ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
21 жовтня 2021 року м. ОдесаСправа № 923/397/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Лавриненко Л.В., Мишкіної М.А.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонрегіонгаз"
на рішення Господарського суду Херсонської області від 01.06.2021
по справі №923/397/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонрегіонгаз"
до Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області
про стягнення 12 741,49 грн
У березні 2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонрегіонгаз" (далі - ТОВ "Херсонрегіонгаз") звернулося до Господарського суду Херсонської області із позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області (далі - ГУ Держпродспоживслужби в Херсонській області), в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у загальному розмірі 12741,49 грн, з яких 11 318,40 грн заборгованості за поставлений газ, 72,56 грн три проценти річних, 261,79 грн інфляційні втрати, 296,45 грн пені та 792,29 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані порушення відповідачем умов договору на постачання природного газу, в частині своєчасної та повної оплати за спожитий природний газ отриманий відповідачем у грудні 2020 року.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 01.06.2021 у задоволенні позову відмовлено.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що позивач у позовній заяві вказує, що у грудні 2020 року поставив відповідачу 6.93200 тис. м. куб. природного газу на суму 49910,40 грн., який відповідач частково оплатив, станом на 24.03.2021 за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 11318,40 грн. Проте, на підтвердження поставки відповідачу у грудні 2020 року 6.93200 тис. м. куб. природного газу на суму 49910,40 грн. позивач надав лише Реєстр розрахунків, в якому за грудень 2020 року є лише посилання на Рахунок-фактура на суму 49910,40 грн. Зазначений Рахунок-фактура на суму 49910,40 грн. в матеріалах справи відсутній.
На переконання суду першої інстанції, наданий позивачем Реєстр розрахунків належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (позивача), яка на власний розсуд вносить в нього відповідні дані, і це не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цим Реєстром розрахунків відповідач ознайомився і погодився з ним. Між тим, як відзначено судом першої інстанції, позивачем окрім вказаного Реєстру розрахунків, не надано жодних доказів, які б підтверджували факт поставки відповідачу у грудні 2020 року 6.93200 тис. м. куб. природного газу на суму 49910,40 грн.
Отже, на думку суду першої інстанції, позивачем не доведено факт поставки відповідачу у грудні 2020 року 6.93200 тис. м. куб. природного газу на суму 49910,40 грн.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами ті обставини, на які він посилається в обґрунтування заявленого позову.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ТОВ "Херсонрегіонгаз" звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Херсонської області від 01.06.2021 по справі №923/397/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного дослідження доказів, суттєвих обставин справи, які мають істотне значення, з огляду на таке.
За твердженням апелянта, судом першої інстанції не взято до уваги та не надано оцінку долученим до матеріалів позовної заяви даних з інформаційної платформи Оператора ГТС, які свідчать про спожитий Відповідачем об'єм природного газу, невірно витлумачено положення Договору постачання природного газу, укладеного між сторонами та не надано належної оцінки доказам, наданим відповідачем.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що відповідачем, в порушення п 3.10 не було надано постачальнику копію акта про фактичний об'єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що позивачем на підставі, отриманих у відповідності до Кодексу ГТС, даних інформаційної платформи про фактичні обсяги споживання природного газу Відповідачем було підготовлено та 06.01.2021 надано уповноваженій особі Відповідача, провідному інженеру Крапко І. В., під особистий підпис для підписання два примірника акта приймання-передачі природного газу фактично спожитого природного газу за грудень 2020.
Як вважає апелянт, місцевий господарський суд не звернув уваги ані на копію реєстру наданих на підписання споживачу, або представнику споживача актів приймання-передачі природного газу за грудень 2020, ані на дані з інформаційної платформи Оператора ГТС, які було долучено до матеріалів справи.
До того ж, як наголошує скаржник, акти приймання передачі за попередні місяці 2020, як і за грудень 2020, готувалися позивачем та передавалися відповідальній особі відповідача під підпис, натомість матеріали справи не містять ані мотивованої відмови відповідача від підписання акта приймання-передачі природного газу, ані копії самого акта приймання-передачі.
На переконання апелянта, відповідач маніпулює поняттями “акт-рахунок” та “акт приймання-передачі” та вводить суд в оману, що 21.12.2020 позивачем було йому надано саме акт приймання-передачі природного газу, а не попередній рахунок-акт, який підлягає коригуванню у відповідності до фактично спожитих відповідачем у розрахунковому періоді об'ємів природного газу.
Суд першої інстанції, за твердженням апелянта, взагалі проігнорував гарантійний лист відповідача, в якому відповідач просив видати йому рахунок-акт за спожитий природний газ в грудні 2020 на обсяг 5 360 тис.куб.м на суму 38 592 грн, не звернув увагу, що вищезазначеним листом, відповідач гарантував надати звіт про фактичне споживання природного газу за грудень 2020 до 04.01.2020.
Як стверджує апелянт, з даних інформаційної платформи Оператора ГТС, відповідач фактично споживав природний газ протягом всього грудня 2020 та фактичне споживання значно перевищує 5.360 тис куб м. Тобто, рахунок-акт природного газу № 271-10847 від 21.12.2020 в розумінні приписів Правил та Договору, не є та не може бути підтвердженням спожитого відповідачем у розрахунковому періоді-грудні 2020 певного об'єму природного газу, оскільки розрахунковим періодом за договором є газовий місяць, а не 21 день, цей рахунок-акт було отримано відповідачем саме 21.12.2020, що унеможливлює підсумувати спожитий природний газ у розрахунковому місяці.
Відповідачем, за твердженням апелянта, не підтверджено жодним належним та допустимим доказом того факту, що за підсумками спірного розрахункового періоду, грудня 2020, споживачем було надано постачальнику копію акта про фактичний об'єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період - грудень 2020, не долучено до матеріалів справи підтвердження споживання саме 5.360 тис куб м природного газу, не спростовано того факту, що відповідальна особа - Крапко І.В. отримав два оригінальні примірники акту приймання - передачі за грудень 2020 та того факту, що відповідачем не було виконано свого обов'язку щодо повернення одного оригінального примірника акту приймання - передачі за грудень 2020 позивачу (п.3.10 Договору).
Втім, як вважає апелянт, суд першої інстанції не звернув на цю обставини ніякої уваги, натомість дійшов хибного висновку, що позивачем не наведено пояснень про причини неможливості оформити та передати на підпис відповідачу відповідний акт приймання передачі газу за грудень 2020, який би підтверджував факт поставки відповідачу у грудні 6.93200 тис м куб природного газу на суму 49910,40 грн.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі №923/397/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонрегіонгаз" на рішення Господарського суду Херсонської області від 01.06.2021, визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Судом апеляційної інстанції отримано відзив в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що Головним управлінням Держпродспоживслужби в Херсонській області у повному обсязі виконано умови договору про постачання природнього газу, зокрема й частині оплати за поставлений газ у грудні 2020.
Відповідач стверджує, що апелянтом не надано жодного доказу отримання відповідачем Акта приймання-передачі природнього газу за грудень місяць 2020 року на суму 49910 грн 40 коп. яким би підтверджувалося не виконання зобов'язань в строк передбачений умовами договору.
Щодо наданого апелянтом акту № 271-10847-4Г1 приймання-передачі природного газу за грудень 2020 року від 31.12.2020, який з боку відповідача підписаний Макроцьким П.Ю., відповідач зазначає, що він не має юридичної сили, оскільки підписувати такий акт Макроцький Ю.П. не мав повноважень, з тих підстав, що останній був прийнятий на посаду провідного фахівця відділу господарського забезпечення управління організаційно-господарського забезпечення Головного управління Держпродспоживслужби в Херсонській області лише 16 березня 2021.
Судом апеляційної інстанції також було отримано доповнення до апеляційної скарги, в яких апелянт просить поновити строк на їх подання та врахувати під час розгляду справи акт приймання-передачі природного газу за грудень 2020 та акт звіряння взаєморозрахунків.
Такі докази, як стверджує апелянт, не могли бути надані раніше, оскільки були повернуті відповідачем на адресу позивача лише 25.06.2021.
Колегія суддів залишає дані доповнення до апеляційної скарги без розгляду, з огляду на таке.
Статтею 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.
У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.
Згідно з приписами ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду , крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, вказані доповнення скаржника надійшли на адресу суду апеляційної інстанції поза межами встановленого законом строку на апеляційне оскарження, а тому, враховуючи приписи статті 118 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення їх без розгляду.
У відповідності до ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Колегія суддів зазначає, що у доповненнях до апеляційної скарги скаржник фактично просить суд поновити не строк на їх подання, а строк на подання нових доказів по справі, які не подавались до суду першої інстанції та не були предметом дослідження під час прийняття рішення.
Оцінка наданим скаржником новим доказам, які долучено як до апеляційної скарги, так й до доповнень до неї буде надана судом апеляційної інстанції у мотивах даної постанови.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Як вбачається з матеріалів справи, 05 лютого 2020 року між ТОВ "Херсонрегіонгаз" (постачальник) та Головним управлінням Держпродспоживслужби в Херсонській області (споживач) було укладено договір № 1-1084Б-РГ постачання природного газу (Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачеві в необхідних підтвердженнях об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені Договором.
Постачальник забезпечує постачання підтвердженого обсягу природного газу Споживачу протягом визначеного у Додатку № 1 до даного договору періоду постачання (п. 3.1. Договору).
Споживач 15 числа місяця, що передує місяцю поставки надає постачальнику на електрону адресу постачальника належним чином оформлену заявку на планові обсяги використання газу на наступний місяць, дані заявки є невід'ємною частиною договору, у разі відсутності письмової заявки, підтвердженим обсягом газу є плановий обсяг визначений у п. 1.3 Додатку №1 до Договору (п. 3.2. Договору).
Приймання передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.9. Договору).
За підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за місцем поставки, зобов'язаний надати постачальнику копію відповідного акта про фактичний об'єм (обсяг) розподіленого (трансформованого) природного газу Споживачу за розрахунковим період, що складений між оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи/Кодексу газорозподільних систем. На підставі отриманих від споживача даних та /або даних оператора ГТС Постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає споживачу два примірника акта приймання - передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника.
Взаємовідносини між постачальником і оператором ГТС щодо обміну інформацією про фактичні обсяги споживання природного газу споживачем регулюються Кодексом газотранспортної системи та окремим договором транспортування природного газу, укладеним між постачальником та оператором ГТС.
Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, та зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання - передач, природного газу.
У випадку не повернення примірника акта приймання передач, у вказаний строк, природний газ вважається прийнятим споживачем за обсягом та вартістю (п. 3.10. Договору).
Додатком № 1 до Договору до від 05.02.2020 № 1-10847Б-РГ сторонами погоджено період постачання газу споживачу з 01.01.2020 по 31.12.2020, договірний плановий обсяг постачання газу - 22,550 тис. м. куб, визначено планові місячні обсяги постачання газу: січень - 5,0 тис м,3, лютий - 5,24 м.3, березень - 4,44 м.3, квітень - 3,0 м.3, травень - 0,1 м.3, червень - 0,1 м.3, липень - 0,1 м.3, серпень - 0,1 м.3, вересень - 0,1 м.3, жовтень - 1,0 м.3, листопад - 1,66 м.3, грудень - 1,66 м.3. Загальна вартість договору складається з місячних сум вартості фактично поставлених обсягів газу Споживачу становить 180000,00 грн.
Пунктом 4.1. Договору встановлено, що постачання газу здійснюється за ціною, що вільно встановлюється між постачальником та споживачем.
На момент укладення договору ціна на природний газ споживача становить 6651,86 грн. за 1000 куб. м, крім того ПДВ 1330,37 грн., всього з ПДВ - 7982,23 грн.
В подальшому ціна на газ визначається на офіційному веб-сайті постачальника. У разі зміни ціни постачальником, така ціна є обов'язковою для сторін даного договору. Споживач підписанням цього договору підтверджує, що погоджується з даним порядком визначення та зміни ціни.
Вартість місячного договірного обсягу газу, відповідного місяця постачання, визначається як добуток ціни газу та планового обсягу газу, визначеного сторонами на відповідний місяць постачання (п. 1.3 додатку № 1 або відповідної заявки).
Вартість фактично поставленого споживачу обсягу газу, протягом відповідного місяця постачання, визначається як добуток ціни газу та обсягу фактично поставленого споживачу газу, за відповідний місяць постачання, згідно актів приймання-передачі.
Загальна вартість договору складається з місячних сум вартості фактично поставлених обсягів газу споживачеві, згідно актів приймання-передачі, складених сторонами протягом строку дії договору.
Відповідно до пункту 4.3. Договору у разі зміни ціни на офіційному веб-сайті постачальника цін на газ, з урахуванням п. 5.4.4. даного договору, вони є обов'язковими за цим договором з моменту введення їх в дію (з дати, зазначеної у відповідному прейскуранті). Споживач самостійно відслідковує інформацію щодо ціни на відповідний місяць поставки і вважається повідомленим про зміну ціни з дати розміщення інформації на веб-сайті постачальника.
У разі, якщо споживач не погоджується на відповідні зміни, він має право відмовитися від даного договору в порядку, визначеному п. 5.1.4.
За приписами пункту 4.4. Договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 30 % поточної оплати договірного обсягу постачання газу, визначеного в п. 1.3 додатку № 1 або відповідною заявкою споживача до 10 числа місяця поставки.
Сума платежу попередньої оплати розраховується як добуток ціни, визначеної на наступний період передоплати, на плановий обсяг природного газу по кожному об'єкту споживача, заявленого на наступний період передоплати. У разі відсутності інформації про ціну на наступний період передоплати до дня здійснення попередньої оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці.
У випадку недоплати за фактично поставлений природний газ за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 05 числа місяця, наступного за місяцем поставки на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць та/або акту звіряння.
Цей договір набирає чинності з дати його підписання, і діє в частині постачання газу до 31 грудня 2020 включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 9.9. Договору).
За умовами п. 5.2.9. Договору споживач зобов'язаний своєчасно у порядку, визначеному пунктом 3.10. цього Договору, передавати постачальнику підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання - передачі природного газу.
Відповідно до додатку № 1 до Договору від 05.02.2020 № 1-10847Б-РГ періодом постачання газу споживачу є рік, по 31.12.2020. Договірний плановий обсяг постачання/споживання газу протягом періоду постачання (у тисячах метрів кубічних) - 5050 м. Планові місячні обсяги постачання газу у розрізі кожного окремого місяця:
Пунктом 6.1. Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.
Відповідно до п. 6.2. Договору, у разі невиконання Відповідачем строків оплати, передбачених пунктом 4.4. Договору, з Відповідача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.
Позивач зазначає, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу природний газ у грудні 2020 року - 6.93200 тис. м. куб. природного газу на суму 49910,40 грн.
За твердженням позивача, відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого у грудні 2020 року природного газу виконав частково, за розрахунками позивача залишок заборгованості становить 11318,40, грн, що й стало підставою для звернення із даним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У відповідності до п. 3.9. укладеного між сторонами договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі.
На підставі отриманих від споживача даних та /або даних оператора ГТС Постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає споживачу два примірника акта приймання - передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника (п. 3.10. договору).
Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, та зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання - передач, природного газу.
У випадку не повернення примірника акта приймання передач, у вказаний строк, природний газ вважається прийнятим споживачем за обсягом та вартістю (п. 3.10. Договору).
Так колегія суддів зазначає, що у наявних матеріалах справи міститься рахунок-акт №271-10847 від 21.12.2020 за грудень 2020, який складено та підписано обома сторонами. У відповідності до вказаного акту відповідачем було спожито природний газ у обсязі 5,36000 тис. куб.м. на загальну суму 38 592 грн (а.с. 64).
На підтвердження здійснення оплати за вказаним рахунком відповідачем було надано платіжне доручення № 1312 від 29.12.2020 на суму 37993,92 грн та платіжне доручення № 1313 від 29.12.2020 на суму 598,08 грн.
Відтак, наявними матеріалами справи підтверджується належне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань щодо оплати рахунку за поставлений природний газ у грудні 2020.
В той же час, позивач звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції зазначив, що відповідачем у грудні 2020 було спожито природний газ у розмірі 6,93200 тим.куб.м. на суму 49910,40 грн.
Колегія суддів зазначає, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.
Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.76 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст.78 ГПК України).
17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України від 20 вересня 2019 року № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким були внесені зміни до ГПК України, зокрема змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок ВС викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
З урахуванням наведених приписів, позивач стверджуючи про споживання відповідачем у грудні 2020 природного газу у розмірі 6,93200 тим.куб.м. на суму 49910,40 грн, повинен був надати до суду відповідні докази, на підтвердження вказаних обставин.
Втім, наявні матеріали справи не містять доказів на підтвердження споживання відповідачем у грудні 2020 природного газу у об'ємах, що заявлені позивачем, зокрема акту приймання-передачі, як то передбачено п.п. 3.9., 3.10. укладеного між сторонами договору.
Судова колегія зазначає, що наданий позивачем реєстр наданих на підписання споживачу, або представнику споживача, актів приймання-передачі природного газу за грудень 2020, якій містить підпис представника відповідача про отримання акту №1-10847Б-РГ не може вважатись належним доказом, оскільки за відсутності самого рахунку неможливим є встановлення обсягів споживання природного газу, що вказані у ньому та його вартості.
З цих же підстав не може бути прийнятий до уваги й лист відповідача про надання рахунку-акту, на який посилається позивач.
Не заслуговують на увагу й надані позивачем роздруківки реєстру коригувань відборів природного газу по споживача, оскільки у даних реєстрах відсутні відомості щодо особи споживача природного газу.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин на які він посилається, а саме споживання відповідачем у грудні 2020 природного газу у розмірі 6,93200 тим.куб.м. на суму 49910,40 грн.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог, що зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів не приймає до уваги та не враховує під час прийняття даної постанови нові докази, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі та які були додані апелянтом до апеляційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 269 ГПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення ГПК пов'язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.
Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 01.07.2021 у справі №46/603.
Така обставина як відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК (постанова Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №906/1179/20).
Системний аналіз статей 80, 269 ГПК свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (в тому числі судом апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку є наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17).
Відповідно, звертаючись до суду апеляційної інстанції з клопотаннями про долучення до матеріалів справи доказів, позивач повинен був надати достатні обґрунтування та докази того, які саме об'єктивні обставини унеможливили подання ним вказаних документів до суду першої інстанції та чому причини неподання таких доказів об'єктивно не залежали від нього.
Однак, апелянт не навів жодних обґрунтованих доводів, які б свідчили про наявність реальних об'єктивних перешкод, що заважали надати такі докази до суду першої інстанції.
При цьому суд апеляційної інстанції не встановив, а з матеріалів справи не вбачається існування жодних інших обставин, що свідчать про відсутність об'єктивної можливості скаржника подати до суду першої інстанції зазначені документи.
Так, стверджуючи про неможливість надання до суду першої інстанції акту приймання-передачі природного газу за грудень 2020 №271-10847-4Г1 від 31.12.2020 з огляду на надсилання двох примірників відповідачеві та відсутність таких актів у позивача, ТОВ "Херсонрегіонгаз" надає дублікати таких актів до суду апеляційної, при цьому, жодним чином не обґрунтовуючи неможливість їх подання до суду першої інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що апелянтом було додано до апеляційної скарги листи адресовані АТ «Херсонгаз» та відповіді на них із додатками, які датовані 20.04.2021 та 04.05.2021. В той час як оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції 01.06.2021.
Отже, на переконання суду апеляційної інстанції, жодних об'єктивних перешкод у реалізації позивачем свого права та обов'язку щодо надання необхідних доказів на підтвердження власних доводів, на час розгляду справи у суді першої інстанції не існувало.
Не заслуговують на увагу й надані скаржником до доповнень до апеляційної скарги підписані акт приймання-передачі природного газу за грудень 2020 №271-10847-4Г1 від 31.12.2020 та акт звірки взаєморозрахунків, оскільки дані виникли вже після прийняття оскаржуваного рішення, та відповідно, не були та не могли бути предметом дослідження у суді першої інстанції. До того ж, відповідач заперечує наявність повноважень у представника відповідача на підписання таких документів.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Херсонської області від 01.06.2021 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Херсонської області від 01.06.2021 по справі №923/397/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Датою складання та підписання даної постанови є 21.10.2021.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Лавриненко Л.В.
Суддя Мишкіна М.А.