорах, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Принципи змагальності сторін та диспозитивності відображені і в ст. 14, ч. 4 ст. 74 цього Кодексу, за змістом яких суд не може самостійно збирати докази, крім окремих визначених випадків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
За таких обставин, вимоги АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про примусове стягнення з Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя, в особі Відокремленого структурного підрозділу "Тернопільський фаховий коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя" 114,61 грн - пені, 22,47 грн - 3% річних, 4600,11 грн - збитків підлягають задоволенню як обґрунтовані та не спростовані у встановленому порядку відповідачем.
Європейський суд з прав людини у пункті 48 рішення від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» та в пункті 40 рішення від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 3-77гс17, від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2018 у справах № 925/246/17, № 925/974/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 12-46гс18.
Як вже зазначалось, у відзиві на позов Тернопільським національним технічним університетом імені Івана Пулюя, в особі Відокремленого структурного підрозділу "Тернопільський фаховий коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя" заявлено клопотання про звільнення його від відповідальності щодо стягнення 3% річних, штрафних санкцій та збитків. Таке клопотання мотивоване тим, що відповідач являється закладом освіти державної форми власності, в кошторисі якого не передбачені витрати на оплату цих сум.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зменшення суми пені є правом суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для зменшення пені покладений саме на відповідача.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії та поданих боржником доказів.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018 у справі № 903/827/17, від 30.08.2018 у справі № 925/1587/17.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц зробила висновки, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Також, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі 902/417/18 зроблено висновки про те, що з врахуванням компенсаційного характеру заходів відповідальності у цивільному праві, на підставі принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, так і обчислених на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних та 3% річних, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. При цьому, касаційним судом зазначено, що оцінка та вирішення даного питання, ставиться в залежність від очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді неустойки та нарахувань, здійснених на підставі ст. 625 ЦК України в порівнянні з сумою основного боргу.
Вищенаведені правові позиції Верховного Суду наводять обставини, існування яких надає можливість суду для зменшення неустойки та 3% річних.
Суд зазначає, що наведене у відзиві клопотання Відокремленого структурного підрозділу "Тернопільський фаховий коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя" про звільнення його від стягнення неустойки, 3% річних та збитків не підлягає до задоволення через повну недоведеність відповідачем підстав, з якими закон пов'язує у суду можливість на вчинення такої дії.
В порядку ст. ст. 123, 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.
Також, суд звертає увагу, що 14.07.2021 Верховною Радою України прийнято Закон України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу” №1639-ІХ, дія якого поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК "Нафтогаз України" природний газ, послуги з його розподілу і транспортування, підтвердженої, зокрема рішенням суду, яке набрало законної сили.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12-13, 20, 73-80, 86, 91, 233, 236-240 ГПК України, суд -
Позов задоволити.
1. Стягнути з Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя, в особі Відокремленого структурного підрозділу "Тернопільський фаховий коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя" (46400, м. Тернопіль, вул. Генерала М. Тарнавського, 7, ідентифікаційний код 02549121) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601 м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 114 (сто чотирнадцять) грн 61 коп. - пені, 22 (двадцять дві) грн 47 коп. - 3% річних, 4600 (чотири тисячі шістсот) грн 11 коп. - збитків, 2270 (дві тисяч двісті сімдесят) грн - судового збору в повернення сплачених судових витрат.
Видати наказ.
Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256-257 ГПК України.
Повне рішення складено 22 жовтня 2021 року.
Суддя І.П. Шумський