вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"13" жовтня 2021 р. м. Київ Справа № 911/1377/21
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання: Сорока П.М.
Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівельна компанія “Еліт Строй”
до комунального підприємства “Горянин” Гірської сільської ради
про стягнення заборгованості в сумі 72 894,79 грн.,
за участю представників:
позивача: 1) Савицького А.О. - адвоката (ордер, серії АА №0010501, від 15.06.2021 року);
2) Мкрітчана А. А. - директора (паспорт, серії НОМЕР_1 , виданий 18.06.2003 року);
відповідача: Прокопенко О. В. - адвоката (довіреність №120 від 23.07.2021 року),
11 травня 2021 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівельна компанія “Еліт Строй” (далі - позивач) до комунального підприємства “Горянин” Гірської сільської ради (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 72 894,79 грн.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем умов договору на послуги екскаватора для благоустрою території Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області №16 від 07.05.2018 року, згідно з якими позивач зобов'язувався надати послуги екскаватора для благоустрою території Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області (далі - послуги), а відповідач зобов'язувався послуги прийняти і оплатити.
Відповідач послуги, отримані в період з травня 2018 року до вересня 2018 року, не оплатив.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 49 831,20 грн. основного боргу, 8 945,04 грн. пені, 3 948,27 грн. трьох процентів річних, 10 170,28 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.
Ухвалою суду 17.05.2021 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 16 червня 2021 року.
14 червня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позов №98 від 09.06.2021 року.
У зв'язку з перебуванням судді Грабець С.Ю. на лікарняному, ухвалою суду від 23.06.2021 року підготовче засідання відкладено на 30 червня 2021 року.
30 червня 2021 року представник позивача в засіданні позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 30.06.2021 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 06 серпня 2021 року.
28 липня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив від 26.07.2021 року, а також заява про поновлення процесуального строку для надання відповіді на відзив, яка підлягала задоволенню судом.
06 серпня 2021 року в засіданні представник відповідача заявила усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву.
Представник позивача в засіданні проти задоволення вищевказаного клопотання не заперечував.
Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, визнав його таким, що підлягало задоволенню, та надав строк до наступного засідання для надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву.
Крім цього, представник відповідача заявила усне клопотання про витребування у позивача оригіналів документів, які були долучені до позовної заяви, яке підлягало задоволенню судом.
У підготовчому засіданні 06.08.2021 року оголошено перерву до 03 вересня 2021 року.
03 вересня 2021 року в засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у засіданні проти задоволення позову заперечувала.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.09.2021 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 13 жовтня 2021 року.
13 жовтня 2021 року в судовому засіданні представники позивача заявлені позовні вимоги підтримали, вважали їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала. Крім цього, представник відповідача подала документи для долучення до матеріалів справи.
У судовому засіданні оригінали документів, долучених до позовної заяви, були оглянуті судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судом враховуються при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
У зв'язку із заявленням представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 13 жовтня 2021 року.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
07 травня 2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Еліт Строй" (далі - позивач) та комунальним підприємством “Горянин” Гірської сільської ради (далі - відповідач) був укладений договір на послуги екскаватора для благоустрою території Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області №16 (далі - договір).
Згідно з п. 1.1 договору, позивач надає послуги екскаватора для благоустрою території Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області (ДК 021:2015 код 45520000-8 Прокат обладнання з оператором для виконання земляних робіт), що далі іменуються "послуга", а відповідач оплачує надану послугу.
Відповідно до п. 2.1 договору, загальна вартість наданих послуг становить: 41 526,00 грн. ПДВ 20% - 8 305,20 грн., що разом складає 49 831,20 (сорок девять тисяч вісімсот тридцять одна грн. 20 коп.).
Пунктом 3.1 договору встановлено, що термін надання послуг за цим договором складає: початок - 07 травня 2018 р., закінчення - 31 грудня 2018 р.
Відповідно до п. 4.2 договору, вартість 1 маш/години послуг механізму розраховується на підставі ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 та складає: 512,67 грн. ПДВ 20% - 102,53 грн., разом 615,20 (шістсот п'ятнадцять грн., 20 коп.).
Пунктом 6.2 договору встановлено, що цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині надання послуг з дня підписання договору до 31 грудня 2018 року, а в частині виконання зобов'язань, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, згідно ст. 361 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав роботи за період з травня 2018 року до вересня 2018 року, у кількості 81 години, на загальну суму 49 831,20 грн., що підтверджується змінними рапортами про роботу машини/будівельного механізму №1 від 11.05.2018 року, - загальний час роботи 8 год., №2 від 23.05.2018 року, - загальний час роботи 8 год., №3 від 01.06.2018 року, - загальний час роботи 9 год., №4 від 06.06.2018 року, - загальний час роботи 8 год., №5 від 12.06.2018 року, - загальний час роботи 8 год., №6 від 19.06.2018 року, - загальний час роботи 8 год., №7 від 28.06.2018 року, - загальний час роботи 8 год., №8 від 10.07.2018 року, - загальний час роботи 8 год., №9 від 22.08.2018 року, - загальний час роботи 8 год., №10 від 04.09.2018 року, - загальний час роботи 8 год., копії яких долучені до матеріалів справи.
Проте відповідач роботи, виконані позивачем, не оплатив.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.
З метою досудового врегулювання спору, позивач надав відповідачу претензію №10 від 25.03.2019 року, в якій просив оплатити борг у сумі 49 831,00 грн. за виконані роботи.
Відповідач вищевказану претензію отримав наручно, проте борг не оплатив.
10 вересня 2018 року представником позивача був наданий відповідачу супровідний лист №141, який містив змінний рапорт про роботу машини/будівельного механізму №10 від 05.09.2018 року та акт здачі - приймання наданих послуг згідно договору №16 від 07 травня 2018 року, на суму 49 831,20 грн., та був отриманий представником відповідача 11 вересня 2018 року наручно.
Згідно з п. 4.1 договору, оплату і розрахунки за надані послуги відповідач проводить згідно реєстру позивача по змінним рапортам з зазначенням фактично відпрацьованих годин з підписом відповідальних осіб та штампом чи печаткою відповідача протягом трьох днів після підписання актів надання послуг.
Проте, станом на 11 травня 2021 року, відповідач борг перед позивачем не оплатив.
У зв'язку з цим, позивач звернувся до Господарського суду Київської області, просив стягнути з відповідача 49 831,20 грн. основного боргу, 8 945,04 грн. пені, 3 948,27 грн. трьох процентів річних та 10 170,28 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.
14 червня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позов №98 від 09.06.2021 року, в якому він проти задоволення позову заперечував, послався на відсутність у позивача завдання та дозволу на виконання земляних робіт, які, на думку представника відповідача, необхідні для виконання вищевказаних робіт.
Крім цього, вважав, що позивачем роботи не були виконані, а у відповідача була відсутня можливість реалізувати договір, у зв'язку з відсутністю фінансування.
У відзиві та в судовому засіданні представник відповідача послалась на те, що змінні рапорти про роботу машини/будівельного механізму №1 від 11.05.2018 року, №2 від 23.05.2018 року, №3 від 01.06.2018 року, №4 від 06.06.2018 року, №5 від 12.06.2018 року, №6 від 19.06.2018 року, №7 від 28.06.2018 року, №8 від 10.07.2018 року, №9 від 22.08.2018 року, №10 від 04.09.2018 року підписані неуповноваженим представником відповідача та мають, на думку представника відповідача, ознаки фіктивних та підроблених документів.
Так, на підтвердження вищевказаних обставин, представником відповідача було подано копію заяви про факт вчинення кримінальних правопорушень №126 від 12.08.2021 року та копію ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області у справі №359/7719/21 від 18.08.2021 року про зобов'язання уповноважених осіб Бориспільського районного управління Головного управління Національної поліції в Київській області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінальних правопорушень.
Доводи представника відповідача спростовуються, у зв'язку з наступними обставинами.
Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Так, документів, що підтвердили б обставини, на які послалась представник відповідача, суду надано не було.
Також, у відзиві та в судовому засіданні представник відповідача послалась на те, що 13 вересня 2018 року відповідачем була направлена позивачу відповідь на його лист №141 від 10.09.2018 року, згідно з яким відповідач повідомляв позивача про відмову від підписання змінного рапорту про роботу машини/будівельного механізму №10 від 05.09.2018 року та акту здачі - приймання наданих послуг згідно договору №16 від 07 травня 2018 року, на суму 49 831,20 грн., проте позивачем вищевказаний лист отриманий не був, тому, на думку представника відповідача, у відповідача відстутні підстави для оплати виконаних позивачем робіт.
На підтвердження вищевказаних обставин, представник відповідача в судовому засіданні надала поштові конверти для огляду судом.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір на послуги екскаватора для благоустрою території Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області №16 від 07.05.2018 року, згідно з якими позивач зобов'язувався надати послуги екскаватора для благоустрою території Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області, а відповідач зобов'язувався послуги прийняти і оплатити.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем надано, а відповідачем прийнято послуги за період з травня 2018 року до вересня 2018 року, у кількості 81 години, на загальну суму 49 831,20 грн., про що сторонами підписані змінні рапорти про роботу машини/будівельного механізму №1 від 11.05.2018 року, - загальний час роботи 8 годин, №2 від 23.05.2018 року, - загальний час роботи 8 годин, №3 від 01.06.2018 року, - загальний час роботи 9 годин, №4 від 06.06.2018 року, - загальний час роботи 8 годин, №5 від 12.06.2018 року, - загальний час роботи 8 годин, №6 від 19.06.2018 року, - загальний час роботи 8 годин, №7 від 28.06.2018 року, - загальний час роботи 8 годин, №8 від 10.07.2018 року, - загальний час роботи 8 годин, №9 від 22.08.2018 року, - загальний час роботи 8 годин, №10 від 04.09.2018 року, - загальний час роботи 8 годин, копії яких долучені до матеріалів справи.
За твердженнями представника відповідача, позивачем не було отримано завдання та дозволу на виконання робіт, що, на думку представника відповідача, виключало можливість їх проведення.
Разом з цим, умовами договору вищевказані обов'язки позивача передбачені не були, а фактичне виконання робіт підтверджується долученими до матеріалів справи змінними рапортами про роботу машини/будівельного механізму.
Також, позивачем надано послуги відповідачу на підставі змінного рапорту про роботу машини/будівельного механізму №10 від 05.09.2018 року, - загальний час роботи 81 година, за період з 11.05.2018 року до 04.09.2018 року та акту здачі - приймання наданих послуг згідно договору №16 від 07 травня 2018 року, на суму 49 831,20 грн., копії яких долучені до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Частиною 4 ст. 882 Цивільного кодексу України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтован
Так, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Судом встановлено, що відповідач прийняв виконані роботи позивачем без зауважень, що підтвержується підписаними змінними рапортами про роботу машини/будівельного механізму №1 від 11.05.2018 року, №2 від 23.05.2018 року, №3 від 01.06.2018 року, №4 від 06.06.2018 року, №5 від 12.06.2018 року, №6 від 19.06.2018 року, №7 від 28.06.2018 року, №8 від 10.07.2018 року, №9 від 22.08.2018 року, №10 від 04.09.2018 року.
Документів, що підтверджували б підписання змінних рапортів про роботу машини/будівельного механізму №1 від 11.05.2018 року, №2 від 23.05.2018 року, №3 від 01.06.2018 року, №4 від 06.06.2018 року, №5 від 12.06.2018 року, №6 від 19.06.2018 року, №7 від 28.06.2018 року, №8 від 10.07.2018 року, №9 від 22.08.2018 року, №10 від 04.09.2018 року неуповноваженою особою або фіктивність вищевказаних документів, представник відповідача суду не надала.
Як уже зазначалось, згідно з п. 4.1 договору, оплату і розрахунки за надані послуги відповідач проводить згідно реєстру позивача по змінним рапортам з зазначенням фактично відпрацьованих годин з підписом відповідальних осіб та штампом чи печаткою відповідача протягом трьох днів після підписання актів надання послуг.
Так, 11 вересня 2018 року змінний рапорт про роботу машини/будівельного механізму №10 від 05.09.2018 року та акт здачі - приймання наданих послуг згідно договору №16 від 07 травня 2018 року, на суму 49 831,20 грн. був отриманий представником відповідача наручно, що підтверджується вхідним №29 та підписом, завіреним печаткою відповідача, який міститься на супровідному листі №141 від 10.09.2018 року.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).
Господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).
Так, відмова відповідача від підписання акту здачі - приймання наданих послуг згідно договору №16 від 07 травня 2018 року, на суму 49 831,20 грн., за відсутності обґрунтованих зауважень, не звільняє його від обов'язку оплатити надані послуги.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши до господарського процесу стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 року наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року в справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року в справі №917/1307/18, від 18.11.2019 року в справі №902/761/18, від 04.12.2019 року в справі №917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року в справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року в справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідач документів, що підтверджували б оплату виконаних позивачем робіт, суду не надав, тому вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 49 831,20 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 8 945,04 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання у відсотках від суми визначеною обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п. 4.3 договору, відповідальність відповідача: при затримці платежу за виконані роботи чи послуги відповідач сплачує пеню за кожен день затримки в розмірі 20% (двадцять відсотків) від суми боргу.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, оплата і розрахунки за надані послуги відповідач проводить згідно реєстром позивача по змінним рапортам із зазначенням фактично відпрацьованих годин з підписом відповідальних осіб та штампом чи печаткою відповідача протягом трьох днів після підписання актів надання послуг (п. 4.1 договору).
11 вересня 2018 року змінний рапорт про роботу машини/будівельного механізму №10 від 05.09.2018 року та акт здачі - приймання наданих послуг згідно договору №16 від 07 травня 2018 року, на суму 49 831,20 грн. був отриманий представником відповідача наручно, що підтверджується вхідним №29 та підписом завіреним печаткою відповідача, який міститься на супровідному листі №141 від 10.09.2018 року, внаслідок чого, враховуючи положення п. 4.1 договору, останнім днем оплати боргу відповідачем є 14.09.2018 року включно.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Так, розмір пені, враховуючи період заборгованості з 15.09.2018 року до 14.03.2019 року, суму боргу в розмірі 49 831,20 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 18,0%, складає 8 895,89 грн., (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.
Крім стягнення пені, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 3 948,27 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 10 170,28 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Три проценти річних, враховуючи період заборгованості з 15.09.2018 року до 06.05.2021 року, складає 965 днів, тому три проценти річних від суми 49 831,20 грн. становлять 3 948,27 грн., які підлягають стягненню.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж повинен бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому повинен бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо оплату заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням цього місяця.
Сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції за період з 15.09.2018 року до 06.05.2021 року: у вересні 2018 року - 101,9% (УК №191 від 11.10.2018 року); жовтні - 101,7% (УК №213 від 13.11.2018 року); листопаді - 101,4% (УК №235 від 12.12.2018 року); грудні - 100,8% (УК №6 від 11.01.2019 року); у січні 2019 року - 101,0% (УК №28 від 12.02.2019 року); лютому - 100,5% (УК №49 від 12.03.2019 року); березні - 100,9% (УК №70 від 11.04.2019 року); квітні - 101,0% (УК №87 від 11.05.2019 року); травні - 100,7% (УК №109 від 12.06.2019 року); червні - 99,5% (УК №131 від 12.07.2019 року); липні - 99,4% (УК №153 від 13.08.2019 року); серпні - 99,7% (УК №173 від 11.09.2019 року); вересні - 100,7% (УК 195 від 11.10.2019 року); жовтні - 100,7% (УК №216 від 12.11.2019 року); листопаді - 100,1% (УК №238 від 11.12.2019 року); грудні - 99,8% (УК №5 від 11.01.2020 року); у січні 2020 року - 100,2% (УК №27 від 12.02.2020 року), лютому - 99,7% (УК №47 від 12.03.2020 року); березні - 100,8% (УК №70 від 11.04.2020 року); квітні - 100,8% (УК №88 від 13.05.2020 року); травні - 100,3% (УК №109 от 11.06.2020 року); червні - 100,2% (УК №134 від 16.07.2020 року); липні - 99,4% (УК №154 від 12.08.2020 року); серпні - 99,8% (УК №176 від 11.09.2020 року); вересні - 100,5% (УК №199 від 13.10.2020 року), жовтні - 101,0% (УК №219 від 11.11.2020 року); листопаді - 101,3% (УК №241 від 11.12.2020 року); грудні - 100,9% (УК №7 від 13.01.2021 року); у січні 2021 року - 101,3% (УК №28 від 11.02.2021 року; лютому - 101,0% (УК №47 від 11.03.2021 року); березні - 101,7% (УК №70 від 13.04.2021 року); квітні - 100,7% (УК №88 від 12.05.2021 року), від суми 49 831,20 грн., складає 10 590,29 грн. (за розрахунком суду).
Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Оскільки позивачем сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, визначена в розмірі 10 170,28 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.
Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 216, ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст. 253, ч. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 530, ч. ч. 1, 3 ст. 549, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612, ч. 2 ст. 625, ст. 629, ч. 1 ст. 853, ч. 4 ст. 882, ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14 - 15, ст. 18, ст. 19, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 6 ст. 75, ст. 79, ст. 86, ч. 1 ст. 123, ч. 9 ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, 236, ч. 2 ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовільнити часково позов товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівельна компанія “Еліт Строй” до комунального підприємства “Горянин” Гірської сільської ради про стягнення заборгованості в сумі 72 894,79 грн.
Стягнути з комунального підприємства “Горянин” Гірської сільської ради (08324, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Центральна, будинок 5, ідентифікаційний код 33678185) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівельна компанія “Еліт Строй” (08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Дзержинського, будинок 3, квартира 45, ідентифікаційний код 40086333) 49 831,20 грн. (сорок дев'ять тисяч вісімсот тридцять одну грн. 20 коп.) основного боргу; 8 895,89 грн. (вісім тисяч вісімсот дев'яносто п'ять грн. 89 коп.) пені; 3 948,27 грн. (три тисячі дев'ятсот сорок вісім грн. 27 коп.) трьох процентів річних; 10 170,28 грн. (десять тисяч сто сімдесят грн. 28 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 2 268,47 грн. (дві тисячі двісті шістдесят вісім грн. 47 коп.) витрат на сплату судового збору.
Відмовити в іншій частині позову.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 22.10.2021 року.
Суддя С. Грабець