19 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/1112/21 пров. № А/857/9729/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2021 року в справі №380/1112/21 (головуючий суддя Гулик А.Г., м. Львів) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного нарахування та виплати в неналежному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 18.05.2020 ОСОБА_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з врахуванням виплачених сум та застосуванням базового місяця січня 2008 року за період з 01.01.2013 по 18.05.2020 ОСОБА_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по день фактичної виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ ,,Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Рішенням від 30 березня 2021 року Львівський окружний адміністративний суд позов задовольнив частково.
Визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за квітень 2013 року з врахуванням базового місяця для нарахування індексації - квітня 2013 року.
Зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за квітень 2013 року з урахуванням виплачених сум та висновків суду у цій справі.
Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, сторони подали апеляційні скарги, оскільки вважають, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 вказує на те, що у даній справі встановлювалось право особи на нарахування та виплату спірної грошової суми, а саме - індексації грошового забезпечення позивача, яка визначена не була, а тому позовна вимога про нарахування та виплату компенсації за невчасно виплачену індексацію заявлена передчасно, оскільки стосується майбутніх правовідносин та подій, котрі ще не склались (військова частина НОМЕР_1 не здійснила обчислення розміру індексації за спірний період). Отже, така вимога задоволенню не підлягає, а тому рішення в цій частині просить скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні вказаної позовної вимоги.
Апеляційна скарга позивача обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно визначив базові місяці для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за спірний період, вказавши таким, зокрема, січень 2014 року, оскільки збільшення розміру додаткових видів грошового забезпечення як от щомісячної додаткової грошові винагороди, не може бути підставою для застосування базового місяця.
Крім того, вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно оминув норми абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року), не встановив, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу, у зв'язку з чим дійшов необґрунтованого висновку щодо правомірності не нарахування індексації з березня 2018 по момент звільнення з військової служби позивача.
З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги сторін не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.04.2020 №16-РС її звільнено в запас, а наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.05.2020 №101 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів грошового забезпечення.
Позивач вважає, що на день звільнення з військової служби вона не отримала у повному обсязі кошти, на які мала право за час проходження військової служби, а саме - не була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 18.05.2020 у повному обсязі.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплаті індексації грошового забезпечення у період 01.01.2013 по 18.05.2020 позивач звернулася з відповідним позовом до суду.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач при нарахуванні індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 31.03.2015 та з 01.05.2013 по 31.12.2015 правомірно застосовував базові місяці січень 2008 та січень 2014 року як місяці, в яких відбулося підвищення окладу позивача та збільшення грошового забезпечення за рахунок однієї з постійних його складових, а саме - щомісячної додаткової грошової винагороди. Водночас суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, однак звернув увагу на те, що визначення базового місяця, який буде використаний відповідачем при нарахуванні цієї індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
Також суд вказав на відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування виплати в неналежному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 18.05.2020 та зобов'язання здійснити вказані нарахування з врахуванням березня 2018 року базовим місяцем, оскільки як встановлено з довідки про заробітну плату, грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором та підтверджується відповідачем, базовим місцем для нарахування позивачу індексації у вказаний період використовувався березень 2018 року.
Крім того, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018, оскільки у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частинами 1, 2 та 4 статті 9 Закон України ,,Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ ,,Про індексацію грошових доходів населення” (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Згідно з ст. 2 Закону № 1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст. 4, 6 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина; індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації визначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотки (у 2014 році - 101 відсоток, у 2015 році - 101 відсоток, у 2016 році - 103 відсотки, у 2017 році -103 відсотки, у 2018 році -103 відсотки).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Згідно з п. 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
З аналізу зазначеного слідує, що місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Матеріалами справи, зокрема, довідками про заробітну плату, грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором ОСОБА_1 від 08.10.2020 №130 та від лютого 2021 року №104/1 підтверджується, що в період з 01.01.2013 по 31.12.2015 позивачу виплачувалась індексація грошового забезпечення з урахуванням лютого 2008 року, квітня 2013, та січня 2014 року базовими місяцями; у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексація не виплачувалась, а в період з 01.03.2018 по 18.05.2020 базовим місцям для розрахунку індексації визначено березень 2018 року.
При цьому суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, обґрунтовано визнав правомірним застосування базових місяців за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 січня 2008 року та січня 2014 року.
Також апеляційний суд вважає такими, що не заслуговують на увагу покликання представника апелянта як на підставу для застосуванням базового місяця лише січня 2008 для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2013 року по 18.05.2020 року на п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (у редакції після внесення до нього змін відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013) (надалі за текстом - Порядок), відповідно до якого у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, зважаючи на наступне.
Постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 ,,Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів” відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України зворотної дії у часі не має та її положення щодо внесення змін у п. 5 Порядку не можуть застосовуватися для нарахування індексації за період до 01.12.2015 року.
Так, до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №1013 від 09.12.2015 ,,Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів”, яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), а базовий місяць (місяць підвищення) визначався у разі, коли зросла зарплата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати.
Згідно з пунктом 2 Порядку №1078 (в редакції, чинній до 15.12.2015) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Таким чином, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру (місяць, в якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових).
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №803/203/17 і від 22.07.2020 у справі №400/3017/19.
Матеріалами справи підтверджується, що для індексації грошового забезпечення позивача з 01.01.2013 по 31.12.2015 відповідач застосував базовими місяцями січень 2008 року, квітень 2013 року та січень 2014 року, як місяці, в яких збільшилось грошове забезпечення позивача. Застосування вказаних місяців базовими для розрахунку індексу споживчих цін обґрунтовано виплатою позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 20%-80% грошового забезпечення позивача, що підтверджується довідкою про заробітну плату, грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором ОСОБА_1 . При цьому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про врахування базовими лише січня 2008 та січня 2014 років, оскільки у квітні 2013 року підвищення грошового забезпечення позивача відбулося за рахунок виплати допомоги на оздоровлення, що належить до одноразових виплат.
Також суд апеляційної інстанції відхиляє як необґрунтовані заперечення представника позивача щодо незаконності врахування базовими місяцями місяців, в яких відбулося підвищення грошового забезпечення за рахунок додаткових видів грошового забезпечення, таких як щомісячна додаткова грошова винагорода. Так, відповідно до пункту 8 наказу Міністерства оборони України ,,Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України” від 15.11.2010 № 595, щомісячна додаткова грошова винагорода не включалася до складу грошового забезпечення, з якого здійснювалося обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Розмір винагороди встановлювався наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Проте, як встановлено судами, позивач отримувала щомісячну винагороду з 01.01.2013 по 31.12.2015 у розмірі 20 - 80 % місячного грошового забезпечення, що вказує на її постійний (систематичний) характер.
Враховуючи правові висновки, викладені в численних постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №826/11679/17, від 31.07.2019 у справі №826/3398/17, від 22.10.2019 у справах №826/2447/18 та №520/3505/19, від 31.10.2019 у справі №826/3397/17, від 29.04.2020 у справі №240/10130/19 та з урахуванням встановлених обставин справи, а саме - збільшення грошового забезпечення позивача з 01.01.2013 по 31.12.2015 за рахунок виплати, яка носила постійний характер та входила до складових грошового забезпечення позивача (щомісячної додаткової грошової винагороди), правильним є висновок суду першої інстанції про підставність врахування їх при обрахунку індексу споживчих цін.
Відтак, вимоги щодо визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати в неналежному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 31.03.2013 та з 01.05.2013 по 31.12.2015 й зобов'язання нарахувати і виплатити індексацію за вказаний період задоволенню не підлягають.
Не заперечуючи право позивача на проведення індексації грошового забезпечення, суд апеляційної інстанції зауважує, що у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексація позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, що підтверджується довідкою про заробітну плату, грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором від 08.10.2020 №130, у зв'язку з відсутності фінансового ресурсу.
Отже, вказані обставини свідчать про протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Поряд з цим, в матеріалах справи відсутні розрахунки індексації грошового забезпечення позивача за вказані періоди із визначенням базових місяців індексації, тому розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача, як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення, і саме на відповідача, за наявності законних підстав, покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення з визначенням базового місяця індексації.
При цьому, як зазначено Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 з врахуванням Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, практики Європейського суду з прав людини в частині наявності, межі, способів та законності застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами, у випадку коли індексація не була нарахована та виплачена позивачеві, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
Суд касаційної інстанції у вказаній справі дійшов висновку, що повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов'язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням конкретного базового місяця відсутні.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати в неналежному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 18.05.2020 та зобов'язання здійснити вказані нарахування з врахуванням березня 2018 року базовим місяцем, то суд підставно відмовив у задоволенні такої, оскільки наявними в матеріалах справи довідками та відповідачем підтверджується, що базовим місяцем для нарахування позивачу індексації у вказаний період використовувався березень 2018 року. При цьому позивач в апеляційній скарзі, не погоджуючись із прийнятим рішенням у цій частині, не наводить жодних доказів неправильного нарахування сум індексації за вказаний період.
Стосовно покликань апелянта - Військової частини НОМЕР_1 на передчасність позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрат доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати, слід зазначити наступне.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України ,,Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 №2050-ІІІ під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Приписами статей 3, 4 Закону України ,,Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати” обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Аналогічні за змістом положення передбачені Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
З наведених вище правових норм слідує, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону України ,,Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток ,,нарахованого, але не виплаченого грошового доходу” за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону України ,,Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи частково адміністративний позов, вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Наведені обставини спростовують доводи апеляційних скарг про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для їх задоволення.
Інші, зазначені сторонами в апеляційних скаргах обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційних скарг їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,-
апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2021 року в справі №380/1112/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов
Повне судове рішення складено 19.10.2021.