21 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/1129/21 пров. № А/857/13039/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Шевчук С. М., Іщук Л. П.;
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2021 року у справі № 300/1129/21 (головуючий суддя Панікар І. В., м. Івано-Франківськ) за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та стягнення середнього грошового забезпечення,-
24 березня 2021 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні позивача, а саме - невиплату в день звільнення індексації грошового забезпечення; стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.01.2019 по день фактичної виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення 26.02.2021 терміном 774 дні із розрахунку 414,64 грн. в день в сумі 320931 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що в день звільнення ОСОБА_1 з військової служби (14.01.2019), військовою частиною НОМЕР_1 не проведено з ним остаточного розрахунку. Так, ОСОБА_1 не було виплачено індексацію грошового забезпечення. Виплату відповідних сум здійснено лише 26.02.2021 на підставі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі №300/3187/20, що є підставою для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 320931 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.01.2019 по 26.02.2021. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.01.2019 по 26.02.2021 в сумі 56849,84 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем - військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що положення статей 116 та 117 КЗпП України не передбачають права на отримання компенсації за затримку розрахунку при звільненні у випадку якщо суму було виплачено особі за рішенням суду. Крім того, позивач зробив невірний розрахунок суми середнього грошового забезпечення, яке слід стягнути на його користь, адже не врахував позицію Великої Палати Верховного Суду викладену в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, згідно якої сума відшкодування за затримку роботодавцем розрахунку при звільненні повинна бути зменшена.
Враховуючи, що дана справа відноситься до справ незначної складності в розумінні ст.12 КАС України, суд апеляційної інстанції в порядку ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.01.2019 № 9 ОСОБА_1 , звільненого відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 29.12.2018 № 120, виключено із списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі № 300/3187/20 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 від 22.03.2021, 26.02.2021 військовою частиною НОМЕР_1 на банківський рахунок позивача перераховано заборгованість із індексації грошового забезпечення в сумі 39883,31 грн. на виконання вказаного рішення суду
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції частково погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством. Разом з тим, спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статтей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Отож, обов'язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум (серед яких індексація грошового забезпечення, компенсація за невикористане речове майно) при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, звільнення позивача з військової служби відбулося без проведення остаточного з ним розрахунку.
Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частинами 1 і 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України прямо визначено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Витрати на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно із законодавством України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу, поліцейські, а також у частині медичної допомоги і санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення - члени сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, пенсіонери з числа військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та члени їхніх сімей, здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на функціонування цих бюджетних установ.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку з 14 січня 2019 року до дня фактичного розрахунку - 26 лютого 2021 року.
Військовою частиною НОМЕР_1 не було проведено з ОСОБА_1 під час звільнення з військової служби (14.01.2019) остаточний розрахунок та не виплачено індексацію грошового забезпечення, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Щодо конкретної суми, яку необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_1 , то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Основна мета покладення на роботодавця відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що при розмірі несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення в сумі 39883,31 грн., судом першої інстанції стягнуто на користь ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 56849,84 грн., що значно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.
Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч. 5 ст. 242 КАС України.
Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
При цьому, апеляційний суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі, оскільки стягнення середнього заробітку у розмірі 56849,84 грн., при розмірі несвоєчасно виплаченої індексації в сумі 39883,31 грн. було б порушенням принципу розумності, справедливості та пропорційності.
Як видно з виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 від 22.03.2021, позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 39883,31 грн.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що сума стягнення не повинна перевищувати суму виплачену як індексація грошового забезпечення, а тому на користь ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_1 слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 січня 2019 року по 26 лютого 2021 року в розмірі 39883,31 грн.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в позовній заяві було заявлено позовну вимогу про визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні позивача, а саме - невиплату в день звільнення індексації грошового забезпечення. Натомість, судом першої інстанції визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.01.2019 по 26.02.2021.
Таким чином, судом першої інстанції розглянуто та задоволено незаявлену позовну вимогу, а тому оскаржене рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.
З врахуванням вказаного аналізу законодавства та матеріалів справи, колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги в частині, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 241, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2021 року у справі № 300/1129/21 - скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та стягнення середнього грошового забезпечення - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , а саме - невиплати в день звільнення індексації грошового забезпечення.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 січня 2019 року по 26 лютого 2021 року в сумі 39883,31 грн. (тридцять дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят три).
В задоволенні решта частини позовних вимог - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді С. М. Шевчук
Л. П. Іщук