"31" травня 2010 р.Справа № 17/62-10-2096
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до відповідача: Одеської міської ради
про визнання права власності
Суддя Зуєва Л.Є.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 -на підставі паспорту НОМЕР_2 від 02.09.1998р.;
від відповідача: не з'явився.
Суть спору: позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою, в якій просив суд визнати за ним право власності на нежитлове підсобне приміщення №307 по вул.Миколаївська дорога у місті Одесі, загальною площею 19,1 кв.м.
Представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про час та місце проведення судового засідання його було повідомлено належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи, письмового відзиву на позовну заяву не надав, внаслідок чого справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
31 грудня 2008 року між мною, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - Позивач) та Суворовською районною адміністрацією Одеської міської ради (код - 26303235) в особі Голови Штогріна Івана Дмитровича (надалі за текстом - Райадміністрація) було укладено Договір № 014/08-1 кв про експлуатацію тимчасових платних стоянок автомобільного транспорту (надалі за текстом - Договір).
Відповідно до вищезазначеного Договору Райадміністрація доручила, а Позивач прийняв на себе обов'язок по обслуговуванню тимчасової відкритої стоянки автомобільного транспорту „Успіх”, що працює у цілодобовому режимі, на 150 машиномісць та розміщена на території Суворовського району міста Одеси за адресою: АДРЕСА_1
Відповідно до умов Договору, строк дії Договору встановлювався з 01 січня 2008 року по 31 березня 2008 року, проте з метою подальшого співробітництва, Сторони вищезазначеного Договору уклали Угоду про продовження строку дії Договору № 014/08-1кв про експлуатацію тимчасових стоянок автомобільного транспорту.
01.12.2008р. між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди окремого індивідуально визначеного майна №370, на підставі якого з метою підвищення ефективності використання комунального майна передано позивачу у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно -тверде покриття, площею 3172,75 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Позивач безумовно виконував усі умови вищезазначеного Договору, сплачував суми податку за парковку автотранспорту до бюджету, дотримувався норм чинного законодавства України, що регулюють експлуатацію стоянок автомобільного транспорту.
На момент укладення вищезазначеного Договору, на території вказаної стоянки автомобільного транспорту, що була надана Позивачу у користування, існувало нежитлове підсобне приміщення, яке ні за ким зареєстроване не було, яке побудоване для більш ефективного функціонування стоянки автомобільного транспорту, що складається з 2 (двох) кабінетів, площами відповідно 9,5 м.кв. та 9,6 м.кв, загальна площа приміщення, що було розташоване на території стоянки автомобільного транспорту, що надана Позивачеві у користування, -19.1 м.кв (надалі за текстом -Приміщення).
На момент укладення вищезазначеного Договору вказане Приміщення перебувало у придатному для використання стані, проте потребувало термінового ремонту.
Позивач, як особа, зобов'язана Райадміністрацією, обслуговувати вищезазначену стоянку автомобільного транспорту, вирішив провести капітальний ремонт та реконструкцію вищезазначеного Приміщення.
Перед проведенням реконструкції та капітального ремонту вищезазначеного Приміщення, Позивачем були отримані всі необхідні дозволи та узгодження у інстанціях тепло-, водо-, електро- та телефонного постачання.
Капітальний ремонт та реконструкція вищезазначеного Приміщення, що були проведені Позивачем за власні кошти, повністю відповідають всім санітарно-технічним та протипожежним вимогам, ні в якому разі не суперечать суспільним інтересам та не порушують прав третіх осіб.
Згідно даних технічного паспорту, виготовленого Комунальним підприємством „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості”, площа спірного об'єкта нерухомості, що розташований за адресою: м. АДРЕСА_1складає 19,1 кв. м., технічний паспорт даних про реєстрацію майнового права на спірний об'єкт нерухомості за іншою особою не містить.
На замовлення позивача суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_3 (ліцензія серії НОМЕР_3) проводились роботи по обстеженню технічного стану, огляд, заміри нежилих приміщень, що знаходиться у м. Одесі, Миколаївська дорога, 307 на предмет можливості подальшого введення в експлуатацію. Згідно наявного в матеріалах справи висновку інженера - проектувальника, технічний стан основних несучих конструкцій прибудованих приміщень перебуває в задовільному стані, відповідає вимогам ДБН В.2.2-9-99 „Суспільні будівлі та споруди”, умови експлуатації будівлі офісу в зоні розташування досліджуваних приміщень задовільні та відповідають вимогам ВСН 58-88 (р) та СНиП 2.08.01-89 та 2.01.02-85. Інженер проектувальник вважає можливим подальшу експлуатацію спірних приміщень, що знаходиться у м. АДРЕСА_1
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 направлені на захист права власності на новостворене майно.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши позивача, а також проаналізувавши вимоги діючого законодавства, які регулюють спірні правовідносини по даному спору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі, з наступних правових підстав.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема визнання права. Крім цього відповідно до ст.ст. 15, 16, 392 ЦК України у разі якщо якась особа не визнає право власності іншої особи на належне такій іншій особі на праві власності майно, порушує право власності такої іншої особи на це майно, така інша особа має право звернутися до суду з позовом до особи, що порушила або не визнає її право власності для захисту свого права власності.
Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом діяльності.
Статтею 320 ЦК України передбачено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинне збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Відповідно до вимог закону, а саме вимог ст. 331 ЦК України, право вла сності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право влас ності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди то що) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Крім того, на вимогу користувача земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, як що це не порушує права інших осіб (п.5 ст.378 ЦК України).
Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше неру хоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істот ними порушеннями будівельних норм і правил. При цьому
частиною 3 цієї ж статті визначено, що право власності на самочинно збудоване нерухо ме майно може бути за рішенням суду визнане за осо бою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Крім цього, пунктом 5 ст. 376 ЦК України передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
У відповідності із нормами ст.ст. 331 та 332 Цивільного кодексу України право власності на новостворене або перероблене майно виникає у особи при умові, що вказане майно створено або перероблено на кошти цієї особи, а його створення не суперечить вимогам закону або договору.
Позов про визнання права власності -це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на майно.
Матеріалами справи встановлено, що позивачем виконано комплекс роботи по реконструкції не житлового підсобного приміщення, загальною площею 19,1 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, №307, які проведені чітко у відповідності із вимогами ДБН В.2.2-9-99 „Загальні будівлі та споруди”.
Можливість збереження і подальшої експлуатації реконструйованого приміщення підтверджується технічним висновком зробленого СПД ОСОБА_3 (держ.ліцензія АВ. №079176), який наявний в матеріалах справи.
Таким чином, необхідними умовами узаконення самочинно побудованих об'єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки, відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки, відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб. Оскільки розглядом матеріалів справи встановленою що ОСОБА_1 практично всі ці умови були виконані, а саме не житлове підсобне приміщення відповідає будівельних нормам та правилам, при будівництві не були порушені права третіх осіб та суміжних власників, а також отриманий висновок можливість в подальшому використовувати вказаний об'єкт, у зв'язку з чим суд вважає можливим захистити право власності на це нерухоме майно у судовому порядку шляхом визнання права власності на реконструйоване підсобне нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 307, загальною площею 19,1 кв.м.
Приймаючи до уваги вищевикладене, керуючись ст.ст. 15, 16, 316, 320, 328, 331, 332, 376, 378, 391, 392, Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 про визнання права власності, обґрунтовані та підтверджені відповідними доказами, у зв'язку з чим позов ФОП ОСОБА_1 слід задовольнити.
На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, слід покласти на позивача згідно його заяви.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати право власності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на підсобне приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 19,1 кв.м.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, в порядку передбаченому ст. 85 ГПК України.
Рішення господарського суду є обов'язковим до виконання на усій території України відповідно до вимог ст. 45 ГПК України та підлягає державній реєстрації в органах МБТІ на підставі ст.182 ЦК України та ст. 19 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”.
Суддя