вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" вересня 2021 р. Справа№ 920/1285/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Суліма В.В.
Майданевича А.Г.
за участі секретаря судового засідання Яценко І.В.
та представників сторін згідно з протоколом судового засідання від 30.09.2021
перевіривши матеріали апеляційної скарги Товарищества с ограниченной ответственностью «Компания ЦДА» на рішення Господарського суду Сумської області від 23.06.2021
у справі № 920/1285/20 (головуючий суддя - Резніченко О.Ю., судді Жерьобкіна Є.А., Котельницька В.Л.)
за позовом Товарищества с ограниченной ответственностью «Компания ЦДА»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська компанія насосного обладнання»
про стягнення 4 307 859 грн 10 коп.,
Короткий зміст позовних вимог
Товарищество с ограниченной ответственностью «Компания ЦДА» (далі - позивач, ТОО КЦДА) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумська компанія насосного обладнання" (далі - відповідач, ТОВ СКНО) заборгованість за договором № 239 від 06.09.2019 р. у розмірі 4 307 859, 10 грн., а саме 95 967,50 доларів США попередньої оплати, 2 100,26 доларів США - 3% річних, 1 516 056,30 грн. збитків, 4 000,00 доларів США витрати на професійну правову допомогу та 64 617,89 грн. судового збору.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач у встановлені договором строки не поставив передбачену специфікацією до договору продукцію, позивач втративши комерційний інтерес до договору, має право вимагати від відповідача повернення попередньої оплати за договором, стягнення відсотків річних та збитків у вигляді втраченої вигоди, завданих неналежним виконанням умов договору зі сторони відповідача.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Сумської області від 23.06.2021 у справі № 920/1285/20 у задоволенні позову Товарищества с ограниченной отвественностью «Компания ЦДА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська компанія насосного обладнання» про стягнення 4 307 859 грн 10 коп. - відмовлено повністю. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 64 617 грн, 89 коп. покладено на позивача - Товарищество с ограниченной ответственностью «Компания ЦДА».
Судом досліджено та оцінено подані сторонами докази та встановлено, що відповідач відповідно до умов договору виконав покладені на нього обов'язки: після отримання 50 % попередньої оплати в 90-денний строк надіслав позивачу повідомлення про готовність товару до відвантаження. В той же час позивач, всупереч умовам договору не виконав свої обов'язки: не здійснив повну оплату продукції за договором, що є підставою для відвантаження продукції, та не узгодив із відповідачем дату поставки.
Місцевий господарський суд визнав більш вірогідними докази відповідача та дійшов висновку про відсутність прострочення зі сторони відповідача, а тому і відсутність порушеного права позивача, що стало підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товарищество с ограниченной ответственностью «Компания ЦДА» подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 23.06.2021 у справі № 920/1285/20 у повному обсязі, ухвалити нове рішення у господарський справі № 920/1285/20, яким: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська компанія насосного обладнання» на користь Товарищества з ограниченной ответственностью «Компанія ЦДА» за договором № 239 від 06.09.2019 року попередню оплату в розмірі 95 967, 50 доларів США, три відсотки річних у розмірі 2 100, 26 доларів США, збитки в розмірі 1 516 056, 30 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська компанія насосного обладнання» на користь Товарищества с ограниченной ответственностью «Компанія ЦДА» витрати на професійну правову допомогу в розмірі 4 000, 00 доларів США, судовий збір у розмірі 64 617, 89 грн. Стянути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська компанія насосного обладнання» на користь Товарищества с ограниченной ответсвенностью «Компанія ЦДА» судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
В обгрунтування апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вважає, що Господарським судом Сумської області було неправомірно відмовлено у задоволенні заяви позивача про залучення Товарищества с ограниченной ответственностью (далі - ТОО) «Агорес» третьою стороною , оскільки на хибну думку суду, не було доведено підстав, що рішення по справі може вплинути на права або обов'язки ТОО «Агорес» щодо однієї із сторін.
Судом першої інстанції, на думку апелянта, безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження в господарській справі № 920/1285/20 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 920/1286/20 за позовом ТОО КЦДА до ТОВ СКНО про стягнення заборгованості та збитків, в якій вирішувалося питання про проведення експертизи, за результатами якої буде вирішено, чи відповідали поставлені за Договором №213 від 11.06.2018 року насоси вимогам по якості, відтак, висновок експертизи та прийняття на його основі судового рішення мало би важливе значення для даної справи в контексті дослідження підстав для відмови позивача від Договору №239 від 06.09.2019 року.
На думку позивача, відмова в задоволенні клопотання про зупинення провадження в справі № 920/1285/20 унеможливили прийняття справедливого та неупередженого рішення, оскільки не було об'єктивно досліджено доводи позивача.
Апелянт також не погоджується з твердженнями суду першої інстанції про неможливість розгляду договору поставки № 213 від 11.06.2018 року та договору поставки №239 від 06.09.2019 року, як взаємопов'язаних та таких що кореспондуються один з одним. Судом не було взято до уваги, що хоча поставка товару і оформлена різними договорами, фактично містить всі ознаки поставки товару партіями, оскільки договори були укладені між тотожними сторонами, предметами договорів виступали однорідні товари, а також вони мали мету об'єднану одним умислом - перепродаж поставленої продукції ТОВ «Агорес».
Позивач вважає, що судом першої інстанції було проявлено надмірний формалізм, внаслідок чого було неправомірно відмовлено у застосуванні положення ст. 73 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 року. На думку апелянта, оскільки подібні правовідносини міжнародних договорів поставки належним чином не врегульовані, суд першої інстанції повинен був керуватися ч.10 ст. 11 ГПК України та застосувати аналогію закону та дійти висновку про правомірність посилання Позивача на ст. 73 вищезгаданої конвенції.
Крім того, позивач наголошує, що листом вих. №110 від 17.02.2020 року він повідомив відповідача про можливість прийому товарів на складі Постачальника в м. Суми у відповідності до умов FСА «ІНКОТЕРМС» у редакції 2010 року. По результату проведення процедури прийому та огляду товарів буде встановлена його готовність до відвантаження, та відповідно, виникне зобов'язання з оплати, яке позивач готовий своєчасно виконати (копія наявна в матеріалах справи). З врахуванням досвіду отримання від відповідача неякісного товару за раніше укладеними договорами, позивачем висувалося прохання про допуск представника на етапі підготовки до відвантаження товару, судом хибно інтерпретовано вказаний лист за вих. № 110 від 17.02.2020 року, як прохання відвантажити товар без 100% оплати, що не відповідає дійсності.
Апелянт звертає увагу суду, що підстав для сплати 50% остаточного платежу за виготовлений товар у позивача не виникло, оскільки ним так і не було отримано сповіщення про безпосередню готовність постачальника передати Товар перевізнику.
На переконання апелянта, відмова в наданні доступу на територію заводу представника покупця для огляду товару та участі в його прийманні є грубим порушенням постачальником умов укладеного договору. Однак, суд першої інстанції вказаних аргументів не прийняв, що призвело до прийняття незаконного рішення.
Одночасно з апеляційною скаргою апелянт подав клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 23.06.2021 у справі № 920/1285/20.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
22.09.2021 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача електронною поштою надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції у даній справі прийнято у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, судом досліджено всі матеріали справи та надано належну правову оцінку всім доказам та доводам сторін. В той же час, на думку відповідача, позовні вимоги та доводи позивача викладені в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях та спростовуються наявними у справі доказами. Відповідач просить апеляційний суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у даній справі - без змін.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 апеляційну скаргу Товарищества с ограниченной отвественностью «Компания ЦДА» у справі № 920/1285/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Ткаченко Б.О. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 матеріали справи № 920/1285/20 витребувано у Господарського суду Сумської області, відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги до надходження матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 клопотання апелянта про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду - задоволено, поновлено позивачу пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 23.06.2021 у справі № 920/1285/20; відкрито апеляційне провадження у справі № 920/1285/20; призначено розгляд апеляційної скарги на 28.09.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2021 у задоволенні клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду відмовлено.
Явка представників сторін
У судове засідання 28.09.2021 прибули представників сторін.
Представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив апеляційний суд її задовольнити, рішення Господарського суду Сумської області - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Сумської області від 23.06.2021 у справі № 920/1285/20 залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
Між позивачем (далі - покупець) та відповідачем (далі - постачальник) укладено Договори № 213 від 11.06.2018 року (далі - Договір № 213) та Договір № 239 від 06.09.2019 року (далі - Договір № 239).
Згідно п. 1.1. Договору № 213, у відповідності з умовами даного договору постачальник зобов'язується поставити (передати у власність) покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар відповідно до Специфікацій, які є невід'ємною частиною даного договору.
Асортимент, кількість, ціна за одиницю товару вказується в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.2. Договору №213).
Специфікацією №1 (Додаток №1 до Договору № 213) від 11.06.2018 року (далі - Специфікація), в редакції додаткової угоди №4 до Договору, визначено, що покупцю поставляється наступний товар: насос ЦНС180-1422-2Т-М*, у кількості 4 шт., на загальну суму 93 480,00 доларів США, затвор зворотній ДСН17.03.020.00, у кількості 1 шт., на загальну суму 600,00 доларів США.
Позивачем було здійснена оплата на користь відповідача на загальну суму 94 080,00 доларів США, що в свою чергу складало 100% від вартості товарів, замовлених згідно Специфікації (копії платіжних документів наявні в матеріалах справи).
Насоси ЦНС180-1422-2Т-М придбавалися позивачем з метою подальшого перепродажу для ТОО «Агорес», Республіка Казахстан, що підтверджується Договором поставки № 01/19 від 08.01.2019 року та підписаною специфікацією №1 до нього. Насоси було поставлено ТОО «Агорес» 29.11.2019 року, що підтверджується накладною на відпуск товарів на сторону №17.
09.01.2020 року від ТОО «Агорес» було отримано претензію вх. № 21/1, відповідно до якої насоси ЦНС180-1422-2Т-М в кількості 4 шт., поставлені позивачем, не відповідають умовам договору по якості. З метою врегулювання ситуації, що виникла, а також для збереження ділової репутації позивача, було прийнято рішення про вивезення насосів на склад ТОО КЦДА з подальшим проведенням експертизи на предмет відповідності насосів вимогам, що заявлялися заводом-виробником (відповідачем).
Позивачем було ініційована експертиза якості вищенаведеного товару, яка проводилася ТОО «САРАПТАМА-ПВ», яке є членом об'єднання юридичних осіб асоціації «КазИнспектСервис», має акредитацію в Національній палаті підприємців Республіки Казахстан, що підтверджується свідоцтвом від 08.04.2018 року серії №000112. Безпосередньо дослідження проводилося експертом Алімовою Г.М., атестат експерта №ПВ180134, дійсний до 31.12.2020 року.
За результатами проведеного дослідження насосів ЦПС180-1422-2Т-М у кількості 4 шт. із заводськими номерами №289, №290, №291 та №292, що вироблені відповідачем (ТОВ «СКНО») та поставлені позивачу, встановлено, що всі насоси мають дефекти виробничого характеру, через які є неможливим їх використання за цільовим призначенням, а усунення дефектів можливо лише в умовах заводу-виробника, що підтверджується актом експертизи №013 від 28.01.2020 року.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до відповідача із претензією в порядку досудового врегулювання спору вих. №103 від 04.02.2020 року, якою повідомив про проведене експертне дослідження та його результати, надав копію акту експертизи, просив на підставі п. 6.3. Договору №213 від 11.06.2018 року протягом 30 (тридцяти днів) повернути кошти, сплачені за товар у розмірі 93 480,00 доларів США та компенсувати понесені позивачем збитки внаслідок неналежного виконання договору відповідачем (копія претензії додається).
Також позивачем було попереджено відповідача, що внаслідок існування обґрунтованих сумнівів у якості продукції, що виробляється та поставляється відповідачем, у разі невиконання умов претензії, позивач буде вимушений поставити питання про розірвання всіх інших договорів, укладених з відповідачем.
У відповідь на вищезазначену претензію, листом з вих. № 235 від 18.02.2020 року, відповідач повідомив, що вважає претензію позивача необґрунтованою та не приймає її вимоги.
На думку позивача, відповідач порушив свої зобов'язання за Договором щодо поставки товару належної якості, внаслідок чого було порушено права позивача, утворилася заборгованість та було завдано збитки, за стягненням яких позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з окремим позовом (справа №920/1286/20), про об'єднання яких клопотав у ході розгляду справи.
Водночас, між відповідачем та позивачем було також підписано Договір №239.
Згідно п. 1.1. Договору №239, у відповідності з умовами даного договору постачальник зобов'язується поставити (передати у власність) покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар відповідно до Специфікацій, які є невід'ємною частиною даного договору. Асортимент, кількість, ціна за одиницю товару вказується в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.2. Договору №239).
Специфікацією №1 (Додаток №1 до Договору № 239) від 06.09.2019 року (далі - Специфікація) визначено, що покупцю поставляється наступний товар: насос ЦНС180- 1900-2Т-М без електродвигуна, з комплектацією згідно додатка №2, у кількості 5 шт., на загальну суму 191 935,00 доларів США. Опитувальним листом (Додаток №1 до Договору № 239) від 06.09.2019 року сторони погодили технічну характеристику замовлених насосів (копії додатків додаються).
За умовами п. 2.2. Договору № 239 ціна продукції, що поставляється, вказується в Специфікаціях до даного договору, приймається на умовах ЕСА м. Суми, передбачених Міжнародними правилами з тлумачення термінів «ІНКОТЕРМС» у редакції 2010 року.
Відповідно до п. 3.3. Договору № 239 умови оплати: 50% - передоплата на розрахунковий рахунок Постачальника упродовж 10 (десяти) календарних днів з моменту укладення Договору; 50% - оплата на розрахунковий рахунок постачальника упродовж 10 (десяти) календарних днів по сповіщенню про готовність продукції к відвантаженню.
Згідно з п. 2.3. Договору №239 датою оплати сторони вважають дату зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок банку постачальника.
Позивач здійснив оплату на користь відповідача на загальну суму 95 967,50 доларів СІІІА, що в свою чергу складало 50% від вартості товарів, замовлених згідно Специфікації №1 від 06.09.2019 року.
Згідно з п. 3.2. Договору № 239 строк поставки товару 90 (дев'яносто) календарних днів з моменту 50% передоплати на розрахунковий рахунок постачальника. Відвантаження товару здійснюється при 100% оплаті на розрахунковий рахунок постачальника. При зриві строків оплати, згідно з умовами даного договору, строк поставки продукції відсувається на кількість днів прострочення оплати товару.
Листом №139 від 04.02.2020 року (а.с.73) відповідач повідомив позивача про готовність продукції (насоси ЦПС180-1900-2Т-М у кількості 5 шт.) до відвантаження на 25-27 лютого 2020 року.
У відповідь на зазначений лист, маючи обґрунтовані підстави вважати, що відомості про готовність товару до відвантаження є недостовірними, з урахуванням того, що відповідач здійснив поставку неякісного товару за Договором №213 від 11.06.2018 року, позивач листом вих. №110 від 17.02.2020 року (а.с.74) повідомив відповідача про можливість прийому товарів на складі постачальника в м. Суми у відповідності до умов FСА «ІНКОТЕРМС» у редакції 2010 року. По результату проведення процедури прийому та огляду товарів буде встановлена його готовність до відвантаження, та, відповідно, виникне зобов'язання з оплати, яке позивач готовий своєчасно виконати.
Водночас, відповідач підтверджень готовності товару до відвантаження не надав, у відповідь на лист позивача не погодив дату поставки в розумінні п. 3.7. Договору № 239, не забезпечив можливість уповноваженого представника позивача отримати доступ до приміщення складу відповідача для проведення огляду товару на предмет готовності до відвантаження, що підтверджується листом вих. № 263 від 24.02.2020 року (а.с.78), в якому відповідач повідомляє про відмову у допуску представника позивача, оскільки такі дії не передбачені Договором № 239.
Враховуючи ситуацію, що склалася, позивач листом вих. №112 від 26.02.2020 року (а.с.79), повторно просив відповідача надати докази готовності товару до відвантаження, а також відповідності його умовам Договору № 239 по кількості та якості, однак таке клопотання відповідач проігнорував.
05.03.2020 року позивач отримав від Товарищества с ограниченной ответственностью «АГОРЕС», яке є контрагентом позивача, повідомлення вих. № 025 про розірвання договору поставки №01/19 від 08.01.2019 року (а.с.80), оскільки позивач не зміг поставити ТОО «АГОРЕС» насоси ЦНС180- 1900-2Т-М у кількості 5 шт. виробництва відповідача (TOB «СКНО») до 05.03.2020 року.
Оскільки поставка товарів відповідача втратила комерційний інтерес для позивача та завдала йому збитки у вигляді рекламацій з боку контрагента, останній в порядку досудового врегулювання спору направив відповідачу повідомлення вих. №116 від 05.03.2020 року (а.с.81-82), в якому проінформував про дострокове розірвання договору № 239 від 06.09.2019 року, оскільки відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк, не надав доказів готовності товару до відвантаження та не забезпечив доступ представника позивача до товару на складі відповідача з метою перевірки якості товару та його готовності до відвантаження. Разом з листом направлено відповідачу копію повідомлення ТОО «Агорес» та примірник додаткової угоди про розірвання договору (а.с.83).
Пропозиція позивача про розірвання договору №239 від 06.09.2020 року була відхилена відповідачем, що підтверджуються листом вих. №359 від 12.03.2020 року (а.с.84) та листом №787 від 07.07.2020 року (а.с.85), в якому відповідач вимагав сплати на його користь 100 765,88 доларів США в рахунок оплати продукції та виплати пеню за прострочення оплати.
Позивач, вважаючи, що відповідач порушив свої зобов'язання з поставки товару, внаслідок чого поставка втратила інтерес для позивача, звернувся до господарського суду з даним позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 525, 526 ЦКУкраїни).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, Договір № 239 від 06.09.2019 року, укладений між позивачем та відповідачем, за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки.
Частинами 1, 2, 6 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 3 ст.612 ЦК України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Згідно з ч.2 ст.530 ЦК України якщо (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актв цивільного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є відшкодування збитків.
Частиною 1 статті 623 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання (боржник), має відшкодувати завдані порушенням збитки кредиторові. Згідно з частиною 2 статті 623 ЦК України обов'язок доказування розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, покладається на кредитора.
Згідно частини другої 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, трата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Суд першої інстанції встановив, що на виконання умов Договору № 239 від 06.09.2019 року (а.с.60-61) позивач в період з 10.09.2019 по 29.11.2019 перерахував відповідачеві 50% вартості товарів, визначених в Сертифікації № 1 від 06.09.2019 року (а.с.62), що становить 95 967,50 доларів США (а.с.65-67).
Відповідно до п.3.2. Договору № 239 строк поставки товару 90 календарних днів з моменту 50% передоплати на розрахунковий рахунок відповідача, відвантаження товару здійснюється при 100% оплаті на розрахунковий рахунок відповідача. При зриві строків оплати, строк поставки відстрочується на кількість днів прострочення оплати товару.
В грудні 2019 сторони договору намагались врегулювати питання дострокової поставки продукції у випадку збільшення розміру передоплати. Однак, в зв'язку з недосягненням згоди щодо дострокової поставки товару, умови договору залишились без змін, строк поставки товару залишився без змін - 90 днів з моменту здійснення передоплати у розмірі 50% від вартості товару, тобто до 27.02.2020 включно.
04.02.2020 листом за № 139 відповідач повідомив позивача про готовність товару (насоси ЦНС180-1900-2Т-М без електродвигуна в кількості 5 шт.) до відвантаження на 25-27 лютого 2020 року та необхідність внесення доплати за вказану продукцію (а.с.73).
Відповідно до п.3.7 Договору № 239 протягом 3-х робочих днів з моменту отримання від постачальника повідомлення про готовність товару до відвантаження , покупець зобов'язаний узгодити з постачальником дату поставки.
У відповідь на вказаний вище лист відповідача, маючи обґрунтовані підстави вважати, що відомості про готовність товару до відвантаження є недобросовісними, з урахуванням того, що відповідач зарекомендував себе як недобросовісний контрагент по раніше здійсненій поставці за Договором № 213, позивач листом № 110 від 17.02.2020 повідомив відповідача про можливість прийому товарів на складі відповідача у відповідності до умов FCA «ІНКОТЕРМС» у редакції 2010 року. Метою, якою позивач керувався, наполягаючи на прийомі товару на складі у відповідача, було переконатись у якості товару та готовності товару до відвантаження перед здійсненням остаточного розрахунку.
18.02.2020 відповідач направив позивачу лист вих. № 232, в якому заперечив можливість здійснити прийомку продукції на складі постачальника, оскільки така прийомка не передбачена умовами Договору № 239.
21.02.2020 позивач листом вих. № 111 повідомив про необхідність прибуття уповноваженого представника позивача на 24-26 лютого 2020 року для перевірки готовності товару до відвантаження, просив забезпечити безперешкодний доступ представника на територію складу відповідача.
Однак, відповідач підтверджень готовності товару до відвантаження не надав, у відповідь на лист позивача дату поставки не погодив, відмовив у можливості уповноваженого представника позивача отримати доступ до приміщення складу відповідача для проведення огляду товару на предмет готовності до відвантаження, що підтверджується листом вих. № 263 від 24.02.2020 (а.с.78).
Листом № 112 від 26.02.2020 року повторно просив відповідача надати докази готовності товару до відвантаження, а також відповідності його умовам Договору № 29 по кількості та якості.
05.03.2020 року позивач отримав від ТОО «Агорес» повідомлення вих. №025 про розірвання договору поставки № 01/19 від 08.01.2019, оскільки позивач не зміг поставити ТОО «Агорес» до 05.03.2020 року насоси ЦНС 180-1900-2Т-М в кількості 5 шт. виробництва ТОВ «СКНО».
Як стверджує позивач, оскільки поставка товарів відповідача втратила комерційний інтерес для позивача та завдала йому збитків, останній в порядку досудового врегулювання спору направив відповідачу повідомлення вих.№ 116 від 05.03.2020, в якому проінформував про дострокове розірвання договору № 239 від 06.09.2019.
Аналізуючи умови Договору № 239, колегія суддів прийшла до висновку, що сторонами у Договорі був встановлений певний алгоритм дій: після повідомлення про готовність товару до відправлення, сторони протягом 3-х днів мають узгодити дату поставки, а 100% оплата товару має бути здійснена до моменту відвантаження товару.
Колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції що позивач не подав доказів виконання умов п.3.7 договору, оскільки вищезазначені листи свідчать протилежне.
З аналізу матеріалів справи, зокрема вищевказаних листів, які направлялись позивачем відповідачеві для узгодження дати поставки, остання сторонами узгоджена не була, хоча відповідно до умов договору строк поставки визначено - до 26.02.2020 року.
Слушним є твердження позивача, що лист № 139 від 04.02.2020 про готовність продукції, в якому зазначено три дати: 25 лютого, 26 лютого та 27 лютого, не є належним повідомленням поставщика про дату відвантаження товару.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України). Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати від 10 квітня 2019 року у справі N 390/34/17.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Аналіз судової практики свідчить про те, що добросовісність при виконанні юридичних обов'язків повинна мати місце як при виконанні договору (дії сторін мають виключати обман, скритність, угода має бути виконана відповідно до її мети й об'єкта, сторони мають прагнути максимально точно виконати зміст зобов'язань, дотримуючись умов щодо строків, якості, місця виконання тощо), так і виконанні інших (недоговірних) обов'язків.
Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також публічного інтересу. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами.
Як свідчать зібрані у справі матеріали, поведінка відповідача цим принципам не відповідала.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта стосовно необхідності застосування до даних відносин частин 1-2 статті 72 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 року, відповідно до яких якщо до встановленої для виконання договору дати стає очевидним, що одна із сторін вчинить істотне порушення договору, інша сторона може заявити про його розірвання; якщо дозволяє час, сторона, яка має намір заявити про розірвання договору, повинна надіслати розумне повідомлення іншій стороні, щоб надати їй можливість представити достатні гарантії виконання нею своїх зобов'язань.
З наведених вище підстав, помилковим є висновок суду першої інстанції про порушення умов договору зі сторони позивача.
Матеріали справи містять письмові докази, які свідчать про недобросовісність та протиправну поведінку відповідача, зокрема, порушення умов договору № 239, в результаті чого товар позивачу відповідач не поставив.
З огляду на вказане, відповідач був зобов'язаний за вимогою позивача повернути отриману попередню оплату в розмірі 95 967,50 доларів США.
Оскільки відповідач не повернув вказані кошти в триденний строк з моменту отримання повідомлення про розірвання договору від 05.03.2020 року, з 09.03.2020 по 30.11.2020 позивач на підставі ст.536 та ч. 2 ст.625 ЦК України правомірно нарахував 3% річних за користування коштами в розмірі 2100,26 доларів США. Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних, поданого позивачем, зазначає, що він є обґрунтованим та арифметично вірним.
Предметом даного спору, окрім повернення попередньої оплати та 3% річних, є вимога про відшкодування збитків у вигляді неодержаного прибутку у розмірі 1 516 056 грн 30 коп., яка обґрунтована тим, що внаслідок протиправних дій відповідача позивач не одержав прибуток, на який розраховував.
Відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність наступного юридичного складу: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. При цьому, необхідно встановити, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
У відповідності до положень частин 1, 2, 4 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана неправомірними діями відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Таким чином, позивач, вимагаючи відшкодування збитків, повинен довести три перші умови відповідальності, зокрема факт протиправної поведінки відповідача, розмір збитків, причинний зв'язок між ними. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню позивачем; відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди.
При цьому, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі укладення та належному виконанні договору і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток.
Відповідно до частини першої статті 225 цього ж Кодексу, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Укладаючи договір № 239 позивач мав намір в подальшому перепродати зазначений товар ТОО «Агорес», про що повідомляв відповідача. В результаті недобросовісної поведінки відповідача, ТОО «Агорес» розірвав з позивачем договір: 05.03.2020 року позивач отримав від ТОО «Агорес», яке є контрагентом Позивача, повідомлення вих. №025 про розірвання договору поставки № 01/19 від 08.01.2019 року, оскільки позивач не зміг поставити ТОО «Агорес» до 05.03.2020 року насоси ЦНС180- 1900-2Т-М в кількості 5 шт. виробництва TOB «СКНО».
Оскільки, в термін, визначений договором № 239, тобто до 26.02.2020 товар відповідачем позивачу поставлений не був, позивач не зміг виконати зобов'язання за вказаним вище договором ТОО «Агорес» та отримати в результаті прибуток.
Факт неодержаного доходу позивачем підтверджується договором поставки № 01/19 від 08.01.2019 року із специфікацією № 4 (а редакції додаткової угоди № 1 від 05.12.2019 року), який було укладено між позивачем та кінцевим покупцем - ТОО «Агорес» щодо поставки насосів ЦНС-180х1900-2Т-М, на загальну суму 96 000 000,00 КZT (дев'яносто шість мільйонів теньге), та повідомленням про розірвання договору № 025 від 05.03.2020 року).
Оскільки умовами Договору № 239 не визначено строк повернення грошових коштів, отриманих в якості передплати, позивач скористався своїм правом на підставі ч.2 ст.530 ЦК України вимагати повернення коштів у будь-який час та направив 05.03.2020 відповідачу повідомлення вих. №116 та повідомив відповідача, що в результаті того, що відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк, не надав доказів готовності товару до відвантаження та не забезпечив доступ представника позивача до товару на складі ТОВ «СКНО» м. Суми з метою перевірки якості товару та його готовності до відвантаження, позивач прийняв рішення про дострокове розірвання договору №239 від 06.09.2019 року.
Пропозиція позивача про розірвання договору №239 від 06.09.2019 року була відхилена відповідачем, що підтверджуються листом вих. №359 від 12.03.2020 року, та листом №787 від 07.07.2020 року, в якому відповідач вимагав сплати на його користь 100 765,88 доларів США в рахунок оплати продукції та виплатити пеню за прострочку оплати.
Колегією суддів встановлено, що позивач здійснив розрахунок упущеної вигоди виключно щодо умов поставки за договором № 239. Сума неодержаного доходу (упущеної вигоди) складає різницю між вартістю продажу насосів ТОО «Агорес» та вартістю придбання цих насосів позивачем у відповідача: 96 000 000,00 КZT * 0,065557 UAH (курс НБУ на 05.03.2020 року) - 191 935,00 USD * 24,8908 UAH (курс НБУ на 05.03.2020 року) = 1 516 056,30 грн.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок неодержаного доходу (упущеної вигоди), наданого позивачем, зазначає, що він є обґрунтованим та арифметично вірним та становить 1 516 056,30 грн.
На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції вказаним вище обставинам належної правової оцінки не надав, не в повному обсязі дослідив обставини справи, дійшов неправильних висновків щодо прав та обов'язків сторін.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
З огляду на вказане вище, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача за Договором № 239 від 06.09.2019 року попередньої оплати в розмірі 95 967,50 доларів США, 3% річних у розмірі 2 100,26 доларів США, збитків в розмірі 1 516 056,30 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції не дослідив обставини справи, не дав їм належну правову оцінку, у зв'язку з чим дійшов помилкових висновків щодо відмови у задоволенні позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену у процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає у правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду даної справи.
Згідно з ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Сумської області від 23.06.2021 у справі № 920/1285/20 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат
Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4)пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Пронін та партнери» укладено Договір про надання правової допомоги №22/10/20-1 від 22.10.2020 (а.с.94-97), відповідно до пункту 3.1 договору порядок сплати та розмір гонорару, який Клієнт сплачує Об'єднанню за надану в межах цього Договору правову допомогу, визначається сторонами окремо додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п.2.2 Договору безпосереднє представництво інтересів позивача від імені Об'єднання за цим договором здійснює, зокрема Натха Марія Сергіївна.
Відповідно до п.1 додаткової угоди № 1 (а.с.98-99), сторони Договору виклали розділ 3 Договору «Гонорар» у новій редакції, зокрема п.3.1.: «Розмір гонорару , який Клієнт сплачує Об'єднанню за надану в межах цього договору, становить 4 000,00 доларів США за надання правової допомоги, визначеної п.1.1 Договору, до моменту ухвалення рішення судом першої інстанції включно.»
Вказану суму позивач перерахував Об'єднанню відповідно до умов договору (а.с.100-102).
Відповідно розрахунку витрат на професійну правничу допомогу (а.с.23-25), доданому до позовної заяви та матеріалів справи представництво інтересів позивача здійснювала Натха Марія Сергіївна (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ № 000285).
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
В суді першої інстанції відповідач заперечував проти стягнення витрат на професійну правову допомогу, посилаючись на необґрунтованість. Відповідач вважав, що розмір відповідних вимог позивача в порушення ст..126 ГПК України не підтверджений належними доказами та є неспівмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг тощо.
Північний апеляційний господарський суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу адвоката, зазначає, що надані копія договору про надання правової допомоги №22/10/20-1 від 22.10.2020 та копії платіжного доручення від 10.11.2020 про оплату послуг на суму 4800 доларів США в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, а відповідна заява позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції міститься у матеріалах справи (надійшла до судових дебатів).
Таким чином, надані адвокатом послуги підтверджуються матеріалами справи.
Заперечень на заяву про розподіл витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката до суду апеляційної інстанції не надходило.
Колегія суддів також враховує позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 по справі №910/9111/17, від 11.12.2018 по справі №910/2170/18 та від 15.01.2019 по справі №910/23255/17, які в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховані судом апеляційної інстанції.
Отже, враховуючи складність справи та надані послуги, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині розподілу судових витрат шляхом стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000,00 доларів США.
Враховуючи те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, апеляційний суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 ГПК України витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача, а саме в сумі 4 000,00 доларів США.
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладається на Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумська компанія насосного обладнання».
Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 233, 234, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товарищества с ограниченной ответственностью «Компания ЦДА» задовольнити, а рішення Господарського суду Сумської області від 23.06.2021 у справі № 920/1285/20 скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Товарищества с ограниченной ответственностью «Компания ЦДА»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська компанія насосного обладнання» задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська компанія насосного обладнання» на користь Товарищества с ограниченной ответственностью «Компания ЦДА» 4 307 859 грн 10 коп., а саме: 95 967,50 доларів США попередньої оплати, 2 100,26 доларів США - 3% річних, 1 516 056,30 грн. збитків, 4 000,00 доларів США витрати на професійну правову допомогу та 64 617,89 грн судового збору.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська компанія насосного обладнання» на користь Товарищества с ограниченной ответственностью «Компания ЦДА» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 96 926,84 грн.
3. Доручити Господарському суду Сумської області видати накази.
4. Матеріали справи № 920/1285/20 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді В.В. Сулім
А.Г. Майданевич