12 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 902/696/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранець О.М. - головуючий, Кібенко О.Р., Мамалуй О.О.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду Вінницької області
у складі судді Тварковського А.А.
від 06.07.2021
та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Петухов М.Г., Гудак А.В., Мельник О.В.
від 30.08.2021
за заявою ОСОБА_1
до: 1) Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження»
3) Приватного підприємства «Мега-Гранд КФТ»
4) Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоальянс-Стар»
про забезпечення позову
ОСОБА_1 20.09.2021 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 06.07.2021 та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 у справі № 902/696/21.
Склад колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2021.
Дослідивши матеріали касаційної скарги та додані до неї документи, суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною другою статті 293 Господарського процесуального кодексу України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Таким чином, встановлене законодавством обмеження права на касаційне оскарження відповідає вимогам вищевказаної статті 129 Конституції України.
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Вінницької області від 06.07.2021, яка залишена без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.08.2021, у справі № 902/696/21 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони вчинення дій.
Підставою для прийняття рішення про відмову задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову стало те, що заявником не наведено обґрунтованих мотивів та доказів, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності термінового забезпечення позову.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Вінницької області з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просив суд заборонити ліквідаційній комісії Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження» (вул. Сергія Зулінського, буд. 48, м. Вінниця, 21022, ідентифікаційний код - 32754725), включаючи її голову ОСОБА_2 , здійснювати будь-які дії з припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження» шляхом його ліквідації; суб'єктам реєстраційних дій, включаючи Департамент реєстраційних послуг Вінницької міської ради (вул. Соборна, буд. 59, м. Вінниця, 21050, ідентифікаційний код - 37617775) та заборонити державним реєстраторам, включаючи ОСОБА_3 та інших державних реєстраторів, вносити до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДРЮОФОПГФ) будь-які записи та вчиняти будь-які реєстраційні дії, що стосуються припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження», включаючи внесення запису про припинення цієї юридичної особи.
В обґрунтування вказаної заяви ОСОБА_1 зазначено, що судовими рішеннями у справі № 902/743/18 були порушені його права як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження» та власника частки у статутному капіталі цього товариства. При цьому Приватне підприємство «Мега-Гранд КФТ» тривалий час володіє часткою у розмірі 99,7 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження» без достатньої правової підстави та за час нелегітимного володіння Приватним підприємством «Мега-Гранд КФТ» вказаною часткою із власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження» були виведені найбільш цінні активи (нерухоме майно).
Заявником зазначено, що 18.11.2020 в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДРЮОФОП) було внесено запис про початок процедури припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження» (реєстраційна дія 1001741100054017187), а на адвокатський запит про підстави, поточний стан ліквідаційної процедури та про можливість припинення ліквідаційної процедури було отримано негативну відповідь. При цьому, на думку заявника, припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження» шляхом його ліквідації спрямоване на створення перешкод у поверненні ОСОБА_1 як законному учаснику цього товариства належної йому частки у статутному капіталі цього товариства та у випадку завершення процедури протиправної ліквідації зникне власне предмет майбутнього спору - частка у розмірі 99,7 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження».
Згідно з твердженнями заявника до Господарського суду Вінницької області останнім буде подано позов до Департаменту реєстраційних послуг Вінницької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження», Приватним підприємством «Мега-Гранд КФТ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоальянс-Стар» про скасування запису в ЄДРЮОФОП, вчиненого 29.05.2019 (реєстраційна дія № 11499990021001152), визначення розмірів часток учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження» у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження», зобов'язання Департаменту реєстраційних послуг Вінницької міської ради внести до ЄДРЮОФОП відповідні записи: про скасування запису в ЄДРЮОФОП, вчиненого 29.05.2019 (реєстраційна дія № 11499990021001152), про розміри часток учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження» у статутному капіталі цього товариства.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення з відповідною заявою про забезпечення позову) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Таким чином, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Відповідно до усталеної судової практики при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити, зокрема, вчинення відповідачем дій, спрямованих на реалізацію майна чи підготовчі дії до його реалізації, укладення договорів поруки чи застави, тощо. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Таким чином, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення через, зокрема, зникнення, зменшення за кількістю або погіршення за якістю майна (грошових коштів) тощо на момент виконання рішення.
Нормами статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Судами попередніх інстанцій достовірно було встановлено, що заявником не наведено обґрунтованих мотивів та доказів, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності термінового забезпечення позову.
З огляду на вищезазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Касаційний господарський суд також враховує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, ЄСПЛ, § 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2018 справа «ZUBAC v. CROATIA» (№ 40160/12, ЄСПЛ, § 83) вказано що застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.
Враховуючи, що повноваження суду касаційної інстанції обмежено перевіркою правильності застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, зважаючи на особливий статус Верховного Суду, вирішення питання про можливість відкриття касаційного провадження відноситься до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг цим судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення (MUSHTA v. UKRAINE 8863/06, § 37, ЄСПЛ, від 18.11.2010).
Для Верховного Суду питання правильного застосування норм права, зокрема статей 136 - 140 Господарського процесуального кодексу України, під час прийняття оскаржуваних судових рішень у справі № 902/696/21 є очевидними і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 06.07.2021 та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 у справі № 902/696/21 на підставі частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 06.07.2021 та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 у справі № 902/696/21.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Кібенко
О. Мамалуй