18 жовтня 2021 року справа №200/2327/21-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Геращенка І.В., Компанієць І.Д., секретар судового засідання - Харечко О.П., за участю представника відповідача Жаворонкової Ю.О., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі № 200/2327/21-а (головуючий І інстанції Хохленков О.В.), складеного у повному обсязі 26 травня 2021 року у м. Слов'янськ Донецької області, за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення вихідної допомоги при звільненні,-
03 березня 2021 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність прокуратури Донецької області (код ЄДРПОУ 25707002) в частині не виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при її звільненні;
стягнути з прокуратури Донецької області (код ЄДРПОУ 25707002), на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку в сумі 18620,28 грн.;
стягнути з прокуратури Донецької області (код ЄДРПОУ 25707002), на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (а.с. 2-8).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною бездіяльність прокуратури Донецької області (код ЄДРПОУ 25707002) в частині не виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при її звільненні. Стягнуто з прокуратури Донецької області (код ЄДРПОУ 25707002), на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку в сумі 18620 (вісімнадцять тисяч шістсот двадцять) гривень 28 копійок. Стягнуто з прокуратури Донецької області (код ЄДРПОУ 25707002), на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 20548 (двадцять тисяч п'ятсот сорок вісім) гривень 28 копійок.(а.с. 100-105).
Не погодившись із таким судовим рішенням, Донецька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що діючий Закон України “Про прокуратуру” та Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” не передбачають виплати вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної п. 9 ч.1 ст.51 Закону України “Про прокуратуру”
Тому вважає, що оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, що визначені Законом України “Про прокуратуру”, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, тому позивач не набув права на її отримання.
Також в доводах апеляційної скарги зазначено, що позивачем пропущений місячний строк звернення до суду, передбачений для спорів щодо проходження публічної служби. (а.с. 109-119).
В судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
Позивач в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином, надала клопотання про розгляд справи без її участі.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі задовольнити частково, з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_1 є громадянкою України відповідно до паспорту серія НОМЕР_2 , виданого Ц-Міським РВ Горлівського МУ УМВС України у Донецькій області 11 лютого 2004 року. ІПН НОМЕР_1 (а.с.9-11).
Відповідно до даних трудової книжки НОМЕР_3 ОСОБА_1 працювала в прокуратурі Донецької області з 18 травня 2012 року по 29 грудня 2020 року (а.с.12-16).
Наказом керівника Донецької обласної прокуратури № 1898-к від 24 грудня 2020 року її звільнено з посади прокурора Артемівської місцевої прокуратури Донецької області та органів прокуратури з 29 грудня 2020 року (а.с.17).
З листа Донецької обласної прокуратури від 19 січня 2021 року №21-2405-21 слідує, що ОСОБА_1 виплата вихідної допомоги законом не передбачено (а.с.18-19).
Відповідно до довідки про середньомісячну заробітну плату № 21-85-45 від 19 січня 2021 року середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становить 18620,28 грн. Середньоденна становить 886,68 грн. (а.с.21).
Суд першої інстанції приймаючи спірне рішення дійшов висновку, що право позивача на отримання спірної допомоги порушено, що тягне за собою його відновлення зі стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні
Спірним питанням у справі є обґрунтованість заявлених вимог позивача про виплату вихідної допомоги при звільненні, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі положень статей 116, 117 КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Предметом цього адміністративного спору є стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Доводи позивача про те, що ним не пропущені строки звернення до суду, оскільки останній вважав, що вихідна допомога при звільненні є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов'язання її виплатити не обмежується будь-яким строком, є не обґрунтованими.
Так, згідно ч.1 ст.1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 11 лютого 2021 року в справі № 240/4840/20, вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин (п.39).
Верховним Судом також неодноразово в своїх рішеннях зазначалось, що одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення (наприклад, постанови від 27 серпня 2020 року в справі № 804/871/16, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16).
Отже, виплата такої допомоги не пов'язано з виконанням працівником роботи, тому вона (допомога) не є частиною заробітної плати.
Посилання на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 не є змістовним. Так, в ньому зазначено, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем. Отже, як умови трудового договору, так і державні гарантії повинні стосуватись саме заробітної плати (в тому числі, її розміру), визначення якої наведено вище в ч.1 ст.1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР, та яка виплачується працівникові за виконану ним роботу.
Відтак, на звернення до суду з вимогами щодо її сплати (нарахування, виплати тощо) поширюються строки, встановлені законодавством.
У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 цього Кодексу).
Отже, КАС України, як спеціальним нормативно-правовим актом, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, визначено місячний строк звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, наказом керівника Донецької обласної прокуратури № 1898-к від 24 грудня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Артемівської місцевої прокуратури Донецької області та органів прокуратури з 29 грудня 2020 року
При цьому виплата вихідної допомоги передбачена не була.
Як зазначалось вище, виплата належних сум при звільненні повинна відбутись в день звільнення. Відтак, про порушення своїх прав у вигляді невиплаченої вихідної допомоги позивач повинен був дізнатись в день звільнення.
Отже, перебіг строку звернення до суду почався 29 грудня 2020 року.
Позивач звернулась з позовною заявою 26 лютого 2021 року, тобто більш ніж один місяць після початку перебігу строку звернення до суду.
Поважних причин пропуску строку звернення до суду позивач не навів, помилково вважаючи, що на цей спір будь-який строк не поширюється.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Колегія суддів також зазначає, що об'єктивних непереборних підстав для пропуску строку звернення до суду з цим позовом (тобто, поважних причин пропуску строку) позивачем не наведено. В будь-якому випадку позивач не був позбавлений можливості при відсутності якихось доказів (документів) повідомити про це суд при своєчасному зверненні до суду, клопотати про витребування певних доказів і т.і.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
У справі Європейського суду з прав людини «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду із цими позовними вимогами та належних обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не наведено та не доведено, колегія суддів вказує на відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до вимог статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду - скасуванню.
Відповідно до положень ч.1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Положеннями пункту 8 частини першої статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Як було вказано вище, частиною третьою статті 123 КАС України встановлено обов'язок суду застосувати процесуальні наслідки пропуску строку на звернення до суду у разі визнання причин такого пропуску неповажними, у вигляді залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись статтями 250, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2021року в справі № 200/2327/21-а - скасувати.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення вихідної допомоги при звільненні - залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19 жовтня 2021 року.
Судді А.В. Гайдар
І.В. Геращенко
І.Д. Компанієць