Справа № 454/403/19
29 червня 2021 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Веремчук О. А. ,
за участю секретаря Баран О.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сокаля цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Огорілко Ю.В. до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя із визначенням часток судом -,
позивач ОСОБА_1 особі представника Огорілко Ю.В. подали позов до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя із визначенням часток судом з наступних підстав:
Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 одружилися 02.12.2013р. про що зроблено відповідний запис за № 14.
Відповідно до договору дарування житлового будинку укладений 17.09.2003р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений державним нотаріусом Сокальської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №1-3032 вбачається, що ОСОБА_5 подарував, а гр. ОСОБА_3 прийняв в дар житловий будинок АДРЕСА_1 .
12.01.2007р. шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано, що стверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 .
Після розірвання шлюбу, у вказаному будинку до 2017 р. продовжувала проживати ОСОБА_1 разом із своїми дітьми, а відповідач переїхав проживати до своїх батьків в с. Стенятин, Сокальського району.
Утриманням будинку в належному стані, проведення ремонтів займалась виключно позивач.
За деякий час, а саме наприкінці 2015р. Відповідач звернувся із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання їх такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.
У зв'язку із відсутністю на момент розгляду справи ОСОБА_1 та дітей на території України, Сокальським районним судом 28.04.20І6р. прийнято рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено. Постановою апеляційного суду від 25.09.2018р. апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилено на рішення Сокальського районного суду від 28.04.2016р. На підставі вказаного рішення суду ОСОБА_1 разом із дітьми виписано із будинку. На даний час вказана вище справа перебуває на розгляді у Касаційному цивільному суді.
Саме у 2018році ОСОБА_1 дізналася про порушення своїх прав, так дізналась про наявність рішення Сокальського районного суду Львівської області від 28.04.2016 року і його оскаржила. В будинку вона проживає до цього часу, коли приїзджає в Україну.
За час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 здійснено суттєві покращення в будинку та добудували до будинку прибудову, гараж із шлакоблоків, літню кухню із шлакоблоків, сарай із шлакоблоків, вбиральню з шлакоблоків, сарай із шлакоблоків. В будинку було проведено ремонт перекриття, даху, стін в середині, підлоги, заміна вікон та дверей, фактично будинок після купівлі був непридатний для проживання. Крім того, Позивачкою особисто за власні кошти було витрачено чимало коштів на ремонт будинку після розірвання шлюбу.
У зв'язку з цим, будинок АДРЕСА_1 істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових, грошових затрат а також і витрат самої позивачки.
Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.
Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.
Згідно даних поточної інвентаризації, станом на 08.07.2004р., ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) разом із ОСОБА_3 на вказаній земельній ділянці було добудовано:
- до будинку прибудову з шлакоблоків;
- гараж з шлакоблоків, що позначений літерою Ж;
- літню кухню з шлакоблоків, що позначений літерою 3;
- сарай із шлакоблоків, що позначений літерою К. та М.;
- вбиральню, що позначена літерою Л.
Загальна площа будинку після проведеної прибудови становить 103,2кв.м., в тому числі житлова площа - 59,9кв.м. Вказане будівництво було узаконене рішенням виконкому Свитазівської сільської ради №32 від 08.07.2004 р..
Окрім того, позивачем після розірвання шлюбу теж здійснено покращення будинку за особисті кошти, а саме: була покладена плитка на підлогу в кухні, встановлений газовий котел, побілка будинку була проведена.
Згідно договору дарування житлового будинку від 17.09.2003 року укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , вартість будинку сторони оцінили в 10 000 грн., а інвентирезаційна вартість становить 16792, 00 грн.. Реальна вартість будинку становила 10 000, 00 грн., що на той час було еквівалентно 2000 доларам США( на той час такі були ціни на нерухомість).
Відповідно до кошторису проведених робіт вартість капітального ремонтну житлового будинку по АДРЕСА_1 становить 136 053, 00 грн..
Ринкова вартість станом на 29.02.2008 року (огляд проведено 10.12.2007 року)становить 162 610, грн. згідно висновку про вартість майна зробленого Червоноградським МБТІ.
З наведених даних вбачається, що вартість будинковолодіння внаслідок прибудови житлової частини будинку та добудови господарських будівель, капітального ремонту будинку було істотно збільшено, а саме більше ніж в 10 разів.
Істотне збільшення є тією величиною, яка робить недостатнім застосування іншого способу захисту прав відшкодування понесених позивачем витрат. Збільшення вартості майна має бути настільки відчутним, щоб доцільність трансформації приватної власності попереднього власника на це майно в спільну сумісну власність подружжя була очевидною та відповідала принципам розумності та справедливості.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник Огорілко Ю.В. прибули, позов підтримали та просять задоволити, в обгрунтування зіслалися на обставини викладені в позові.
В судове засідання відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_11 прибули, подали Відзив в якому просять відмовити у задоволені позову в зв"язку із його безпідставністю.
Відзив мотивовано наступним:
ОСОБА_3 отримав позов по справі представника своєї колишньої дружини ОСОБА_1 , з якою знаходився в шлюбі з 02.12.2003р. до 12.01.2007р., адвоката Огорілко Ю.В. від 30.01.2019р.
У цьому позові він просить поновити їй строк позовної давності, та визнати об'єктами права спільної сумісної власності їхнього подружжя: житловий будинок загальною площею 103,2 м2, та гараж, що позначений літерою «ж»,літню кухню що позначений літерою «3»; сарай, що позначений літерою «К» та «М», вбиральню, що позначена літерою «Л», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , із визначенням часток судом.
При цьому, які частки у праві власності на це будинковолодіння просить визнати за кожним із нас, - не зазначає.
Визнаючи факт набуття ним спірного будинковолодіння у свою особисту власність ще до укладення шлюбу з позивачкою, в результаті отримання його дар відповідно до договору дарування від 17.09.2003р. посвідченого державним нотаріусом Сокальської ДНК Гук Н.М., а відтак роздільність цього майна їхнього подружжя, та його реєстрацію за відповідачем на праві особистої приватної власності, позовні вимоги про визнання вказаного об'єкту майном спільної сумісної власності подружжя, як можна зрозуміти з тексту позову тим, що, нібито, за час спільного проживання з ОСОБА_1 здійснено суттєве покращення цього будинку, внаслідок чого він істотно збільшився у своїй вартості, а також, що, нібито, вже і після розірвання шлюбу позивачка також продовжувала покращувати цей будинок за свої особисті кошти, а саме встановила плитку на підлогу в кухні, газовий котел, провела побілку будинку.
Відповідач заперечує цей позов з наступних підстав.
Дійсно, як вже вказувалось, спірне житлове будинковолодіння відповідач отримав в дар ще до одруження з ОСОБА_1 , а відтак це їхнє роздільне майно(ст. 24 діючого тоді КЗШС), і який належить тепер відповідачу на праві особистої приватної власності ст. 57 СК.
Відтак, вже з цієї причини воно не може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Дійсно у вказаному будиноковолодінні відповідач зробив капітальний ремонт, добудував ряд господарських будівель, в т.ч. до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , про що вказував при розгляді попередніх справ.
Згідно висновку оцінювача КП «Червоноградського МБТІ» ринкова вартість вказаного будинковолодіння станом на 29.02.2008р. становила 162 610 грн., що на той час по курсу НБУ складало суму біля 32 000 дол. США.
До того ринкова вартість будинковлодіння не визначалась, а 16 792,0 грн. , на які йде посилання в позові, це була інвентаризаційна оцінка будинку, яка як правило ніколи не співпадає з ринковою, і є значно нижчою від неї.
Таким чином, ці дві оцінки : ринкову(162 610грн.) та інвентаризаційну(16 792,0грн.), не можна приймати для визначення істотності збільшення його вартості внаслідок здійснення покращень у ньому.
По-друге, відповідно до ст. 62 СК, на яку посилається сторона позивача у своєму позові, суд може визнати право спільної сумісної власності подружжя на об'єкт спірного майна, придбаного ще до шлюбу другим з подружжя, якщо це майно за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат, або затрат другого подружжя.
Як вже вказувалось, покращення вказаного будинку після отримання його в дар відповідачем здійснювалося ще до укладення 02.12.2003р. шлюбу з ОСОБА_1 , і не внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або її особистих затрат, а внаслідок його особистих трудових і грошових затрат (він будівельник і тоді був підприємцем). Відповідач це робив тому, що знав, що відповідно до закону, назване майно є їхнім роздільним з ОСОБА_1 майном. Згоди на те, щоби ОСОБА_1 стала співвласником цього будинку, відповідач ніколи не давав, в т.ч. не давав їй підстав претендувати на це і за рахунок його покращень, які здійснював особисто. Не було в них жодної домовленості щодо покращення цього будинку нею і після розірвання між ними шлюбу, а згідно позову вона, нібито, в цей час тільки постелила плитку в кухні, газовий котел, провела побілку будинку.
Оскільки вимоги позову полягають не тільки у визнані об'єктом спільної сумісної власності подружжя вказаного нерухомого майна, але й у тому, що б суд визнав їхні з ОСОБА_1 частки у цьому майні, то не розуміє, як навіть теоретично суд може це зробити, позаяк обґрунтування і докази цього відсутні.
Отже, виходячи вже з наведеного заявлений у цій справі позов в інтересах позивача ОСОБА_1 є надуманий і таким, що не підлягає до задоволення.
Дійсні обставини та докази не дають суду можливості цього зробити.
Вважає, що позов поданий не уповноваженою особою.
Із змісту позовної заяви вбачається, що позивачем у цій справі є ОСОБА_1 а адвокат Огорілко Ю.В., підписав цей позов, нібито, як її представник.
Не заперечується те, що відповідно до ст. 60 ЦПК, адвокат може бути представником сторони по справі, але у такому випадку його повноваження як представника, підтверджуються довіреністю або ордером виданим відповідно до ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Зокрема, відповідно до типової форми ордера у ньому має бути посилання на договір на правову допомогу укладений з особою, які надається правова допомога.
До екземпляру позовної заяви який наданий відповідачу договір про надання правової допомоги, довіреність, ордер, відповідно до яких Огорілко Ю.В. є представником ОСОБА_1 і вправі був подавати цей позов,- не додані, проте в додатках до позовної заяви є запис про надання копії ордеру та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
В той же час адвокат Огорілко Ю.В. не надає суду договору про надання правової допомоги ОСОБА_1 по цій справі, на підставі якого ним міг бути виданий вищевказаний ордер, оскільки, як розуміє, такий договір взагалі відсутній.
Крім того, позовна заява не відповідає вимогам передбачених ст. 175 ЦПК, не тільки у зв'язку з тим, що підписана особою яка не вправі була цього робити, але і тому, що в ній відсутні необхідні реквізити передбачені ч.3 ст. 175 ЦПК.
Зокрема, у цій позовній заяві відсутні : номер і серія паспорта позивача ОСОБА_1 , номери засобів зв'язку з нею, офіційної електронної адреси, та адреси ел.пошти, або запис про що такі відомості невідомі.
Аналогічні відомості відсутні і про відповідача.
Окрім того, в позові не вказано про відомості щодо вжиття заходів досудового врегулювання спору, щодо забезпечення доказів або позову, якщо такі здійснювалися до подання заяви, попередній орієнтовний розрахунок сум судових витрат, підтвердження позивача що ним не подано іншого позову/позовів до мене з тим самим предметом, з тих самих підстав, як це також вимагається відповідно до ч.3 ст. 175 ЦПК.
У позові ОСОБА_1 до відповідача має бути відмовлено не тільки у зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю, але й у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, який представник позивача просить поновити, якщо суд буде вважати, що такий пропущено, при цьому не вказуючи в позові жодної причини поважності пропуску строку позовної давності на звернення до суду з цим позовом.
Строки позовної давності для звернення до суду з цим позовом у ОСОБА_1 вже давно сплили, оскільки про, нібито, порушення її права чи інтересу до спірного будинковолодіння їй було відомо ще у 2007р. після розірвання між ними шлюбу.
Зокрема, після розірвання у 2007р. шлюбу колишня дружина, на той час ОСОБА_1 зверталася в суд з позовом до відповідача про визнання названого договору дарування недійсним та визнання його договором купівлі-продажі житлового будинку, враховуючи можливість поділу майна між ними.
Ухвалою Сокальського районного суду від 26.12.2008р. цей позов був залишений без розгляду.
Після цього вже її мати ОСОБА_13 в особі дочки ОСОБА_1 зверталася в суд з аналогічним позовом до відповідача про визнання названого договору дарування недійсним та визнання його договором купівлі-продажі житлового будинку
І цей позов також був залишений без розгляду ухвалою Сокальського районного суду від 16.12.2010р.
Також у 2009р. відповідач звертався в Сокальський районний суд про виселення його колишньої дружини та її нового чоловіка ОСОБА_14 із цього будинковолодіння.
Ухвалою Сокальського районного суду від 30.12.2010р. цей позов був залишений без розгляду, оскільки відповідач був на заробітках.
У квітні 2009р. відповідач також звертався в суд з позовом до ОСОБА_1 з вимогами про поділ майна подружжя(справа № 2-1503/11), який заочним рішенням від 30.12.2011р. був задоволений.
У серпні 2015р. відповідач звернувся у Сокальський районний суд з позовом до ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей з участю третіх осіб про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням та усунення перешкод у користуванні належним на праві власності будинком, шляхом зняття їх реєстрації у ньому(справа № 454/2025/15-ц).
Рішенням Сокальського районного суду від 28.04.2016р. залишеного без змін постановою апеляційного суду Львівської області від 25.09.2018р. та постановою КЦС ВС від 03.04.2019р., вирішено усунути відповідачу перешкоди у користуванні належним на праві власності будинком по АДРЕСА_1 та визнано ОСОБА_1 , її дітей, ОСОБА_7 , 2000р.н., ОСОБА_8 , 2012р.н., ОСОБА_9 , 2014р.н. такими, що втратили право користування будинком по АДРЕСА_1 , із зняттям їх з реєстрації місця проживання у ньому.
Також у 2015р. відповідач звертався у Сокальський районний суд з позовом до батьків позивачки - ОСОБА_15 та ОСОБА_13 про усунення перешкод в користуванні будинковолодіння та виселення з нього(справа № 454/2339/15-ц).
Рішенням Сокальського районного суду від 30.01.2017р. позов було задоволено, яким
- було усунено перешкоди в користуванні та розпорядженні належним йому на праві власності будинковолодінням АДРЕСА_1 ;
- зобов'язано ОСОБА_15 та ОСОБА_13 не чинити ОСОБА_3 перешкоди в користуванні та розпорядженні належним йому на праві власності будинковолодіння АДРЕСА_1 ;
- виселено ОСОБА_15 та ОСОБА_13 з будинковолодіння АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Додатковим рішенням Сокальського районного суду від 07.03.2017р. у цій справі, - стягнуто в рівних частках з відповідачів в користь ОСОБА_3 487, 20 грн. сплаченого судового збору та 2 800 грн. понесених витрат на правову допомогу.
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 20.12.2017р. апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_15 (чоловіка ОСОБА_13 ) залишено без задоволення , а рішення Сокальського районного суду від 30.01.2017 р. - без змін.
В свою чергу у вересні 2015р. ОСОБА_13 (мати його колишньої дружини) повторно звернулася з позовом до відповідача та ОСОБА_5 , з участю третьої особи: ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку і визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , тощо, у якій вона стверджувала, що вказаний договор дарування є фіктивним, а в дійсності мало місце купівля-продаж цього будинку в ОСОБА_5 , і покупцем цього будинку виступала саме ОСОБА_13 (справа № 454/2190/15)
Рішенням суду 1-ї інстанції від 24.06.2016р. її позов було задоволено, проте рішенням апеляційного суду Львівської області від 26.09.2016р., яке залишено без змін постановою ВС від 25.07.2018р. у задоволенні позову відмовлено.
Таким чином, вищенаведеними судовими справами вже неодноразово було встановлено та підтверджено те, що ОСОБА_1 , члени її сім'ї(батьки, діти) не мають ні права власності у будинку АДРЕСА_1 , ні навіть права користування ним.
Також названі судові справи та рішення по них є доказом пропуску строку позовної давності на звернення до суду з цим позовом, вже більше як на 9-ть років, оскільки строк позовної давності сплив ще в 2010році, тобто через 3 роки, коли ОСОБА_1 вперше звернулася в суд з позовом до відповідача про визнання названого договору дарування недійсним та визнання його договором купівлі-продажі житлового будинку, враховуючи можливість поділу майна між ними.
Якщо брати до уваги, що договір дарування будинку був укладений 17.09.2003р., а реєстрація за відповідачем в цілому права власності на цей спірний будинок була здійснена 23.09.2003р., про що ОСОБА_1 було відомо в момент укладення договору та реєстрації права власності, то строк позовної давності сплив ще у вересні 2006р.
У зв'язку з викладеним у позові ОСОБА_1 слід відмовити за безпідставністю та не обґрунтованістю, а також суд бере до уваги пропущення строків позовної давності, про застосування яких заявив клопотання відповідач .
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши письмові матеріали справи суд приходить до висновку, що в позові слід відмовити в зв"язку із його безпідставністю :
Відповідно до ч.1 ст. 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно глави 19 ЦК, позовна давність у такі категорії справ встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч.4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З огляду на матеріали справи строк позовної давності сплив ще у вересні 2006р., а тому це є окремою підставою , що в позові ОСОБА_1 має бути відмовлено у зв'язку з пропущенням строків позовної давності.
На підставі вище наведеного суд приходить до висновку, що в позовній заяві ОСОБА_1 в особі представника Огорілко Ю.В. до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя із визначенням часток судом слід відмовити в зв"язку із безпідставністю та необгрунтованістю позову оскільки , вищенаведеними судовими справами між сторонами вже неодноразово було встановлено та підтверджено те, що ОСОБА_1 , члени її сім'ї(батьки, діти) не мають ні права власності у будинку АДРЕСА_1 , ні навіть права користування ним.
Керуючись ст.ст. ст.ст.5, 10, 12,13,76,81,141,259,263,264, 265 ЦПК , суд,-
в позовній заяві ОСОБА_1 в особі представника Огорілко Ю.В. до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя із визначенням часток судом - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи , апеляційні скарги подаються учасниками справи через Сокальський районний суд Львівської області.
Головуючий: О. А. Веремчук