Справа № 385/1218/21
Провадження № 2/385/437/21
(ЗАОЧНЕ)
18.10.2021 року м. Гайворон
Гайворонський районний суд Кіровоградської областi в складi:
головуючого судді Венгрина М. В.,
секретар судового засідання Шевченко Л. О.,
розглянувши у відкритому судовому засiданнi позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Гайворонський тепловозоремонтний завод" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку,
В С Т А H О В И В:
Стислий виклад позиції сторін
позиція позивача
14.09.2021 ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Ковальчука С. Я. звернувся в суд з позовом до ПрАТ «ГТРЗ» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного прийняття судового рішення. Просив стягнути судові витрати.
В обґрунтування позову покликався на те, що з 03.09.2007 по 31.07.2020 працював в ПрАТ «ГТРЗ» зубошліфувальником та звільнений у зв'язку з виходом на пенсію.
Підприємство має перед ним заборгованість із виплати заробітної плати в розмірі 61183,49 грн, відповідно до наданої йому підприємством довідки.
З огляду на те, що з вини відповідача позивачу не виплачено заробітну плату, тому позивач просить її стягнути в судовому порядку, а також стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку, який з моменту звільнення та по 14.09.2021 складає 105299,04 грн. Просить середній заробіток за час затримки розрахунку стягнути по день прийняття судового рішення.
позиція відповідача
Відповідач правом подачі відзиву на позовну заяву не скористався.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії
В позовній заяві містилось клопотання про відстрочення сплати судового збору, яке ухвалою судді від 20.09.2021 було задоволено.
Ухвалою від 20.09.2021 відкрито провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження та витребувано, за клопотанням позивача, у ПрАТ «ГТРЗ» довідку про заборгованість по заробітній платі перед позивачем ОСОБА_1
07.10.2021 через канцелярію суду подано клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи квитанції про сплату судового збору на суму в розмірі 1052,99 грн.
Позиції учасників справи під час розгляду справи по суті
Позивач у судове засідання не з'явився, від його представника 07.10.2021 надійшла заява про розгляд справи без його участі в порядку заочного провадження, позовні вимоги підтримує.
Представник відповідача ПАТ «Гайворонський тепловозоремонтний завод» в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча у відповідності до вимог п.1 ч.7, п.4 ч.8 та ч.10 ст. 128 ЦПК України був завчасно належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду через надіслання поштового повідомлення за юридичною адресою місцезнаходження відповідача, вказаної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців і громадських формувань, яка повернулась з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою. Заяви про розгляд справи за його відсутності відповідач не подавав.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою сторін в судове засідання фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, доходить висновку, що позов підлягає до задоволення виходячи з такого.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
За вимогами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 з 03.09.2007 по 31.07.2020 перебував у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується записами в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 (а.с. 7-10).
Відповідно до довідки б/н з відтиском печатки ПрАТ «ГТРЗ» без вихідного номера та дати її видачі, виданої ОСОБА_1 вбачається, що він працював у ПрАТ «ГТРЗ» з 03.09.2007 та займав посаду зубошліфувальника, заробітна плата за 12 місяців склала 76451,39 грн, затримка по видачі заробітної плати станом на 01.09.2020 складає 61183,49 грн, відображено інформацію за період з серпня 2019 по липень 2020 помісячно.
Така ж інформація щодо нарахування ОСОБА_1 заробітної плати вбачається з індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, наданих Пенсійним фондом України 08.09.2021 щодо ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 за періоди, зокрема зазначені в довідці ПрАТ «ГТРЗ» про заборгованість. За травень 2020 року сума заробітної плати 4723,00 грн, за червень 2020 року - 4723,00 грн.
Мотиви, з яких суд виходить при постановленні рішення, і положення закону, яким він керується
Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону - суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
В статті 115 КЗпП України зазначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.
Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з вимогами ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Крім того, частинами 1, 2 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Позивачем доведено, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем по 31.07.2020, проте при звільненні не отримав всі належні йому виплати.
Зокрема позивачем надано довідку про наявність в ПрАТ "ГТРЗ" перед ним заборгованості по заробітній платі в розмірі: нарахованої - 76451,39 грн , до сплати - 61183,49 грн, податки -15267,90 грн.
Слід зазначити, що відповідач не виконав вимоги ухвалу суду від 20.09.2021 в частині витребування доказів - надання довідки про заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 , також відповідач не надав доказів, які б підтверджували виконання ним вимог статей 47, 116 КЗпП України, а саме доказів щодо виплати при звільненні ОСОБА_1 належних йому сум.
З індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, наданих Пенсійним фондом України 08.09.2021 щодо ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 вбачається, що за травень 2020 року сума заробітної плати позивача становила 4723,00 грн, за червень 2020 року - 4723,00 грн. При чому відповідні суми в довідці виданій ПрАТ ГТРЗ - 3835,40 грн та 4064,00 грн, відповідно.
Зважаючи на таке суд надає перевагу інформації в Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, наданих Пенсійним фондом України 08.09.2021 щодо даних про розмір заробітку ОСОБА_1 за квітень та травень 2020 року.
При цьому суд звертає увагу, що згідно затвердженого Постановою правління ПФУ від 18.06.2014 №10-1 "Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування" до облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема -відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомога та компенсація, на які нараховано і з яких сплачено страхові внески), що подаються роботодавцями, - підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
Таким чином, судом встановлено, що станом на 18 жовтня 2021 року (дата ухвалення рішення) відповідач не виплатив позивачу всі належні йому суми і заборгованість із виплати заробітної плати, розмір відрахувань для покриття заборгованості працівника перед підприємством становить 76451,39 грн (з урахуванням податків та зборів), з яких 61183,49 грн підлягають виплаті ОСОБА_1 , а решта - 15267,90 грн - на відрахування в якості податків та зборів.
Відповідно до п. 14.1.180 Податкового кодексу України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу
Статтею 168 Податкового кодексу України передбачений порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету.
168.1. Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом.
168.1.1. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
168.1.2. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Відповідно до положень п. 6 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Вирішуючи спірні правовідносини, які виникли в даній справі між сторонами, суд вважає доведеною наявність перед позивачем заборгованості із нарахованої заробітної плати, яка становить 76451,39 грн, а до сплати - 61183,49 грн. Але, оскільки предметом спору є саме заробітна плата за період з серпня 2019 року по липень 2020 року, тому збільшення її розміру до 76451,39 грн не є збільшенням розміру позовних вимог та відповідно не є виходом за межі позовних вимог, оскільки саме ця сума зазначена в доданій до позовної заяви довідці, підтверджена інформацією з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, є доходом позивача і саме ця сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати.
Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов'язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання (з урахуванням) цього податку й інших обов'язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.
Ураховуючи наведене, позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати підлягає задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість із заробітної плати в розмірі 76451,39 грн зі стягненням з цієї суми при виплаті податків та обов'язкових платежів, передбачених законодавством України.
Крім того, відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Таке ж роз'яснення цієї норми права надав Конституційний Суд України у своєму рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 КЗпП України.
У своїй постанові від 30.01.2019 ВП ВС (справа № 910/4518/16) вказала, що за змістом норм статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, яка визначає критерії законності та обґрунтованості рішення, а також ст. 13 «Про судоустрій і статус суддів», при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що на момент звільнення, а саме: станом на 31.07.2020 відповідачем не здійснено повний розрахунок з позивачем. Доказів виплати заробітної плати позивачу відповідач суду не надав.
Відповідно до роз'яснень, даних у п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарних місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з ч.2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Враховуючи норми закону, час затримки виплати сум належних позивачу, як звільненому 31.07.2020 працівнику, складає період з 01 серпня 2020 року і по день ухвалення рішення 18 жовтня 2021 року.
За таких обставин, до стягнення з ПАТ «Гайворонський тепловозоремонтний завод» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2020 року (наступний день після звільнення) по 18 жовтня 2021 року (дата ухвалення рішення).
При цьому, при розрахунку оплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з положень «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 зазначеного Положення - середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. При цьому, відповідно до п. 5 розд. IV порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з абз. 1 п. 8 розділу IV порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку.
Такий розрахунок відповідає змісту зазначених вище норм права та практиці їх застосування, зокрема, Постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі №635/2084/16-ц та Постанові Верховного Суду від 02.08.2019 у справі №755/17855/16-ц.
Суд не бере до уваги розрахунок здійснений позивачем, оскільки той проведений не за останні два календарні місяці роботи, що передують дню звільнення працівника з роботи та в періоді затримки розраховано не робочі а календарні дні, що суперечить наведеним вище положенням.
При визначенні кількості робочих днів суд виходить із п'ятиденного робочого тижня позивача та даних, викладених у листах Мінсоцполітики України від 29.07.2019 № 1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» та від 12.08.2020 № 3501-06/219 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік».
Так кількість робочих днів за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи (31.07.2020) - травні та червні 2020 року - 19 і 20 відповідно, тобто в сумі 39 днів. Розмір його заробітку за ці місяці, згідно інформації з Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, наданих Пенсійним фондом України 13.09.2021 - 4723,00 грн за кожен місяць.
Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає: (4723,00+4723,00):39 = 242,21 грн.
Кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні з 01.08.2020, дня наступного за днем звільнення, до дня ухвалення рішення 18.10.2021) складає302 робочих дні.
Зважаючи на це, розмір середнього заробітку за весь період затримки розрахунку на день ухвалення рішення становить 73147,42 грн (302х242,21) і саме ця сума підлягає до стягнення з відповідача.
Щодо судових витрат суд зазначає наступне
Відповідно до змісту ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача ; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно вимог п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Повноваження адвоката Ковальчука С.Я. у справі як представника позивача ОСОБА_1 підтверджуються ордером серія КР № 134702, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (а.с. 18).
Представником позивача долучено Акт виконаних робіт від 14.09.2021, квитанцію до прибуткового касового ордера № 23 від 11.09.2021, згідно яких загальна вартість витрат позивача на професійну правничу допомогу складає 4 000 грн. (а.с. 10, 11).
Ураховуючи вимоги ч.4 ст. 137 ЦПК України, суд дійшов висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним, враховуючи складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Крім того, частиною 9 статті 139 ЦПК України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд із урахуванням критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, складності та конкретних обставин справи, приходить до висновку, що на користь позивача з відповідача слід стягнути понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.
Позивачем заявлялись дві позовні вимоги - про стягнення заробітної плати та про стягнення компенсації за затримку розрахунку.
Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (пункт 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір»), а тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 908 грн судового збору за позовну вимогу про стягнення невиплаченої заробітної плати.
Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 908 грн. судового збору. За задоволену позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.
Окрім того, суд вважає за необхідне відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати в межах платежу за один місяць.
Керуючись статтями 141, 263, 265, 280-284 ЦПК України, суд
позов задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Гайворонський тепловозоремонтний завод" (місцезнаходження: 26300, вул. Великого Кобзаря, 9, м. Гайворон, Кіровоградська область, ЄДРПОУ 01057723), на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість по заробітній платі в розмірі 76451,39 грн та 73147,42 грн середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, а всього 149598(сто сорок дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто вісім) грн 81 коп. зі стягненням при виплаті податків та обов'язкових платежів, передбачених законодавством України.
Рішення в частині стягнення заробітної плати в межах платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Гайворонський тепловозоремонтний завод"(місцезнаходження: 26300, вул. Великого Кобзаря, 9, м. Гайворон, Кіровоградська область, ЄДРПОУ 01057723) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 908,00 грн сплаченого судового збору, а всього 4908 (чотири тисячі дев'ятсот вісім) грн 00 коп. судових витрат.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Гайворонський тепловозоремонтний завод"(місцезнаходження: 26300, вул. Великого Кобзаря, 9, м. Гайворон, Кіровоградська область, ЄДРПОУ 01057723) в дохід держави 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп. судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: М. В. Венгрин
Дата документу 18.10.2021