19 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 215/1475/20
адміністративне провадження № К/9901/35699/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2021 року
та ухвалу Верховного Суду від 12 серпня 2021 року
у справі № 215/1475/20 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради про визнання бездіяльності протиправною,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, яка виявилася у порушенні правової позиції статей 3, 8, 19, 22, 28, 33, 34, 46, 48, 68 Конституції України;
- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, яка виявилась у порушенні права бути присутнім при розгляді заяви від 17 січня 2020 року вх. С-34;
- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, яка виявилась у невжитті заходів до усунення причин, що породжують подання заяви від 17 січня 2020 року вх. С-34, та зазначити закон, вимоги якого порушено ним згідно статті 249 КАС України.
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року справу № 215/1475/20 (провадження № 2-а/215/118/20) передано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду за предметною підсудністю відповідно до положень статей 20, 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2021 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року касаційну скаргу повернуто скаржнику у зв'язку із відсутністю підстав касаційного оскарження.
27 вересня 2021 року касаційна скарга ОСОБА_1 повторно надійшла до Верховного Суду.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року відкрито провадження у справі №215/1475/20, визнано справу незначної складності та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Пунктом 2 ч. 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до ч. 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно з ч. 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом з тим, відповідно до пункту 2 частини 6 статті 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання протиправною бездіяльності щодо порушення правової позиції статей 3, 8, 19, 22, 28, 33, 34, 46, 48, 68 Конституції України, щодо порушення права позивача бути присутнім при розгляді його заяви, та щодо невжиття заходів до усунення причин, що породжують подання заяви.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний позивачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі незначної складності за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.
Разом з тим, скаржником у касаційній скарзі не наведено підстав, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, за яких оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягали перегляду в касаційному порядку, що є передумовою для перевірки мотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на виключні обставини, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, які надають можливість оскарження в касаційному порядку судових рішень, ухвалених в у порядку спрощеного позовного провадження. Зокрема, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Однак, позивач жодним чином не обгрунтовує дане посилання, та не зазначає про новітні, проблемні, засадничі, раніше ґрунтовно не досліджувані питання права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Посилання скаржника в тексті касаційної скарги що справа становить значний суспільний інтерес для відновлення порушеного порядку, механізму з'ясування судами правового порядку розгляду звернень громадян, жодним чином не обґрунтовано та не доведено, що розгляд саме цієї справи має значення для необмеженого кола осіб.
Також скаржник зазначає, що справа має виняткове значення для нього. Однак, для кожної зі сторін справи, в якій він є учасником, справа має виняткове значення.
Разом з тим, скаржником не доведено, що спірні правовідносини є винятковими та без судового захисту можуть призвести до незворотніх наслідків.
Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Окрім того, як вбачається із матеріалів касаційного оскарження, позивач просить скасувати ухвалу Верховного Суду від 12 серпня 2021 року.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги і додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Так, згідно зі статтею 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.
Суд наголошує, що відповідно до частини п'ятої статті 355 КАС України судові рішення суду касаційної інстанції є остаточними і оскарженню не підлягають.
За такого правового врегулювання та обставин справи, ухвала Верховного Суду про повернення касаційної скарги від 12 серпня 2021 року не може бути оскаржена в касаційному порядку.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження у частині оскарження ухвали Верховного Суду від 12 серпня 2021 року, у силу положень частини п'ятої статті 355 КАС України та відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України.
Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги, у зв'язку з відпусткою судді Данилевич Н.А., розгляд цієї скарги відбувся після їх виходу на роботу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 24, 248, 328, 333, 355 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 215/1475/20 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради про визнання бездіяльності протиправною.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2021 року у справі № 215/1475/20 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради про визнання бездіяльності протиправною.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді Н. А. Данилевич
Н. В. Шевцова