ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
12 жовтня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/158/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.
при секретарі - Лук'ященко В.Ю.
за участю представників:
від позивача: Широкобород С.М., Олексієнко Н.В.
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Кредитної спілки "Промислово-фінансова спілка"
на рішення господарського суду Одеської області від 26.05.2021, суддя в І інстанції Літвінов С.В., повний текст якого складено 07.06.2021 в м. Одесі
у справі № 916/158/21
за позовом: ОСОБА_1
до відповідача Кредитної спілки "Промислово-фінансова спілка"
про визнання недійсним рішення
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Одеської області з позовом до Кредитної спілки "Промислова-фінансова спілка" (далі - Кредитна спілка) про визнання недійсним рішення спостережної ради Кредитної спілки, оформленого протоколом №7 від 30.11.2016р., щодо залишення без задоволення кредиторських вимог ОСОБА_1 у розмірі 172 675,41 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що ОСОБА_1 була вкладником Кредитної спілки за депозитними договорами на загальну суму 230 477,56 грн., по яким спілка після закінчення строку дії договорів грошові кошти не повернула. Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.09.2014 було затверджено остаточну редакцію реєстру кредиторів у справі № 2/41-10-1813 про банкрутство Кредитної спілки, до якого включено ОСОБА_1 з вимогами до боржника на суму 258 678,13 грн., в т.ч. четверту чергу - 172 675,41 грн. та шосту чергу - 86 002,72 грн. Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.09.2016 у справі № 2/41-10-1813 затверджено мирову угоду між боржником Кредитною спілкою та комітетом кредиторів та дозволено Кредитній спілці приступити до погашення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих від продажу нерухомого майна спілки. В п. 4.6 мирової угоди вказано, що «в разі отримання будь-яким з кредиторів, зазначених в затвердженому судом реєстрі кредиторів своїх вимог безпосередньо від боржника Кредитної спілки або у всякий інший спосіб, як до так і після укладання цієї мирової угоди, як повністю так і частково, є підставою для залишення без задоволення вимог цього кредитора в межах виконання мирової угоди». Тобто цією умовою мирової угоди визначено, що кредитор позбавляється права на повне або часткове отримання грошових коштів, якщо будуть встановлені факти, що він частково або повністю затверджену в реєстрі кредиторів суму кредиторських вимог вже отримав, і в цьому разі до нього застосовується вказаний пункт мирової угоди на повну суму або частково. Проте, рішенням спостережної ради Кредитної спілки, оформленим протоколом №7 від 30.11.2016р., залишено без задоволення кредиторські вимоги ОСОБА_1 на суму 172 675,41 грн. як такі, що вже були нею отримані згідно з видатковими касовими ордерами від 28.07.2009 та від 31.07.2009 на загальну суму 58 200 грн.
Вказуючи те, що ОСОБА_1 господарським судом затверджена у реєстрі кредиторів з вимогами до боржника на суму 258 678,13 грн., в т.ч. четверту чергу - 172 675,41 грн., які станом на 13.09.2016 ні під яким виглядом вона не отримувала, позивачка просила про задоволення позову, вважаючи оспорюване рішення спостережної Ради Кредитної спілки у формі протоколу № 7 від 30.11.2016р. щодо залишення без задоволення її кредиторських вимог на суму 172 657,41грн. незаконним, необґрунтованим та таким, що порушує її корпоративні права.
Рішенням господарського суду Одеської області від 26.05.2021 року позов задоволено повністю. Визнано недійсним рішення спостережної ради Кредитної спілки "Промислова-фінансова спілка" у формі протоколу № 7 від 30.11.2016р. щодо залишення без задоволення кредиторських вимог члена Кредиторської спілки ОСОБА_1 у розмірі 172657,41грн. Стягнуто з Кредитної спілки "Промислово-фінансова спілка" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6085грн. та витрати пов'язані з розглядом справи у розмірі 22 грн.
Кредитна спілка у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Скаржник вважає оскаржуване рішення необґрунтованим, прийнятим без об'єктивного, повного та всебічного з'ясування обставин справи, що потягло за собою порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник посилається на те, що вказаний спір повинен бути розглянутий за правилами ЦПК у судах загальної юрисдикції, а господарський суд у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України повинен був закрити провадження у справі.
В даному випадку суд вийшов за межі обставин справи, невірно їх з'ясував та фактично встановив, що ОСОБА_1 є членом Кредитної спілки. Проте до відзиву на позовну заяву відповідачем було надано протокол засідання спостережної ради Кредитної спілки №1 від 30.03.2012р. про виключення ОСОБА_1 зі складу членів кредитної спілки.
Господарський суд при винесені оскаржуваного рішення невірно визначив характер спірних взаємовідносин, не з'ясував їх суть, без будь-яких аргументів невірно визначив, і як наслідок невірно дослідив положення умов мирової угоди, наслідком чого є прийняття незаконного судового рішення.
Судом першої інстанції безпідставно відмовлено у застосуванні строків позовної давності.
Надані до суду документи не підтверджують встановлену сторонами домовленість щодо представництва інтересів та встановлення гонорару за представництво у вказаній справі, а тому суд повинен був відмовити у задоволені вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Позивачка, зокрема, вказує те, припинення корпоративних відносин не означає відсутність юрисдикції господарського суду щодо спору, який виник з таких відносин. Оскільки оскаржуване рішення спостережної ради від 30.11.2016 року направлене на фактичне позбавлення права ОСОБА_1 на повернення належних їй на праві приватної власності внесків, а оформлення таких внесків засноване на двосторонніх правочинах (договорах) та стосується діяльності кредитної спілки, то в даному випадку суд першої інстанції прийняв правомірне рішення щодо розгляду даного спору за правилами господарського судочинства.
Предметом цього спору є не встановлення судом членства позивачки в кредитній спілці, а встановлення правомірності чи неправомірності рішення спостережної ради щодо залишення без задоволення вимог ОСОБА_2 на суму 172675,41 грн., як зазначено у спірному протоколі №7 від 30.11.2016 року.
Твердження відповідача, що суд першої інстанції вийшов за рамки наданих повноважень скасувавши повністю протокол №7, чим фактично вирішив і спір про стягнення коштів, які були отримані з використанням службового становища, є неправдивим, оскільки суд першої інстанції визнав недійсним рішення спостережної ради спілки у формі протоколу №7 від 30.11.2016 року лише в частині залишення без задоволення кредиторських вимог у розмірі 172 675,41 грн. і інших рішень не приймав.
Щодо невірного тлумачення умов мирової угоди, то позиція відповідача суперечить здоровому глузду та правовим нормам. Суд встановив, що сума виплат у розмірі 58200 грн. не увійшла до кредиторських вимог ОСОБА_1 у розмірі 172675,41 грн., з якими господарський суд включив її до остаточної редакції реєстру кредиторів. На підставі цього суд абсолютно правомірно дійшов висновку, що у спостережної ради не було підстав для застосування п. 4.6 мирової угоди та прийняття рішення про залишення без задоволення кредиторських вимог позивачки у розмірі 172 675,41 грн. та визнав це рішення недійсним.
В апеляційній скарзі щодо строку позовної давності відповідач не надає суду жодних нових доказів та пояснень щодо недотримання позивачкою строку позовної давності. При цьому з метою введення суду в оману наполегливо стверджує, що позивачка достеменно знала про наявність протоколу №7 від 30.11.2016 року, тому що як потерпіла у кримінальному провадженні №12016160500009562 наче була присутня у судовому засіданні 31.07.2017 року під час розгляду апеляційної скарги Кредитної спілки на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 18.07.2017 року про арешт майна кредитної спілки, в якій, наче, є згадка про оскаржуваний протокол. Але, дослідивши надані позивачкою докази та пояснення суд першої інстанції встановив, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів щодо пропущення позивачкою строку позовної давності у даній справі.
Аргументи відповідача щодо відшкодування з нього витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 6085 грн. та витрат, пов'язаних з розглядом справи у розмірі 22 грн є необгрунтованими та безпідставними, оскільки у підтвердження надання послуг у справі №916/158/21 до суду надано акт-розрахунок оплати послуг (роботи) адвоката по справі №916/158/21, який є невід'ємним додатком до договору №11 від 14.12.2020 року, тобто є частиною договору. Тобто вказано конкретний обсяг виконаних робіт та розмір витрат. Порядок ціноутворення зазначений у додатковій угоді №2 до договору №11 від 14.12.2020 року.
Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте відповідач не скористався наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду.
Оскільки частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника відповідача за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 була вкладником за 11-ма депозитними договорами на загальну суму 230 477,56 гри., по яким Кредитна спілка після закінчення строку дії договорів грошові кошти не повернула.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24.06.2009 по справі №2-2158/09 стягнуто з Кредитної спілки на користь ОСОБА_1 за депозитними договорами №567/опт та №318/ст - 16613.15 грн. Рішення набрало чинності 06.07.2009р.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21.05.2009 по справі №2-7356/09 стягнуто з Кредитної спілки на користь ОСОБА_1 за депозитним договором №74 - 30331,6 грн. Рішення набрало чинності 01.06.2009р.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28.08.2009 по справі №2-8618/09 стягнуто з Кредитної спілки на користь ОСОБА_2 за депозитними договорами №№ 190. 192. 193. 194. 195. 196. 197 та № 2-Н - 213 983 грн. Рішення набрало чинності 07.09.2009р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.04.2010 було порушено справу №2-/41-10-1813 про банкрутство Кредитної спілки, в рамках якої у встановлений законом строк на підставі вищевказаних рішень Приморського районного суду м. Одеси позивачка подала заяву про визнання її конкурсним кредитором з вимогами до боржника на суму 260 927,75 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.06.2013 у справі №2/41-10-1813 про банкрутство Кредитної спілки на підставі вищевказаних рішень Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 була визнана кредитором Кредитної спілки з вимогами до боржника на суму 257 244,75 грн.
Одеський апеляційний господарський суд постановою від 21.08.2013 ухвалу господарського суду Одеської області від 18.06.2013р. по справі №2/41-10-1813 скасував, визнав ОСОБА_2 кредитором Кредитної спілки з грошовими вимогами до боржника на суму 340 101,23 гри., додатково врахувавши при цьому рішення Приморського районного суду від 27.09.2010р. щодо стягнення з кредитної спілки на користь ОСОБА_1 - 81 973.92 грн.
Таким чином, ОСОБА_1 була включена до реєстру кредиторів з вимогами до боржника у четверту чергу у розмірі - 257 244,75 грн., та в шосту чергу - 86002,72 грн.
Апеляційний суд Одеської області рішенням від 25.12.2013 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28.08.2009р. змінив, стягнув з Кредитної спілки зменшену на 58 200 грн. згідно видаткових касових ордерів від 28.07.2009р. та 31.07.2009р. по договорам № 190 та № 197 суму заборгованості спілки перед ОСОБА_1 у розмірі 132 559,90 гри.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 по справі №2/41-10-1813, за результатами перегляду за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного господарського суду від 21.08.2013р. по справі №2/41-10-1813 на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 25.12.2013, було зменшено кредиторські вимоги ОСОБА_2 до боржника, внаслідок чого вони склали 258 678,13 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.09.2014 затверджено остаточну редакцію реєстру кредиторів у справі №2/41-10-1813 про банкрутство Кредитної спілки, до якого було включено ОСОБА_1 з вимогами до боржника на суму 258 678,13 грн., в т.ч четверту чергу - 172 675,41 грн. та шосту чергу - 86002,72 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.09.2016 року у справі №2/41-10-1813 затверджено мирову угоду між боржником Кредитною спілкою та комітетом кредиторів та дозволено Кредитній спілці приступити до погашення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих від продажу нерухомого майна спілки.
При цьому, пунктом 4.6 мирової угоди визначено, що в разі отримання будь-яким з кредиторів, зазначених в затвердженому судом реєстрі кредиторів своїх вимог безпосередньо від боржника Кредитної спілки або у всякий інший спосіб, як до так і після укладання цієї мирової угоди, як повністю так і частково, є підставою для залишення без задоволення вимог цього кредитора в межах виконання мирової угоди.
Отже, за змістом цієї умови мирової угоди кредитор позбавляється права на повне або часткове отримання грошових коштів, якщо будуть встановлені факти, що він частково або повністю затверджену в реєстрі кредиторів суму кредиторських вимог вже отримав. І в цьому разі до нього застосовується вказаний пункт мирової угоди на повну суму або частково.
Рішенням спостережної ради Кредитної спілки, оформленим протоколом №7 від 30.11.2016р., залишено без задоволення кредиторські вимоги ОСОБА_1 на суму 172 675,41 грн. як такі, що вже були нею отримані згідно з видатковими касовими ордерами від 28.07.2009 та від 31.07.2009 на загальну суму 58 200 грн.
За змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.55 Конституції України, права та законні інтереси громадянина захищаються судом.
Господарським судом під час вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин, слід враховувати приписи статті 1 ГПК України та з'ясовувати наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного права або законного інтересу у правовідносинах, на захист яких подано позов, а також питання про наявність чи відсутність факту їх порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до п. 2.1 статуту Кредитної спілки, остання є неприбутковою організацією, заснованою фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.
Згідно з п. 5.1.3 статуту Кредитної спілки, для досягнення мети, зазначеної у підрозділі 2 цього статуту, кредитна спілка залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і безготівковій формі.
Судом установлено, що користуючись своїм корпоративним правом члена спілки позивачка у період 2007-2008 рр. на підставі п.п. 2.1 та п. 5.1.3 статуту Кредитної спілки уклала з останньою договори про залучення внесків (вкладів) члена кредитної спілки на депозитний рахунок і внесла грошові кошти строком на 1 рік, що сторонами не заперечується.
Частиною 4 ст. 15 Закону України «Про кредитні спілки» та п. 9.4, 9.5, 9.6 статуту Кредитної спілки визначено, що організаційною формою роботи спостережної ради є засідання, що скликаються не рідше одного разу на квартал. Позачергові засідання можуть скликатися за наполяганням половини членів спостережної ради, а також за зверненням правління кредитної спілки. Спостережна рада правомочна приймати рішення, якщо на її засіданні присутні більш як половина її членів. Рішення спостережної ради вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як половина членів спостережної ради, які беруть участь у засіданні. Рішення спостережної ради кредитної спілки оформляється протоколом, який підписується головою спостережної ради. Протоколи є обов'язковими для зберігання відповідно до законодавства України. На вимогу членів кредитної спілки їм видаються для ознайомлення протоколи, а також засвідчені головою правління кредитної спілки витяги з протоколів.
Як вбачається з протоколу засідання спостережної ради Кредитної спілки №7 від 30.11.2016р., на її розгляд було винесено питання щодо грошових вимог кредитора КС «ПФС» ОСОБА_1 , в ході якого голова спостережної ради ОСОБА_3 повідомив, що кредитор ОСОБА_1 вже отримувала грошові кошти в рахунок погашення своїх вкладів. Доказами отримання коштів є видаткові касові ордери від 28.07.2009р. та від 31.07.2009р. на загальну суму 58 200 грн. Але, ОСОБА_1 протиправно, приховавши випадки отримання грошових коштів, використовуючи службове становище отримала 8 616,80 грн., чим завдала збитків спілці. На підставі зазначеного, керуючись п. 4.6. мирової угоди, ОСОБА_3 запропонував залишити без задоволення вимоги ОСОБА_1 на суму 172 675,41 грн. У зв'язку з цим спостережна рада вирішила залишити без задоволення вимоги ОСОБА_1 на суму 172 675,41 грн.
Разом з тим, судом установлено, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 по справі №2/41-10-1813, за результатами перегляду за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного господарського суду від 21.08.2013р. по справі №2/41-10-1813 на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 25.12.2013, було зменшено кредиторські вимоги ОСОБА_2 до боржника, внаслідок чого вони склали 258 678,13 грн.
У зв'язку з цим, ухвалою господарського суду Одеської області від 16.09.2014 затверджено остаточну редакцію реєстру кредиторів у справі №2/41-10-1813 про банкрутство Кредитної спілки, до якого було включено ОСОБА_1 з вимогами до боржника на суму 258 678,13 грн., в т.ч четверту чергу - 172 675,41 грн. та шосту чергу - 86002,72 грн., до якої 58 200 грн. не ввійшли.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.09.2016 року у справі №2/41-10-1813 затверджено мирову угоду між боржником Кредитною спілкою та комітетом кредиторів та дозволено Кредитній спілці приступити до погашення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих від продажу нерухомого майна спілки.
Відповідно до ст. 525 ЦК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом або договором.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Пунктом 2.1. мирової угоди передбачено, що ця угода укладається до вимог другої та наступної черг, визначених законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»
Пунктом 4.6 мирової угоди визначено, що в разі отримання будь-яким з кредиторів, зазначених в затвердженому судом реєстрі кредиторів своїх вимог безпосередньо від боржника Кредитної спілки або у всякий інший спосіб, як до так і після укладання цієї мирової угоди, як повністю так і частково, є підставою для залишення без задоволення вимог цього кредитора в межах виконання мирової угоди.
Отже, за змістом цієї умови мирової угоди кредитор позбавляється права на повне або часткове отримання грошових коштів, якщо будуть встановлені факти, що він частково або повністю затверджену в реєстрі кредиторів суму кредиторських вимог вже отримав. І в цьому разі до нього застосовується вказаний пункт мирової угоди на повну суму або частково.
Господарським судом Одеської області ОСОБА_1 включена до реєстру кредиторів з вимогами до боржника на суму 258 678.13 грн., в т.ч. 172 675.41 до четвертої черги. Ухвала господарського суду Одеської області від 16.09.2014 року про затвердження реєстру кредиторів у справі № 2/41-10-1813 є чинною.
Отже, до остаточної редакції реєстру кредиторів у справі №2/41-10-1813 про банкрутство Кредитної спілки ОСОБА_1 включена в четверту чергу з кредиторськими вимогами до боржника на суму 172 675,41 грн., до якої 58 200 грн. не увійшли.
Таким чином, вірним є висновок місцевого суду про те, що оскільки 58 200 грн. за видатковими касовими ордерами від 28.07.2009р. та від 31.07.2009р., про які зазначено у протоколі засідання спостережної ради № 7 від 30.11.2016, не включені до кредиторських вимог позивачки, то у спостережної ради не було підстав для застосування п. 4.6 мирової угоди та прийняття рішення про залишення без задоволення кредиторських вимог ОСОБА_1 на суму 172 675,41 грн.
Відповідач помилково ототожнює виплату ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 58 200 грн. за видатковими касовими ордерами від 28.07.2009р. та 31.07.2009р. на підставі існуючих договорів ще до початку процедури банкрутства Кредитної спілки з виплатою у межах погашення затверджених господарським судом Одеської області кредиторських вимог за вищевказаною мировою угодою.
Отже, оспорюване рішення спостережної ради, оформлене протоколом №7 від 30.11.2016 року, є безпідставним і незаконним та порушує право позивачки на повернення грошових коштів, які є її приватною власністю, а тому підлягає визнанню недійсним.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
До позовів даної категорії справ застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Заявляючи про застосування наслідків спливу позовної давності до пред'явлених позивачкою вимог відповідач посилався на те, що Приморським ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016160500009562 від 22.12.2016р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, відкритого за заявою ОСОБА_1 за фактом розтрати нерухомого майна, яке належало КС «ПФС». У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 визнано потерпілою, яка неодноразово знайомилась з матеріалами провадження. В рамках зазначеного кримінального провадження ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 18.07.2017р. у справі №522/4157/17 було задоволено клопотання слідчого СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області, погоджене з прокурором Одеської місцевої прокуратури №3, про арешт майна кредитної спілки, накладено арешт на нерухоме майно. 24.07.2017р. представником КС «ПФС» до Апеляційного суду Одеської області було подано апеляційну скаргу, в якій зазначалось, що ОСОБА_1 була включена до реєстру кредиторів у справі про банкрутство КС «Промислово-фінансова спілка», однак протоколом №7 засідання спостережної ради спілки від 30.11.2016р. її вимоги у розмірі 172675,41 грн. були залишені без задоволення. У судовому засіданні 31.07.2017р., на якому були присутні слідчий, прокурор та ОСОБА_1 , Апеляційним судом Одеської області було скасовано ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 18.07.2017р., постановлено нову, якою клопотання повернуто прокурору та встановлено строк у 72 години з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Крім того, Приморським районним судом м. Одеси розглядалась справа № 522/4956/17 за позовом ОСОБА_1 до КС «ПФС» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати. В рамках вказаної справи КС «ПФС» до суду було надано: 24.07.2017р. заяву про долучення письмових доказів разом із протоколом засідання спостережної ради від 30.03.2012р. про виключення ОСОБА_1 із членів КС «ПФС»; 09.02.2018р. відзив на позовну заяву, який був відправлений позивачу, в якому зазначалось, що протоколом №7 засідання спостережної ради спілки від 30.11.2016р. її вимоги у розмірі 172675,41 грн. були залишені без задоволення, як такі, що вже були нею отримані.
Відповідач стверджував, що зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 достеменно знала про наявність протоколу №7 від 30.11.2016р., зокрема 31.07.2017р., а тому нею пропущено строк позовної давності.
Разом з тим, судом установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що кримінальне провадження №12016160500009562 було відкрите на підставі заяви ОСОБА_1 за звинуваченням голови спостережної ради Кредитної спілки ОСОБА_3 , який використовуючи своє службове становище в рамках виконання мирової угоди перевів у власність своїх близьких родичів 4 офісних приміщення спілки за ціною 175 дол./м2, що в 5 разів нижче ринкової, чим заподіяв матеріальну шкоду конкурсним кредиторам на суму більш ніж 5 млн.грн.
У кримінальному провадженні потерпілим може бути як фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, так і юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди (ч. 1 ст. 55 КПК України). Проте потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства (ч. 4 ст. 55 КПК України).
Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання: 1) заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення; 2) заяви про залучення її до кримінального провадження як потерпілого після початку даного провадження (ч. 2, 3 ст. 55 КПК України). Така заява подається під час досудового розслідування - до слідчого чи прокурора, а під час судового провадження - до суду.
Потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.
Однак, лише 25.06.2019 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси позивачку було визнано потерпілою у даному кримінальному провадженні та зобов'язано слідчого видати їй пам'ятку потерпілої, яку вона отримала 17.01.2020 року.
Отже, не маючи статусу потерпілої, відповідно до норм КПК України, позивачка не мала права та можливості на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні.
Позивачка не була заявником апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 18.07.2017 року, на текст якої посилається відповідач, не була стороною провадження з її розгляду, а доказів того, що ОСОБА_1 була присутня в судовому засіданні Апеляційного суду Одеської області 31.07.2017р., відповідачем не надано суду.
Крім того, відповідач посилався на матеріали цивільної справи №522/4956/17 за позовом ОСОБА_1 до КС «ПФС» про поновлення на роботі та відшкодування заробітної плати, яка розглядалася Приморським районним судом м. Одеси, та надав суду відзив на позовну заяву в цій справі, в якому є посилання на протокол №7 спостережної ради КС від 30.11.2016 року. Але при цьому відповідачем не надано суду доказів поштового відправлення даного відзиву позивачці та доказів щодо отримання нею цього відзиву. Крім того, відзив по справі №522/4956/17 підписаний в.о. голови правління спілки 31.01.2018 року та зареєстрований у суді 09.02.2018р., а провадження у даній справі №916/158/21 відкрито ухвалою господарського суду Одеської області 27.01.2021 року, тобто до закінчення строку позовної давності.
Таким чином, належних та допустимих доказів на підтвердження пропущення позивачкою строку позовної давності для звернення до господарського суду з даним позовом відповідачем до суду не подано, і таких доказів в матеріалах справи не міститься, а тому підстави для застосування наслідків спливу позовної давності до пред'явлених позивачкою позовних вимог у даній справі відсутні.
Наведеним спростовується твердження скаржника про те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у застосуванні строків позовної давності.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що надані до суду документи не підтверджують встановлену сторонами домовленість щодо представництва інтересів та встановлення гонорару за представництво у вказаній справі, а тому суд повинен був відмовити у задоволені вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Положеннями ч. 1-3 ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до ч.ч. 4, 5, 8 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що 28.04.2021р. позивачка звернулася до суду з клопотанням про залучення остаточного розрахунку судових витрат, понесених по справі.
Згідно з договором про надання правової допомоги №11 від 14.12.2020р., додаткової угоди №1 від 14.12.2020р. та додаткової угоди №2 від 14.12.2020р. до даного договору, враховуючи обставини даної справи та обсяг доказових документів адвокат надав позивачці послуги, які потребували певного часу та правової кваліфікації.
На підтвердження наданих послуг у даній справі №916/158/21 позивачкою до суду надано акт-розрахунок від 28.04.2021р. оплати послуг (роботи) адвоката по справі №916/158/21, який є невід'ємним додатком до договору №11 від 14.12.2020 року, в якому вказано конкретний обсяг виконаних робіт та розмір витрат. Порядок ціноутворення зазначений у додатковій угоді №2 до договору №11 від 14.12.2020 року.
За остаточним розрахунком розмір судових витрат складає: судовий збір - 2102 гривні, квитанція №1953017404.1 від 22.12.2020; комісія з платежу - 25 гривень, квитанція №1953017404.2 від 22.12.2020; доплата судового збору - 170 гривень, квитанція від 22.01.2020; комісія з платежу - 25 гривень; поштове відправлення відповідачу позовної заяви - 22 гривні (квитанція №6505810595147 від 22.01.21); поштове відправлення відповідачу відповіді на відзив - 26 гривень; поштове відправлення відповідачу остаточного розрахунку - 26 гривень; витрати на професійну правничу допомогу (договір в матеріалах справи, акт-розрахунок оплати послуг додається) - 26000 гривень.
Господарський суд першої інстанції оцінивши обґрунтованість заяви позивачки щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача у розмірі 6085грн. та витрат пов'язаних з розглядом справи у розмірі 22грн. і доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують.
Пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Велика Палата Верховного суду у постанові від 22.09.2020 року по справі №338/667/19 виклала наступні правові висновки:
Припинення корпоративних відносин не означає відсутність юрисдикції господарського суду щодо спору, який виник з таких відносин.
Визначаючи наявність юрисдикції господарського суду на підставі пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України слід враховувати, чи пов'язаний цей спір із виникненням, здійсненням або припиненням корпоративних прав, зокрема права на участь в управлінні юридичною особою та в її діяльності. Корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні останньою й інші правоможності, передбачені законом та статутом (див. постанови Великої Палати Верховного суду від 24 квітня 2019 року у справі №509/577 /18, від 1 жовтня 2019 року у справі №910/7554/18 (пункт 5.31), від 13 листопада 2019 року у справі №146/616/15ц (пункт 33) (п.20).
За змістом абзацу 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про кредитні спілки» прийняття вступних і обов'язкових пайових та інших внесків (депозитних), а тому і повернення таких внесків є частиною господарської діяльності кредитної спілки.
Сплативши вступний і обов'язковий пайовий внески, член кредитної спілки набуває право, зокрема, на управління справами цієї спілки та на вихід з її членів в порядку, передбаченому Законом і статутом (абз.2,7 ч.1 ст.11 Закону).
Повернення обов'язкового пайового та інших внесків (вкладів), крім вступного внеску, проводиться в порядку, передбаченому статутом кредитної спілки (п.17.5 та п.17.8), але не пізніше ніж через один місяць після прийняття загальними зборами або спостережною радою кредитної спілки відповідного рішення (ч.7 ст.10 Закону).
Згідно з п. п. 4.7 та 4.8 статуту «кредитна спілка несе відповідальність за наслідками своєї діяльності та виконання зобов'язань перед своїми членами у межах вартості майна, яке належить їй на праві власності». Отже спір щодо повернення внесків з майна кредитної спілки (абзац другий частини першої статті 19 Закону) у зв'язку з виходом із членства у цій спілці пов'язаний із припиненням корпоративних прав відповідного члена.
Такий спір згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України слід розглядати за правилами господарського судочинства, як правильно встановили суди першої й апеляційної інстанцій (п.21).
Таким чином, оскільки оскаржуване рішення спостережної ради від 30.11.2016 року направлене на фактичне позбавлення права ОСОБА_1 на повернення належних їй на праві приватної власності внесків, а оформлення таких внесків засноване на двосторонніх правочинах (договорах) та стосується діяльності кредитної спілки, то в даному випадку суд першої інстанції прийняв правомірне рішення щодо розгляду даного спору за правилами господарського судочинства.
Посилання скаржника на протокол засідання спостережної ради Кредитної спілки №1 від 30.03.2012р. про виключення ОСОБА_1 зі складу членів кредитної спілки, колегія суддів не бере до уваги, оскільки згідно з ч. 3 ст. 10 Закону України «Про кредитні спілки», п. 8.3.10 та п. 17.3 статуту Кредитної спілки лише до компетенції загальних зборів членів кредитної спілки належить виключення членів кредитної спілки у разі порушення ним статуту. Спостережна рада приймати таке рішення не має права.
За змістом статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нелюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому безпредметне посилання скаржника в цій частині не приймається до уваги.
Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 3405 грн. покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Рішення господарського суду Одеської області від 26 травня 2021 у справі № 916/158/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу Кредитної спілки "Промислово-фінансова спілка" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 21.10.2021.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Богатир К.В.
Філінюк І.Г.