21 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/1862/21 пров. № А/857/15055/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді Ніколіна В.В.
суддів Гінди О.М., Пліша М.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року (суддя - Дерех Н.В., м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання дій протиправними та скасування вимог,-
ОСОБА_1 у квітні 2021 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, у якому просив визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5266-54 від 14.05.2019 в сумі 9530,90 грн., №Ф-5266-54 від 11.02.2020 у сумі 8262,54 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки позивач є застрахованою особою, доходу від адвокатської діяльності не отримує, перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Агрокомпанія "Дружба", яке і сплачує за нього страхові внески.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі №500/1862/21 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5266-54 від 14.05.2019 та №Ф-5266-54 від 11.02.2020.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що чинним законодавством передбачено обов'язок платниками податків сплачувати ЄСВ незалежно від факту отримання доходу. При цьому, позивачем не надано жодних доказів, які могли б підтвердити право на звільнення його від сплати ЄСВ (інвалідність тощо), а в охоплений спірними вимогами період ним не було зупинено право на здійснення адвокатської діяльності. Враховуючи те, що позивач перебуває на податковому обліку як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, йому правомірно сформовано вимоги на суму недоїмки зі сплати єдиного внеску. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 14.05.2019 Головним управлінням ДПС у Тернопільській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5266-54 У, сума боргу позивача у відповідності до якої станом на 26.09.2019 становить 12285,08 грн.
Головним управлінням ДПС у Тернопільській області 11.02.2020 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5266-54 У, сума боргу позивача у відповідності до якої станом на 26.05.2020 становить 17793,44 грн.
Вважаючи вказані вище вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою. На підставі наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) є протиправними та підлягають до скасуванню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнятою особою є платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - це, зокрема, діяльність адвокатів за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 08.07.2010 (далі Закон № 2464), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1 Закону № 2464 застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) або за, яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (база нарахування єдиного внеску) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Разом з тим, згідно з пунктом 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі Закон № 5076) адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Згідно статті 13 Закону № 5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
З огляду на вказане можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. Крім цього, суд зазначає, що Законом № 2464 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності.
Із системного аналізу правових норм, що регулюють спірні правовідносини, вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
У справі встановлено, що 06.04.2012 Тернопільською обласною КДКА Бронецькому Н.В. видано Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №694 (рішення №24). Відповідно до інформації щодо ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), яка міститься у інформаційній системі «Податковий блок. Облік платників податків», а саме: розділ «Реєстраційні дані», позивач зареєстрований, як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю станом на 06.04.2012 та взятий на облік Тернопільською ДПІ станом на 02.04.2013 року за номером 2533; стан платника податків «о» (платник податків за основним місцем обліку).
Крім того, як видно з Єдиного реєстру адвокатів України, право на заняття адвокатською діяльністю зупинено відповідно до пункту 1 частини першої ст.31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" з 06.08.2018 на підставі заяви адвоката від 06.08.2018, та поновлено згідно пункту 1 частини четвертої ст.31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" з 16.01.2019 на підставі заяви адвоката від 15.01.2019.
Водночас, відповідно до наказу №27 від 03.06.2013 ТОВ "Агрокомпанія "Дружба", позивач прийнятий на посаду юрисконсульт у вказане товариство по сумісництву.
Відповідно до наказу №72 від 02.05.2018, позивач переведений з сумісництва на основне місце роботи на посаду директора з правових питань.
Вказана інформація підтверджується записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 .
З довідки №8 від 05.04.2021 ТОВ "Агрокомпанія "Дружба" вбачається, що позивач працює на посаді заступника директора з правових питань із 03.06.2013 і по теперішній час, а також роботодавцем сплачено за позивача єдиний соціальний внесок за 2018, 2019, 2020 роки.
Разом з тим, в ході судового розгляду даної справи, судом не здобуто, а відповідачем не подано до суду будь-яких доказів отримання позивачем доходів від здійснення адвокатської діяльності.
Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_1 в розумінні Закону №2464 є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, тому у позивача відсутній обов'язок зі сплати єдиного внеску як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою. Тому, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) є протиправними та підлягають до скасуванню.
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження відповідача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі № 500/1862/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
М. А. Пліш