ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
21 жовтня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/1108/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Лавриненко Л.В., Мишкіної М.А.
розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін, апеляційну скаргу Одеського обласного центру зайнятості
на рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2021
по справі №916/1108/21
за позовом Одеського обласного центру зайнятості
до Казенного підприємства “Морська пошуково-рятувальна служба”
про стягнення 64 932,25 грн
Одеський обласний центр зайнятості звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Казенного підприємства „Морська пошуково-рятувальна служба” про стягнення заборгованості з виплаченої суми забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, якого поновлено на роботі за рішенням суду, у розмірі 64 932,25 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом відмови відповідача відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартість наданих соціальних послуг, наданих безробітному, якого було поновлено на роботі за рішенням суду, право на стягнення яких закріплено приписами Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.07.2021 у задоволенні позову відмовлено.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено право Центру зайнятості стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у зв'язку із поновленням працівника на посаді за рішенням суду.
Разом з цим, пославшись на приписи ч. 2 ст. 13 Закону України „Про судоустрій і статус суддів” та рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 № 5-рп/2013 місцевий господарський суд дійшов висновку про існування причинного зв'язку між обов'язковістю судового рішення та моментом набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, рішення суду, що набрало законної сили є обов'язковим для його виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
На переконання суду першої інстанції, допущення Київським районним судом м. Одеси негайного виконання рішення суду від 30.12.2020 по справі №947/12277/20 стосується виключно правовідносин, які виникли між ОСОБА_1 та відповідачем, що відповідає вимогам ст. 235 Кодексу законів про працю України. При цьому, інститут негайного виконання рішення суду не розповсюджується на правовідносини Фонду та Підприємства з питань виплаченої суми забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному. В даному випадку діє принцип обов'язковості виконання судових рішень, які набрали законної сили, закріплений ст. 13 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”.
При цьому, як відзначено місцевим господарським судом, видача роботодавцем наказу про поновлення безробітного на посаді у порядку негайного виконання судового рішення не має наслідком виникнення обов'язку роботодавця щодо виконання вимог Фонду про відшкодування виплаченої суми забезпечення та вартості наданих соціальних послуг до набрання рішення суду законної сили.
З огляду на вищевикладене, враховуючи відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.12.2020р. по справі №947/12277/20, що свідчить про не набрання рішенням законної сили, Господарський суд Одеської області дійшов висновку про передчасність позовних вимог Центру зайнятості до Підприємства у зв'язку з недоведеністю позивачем факту порушення його прав на момент звернення до господарського суду із даним позовом. При цьому, до моменту перегляду рішення суду в апеляційному порядку підстави для задоволення заявлених Центром зайнятості позовних вимог відсутні.
Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся Одеський обласний центр зайнятості з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2021 по справі №916/1108/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити поновні вимоги у повному обсязі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, з наступних підстав.
Так, апелянт зазначає, що суд першої інстанції правильно зазначив, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» дійсно передбачено право центру зайнятості стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі його поновлення на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у зв'язку із поновленням працівника на посаді за рішенням суду.
Але, як вважає апелянт, внаслідок допущення порушень процесуального права, суд не з'ясувавши всіх обставин, що мають значення для справи, зробив неправильний висновок щодо передчасності позовних вимог Одеського обласного центру зайнятості до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» у зв'язку з недоведеністю позивачем факту порушення його прав на момент звернення до господарського суду з відповідним позовом.
Апелянт зазначає, що відповідно до правової позиції відображеної в Постанові Верховного суду від 06.07.2018 № 921/220/17-г/16 обов'язок роботодавця відшкодувати Фонду вартість соціальних послуг, наданих безробітному, в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає у тому випадку, якщо невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю потягло за собою незаконне звільнення з роботи застрахованої особи і саме через цю подію така особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати. Обов'язок роботодавця відшкодувати Фонду загальнообов'язкового державного страхування України на випадок безробіття вартість соціальних послуг, наданих безробітному, в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає у тому випадку, якщо невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю потягло за собою незаконне звільнення з роботи застрахованої особи і саме через цю подію така особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.
Також, скаржник зазначає, що законодавцем передбачено тільки три правові підстави згідно з частиною 4 статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» щодо виникнення обов'язку з відшкодування Фонду соціального страхування понесених ним витрат на оплату працівнику по безробіттю чи наданих йому соціальних послуг (за судовим рішенням про поновлення працівника на роботі; незаконна виплата безробітному суми забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу; незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю).
Зазначені підстави, на переконання апелянта, не можуть тлумачитися розширено, а зокрема, з посиланням на нечинність рішення суду, з огляду на його оскарження в апеляційному порядку, оскільки трудовим, цивільно-процесуальним та господарсько-процесуальним законодавством передбачено особливості набрання чинності рішеннями судів про поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку на користь поновленої особи.
З урахуванням наведеного, а також посилаючись на приписи ч.2 ст. 4 ГПК України апелянт вважає, що мав законне право звернутися до суду із позовом про стягнення з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» заборгованості з виплаченої суми забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, якого поновили на роботі за рішенням суду, навіть під час розгляду апеляційної скарги на рішення щодо поновлення на роботі відповідної особи.
До того ж, на переконання апелянта, встановивши, що до моменту перегляду рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.12.2020 по справі № 947/12277/20 в апеляційному порядку підстави для задоволення заявлених Центром зайнятості позовних вимог відсутні, Господарський суд Одеської області повинен був зупинити провадження по справі до набрання цим судовим рішенням законної сили, а лише після цього вирішувати спір по суті.
Скаржник вважає, що через вищезазначене порушення норм процесуального права та передчасне ухвалення Господарським судом Одеської області рішення про відмову у задоволенні позову, у випадку відмови в задоволенні апеляційної скарги Казенному підприємству «Морська пошуково-рятувальна служба» та залишення без змін рішення по справі №947/12277/20, Одеський ОЦЗ в подальшому буде позбавлений можливості на судовий захист своїх порушених прав та не матиме можливості звернутися з позовом до суду в силу ч. 1 ст.175 ГПК України.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі №916/1108/21 за апеляційною скаргою Одеського обласного центру зайнятості на рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2021, визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що апелянт хибно вважає, що факт негайного виконання рішення щодо поновлення працівника на посаді є абсолютною умовою для застосування для роботодавця норм абзацу 7 частини першої статті 34 та абзацу 2 частини четвертої статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» щодо права Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Так, на переконання відповідача, поновлення ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера філії «Чорноморська філія» казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» відповідно до рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.12.2020 у справі № 947/12277/20 було здійснено не через незаконність її звільнення, а через специфіку приписів законодавства, зокрема КЗпП України.
Відповідач із посиланням на висновки Верховного Суду зазначає, що обов'язковою умовою виникнення права Фонду на відшкодування вартості соціальних послуг, наданих безробітному є незаконність звільнення. Однак, факт законності чи незаконності звільнення ОСОБА_1 не можна вважати встановленим рішенням суду, оскільки рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.12.2020 у справі № 947/12277/20 не набрало законної сили відповідно до приписів ст. 273 ЦПК України та було оскаржено відповідачем до суду апеляційної інстанції.
Відтак, на думку відповідача, будь-які обставини, зазначені у рішенні Київського районного суду м. Одеси від 30.12.2020 у справі № 947/12277/20, яке не набрало законної сили та оскаржено в апеляційному порядку, не є встановленими, а тому і факт незаконності звільнення ОСОБА_1 також не є встановленим. Отже, у зв'язку із тим, що рішення Київського районного суду м. Одеси не набрало законної сили та переглядається Одеським апеляційним судом, відсутнє порушене право та законний інтерес позивача на час звернення до суду із даним позовом.
До спірних правовідносин, як вважає відповідач, не можуть бути застосовані норми абзацу 7 частини першої статті 34 та абзацу 2 частини четвертої статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» про право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, оскільки обов'язковою умовою для їх застосування є набрання таким рішенням суду законної сили, тоді як механізм його негайного виконання роботодавцем відповідно до спеціальних норм трудового законодавства не є тотожним цьому поняттю.
Таким чином, відповідач вважає, що суд першої інстанції в повній мірі дослідив фактичні обставини справи та дійшов вірного висновку, що враховуючи відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.12.2020 у справі № 947/12277/20, що свідчить про не набрання вказаного рішенням законної сили, у позивача не виникло порушення його прав на момент звернення до господарського суду із позовом у цій справі.
Відповідач також наголошує на тому, що у досудовому порядку повідомляв позивача про те, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.12.2020 у справі №947/12277/20 не набрало законної сили, та що претензія Одеського обласного центру занятості на суму 64 932,25 грн є передчасною. Однак, не зважаючи на обізнаність про оскарження рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.12.2020 у справі №947/12277/20 у апеляційному порядку, позивач за відсутності порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу все одно звернувся до господарського суду із завідомо безпідставною позовною заявою.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідно до даних персональної картки №150720042400005 ОСОБА_1 була 17.04.2020 звільнена Чорноморською філією Підприємства з посади головного бухгалтера на підставі ст. 40 КЗпПУ у зв'язку з скороченням чисельності працівників.
24.04.2020р. ОСОБА_1 звернулась до Біляївської районної філії Одеського обласного центру зайнятості із заявою про надання (поновлення) статусу безробітного. Крім того, ОСОБА_1 було подано до Центру зайнятості заяву про призначення (поновлення) виплати допомоги по безробіттю.
ОСОБА_1 регулярно відвідувала центр зайнятості, що підтверджується додатком №1 до персональної картки №150720042400005. При цьому, Біляївською районною філією Одеського обласного центру зайнятості було прийнято рішення про виплату ОСОБА_1 допомоги по безробіттю, про призначення допомоги по безробіттю з 24.04.2020р., про припинення реєстрації безробітної з 31.12.2020р., що підтверджується додатком №2 до персональної картки №150720042400005, а також витягом з наказів про прийняті рішення.
Відповідно до додатку №4 до персональної картки №150720042400005 безробітного Центром зайнятості протягом періоду з 18.05.2020р. по 31.12.2020р. було нараховано ОСОБА_1 допомогу по безробіттю у розмірі 64 932,00 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30.12.2020р. по справі №947/12277/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Підприємства, за участю третьої особи: Професійної спілки працівників Підприємства, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу було задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Казенного підприємства “Морська пошуково-рятувальна служба” від 17.04.2020р. № 217-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера філії “Чорноморська філія” Підприємства, поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера, присуджено до стягнення із Підприємства на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17.04.2020р. по 30.12.2020р. у загальному розмірі 197 520,00 грн., допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді головного бухгалтера та стягнення з Підприємства суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 24690,00 грн.
31.12.2020р. Підприємством було прийнято наказ №889-к „Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ”, відповідно до якого відповідачем було скасовано наказ № 217-к від 17.04.2020р. про звільнення ОСОБА_1 та поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.02.2021р. було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.12.2020р. по справі №947/12277/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Підприємства, за участю третьої особи: Професійної спілки працівників Підприємства, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
26.02.2021р. Центр зайнятості звернувся до Підприємства із претензією №1085/10/42-21, відповідно до якої позивач, посилаючись на приписи Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” № 1533-III від 02.03.2000р., просив відшкодувати виплачену суму забезпечення та вартості наданих соціальних послуг ОСОБА_1 , яку було поновлено на роботі за рішенням суду, у розмірі 64 932,00 грн.
Листом №1/61/559-21 від 31.03.2021р. Підприємством у відповідь на претензію Центру зайнятості було повідомлено, що у зв'язку з оскарженням рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.12.2020р. по справі №947/12277/20 в апеляційному порядку підстави для задоволення пред'явленої претензії відсутні.
Вказані обставини стали підставою для звернення Одеського обласного центру зайнятості із даними позовом до суду першої інстанції.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про передчасність заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
За змістом п. 1, 6 ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.
Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Пунктом 8 ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що страховий випадок - це подія, через яку: застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття.
Частиною 1 статті 6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлено, що право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", видами забезпечення за цим Законом є допомога по безробіттю.
Приписами ч. 1 ст. 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про зайнятість населення", реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.
Частиною 1 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування має право, зокрема, стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.
У відповідності до ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", із роботодавця утримується, зокрема, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Відтак, положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачають право Фонду стягувати з роботодавця суму виплачених страхових коштів, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення в разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2018р. у справі №902/291/17, постановах Верховного Суду від 12.06.2018р. у справі №914/2087/17, від 06.07.2018р. у справі №921/220/17-г/16, від 09.07.2018р. у справі №914/1875/17, в яких зазначено, що за положеннями ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" саме судове рішення про поновлення на роботі може бути правовою підставою для стягнення з працедавця суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному.
Так, наявними матеріалами справи підтверджується, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30.12.2020р. по справі №947/12277/20 ОСОБА_1 була поновлена на посаді головного бухгалтера філії “Чорноморська філія” Підприємства, допущено негайне виконання рішення суду в частині, зокрема, поновлення позивача на посаді головного бухгалтера.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України „Про судоустрій і статус суддів” судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26.06.2013 № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України “Про виконавче провадження”) право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013р. № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини рішення від 23.11.2018р. № 10-р/2018); невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. № 11-рп/2012).
Колегія суддів зазначає, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України).
Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постанові від 24.01.2019 у справі № 760/9521/15-ц, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що негайне виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.12.2020 по справі №947/12277/20 полягає саме у обов'язку відповідача видати наказ про поновлення працівника на роботі і виникає такий обов'язок відразу після оголошення рішення суду, тобто стосується суто відносин між працівником та роботодавцем.
Разом з цим, видача роботодавцем наказу про поновлення безробітного на посаді у порядку негайного виконання судового рішення не є наслідком виникнення обов'язку роботодавця щодо виконання вимог про відшкодування виплаченої суми забезпечення та вартості наданих соціальних послуг, оскільки за положеннями ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" саме судове рішення про поновлення на роботі може бути правовою підставою для стягнення з працедавця суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Так, наявними матеріалами справи підтверджується, що не погодившись із рішенням Київського районного суду м.Одеси від 30.12.2020 по справі №947/12277/20 Казенне підприємство „Морська пошуково-рятувальна служба” звернулось з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного суду.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.02.2021 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.12.2020р. по справі №947/12277/20.
У відповідності до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, наразі судом апеляційної інстанції остаточне рішення по справі №947/12277/20 не прийнято.
Відтак, наразі рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.12.2020 по справі №947/12277/20, яким було встановлено факт незаконного звільнення ОСОБА_1 та вирішено поновити безробітного на роботі, не набрало законної сили.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо передчасності звернення позивача із даним позовом до суду, оскільки, як встановлено розглядом, обов'язок відповідача відшкодувати суму заборгованості станом на час звернення із позовом відсутній, а право на захист якого звернувся позивач не є порушеним, що зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.
З цих же підстав судова колегія залишає поза увагою аргументи апелянта, які зводяться до необхідності зупинення провадження по справі, оскільки, як вже зазначалось, позивач передчасно звернувся із позовом про захист права, яке не є порушеним і остаточне рішення апеляційного суду по справі №947/12277/20 за будь-яких обставин, не може спростувати таких висновків.
При цьому, слід відзначити, що відмова у задоволенні позову не позбавляє позивача, після набрання рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30.12.2020 по справі №947/12277/20 законної сили, звернутись із позовом до Казенного підприємства „Морська пошуково-рятувальна служба” про стягнення заборгованості з виплаченої суми забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, якого поновлено на роботі за рішенням суду.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2021 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2021 у справі №916/1108/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Датою складання та підписання даної постанови є 21.10.2021.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Лавриненко Л.В.
Суддя Мишкіна М.А.