Справа № 344/14656/16-ц
Провадження № 2/344/890/21
13 жовтня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої - судді Пастернак І.А.
секретаря Кріцак Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості оплати за навчання її дочки ОСОБА_3 в інституті в розмірі 5 046 грн., -
ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності та поділ майна подружжя. Позов мотивований тим, що з 30 жовтня 1992 року по 17 липня 2006 року позивач перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу сторонами набуто рухоме і нерухоме майно, яке добровільно поділити вони не змогли. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2013 року скасовано рішення Івано-Франківського міського суду від 06 листопада 2013 року у справі за його позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та ухвалено нове рішення, яким його позов задоволено частково. Розподілено майно подружжя та виділено йому споруди і будівельні матеріали загальною вартістю 33 308,58 грн, що розташовані на земельній ділянці площею 0,0938 га, яка знаходиться на території Угринівської сільської ради, з цільовим призначенням для ведення садівництва; визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль ВАЗ 21063, д.н.з. НОМЕР_1 , вартістю 11 413,00 грн та передано їй у власність рухоме майно та речі особистого вжитку на суму 9 845,00 грн; стягнуто з нього на її користь 18 094,79 грн компенсації за частку у спільному майні. Визнаючи за ним та ОСОБА_2 право власності на певну частину майна, спір щодо іншої частини майна суд так і не вирішив. Позивач вказував, що судом не було розглянуто подані ним заяви і клопотання та, відповідно, не в повному обсязі розглянуто заявлені ним вимоги. Такий недолік не був усунутий шляхом ухвалення додаткового рішення. При ухваленні рішення судом не було враховано, що в користуванні ОСОБА_2 залишилися речі, які були його особистою власністю, зокрема: лампа настільна, колонки магнітофонні 2 штуки, шапка норкова, загальною вартістю з урахуванням індексу інфляції 479,36 грн, а також речі, які є спільним майном подружжя, зокрема: телевізор «Самсунг», комп'ютер, пральна машина, загальною вартістю з урахуванням індексу інфляції 10 150,86 грн. Також суд не прийняв рішення щодо грошового вкладу в розмірі 26 266,00 євро, внесеного на депозитні рахунки ОСОБА_2 в банку «Фінанси та Кредит», які є об'єктом спільного сумісного майна подружжя та підлягають поділу. Крім того, стягненню з ОСОБА_2 на його користь підлягають витрати, понесені на оплату навчання в інституті її дочки ОСОБА_3 в сумі 3 000 грн, що з урахуванням індексу інфляції за 2014 та 2015 роки становить 5 046 грн. ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати за ОСОБА_2 право власності на рухоме майно і речі особистого вжитку, які були його особистою власністю та знаходяться у неї в користуванні, а саме: лампу настільну вартістю 60,00 грн; колонки магнітофонні 2 штуки вартістю 75,00 грн; шапку норкову вартістю 150,00 грн, загальною вартістю з урахуванням індексу інфляції 479,36 грн; передати у власність ОСОБА_2 рухоме майно, а саме: телевізор «Самсунг», комп'ютер, пральну машинку, загальною вартістю 10 150,86 грн; визнати спільною сумісною власністю подружжя кошти в сумі 26 266,00 євро, які зберігалися на депозитних рахунках ОСОБА_2 в банку «Фінанси та Кредит» і зняті нею одноособово та розділити їх порівну між подружжям; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину грошових коштів, які зберігалися на депозитних рахунках ОСОБА_2 , в розмірі 351 903,63 грн (13 133 євро); стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості особистого майна ОСОБА_1 в сумі 479,36 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію половини вартості спільного майна, яке знаходиться у відповідача, в сумі 5 075,43 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію половини грошових коштів, які зберігалися на депозитних рахунках ОСОБА_2 , в розмірі 351 903,63 грн. (13 133,00 євро); стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію проведеної оплати за навчання її дочки ОСОБА_3 в інституті в розмірі 5 046 грн.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 18 лютого 2020 року закрито провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та поділ майна подружжя (а.с.203-204, т.1).
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20.05.2020 року ухвалу Івано-Франківського міського суду від 18 лютого 2020 року в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості оплати за навчання її дочки ОСОБА_3 в інституті в розмірі 5046 грн. скасовано і направлено справу в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції. В іншій частині ухвалу Івано-Франківського міського суду від 18 лютого 2020 року залишено без змін. (а.с.243-245, т.1).
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 29.05.2020 року прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості оплати за навчання її дочки ОСОБА_3 в інституті в розмірі 5 046 грн. (а.с.3, т.2).
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задоволити в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши учасників провадження, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, судом встановлено наступне.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 18 лютого 2020 року закрито провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та поділ майна подружжя (а.с.203-204, т.1).
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20.05.2020 року ухвалу Івано-Франківського міського суду від 18 лютого 2020 року в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості оплати за навчання її дочки ОСОБА_3 в інституті в розмірі 5046 грн. скасовано і направлено справу в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції. В іншій частині ухвалу Івано-Франківського міського суду від 18 лютого 2020 року залишено без змін. В даній постанові зазначено, що позовна вимога про стягнення грошової компенсації вартості оплати за навчання доньки ОСОБА_3 не є вимогою про поділ спільного майна подружжя. (а.с.243-245, т.1).
Постановою Верховного Суду від 22.12.2020 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2020 року в нескасованій апеляційним судом частині та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 травня 2020 року залишено без змін (а.с.145-155, т.2).
Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено, сторони з 30.10.1992 року по 17.07.2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Позивач в обгрунтування позовної вимоги, зазначає, що оплачував навчання дочки відповідачки ОСОБА_2 , та просить стягнути з ОСОБА_2 в його користь грошову компенсацію вартості оплати за навчання в інституті її дочки ОСОБА_3 в сумі 3000 грн., що з урахуванням індексу інфляції за 2014 та 2015 роки становить 5 046 грн.
Як вбачається з ксерокопій прибуткового касового ордеру 1546 від 07.2003 року та 1556 від 15.10.2004 року, здійснювалась плата за навчання за сз/ ІІІ, с/з, IV прийнято від ОСОБА_3 в розмірі по 1500 грн. (а.с.11, т.1).
Як встановлено в судовому засіданні, дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_3 була особою з інвалідністю, та отримувала пенсію по інвалідності, що не заперечувалося сторонами.
Крім того, ОСОБА_3 з 01.08.2003 року по 06.06.2006 року працювала на посаді головного бухгалтера в КП "Старовинна кухня", та отримувала дохід, що підтверджується довідкою від 03.08.2009 року виданою КП "Старовинна кухня" (а.с.19, т.2). Дані обставини свідчать про те, що ОСОБА_5 могла сама оплачувати навчання.
Відповідно ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Доказів того, що дані оплати були здійснені саме позивачем матеріали справи не містять та позивачем не надано.
Відповідно дост.509 ЦК Українизобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таким чином, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 р. у справі № 646/14523/15-ц.
Однак, як встановлено судом, жодних грошових зобов'язань чи договірних відносин у відповідача перед позивачем не має. Крім того, касові ордери про оплату навчання, на які посилається позивач, не містять даних про те, ким проводилась оплата.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.
Разом з тим, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Відмовити в позові через пропуск строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог в позові належить відмовити за безпідставністю.
Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, суд на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позову.
Щодо вимог представника відповідача про стягнення з позивача понесені витрати на правничу допомогу, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи належать в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 3 ,4 ,5 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.
На підтвердження судових витрат, суду надані: довіреність від 11.12.2019 (а.с.20),ордер на надання правничої (правової) допомоги від 22.06.2020 (а.с.21), орієнтовний розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу від 19.05.2021 (а.с.190), квитанцію про сплату ОСОБА_2 послуг адвоката за надання правової допомоги від 19.05.2021 (а.с.189).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини третьоїстатті 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тому суд, враховуючи обґрунтованість розміру понесених витрат, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи, складність даної справи, приходить до висновку, що заявлений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок позивача, є завищеним та неспівмірним з обсягом наданих послуг адвоката, з огляду на заперечення позивача, підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 3 000 грн.
На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 88 ЦПК України, керуючись ст.ст. 141, 259, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості оплати за навчання її дочки ОСОБА_3 в інституті в розмірі 5 046 грн. - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , 1950 року народження, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 - витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Довідка: Повний текст рішення виготовлено: 21.10.2021 року.
Суддя Пастернак І.А.