Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" жовтня 2021 р.м. ХарківСправа № 915/609/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання Васильєві А.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Приватного підприємства "Макс Р.", м. Миколаїв
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харелектромет", м. Харків
про стягнення коштів в розмірі 279208,32 грн.
за участю представників:
позивача - Рибочкін Д.Е., директор; Рибочкін В.Е., самопредставництвом;
відповідача - Соловей Г.В., за самопредставництвом.
Позивач - Приватне підприємство "Макс Р.", м. Миколаїв, звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Харелектромет", смт. Печеніги, про стягнення заборгованості за договором поставки № 26.07/18 від 26.07.2018, в розмірі 279208,32 грн., яка складається з суми основної заборгованості в розмірі 240000,00 грн., суми індексу інфляції в розмірі 15811,33 грн., 3% річних в розмірі 23396,99 грн. Також просить суд вирішити питання про розподіл судових витрат.
Підставою для звернення до суду стало неналежне виконання відповідачем умов договору, в частині вчасної та в повному обсязі оплати за поставлений позивачем товар.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 11.05.2021 матеріали справи № 915/609/21 направлені до господарського суду Харківської області за територіальною підсудністю.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2021, для розгляду даного спору визначено суддю Аюпову Р.М.
Ухвалою господарського суду від 07.06.2021 відкрито провадження у справі № 915/609/21 та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 30.06.2021 об 11:45 год.
03.08.2021 відповідачем, через канцелярію суду, надано відзив на позов (вх. № 18101), в якому відповідач не заперечує проти суми нарахованої основної заборгованості за договором та заперечує проти нарахування інфляційних втрат, 3% річних та просить суд відмовити в їх задоволенні.
Ухвалою господарського суду від 04.08.2021 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 07 вересня 2021 року.
Відповіді на відзив, в порядку ст. 166 ГПК України, позивачем суду надано не було.
Ухвалою господарського суду від 12.08.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 915/609/21 до судового розгляду по суті на 08.09.2021 об 11:45 год.
Протокольною ухвалою від 08.09.2021 у судовому засіданні оголошувалась перерва, в порядку ст. 216 ГПК України.
У судовому засіданні 06.10.2021 представники позивача позові підтримали, наполягали на його задоволенні.
Представник відповідача у судовому засіданні 06.10.2021 проти позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позов. Також просив суд застосувати строк позовної давності до заявлених позивачем штрафних санкцій (вх. № 21027).
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 06.10.2021, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
26.07.2018 між Приватним підприємством "Макс Р." (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Харелектромет» (відповідач, покупець) укладено договір поставки № 26.07/18, відповідно до умов якого ПП "Макс Р." є постачальником товару відповідно до специфікації (брухт кольорових металів) на загальну суму 768997,00 грн., а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар зазначений товар.
Відповідно до п. 2.2. другого розділу договору поставки оплата товару здійснюється у безготівковій формі на умовах відстрочки 14 банківських днів після поставки товару покупцю. Умови по розстроченню платежів та їх сум за поставлений товар вказаний договір не містить.
Згідно умов договору поставки, специфікації № 1 та накладної від 20.08.2018, товар на загальну суму 768997,00 грн., 20.08.2018 був відвантажений постачальником у м. Миколаєві та перейшов у власність покупця - ТОВ «Харелектромет».
Натомість, в порушення умов укладеного між сторонами договору, покупець вчасно та в повному обсязі не розрахувався за отриманий від постачальника товар. Так, покупець частково розрахувався за отриманий товар в розмірі 528997,00 грн. та має заборгованість за договором від 26.07.2018 в розмірі 240000,00 грн.
На адресу відповідача направлялась претензія № 1 від 04.09.2018 про погашення заборгованості за отриманий товар.
У відповідь на зазначену претензія, відповідач листом від 08.11.2018, просив погодити розстрочення сплату суму заборгованості за договором до кінця 2018 року та гарантував сплату заборгованості в повному обсязі.
Натомість, станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду, заборгованість відповідача за договором поставки від 26.07.2018 в розмірі 240000,00 грн. - основної заборгованості, залишається несплаченою. Доказів сплати суми заборгованості за договором поставки в добровільному порядку, відповідачем суду надано не було.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Так, відповідно до наданої до матеріалів справи видаткової накладної від 20.08.2018, відповідач (покупець) отримав від позивача товар на загальну суму 768997,00 грн. Проте, всупереч вимогам договору поставки від 26.07.2018, свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар виконав не в повному обсязі. Відповідно до наданих до матеріалів справи копій платіжних доручень, відповідач розрахувався за поставлений товар в сумі 528997,00 грн. та не надав суду доказів на підтвердження оплати суми боргу в розмірі 240000,00 грн.
Зазначена сума заборгованості не заперечується відповідачем.
Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати товару за договором поставки від 26.07.2018.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором поставки від 26.07.2018 в сумі 240000,00 грн., суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 240000,00 грн. заборгованості за договором поставки належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 23396,99 грн. та 15811,33 грн. інфляційних витрат, нарахованих згідно ч.2 ст.625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання, правомірні та обґрунтовані (здійснений позивачем розрахунок перевірено судом).
Штрафні санкції позивачем до стягнення не заявлялись.
Заперечуючи проти нарахованих сум інфляційних втрат та 3% річних, відповідач зазначає, що зазначені суми були нараховані позивачем невірно та, з посиланням на ч. 6 ст. 232 ГК України, вказує, що зазначені вимоги заявлені позивачем поза межами 6 місячного строку, від дня коли зобов'язання мало бути виконано. Просить суд, у відповідності до приписів ст. 258 ЦК України, застосувати спеціальну позовну давність до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, вважає їх такими, що подані після спливу строку спеціальної позовної давності та просить відмовити в їх задоволенні (вх. № 21027).
З приводу зазначених заперечень відповідача, суд виходить з наступного.
Згідно з положеннями ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, ст. 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України. Інфляційні втрати також не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Отже, за змістом наведеної норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Разом із тим, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У постанові Верховного Суду (у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст. 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ПП "Макс Р." щодо стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України на суму основного боргу, який відповідачем не сплачено, загалом заявлено у межах строку позовної давності, тому посилання відповідача про сплив строку позовної давності за такими вимогами, є помилковими, оскільки інфляційні та річні не є штрафними санкціями, до яких застосовується спеціальна позовна давність у відповідності до ст. 258 ЦК України, на яку посилається відповідач. Отже, заявлене відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності до вимог позивача щодо стягнення інфляційних та річних задоволенню не підлягає.
Також суд зауважує, що посилання відповідача на постанови Кабінету Міністрів України, щодо запровадження на території України карантинних заходів, відповідно до яких позичальник під час дії карантину звільняється від сплати неустойки, штрафу, пені, судом не приймаються, оскільки дані Постанови стосуються нарахування штрафних санкцій за порушення боржником грошового зобов'язання, які, в даному випадку, позивачем не заявлялись.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, позовні вимоги Приватного підприємства "Макс Р." є обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, а, отже є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харелектромет" (62801, м. Харків, вул. Поштова, 2, код ЄДРПОУ 24478611) на користь Приватного підприємства "Макс Р." (54003, м. Миколаїв, вул. Майстерська, 69, код ЄДРПОУ 31042936) заборгованість за договором поставки від 26.07.2018 в розмірі 279208,32 грн. (з яких: 240000,00 грн. - основна заборгованість; 15811,33 грн. - індекс інфляції; 23396,99 грн. - 3% річних), а також судовий збір в розмірі 4188,12 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України та з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Позивач - Приватне підприємство "Макс Р." (54003, м. Миколаїв, вул. Майстерська, 69, код ЄДРПОУ 31042936);
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Харелектромет" (62801, м. Харків, вул. Поштова, 2, код ЄДРПОУ 24478611).
Повне рішення складено 18.10.2021.
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 915/609/21