21 жовтня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/3279/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29 січня 2016 року по 28 лютого 2018 рік з визначенням базового місяця січень 2008 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29 січня 2016 року по 28 лютого 2018 рік з визначенням базового місяця січень 2008 року.
Позов обґрунтовано тим, що в період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з позивачем не проведено належних розрахунків грошового забезпечення. Так, за період з 29 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року йому не було проведено виплату індексації грошового забезпечення. Вказану бездіяльність позивач вважає протиправною, оскільки сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті. Разом з цим, позивач зауважив, що індексація грошового забезпечення за спірний період підлягає нарахуванню та виплаті із застосуванням базового місяця 2008 року. Вказане обґрунтовано тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовою службовців осіб рядового і начальницького складу», яка набрала чинності 01 січня 2008 року та втратила чинність 01 березня 2018 року, встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців. Підвищення тарифних ставок (окладів) після 01 січня 2008 року, в тому числі в період перебування позивача на військовій службі, що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації, не відбувалося. Таким чином, позивач вважає, що січень 2008 року є місяцем підвищенням тарифних ставок (посадових окладів), а тому відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), а тому вказаний місяць є базовим для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців.
Ухвалою суду від 20 липня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволено; призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; витребувано у Військової частини НОМЕР_1 помісячну довідку про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із зазначенням базового місяця нарахування.
Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав про те, що ним не було порушено прав позивача. Посилаючись на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26 березня 2018 року №248/1485, відповідач зауважив, що можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України не було. Крім цього, відповідач посилався на лист Мінсоцполітики від 09 червня 2016 року №252/10/136-16, в якому зазначено, що нарахування сум індексації здійснюється у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. Водночас, відповідно до змісту листа Мінсоцполітики від 08 серпня 2017 року №78/0/66-17 проведення індексації грошових доходів, зокрема, грошового забезпечення військовослужбовців, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, тобто у межах коштів, передбачених на ці цілі. При цьому, Порядок №1078 не передбачає механізм нарахування та виплати індексації за попередні періоди. У зв'язку з цим виплата грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовцям здійснювалась виключно в межах фінансових ресурсів. З урахуванням наведеного відповідач вважає, що в даному випадку відсутні підстави для визнання його дій протиправними, оскільки він керувався вимогами чинного законодавства та виконав їх у повному обсязі. При цьому, права позивача як військовослужбовця щодо забезпечення достатнього життєвого рівня та соціальних гарантій в частині грошового забезпечення не були порушені. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
У поданій до суду відповіді на відзив позивач вказав про безпідставність посилань позивача щодо скасування виплати індексації грошового забезпечення листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України, наголошуючи на тому, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідач подав до суду заперечення, в яких вказав про відсутність фінансових ресурсів на виплату індексації грошового забезпечення позивачу за спірний період. Наголошуючи на відсутності протиправних дій по відношенню до позивача, наполягав на відмові в задоволенні позову.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач у період з 29 січня 2016 року по 23 січня 2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23 січня 2019 року №17 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 23 січня 2019 року.
17 травня 2021 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій він просив надати, зокрема, довідку про грошове забезпечення (з обов'язковим зазначенням складових грошового забезпечення) за весь період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 (з « 29» січня 2016 року по « 23» січня 2019 року) та довідку про нараховану індексацію грошового забезпечення (за наявності виплати такої індексації, її методику обчислення та з обов'язковим зазначенням базового місяця, який використовувався для обчислення).
Як вбачається за змісту листа військової частини НОМЕР_1 від 15 червня 2021 року №53/968, в період з 14 липня 2016 року по 01 березня 2018 року індексація не нараховувалась та не виплачувалась. Відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, такі як оплата праці (грошове забезпечення), але у свою чергу необхідно зауважити про те, що відповідно до статті 5 Закону та пункту 6 Порядку індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Зазначене підтверджено роз'ясненнями Міністерства соціальної політики України від 16 квітня 2015 року №10685/0/14-15/10 та від 09 червня 2016 року №252/10/136-16.
За таких обставин позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з абзацом другим частини третьої Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Статтею 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” 05 жовтня 2000 року №2017-ІІІ передбачено, що з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Законом, що визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, є Закон України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною першою статті 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частина друга статті 5 Закону України №1282-ХІІ).
Відповідно до частини шостої статті 5 Закону №1281-ХІІ проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно підпункту 2 пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Беручи до уваги наведені норми суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, що здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Поряд з цим, вказаними нормативно-правовими актами виплата індексації не ставиться у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Отже, за відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, наявні підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку №1078.
Згідно з матеріалами справи єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, за період з 29 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року стала відсутність у Міністерства оборони України можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року з огляду на межі наявного фінансового ресурсу.
Однак указане суд вважає необґрунтованим, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для непроведення індексації грошового забезпечення. Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого він фінансується, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Зазначене підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справах “Кечко проти України”, “Ромашов проти України”, “Шевченко проти України”.
Положення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначають, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі “Кечко проти України” Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Пунктом 23 рішення у вказаній справі Європейського суду з прав людини вказано, що Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі “Лелас проти Хорватії” (Lelas v.Croatia), п. 74) зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Водночас зазначені твердження відповідача порушують гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном, з огляду на те, що чинне правове положення передбачає індексацію грошового забезпечення, відтак, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у індексації, доки відповідні положення є чинними.
Суд звертає увагу на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Отже, доводи відповідача щодо відсутності фінансового ресурсу не можуть бути підставою для не нарахування індексації заробітної плати та відмови у її виплаті позивачу, а також жодним чином не впливають на наявність чи відсутність у позивача права на її нарахування та виплату, що фактично є предметом спору у даній справі.
З огляду на викладене, бездіяльність відповідача, яка полягала у невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період, є протиправною. Таким чином, оскільки право позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року є порушеним, то таке має бути відновленим.
Вказане вище узгоджується із правовою позицією Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, що висловлена у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17, яку суд враховує при вирішенні даного спору в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім цього, стосовно посилань відповідача у листі від 15 червня 2021 року №53/968 на роз'яснення Міністерства соціальної політики України та від 16 квітня 2015 року №10685/0/14-15/10 та від 09 червня 2016 року №252/10/136-16, то варто зазначити, що відповідач повинен керуватися та діяти відповідно до Закону №1282-XII, який є нормативно-правовим актом, і підлягає застосуванню в спірних відносинах. Натомість вказані роз'яснення не є нормативно-правовими актами, а носять лише рекомендаційний, факультативний характер.
Положеннями ж Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. Тобто, мова йде про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Згідно матеріалів справи, у зв'язку із відсутністю у Міністерства оборони України можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України у січні 2016 року-лютому 2018 року кошти позивачу, починаючи з 29 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, не виплачувались.
З огляду на наведене вище, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про відсутність коштів для виплати індексації грошового забезпечення як належного доказу неможливості здійснення вказаних виплат.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №825/565/17.
Крім цього суд звертає увагу на постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №825/1832/17 та від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19 в яких зазначено, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем в порушення частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено правомірність своїх дій при не нарахуванні і невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 29 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 29 січня 2016 року по 28 лютого 2018 рік з визначенням базового місяця січень 2008 року та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 29 січня 2016 року по 28 лютого 2018 рік з визначенням базового місяця січень 2008 року варто зазначити, що питання визначення базового місяця для індексації знаходиться в залежності від таких показників, як розмір прожиткового мінімуму за певні періоди, розмір коефіцієнту індексації пенсій тощо, які підлягають застосуванню відповідними органами, підприємствами, установами, організаціями при здійсненні відповідних розрахунків.
Суд звертає увагу на те, що індексація грошового забезпечення за період з 29 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, а тому питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації за вказаний період, наразі є передчасним.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.
Аналогічної позиції також дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах від 01 квітня 2021 року у справі №600/1716/20-а та від 22 червня 2021 року у справі №600/325/21-а.
З урахуванням наведеного суд вважає, що позовні вимоги в указаній вище частині задоволенню не підлягають.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
За таких обставин, а також враховуючи відсутність обґрунтованих сумнівів щодо невиконання відповідачем даного судового рішення, в разі набрання ним законної сили, суд не встановлює обов'язку для відповідача на подання звіту, а тому відмовляє у задоволенні вказаного клопотання.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», то підстави для розподілу судових витрат у виді судового збору відсутні.
Щодо розподілу судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу, у тому числі гонорару успіху адвоката варто вказати таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вирішуючи питання стягнення понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката, суд звертає увагу і на те, що у додатковій постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №911/2686/18 зазначено, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” (заява 58442/00) вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що між Адвокатським об'єднанням «ВЗ та партнери» (далі - Адвокатське об'єднання) та ОСОБА_1 (далі - Клієнт) 08 липня 2021 року було укладено Договір про надання правничої допомоги №95/5/21 (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого Адвокатське об'єднання зобов'язується надати клієнту правничу (правову) допомогу, а саме: вжити всі передбачені законами України та Кодексу адміністративного судочинства України заходи досудового врегулювання спору, що виник між Клієнтом та Військовою частиною НОМЕР_1 (м. Київ) та інших органах військового управління, а також надати правничу допомогу по захисту прав Клієнта в судових інстанціях усіх рівнів у судовій справі за позовом про визнання дії та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити дії стосовно стягнення суми індексації грошового забезпечення за період з 29 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року (з розрахунку базового місяця серпень 2008 року), а Клієнт зобов'язується сплатити Адвокатському об'єднанню гонорар за надану правничу (правову) допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в повному обсязі та згідно умов даного Договору.
Згідно з пунктами 5.2, 5.5 Договору за надання правничої допомоги, передбаченої даним Договором, за погодженням Сторін, Клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню гонорар, який після його спліти є власністю Адвокатського об'єднання та використовується ним без узгодження з клієнтом під час виконання пункту 1 даного Договору. Сторони домовились, що Клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню гонорар успіху в разі: повного задоволення позовних вимог, часткового задоволення позовних вимог, укладення мирової угоди.
На підставі вказаного договору видано ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВК №1025142, підписаний керуючим адвокатського об'єднання «ВЗ ТА ПАРТНЕРИ», на представництво інтересів ОСОБА_1 у Чернівецькому окружному адміністративному суді.
12 липня 2021 року Керуючим партнером АО «ВЗ ТА ПАРНЕРИ» та ОСОБА_1 складено Акт №1, згідно з яким загальна сума наданих позивачу послуг за Договором №95/5/21 від 08 липня 2021 року склала 8000,00 грн, а саме:
- проведення консультації Клієнта та вивчення наявних у нього документів (протягом однієї години), вартість послуги становить - 500,00 грн;
- підготовка та направлення звернення до Відповідача, витребування додаткових доказів (протягом однієї години), вартість послуг становить - 500,00 гривень;
- проведення роботи з вивчення нормативно-правових актів з питання законних підстав нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, проведення консультації з фахівцями стосовно розрахунків індексації (протягом двох годин), вартість послуги становить - 1000,00 грн;
- юридична експертиза отриманих документів та вивчення судової практики та правової позиції ЄСПЛ (протягом чотирьох годин), вартість послуг становить - 2000,00 грн;
- підготовка позовної заяви, уточнення всіх позовних вимог, друк усіх матеріалів і направлення позовної заяви з додатками до суду (протягом п'яті годин), вартість послуги - 2500,00 грн;
- процесуальний супровід справи: підготовка заперечення на відзив та інших процесуальних документів (пояснень, заяв, клопотань) (протягом трьох годин), вартість послуги - 1500,00 грн.
Як вбачається з квитанції АТ КБ «ПриватБанк» від 08 липня 2021 року №0.0.2188080129.1 ОСОБА_1 проведено оплату в сумі 8000,00 грн на користь АО «ВЗ ТА ПАРТНЕРИ» згідно Договору №95/5/21 від 08 липня 2021 року.
Зважаючи на викладене, суд вважає підтвердженими понесені позивачем витрати на правову допомогу у цій справі в сумі 8000,00 грн.
Поряд з цим, проаналізувавши зміст Договору про надання правничої допомоги №95/5/21 від 08 липня 2021 року, Акту №1 від 12 липня 2021 року, суд вважає, що дії адвоката стосовно проведення консультації Клієнта та вивчення наявних у нього документів, підготовки та направлення звернення до відповідача, витребування додаткових доказів, проведення роботи з вивчення нормативно-правових актів з питання законних підстав нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, проведення консультації з фахівцями стосовно розрахунків індексації, юридичної експертизи отриманих документів та вивчення судової практики та правової позиції ЄСПЛ і є тими логічними та необхідними діями, які передують написанню позовної заяви, фактично входять до процесу підготовки позову, за що в даному випадку позивачем було сплачено адвокату 4000,00 грн (500,00 грн + 500,00 грн + 1000,00 грн + 2000,00 грн), і включаються у послуги з підготовки та подання позовної заяви про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Щодо витрат, сплачених адвокату за процесуальний супровід справи, підготовки заперечення на відзив та інших процесуальних документів (пояснень, заяв, клопотань) у розмірі 1500,00 грн, то варто зазначити, що зміст відповіді на відзив та пояснень зводиться фактично до незгоди позивача щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за спірний період із застосуванням базового місяця січень 2008 року, про що, фактично, також зазначено і позові. Враховуючи наведене, суд вважає, що адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права та/чи обставини справи. Підготовка відповіді на відзив та пояснень не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи. Отже, сплата позивачем адвокату коштів у розмірі 1500,00 грн за названі вище послуги не є співмірною зі складністю даної справи та виконаними адвокатом роботами.
Крім цього, у цій справі при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із такого:
- дана справа відноситься до справ незначної складності;
- розгляд справи проведено без участі сторін у порядку письмового провадження;
- позов носить немайновий характер;
- дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання;
- по аналогічних правовідносинах наявна численна судова практика.
Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №545/2432/16-а, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Стосовно заявленої вимоги про стягнення гонорару успіху адвоката, то така, на переконання суду, також не підлягає задоволенню з огляду на її безпідставність та неспівмірність.
Суд також звертає увагу на те, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». Європейський суд з прав людини вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).
Разом з цим, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 травня 2020 року (справа №904/4507/18), не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Оцінивши обставини цієї справи, надані позивачем докази у їх сукупності, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, приходить до висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі на 2500,00 грн за надані позивачу послуги адвоката з підготовки позовної заяви, оскільки заявлені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн та гонорар успіху адвоката у сумі 8000,00 грн не відповідають умовам співмірності та не є пропорційними до предмета спору.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді витрат на правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 21 жовтня 2021 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя О.П. Лелюк