ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.10.2021 Справа № 910/10872/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Імперіал «ЛТД»
до Фізичної особи-підприємця Арабського Валерія Павловича
про стягнення 134 539,93 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Імперіал «ЛТД» (далі - ТОВ «ТД «Імперіал «ЛТД», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Арабського Валерія Павловича (далі - ФОП Арабський В.П., відповідач) про стягнення 134 539,93 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем його обов'язку своєчасно та в повному обсязі оплатити орендну плату, передбачену договором оренди № 04-01 від 04.01.2021.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 134 539,93, з яких: 120 796,12 грн - основний борг (орендна плата за період з 04.01.2021 по 31.05.2021); 1 496,41 грн - 3% річних; 6 473,35 грн - пеня та 5 774,05 грн - інфляційна складова боргу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2021, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі № 910/10872/21 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.
06.08.2021 від відповідача, через відділ діловодства суду, надійшло клопотання про продовження строку на подання відзиву.
16.08.2021 від відповідача, через відділ діловодства суду, надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до вказаного відзиву, відповідач не заперечує проти укладення з позивачем договору оренди; вказує, що всупереч умовам договору, 27.01.2021 невідомі особи, представившись представниками позивача, здійснили відмикання дверей та зайшли в орендоване приміщення. В результаті вказаних дій, позивачем були змінені замикаючі пристрої в орендованому приміщенні та змінено охоронну службу, яка надавала охоронні послуги по вказаному об'єкту. Відповідачу новий примірник ключів виданий не був, код сигналізації не повідомлявся. З 28.01.2021 Дніпровським УП ГУ НП у м. Києві за заявою ОСОБА_1 , яка на той час перебувала на посаді директора ТОВ «ТД «Імперіал «ЛТД», здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР під № 12021105040000283 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ст. 356 КК України.
Також відповідач зазначає, що фактично з дня укладення договору та станом на дату подачі відзиву, ФОП Арабський В.П. не використовував орендоване приміщення відповідно до визначеної договором мети, оскільки йому обмежено доступ до приміщення. Крім того, орендоване приміщення з 18.03.2021 відключене від електропостачання за борги. Іншою підставою, як вважає відповідач, є те, що акт прийому-передачі приміщення датований січнем 2019 року, а відповідно до 5.3. договору, орендна плата починає нараховуватись з моменту підписання акту прийому-передачі приміщення. Відповідач стверджує, що відповідно до умов договору відповідачу було відстрочено орендну плату до 31.03.2021, а лист-повідомлення позивача про розірвання договору датований 28.01.2021. Крім того, відповідач зазначає, що між сторонами відбувалося листування, відповідно до якого відповідач просив надати доступ до орендованого приміщення, проте 11.02.2021 позивач повідомив відповідача, що новому директору нічого не відомо про існування договору оренди, укладеного сторонами.
Суд задовольнив клопотання відповідача про продовження строку на подання відзиву та прийняв відзив до розгляду.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Так, ухвала суду від 20.07.2021 отримана відповідачем 30.07.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01054 73124161. Вказана ухвала повернулася з адреси позивача з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Заперечень проти розгляду справи у спрощеному позовному провадженні до суду не надходило.
Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
04.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Імперіал «ЛТД» (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Арабським Валерієм Павловичем (орендар) був укладений договір оренди № 04-01 нежилого приміщення (далі - договір).
Орендодавець передає, а орендар бере в оренду нежитлове приміщення загальною площею 276 кв.м.: адреса: м. Київ, вул. Ентузіастів, 25. Площа орендованого приміщення: 276 кв.м. Стан об'єкта, що орендується, на момент передачі в оренду - добрий (п.п. 1.1.-1.2. договору).
Відповідно до п. 2 договору, орендодавець передає, а орендар бере в оренду нежитлове приміщення площею 276 кв.м. для здійснення підприємницької діяльності, а саме для розміщення та продажу меблів.
Договір вступає в силу з 04 січня 2021 та діє до 31 грудня 2021 року (п.4.1. договору).
Згідно з п. 5.1. договору розмір орендної плати за об'єкт, що орендується, складає суму, виходячи з розрахунку 90,00 грн (ПДВ в т.ч.) за 1 (один) кв.м. приміщення. Загальна сума оренди приміщення за один місяць становить 24 840,00 (шістнадцять тисяч двісті) грн. 00 коп. (ПДВ в т.ч.).
Пунктом 5.3. договору сторони погодили, що орендна плата починає нараховуватись з моменту підписання акту прийому-передачі приміщення.
Відповідно до п. 5.5. договору у зв'язку з карантинними обмеженнями, складною економічною ситуацією та введенням локдауну з 8 по 25 січня 2021 року згідно постанови Кабінету Міністрів № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричененої короновірусом SARS-CoV-2», орендодавець дозволив відстрочити термін оплати за січень, лютий та березень 2021 року до 31 березня 2021 року. Решта місяців повинна оплачуватись до 20 числа кожного місяця, починаючи з квітня 2021 року.
Орендодавець зобов'язаний передати орендарю об'єкт оренди в справному стані за актом прийому-передачі та забезпечити можливість цілодобового використання об'єкту оренди орендарем (п. 6.1. договору).
Згідно з п. 6.2. договору орендодавець не має права бути присутнім в орендованому приміщенні без присутності орендаря, у зв'язку з тим, що там буде знаходитись товар, який є власністю орендаря та він повинен бути впевнений в його збереженні.
Відповідно до п. 7.1.2. договору орендар зобов'язується своєчасно здійснювати орендні платежі.
Факт передання позивачем нежитлового приміщення в орендне користування відповідача підтверджується складеним та підписаним сторонами актом прийому-передачі приміщення від 04.01.2019.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що відповідач не виконав свій обов'язок щодо сплати орендної плати за січень-травень 2021 року.
У зв'язку з цим позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі за січень-травень 2021 року у розмірі 120 796,12 грн.
У свою чергу, відповідач, заперечуючи проти правомірності заявлених позовних вимог, вказував, що:
- всупереч умовам договору, 27.01.2021 невідомі особи, представившись представниками позивача здійснили відмикання дверей та зайшли в орендоване приміщення; в результаті вказаних дій, позивачем були змінені замикаючі пристрої в орендованому приміщенні та змінено охоронну службу, яка надавала охоронні послуги по вказаному об'єкту; відповідачу новий примірник ключів виданий не був, код сигналізації не повідомлявся; з 28.01.2021 Дніпровським УП ГУ НП у м. Києві за заявою ОСОБА_1 , яка на той час перебувала на посаді директора ТОВ «ТД «Імперіал «ЛТД», здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР під № 12021105040000283 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ст. 356 КК України;
- фактично з дня укладення договору та станом на дату подачі відзиву, ФОП Арабський В.П. не використовував орендоване приміщення відповідно до визначеної договором мети, оскільки йому обмежено доступ до приміщення; орендоване приміщення з 18.03.2021 відключене від електропостачання за борги;
- акт прийому-передачі приміщення датований січнем 2019 року, а відповідно до 5.3. договору, орендна плата починає нараховуватись з моменту підписання акту прийому-передачі приміщення;
- відповідно до умов договору відповідачу було відстрочено орендну плату до 31.03.2021, а лист-повідомлення позивача про розірвання договору датований 28.01.2021; також між сторонами відбувалося листування, відповідно до якого відповідач просив надати доступ до орендованого приміщення, проте 11.02.2021 позивач повідомив відповідача, що новому директору нічого не відомо про існування договору оренди, укладеного сторонами.
Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог позивача та обґрунтованість заперечень відповідача, суд керувався таким.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Положеннями ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України на орендаря покладений, зокрема, обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Частиною 1 ст. 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
За приписами ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідач доказів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем в повному обсязі або спростовували доводи останнього, суду не надав.
Заперечення відповідача, наведені ним у відзиві на позовну заяву, судом відхиляються з огляду на те, що:
- відповідачем не заперечувався факт укладання вказаного договору оренди та підписання акту прийому-передачі приміщення; щодо тверджень відповідача, що вказаний акт датований 04.01.2019, - технічна описка не спростовує факту передачі приміщення в оренду відповідача;
- відповідачем не доведений факт порушення позивачем умов п. 6.2. договору в частині здійснення саме представниками позивача відмикання дверей та перебування в орендованому приміщенні; як зазначає і сам відповідач наразі здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР під № 12021105040000283 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ст. 356 КК України;
- щодо тверджень відповідача щодо невикористання орендованого приміщення, відповідно до визначеної договором мети, суд вказує, що п. 2 договору передбачено, що орендодавець передає, а орендар бере в оренду нежитлове приміщення площею 276 кв.м. для здійснення підприємницької діяльності, а саме для розміщення та продажу меблів; матеріалами справи підтверджено, що меблі були розміщенні відповідачем в орендованому приміщенні; разом з тим, договором не передбачено в який саме спосіб буде реалізовуватися продаж меблів (магазин, інтернет-магазин тощо).
Також суд зазначає, що відповідачем було перераховано позивачу 1 000,00 грн орендної плати, що підтверджується меморіальним ордером від 28.05.2021 № 3480/436, який долучений до матеріалів справи.
Таким чином, відповідач фактично визнає користування орендованим приміщенням.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви та тверджень позивача, 29.01.2021 і 09.02.2021 позивач звертався до ФОП Арабського В.П. з листами про розірвання договору з 29 квітня 2021 року, сплату орендної плати за період фактичного користування приміщенням, звільнення приміщення від майна та повернення приміщення та ключів від нього ТОВ «ТД «Імперіал «ЛТД».
Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в розмірі 120 796,12 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у вказаному розмірі.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 6 473,35 грн, 3% річних в розмірі 1 496,41 грн та інфляційну складову боргу в розмірі 5 774,05 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених ч. 4 статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб'єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.
Разом з тим, як вбачається з укладеного сторонами договору, сторонами не передбачено умовами договору нарахування пені. З цих підстав, суд відмовляє у задоволенні вимог в частині стягнення 6 473,35 грн пені.
Щодо стягнення 3% річних в розмірі 1 496,41 грн та інфляційної складової боргу в розмірі 5 774,05 грн за період з 04.01.2021 по 31.05.2021 суд відзначає наступне.
Відповідно до п. 5.5. договору сторони відстрочили термін орендної плати за січень, лютий та березень до 31.03.2021.
Таким чином, строк порушення орендної плати за січень, лютий та березень починається з 01.04.2021.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, за перерахунком суду за період з 01.04.2021 по 31.05.2021 підлягає стягненню з відповідача 3% річних в розмірі 605,64 грн та інфляційна складова боргу в розмірі 2 426,91 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 13.09.2019 по справі № 924/224/16).
Водночас приписами ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України на кожну із сторін покладений обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами, як письмові, речові електронні докази.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України).
Крім того, докази, надані стороною спору на підтвердження своїх вимог або заперечень, повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та вірогідності, встановленим ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
Так, положеннями ст. 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10.02.2010).
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Арабського Валерія Павловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Імперіал «ЛТД» (02140, м. Київ, вул. Ревуцького, 42-Б, оф. 1, ідентифікаційний код 38375036) основний борг у розмірі 120 796,12 грн (сто двадцять тисяч сімсот дев'яносто шість грн 12 коп.), інфляційну складову боргу в розмірі 2 426,91 грн (дві тисячі чотириста двадцять шість грн 91 коп.), 3% річних в розмірі 605,64 грн (шістсот п'ять грн 64 коп.) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 089,70 грн (дві тисячі вісімдесят дев'ять грн 70 коп.).
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення підписано 21.10.2021.
Суддя О.Г. Удалова