ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позовної заяви без руху
18 жовтня 2021 року м. Київ № 640/27791/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши матеріали позовної заяви та додані до неї документи
ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 в до Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач), адреса: 04655, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у м. Києві щодо затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року по справі №826/18321/14 в частині негайного поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді начальника другого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (начальника відділу в складі управління);
- стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 80284,00 грн за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року у справі №826/18321/14 в частині негайного поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді начальника другого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (начальника відділу в складі управління);
- стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток в розмірі 54033,00 грн за період з 17 травня 2021 року по 27 вересня 2021 року.
Підставою позову позивач вказує порушення суб'єктом владних повноважень прав внаслідок протиправної бездіяльності відповідача та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та середнього заробітку з моменту поновлення на посаді.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Так, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року у справі №826/18321/14 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнано протиправним з моменту прийняття та скасувано наказ Головного управління Міндоходів у м. Києві № 730-О від 24 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 , підполковника податкової міліції, з посади начальника другого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві поновити ОСОБА_1 з 27 жовтня 2014 року на посаді, рівнозначній посаді начальника другого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (начальника відділу в складі управління).
Наказом Головного управління ДФС у м. Києві від 17 травня 2021 року №725-о скасовано на виконання рішення суду наказ Головного управління Міндоходів у м. Києві № 730-О від 24 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 та поновлено останнього на службі податкової міліції та посаді начальника другого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (начальника відділу в складі управління).
Враховуючи, що відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на посаді, 30 вересня 2021 року позивач звернувся до адміністративного суду з у тому числі з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Ознайомившись зі змістом позовної заяви в цій частині, слід зазначити наступне.
Так, відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їхній розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до частин першої, другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Суд зазначає, що позиція позивача у позовній заяві зводиться до того, що в позові заявлені вимоги про стягнення коштів на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України, які за своєю суттю прирівнюються до заробітної плати, а тому звернення до суду з якими відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України не обмежується будь-яким строком.
В той же час, аналіз положень частини другої статті 233 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
Слід наголосити на тому, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування статті 233 Кодексу законів про працю України до спорів про його стягнення, ініційованих колишніми публічними службовцями, зокрема військовослужбовцями.
Тобто, вирішуючи питання про дотримання позивачем строку звернення до суду, помилковим є застосування положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України , оскільки передбачене статтею 236 Кодексом законів про працю України відшкодування не є заробітною платою (грошовим забезпеченням).
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах статті 233 Кодексу законів про працю України.
Також, суд зазначає, що ухвалюючи рішення у справі №240/532/20, Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, і погодився з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
Як було встановлено судом поновлення позивача на посаді відбулось 17 травня 2021 року, а рішення суду в цій частині допущено до негайного виконання, тобто, з 26 жовтня 2020 року, що, в свою чергу, свідчить, що перебіг строку звернення розпочався 27 жовтня 2020 року - з наступного дня за днем ухвалення рішення суду.
В свою чергу, з огляду на положення частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, спливав цей строк 27 листопада 2020 року, натомість, позивач, як вже було зазначено судом, до суду з вказаною позовною заявою звернувся лише 30 вересня 2021 року, тобто за межами строку звернення.
Частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Позивачем такої заяви разом з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду подано не було.
Більш того, слід зазначити, що згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 Кодексу законів про працю України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 Кодексу законів про працю України).
Припинення, розірвання трудового договору пов'язано зі звільненням працівника.
Наведене свідчить, що якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.
До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв'язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.
Таким чином, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 461/1303/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року у справі № 200/10640/20-а.
В свою чергу, у відповідності до частини 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Приписами статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Законом України «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VІ) визначено правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
За статтями 1, 2 Закону № 3674-VІ судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» передбачені пільги щодо сплати судового збору.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону № 3674-VІ від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Наведене в сукупності свідчить про те, що звертаючись до адміністративного суду з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, позивач має сплатити судовий збір.
Проте, до позовної заяви не додано документу про сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Вказані недоліки, з урахуванням положень статей 122,123 Кодексу адміністративного судочинства України, можуть бути усунені, у десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду:
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду разом з доказами поважності причин його пропуску, в якій зазначити підстави, з яких він просить поновити пропущений строк з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду;
- оригіналу документу про сплату судового збору за звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду на наступні платіжні реквізити: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030101, код отримувача (код ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA908999980313181206084026007, код класифікації доходів бюджету 22030101).
Керуючись статтями 160-162, частиною 1, 2 статті 169, статтями 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду - залишити без руху.
2. Встановити позивачу десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків.
3. Попередити позивача про те, що у випадку неусунення недоліків позовної заяви позовна заява буде повернута їм відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали невідкладно надіслати особам, що звернулись із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя К.Ю. Гарник