ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 жовтня 2021 року м. Київ № 640/12103/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомГоловного управління Пенсійного фонду України у Київській області
доУправління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
третя особа про ОСОБА_1 визнання протиправною та скасування постанови,
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області звернулось з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить:
визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про накладення штрафу від 13 квітня 2021 року у ВП № 64359384.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем належним чином повідомлено відповідача про повне виконання рішення суду в добровільному порядку в межах своїх повноважень з доданням підтверджуючих документів.
При цьому, висновки відповідача про невиконання боржником судового рішення у встановлений строк без поважних причин фактично ґрунтуються на не врахуванні представленої інформації щодо не можливості здійснити проведення соціальних виплат.
При цьому, позивач зазначає, що виплата пенсії здійснюється Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для проведення нарахувань Управління не має. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків з перевищенням бюджетних призначень є порушенням законодавства. Отже, на думку позивача, часткове невиконання судового рішення допущено Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області з незалежних від нього причин і ці обставини у розумінні статей 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження» безумовно є поважними та виключають підстави для застосування штрафу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2021 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судовий розгляд.
Вказаною ухвалою суду відповідачу було запропоновано не пізніше дати призначення судового засідання надати суду відзив на позовну заяву та належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження.
Одночасно, вказаною ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено ОСОБА_1 .
13 вересня 2021 року відповідачем подано до суду копію матеріалів виконавчого провадження № 64359384.
Від третьої особи письмових пояснень щодо змісту позовних вимог до суду не надходило.
У зв'язку з неявкою у судове засідання учасників справи, суд на підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов до переконання про можливість її подальшого розгляду в письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 року по справі № П/320/672/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті пенсії загальною сумою (виключаючи поетапність виплат нарахованої пенсії) з 05.03.2019 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (ЄДРПОУ 22933548) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) нарахування та виплату пенсії загальною сумою (виключаючи розстрочення виплати перерахованої пенсії у вигляді підвищення 50%, 75%) починаючи з 05.03.2019 із зарахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного рішення, 20 січня 2021 року Київським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № П/320/672/20.
05 лютого 2021 року, за заявою ОСОБА_1 , старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Києва) Амборським А.В. (далі - державний виконавець), відкрито виконавче провадження № 64359384 з примусового виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 року по справі № П/320/672/20.
В рамках даного виконавчого провадження, 15 березня 2021 року державним виконавцем було прийнято постанову про накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області у розмірі 5100, 00 грн. за невиконання рішення без поважних причин.
Також, 13 квітня 2021 року державним виконавцем було прийнято постанову про накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області у розмірі 10200, 00 грн. за невиконання рішення без поважних причин.
Незгода з постановою від 13.04.2021 року про накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області у розмірі 10200, 00 грн. за невиконання рішення без поважних причин, обумовила останнього на звернення з даним позовом до суду.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Преамбулою Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016р. № 1404-VІІІ (далі по тексту - Закон№ 1404-VIII) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина 1 статті 1 Закону № 1404-VIII визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 1404-VIII у виконавчому документі зазначається резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.
За приписами ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до п. 5 та 6 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Частинами першою та другою ст. 65 Закону № 1404-VIII передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Аналізуючи вище наведені положення законодавства в контексті цієї справи необхідно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення).
Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк, тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII.
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Матеріалами справи встановлено, що постановою державного виконавця від 05 лютого 2021 року відкрито виконавче провадження № 64359384 з виконання виконавчого листа Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 року з примусового виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 року по справі П320/672/20 в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (ЄДРПОУ 22933548) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) нарахування та виплату пенсії загальною сумою (виключаючи розстрочення виплати перерахованої пенсії у вигляді підвищення 50%, 75%) починаючи з 05.03.2019 із зарахуванням раніше виплачених сум.
Вказаною постановою боржнику (позивачу) надано строк для виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.
Як встановлено судом, боржником (позивачем) листом від 19.02.2021 року за № 1000-0901-5/18243 держаного виконавця було повідомлено, що на виконання зазначеного рішення, Головним управлінням здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_1 , в порядку визначеному в судовому рішенні за період з 05.03.2019 по 31.12.2020, розмір пенсії становить 15213,76 грн. Сума доплати по перерахунку становить 18807,24 грн. Зазначено, що погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, з посиланням на норми Бюджетного кодексу України, буде здійснено в межах відповідних бюджетних призначень.
Таким чином, позивач вважаючи, що ним виконано рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 року по справі П320/672/20, просив закінчити виконавче провадження.
15 березня 2021 року держаним виконавцем, за невиконання рішення без поважних причин, прийнято постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5100, 00 грн., з підстав того, що ГУ ПФУ у Київській області станом на 15.03.021 року рішення суду не виконано в повному обсязі та поважних причин його невиконання останнім не надано.
Одночасно, вказаною постановою боржника зобов'язано протягом 10 днів виконати рішення суду.
У зв'язку з ненаданням боржником доказів виконання рішення суду в повному обсязі, державним виконавцем 13 квітня 2021 року прийнято постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 10 200, 00 грн., яка є предметом оскарження в даній справі.
Позивач не погоджується з даною постановою, оскільки, на його думку, рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2020 року по справі П320/672/20 було виконано у повному обсязі, а тому є підстави для закінчення виконавчого провадження № 64359384 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII.
При цьому, суд, при вирішенні даної справи звертає увагу, що відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (ч. 2 ст. 39 Закону №1404-VІІІ).
Таким чином, умовою для винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження є встановлення фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Відповідно, боржник має надати державному виконавцю докази такого фактичного виконання у повному обсязі рішення суду за виконавчим листом.
Суд зазначає, що в ході розгляду справи, Пенсійним фондом не надано суду доказів виконання рішення суду у справі П320/672/20 або поважності причин його невиконання, що відповідно позбавило головного державного виконавця врахувати такі обставини виконання чи невиконання такого рішення та встановити наявність чи відсутність поважність причин невиплати пенсії з урахуванням сум компенсації втрати частини доходів.
Одночасно, суд звертає увагу, що позивач по справі не надав докази на підтвердження факту вчинення усіх дій необхідних для виконання судового рішення, наданні докази у справі не підтверджують належне виконання рішення суду або неможливість боржника вчинити більш широкий обсяг дій направлених на виконання судового рішення з незалежних від нього причин, тому підстави для накладення штрафу знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, відповідач мав усі правові підстави для прийняття спірної постанови від 13.04.2021 за ВП №64359384 про накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області за невиконання рішення суду у сумі 10 200, 00 грн.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.11.2019 по справі №420/70/19 зауважив, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Також Верховний Суд щодо спірних правовідносин сформував правовий висновок у постановах від 28.02.2019 по справі №822/1080/17, від 13.06.2018 по справі №757/29541/14-а, згідно з яким невиконання судового рішення управлінням Пенсійного фонду України в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Серінг проти Сполученого Королівства» від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що Конвенція як правовий акт, що забезпечує захист прав людини, передбачає, що її гарантії мають бути реальними та ефективними. Будь-яке тлумачення прав та свобод, що гарантуються, має відповідати загальним рисам Конвенції, мета якої забезпечення і розвиток ідеалів і цінностей демократичного суспільства. Таким чином, на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст.6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 вказав, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Крім того, слід зазначити, що невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Так, у справі «Півень проти України» Європейський суд констатував порушення ст.6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання, та відсутністю у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади.
Невиконання рішення державного суду не може бути виправдане і відсутністю бюджетних видатків. Так, у справі «Шмалько проти України» Європейський суд констатував, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, щоб виправдати невиконання судового рішення про виплату боргу.
Суд зазначає, що надання Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області лише відповіді про те, що виплата пенсії чи виплата сума заборгованості пенсії буде виплачена згідно ст. 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та з урахуванням положень ст. ст. 22, 23, п. 20, 29 ст. 116 Бюджетного кодексу України за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України, є недостатньою та необґрунтованою підставою для подання заяви про закінчення виконавчого провадження.
Поряд з цим, суд зазначає, що Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VІ (далі - Закон №4901-VІ) встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.
Зокрема, абз. 2 та абз. 3 п. 3 Розділ II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4901-VІ визначено, що заборгованість погашається в такій черговості - у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника. Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Відповідно з метою реалізації пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою» від 03.09.2014 № 440 (далі - Порядок №440), який визначає механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», інвентаризації та погашення заборгованості за ними.
Пунктом 3 Порядку №440 визначено, що рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.
Суд зазначає, що позивачем не надано до суду доказів передавання матеріалів за справою стягувача до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.
Відповідно до п. 8 Порядку №440 рішення розподіляються в порядку такої черговості погашення заборгованості, а саме, перша черга - рішення щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідальна особа не пізніше десяти робочих днів з дня внесення рішення до Реєстру зобов'язана надіслати заявнику та боржнику за їх місцезнаходженням або на електронну пошту повідомлення про прийняття такого рішення для обліку із зазначенням черги, до якої воно включено (п. 9 Порядку №440).
Якщо рішення виконано боржником або в інший спосіб в повному обсязі, таке рішення підлягає поверненню органу, що його видав, протягом семи робочих днів з дня одержання відповідного документального підтвердження, про що вноситься запис до Реєстру. Одночасно заявнику надсилаються копії документів, що підтверджують виконання рішення в повному обсязі (п. 11 Порядку №440).
У разі отримання документального підтвердження про часткове виконання рішення відповідальна особа вносить дані до Реєстру та у разі передачі рішень згідно з пунктами 13 - 17 цього Порядку протягом трьох робочих днів з дня отримання такого підтвердження повідомляє про часткове виконання рішення органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів (п. 12 Порядку №440).
Беручи до уваги викладене, суд зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на виконання положень пунктів 8-12 Порядку №440, з дотриманням боржником вимог щодо порядку передачі рішень до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, що визначеного пунктами 13-17 вказаного Порядком №440.
Вказане свідчить про безпідставність посилання позивача на надання ним до органу державної виконавчої служби та до суду під час розгляду цієї судової справи належних документальних доказів про добровільне виконання рішення суду.
З огляду на викладене, суд вважає дії державного виконавця щодо винесення 13 квітня 2021 року постанови про накладення штрафу такими, що були вчинені у відповідності та у спосіб, визначений чинним законодавством України, а саму постанову - правомірною.
Також суд наголошує на тій обставині, що позивачем під час розгляд даної справи не надано суду відомостей щодо оскарження ним та скасування постанови про постанови державного виконавця про накладення на ГУ ПФУ у Київській області штрафу у розмірі 5 100, 00 грн., а відтак факт повторного невиконання рішення суду не є спростованим.
Враховуючи вищевикладені обставини, а також з урахуванням того, що судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами факт невиконання Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області рішення суду, на виконання якого судом було видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження № 64359384, суд приходить висновку про правомірність постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Києва) Амборським А.В. від 13.04.2021 року та відсутність правових підстав для її скасування.
Відтак, державний виконавець накладаючи на позивача штраф у розмірі 10 200, 00 грн. за невиконання рішення у строк, наданий для добровільного його виконання, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, у зв'язку із чим відсутні підстави для визнання протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про накладення штрафу від 13 квітня 2021 року у ВП № 64359384.
Відповідно до положень чч. 1 та 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, приймаючи до уваги викладене вище, суд приходить до переконання про необхідність відмови в задоволенні адміністративного позову Міністерства оборони України повністю.
Згідно з ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку позивач в силу норм Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених відповідачем судових витрат відсутні, а тому судові витрати за рахунок позивача на користь відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 2, 6,8, 9, 77, 243 - 246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні адміністративного позову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Суддя І.М. Погрібніченко