79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
15.06.10 Справа№ 17/74
Господарський суд Львівської області у складі судді Ділай У.І.
При секретарі Хрунь І.Ю.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: ТзОВ Науково-виробничого підприємства “Восток”, м. Дніпропетровськ
до відповідача: ДП “Стрийський вагоноремонтний завод”, м. Стрий
про: стягнення 81 110,92 грн.
Представники :
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: Васьків І.В. -нач. юр. відділу (Довіреність № ЮВ-1-Н від 05.01.2010р.)
Представнику відповідача роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Згідно клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Суть спору:
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ТзОВ Науково-виробничого підприємства “Восток”, м. Дніпропетровськ до ДП “Стрийський вагоноремонтний завод”, м. Стрий про стягнення 81 110,92 грн.
Ухвалою суду від 25.05.2010р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 15.06.2010р.
Позивач явку представника в судове засідання з невідомих причин не забезпечив.
Представник відповідача надав суду Відзив на позовну заяву № ЮВ-25-ВЗ від 09.06.2010р. та доповнення до відзиву № ЮВ-25-ВЗ/1 від 14.06.2010р., відповідно до яких ДП “Стрийський вагоноремонтний завод” позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 57 170,00 грн. та 3% річних в розмірі 2 072,22 грн. визнає.
Щодо вимог про стягнення пені, то відповідач зазначає, що позивачем при нарахуванні пені порушено вимоги ст. 232 ГК України, а також пропущено передбачений ст. 258 ЦК України термін позовної давності для її стягнення.
Окрім того, відповідач заперечує заявлену позивачем суму інфляційних втрат, яка згідно розрахунку ДП “Стрийський вагоноремонтний завод” становить 6 574,55 грн.
Враховуючи те, що суду представлено достатньо доказів для вирішення справи по суті, відповідно до ст. 75 ГПК України, справу розглянуто у відсутності представника позивача.
В процесі розгляду матеріалів справи судом встановлено:
25.09.2008р. між сторонами у справі укладено Договір поставки № СВРЗ-01-22-08-183/ю, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання поставити та передати у власність відповідачу кільце лабіринтне, відповідно до Специфікації (Додаток № 1), а відповідач у свою чергу зобов'язався прийняти та оплатити цей товар.
На виконання договірних зобов'язань позивач відповідно до специфікації №1” передав відповідачу товар на загальну суму 82 170,00 грн. Факт передачі відповідачу товару підтверджується Накладною № 0498 від 26.09.2008р., підписаною повноважними представниками сторін. Повноваження на отримання товару представнику ДП “Стрийський вагоноремонтний завод” надано згідно Довіреності №409 від 18.09.2008р.
У п. 7.2. Договору сторони погодили, що відповідач здійснює попередню оплату згідно виставленого рахунку.
Як вбачається із матеріалів справи Рахунок № 0498 позивачем було виставлено 26.09.2008р.
Однак, як стверджує позивач у позовній заяві, станом на день подання позову відповідач свого зобов'язання щодо оплати товару не виконав та отриманого товару у повному обсязі не оплатив.
22.03.2010р. позивач направив на адресу відповідача Претензію № 2-2010 від 22.03.2010р., відповідно до якої просив сплатити заборгованість за поставлений товар в сумі 57 170,00 грн., 3 % річних та інфляційні втрати. Претензію відповідач отримав 28.03.2010р., про що свідчить представлене суду повідомлення про вручення поштового відправлення № 1756337.
Однак, як встановлено в судовому засіданні, вказана претензія залишена відповідачем без задоволення та реагування, що стало підставою для звернення позивача до суду про стягнення суми боргу в примусовому порядку.
За прострочення оплати товару позивач, на підставі п.11.2. Договору, просить суд стягнути з відповідача пеню за період з 26.02.2009р. по 12.05.2010р. у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що становить 14 893,96 грн.
Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення 6 974,74 грн. інфляційних втрат та 2 072,22 грн. 3% річних.
Загальна сума позовних вимог становить 81 110,92 грн.
Суд заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши та дослідивши докази по справі та оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з наступних підстав:
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Як встановлено в процесі розгляду справи спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору поставки № СВРЗ-01-22-08-183/ю від 25.09.2008р.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В процесі розгляду справи судом встановлено, що договірних зобов'язань щодо оплати отриманого від позивача товару на загальну суму 82 170,00 грн. відповідач належно не виконав, сплативши лише 25 000,00 грн. а відтак позивачем підставно заявлено до стягнення суму основного боргу в розмірі 57 170,00 грн.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правова норма ч. 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.
При застосуванні індексу інфляції слід враховувати, що індекс обчислюється не на кожну дату місяця, а в середньому за цілий місяць, тому якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число відповідного місяця, то інфляційні зміни розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця -то інфляційні зміни розраховуються із врахуванням цього місяця. (Вказаної позиції дотримується Верховний суд України у Листі № 62-97р від 03.04.1997р. “Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”).
Як вбачається із розрахунку позивача інфляційні втрати ним обчислено за період з 26.02.2009р. по 12.05.2010р. Із врахуванням вищенаведеного, інфляційні за травень місяць не нараховуються
Таким чином, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд встановив, що позивачем вірно визначено середній індекс інфляції, а відтак заперечення відповідача є безпідставними.
Із врахування вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу, інфляційних втрат та 3 % річних є обгрунтованими, доведеними наявними в матеріалах справи доказами та такими, що підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, суд зазначає наступне:
У Відзиві на позовну заяву, відповідач просить суд застосувати позовну давність до вимог про стягнення 14 893,96 грн. пені.
За умовами ч. 2 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Згідно із ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З врахуванням положень вищенаведених правових норм, суд прийшов до висновку, що в частині стягнення пені у позові слід відмовити.
У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 174, 193, 216 ГК України, ст.ст. 258, 267, 509, 525, 526, 599, 610, 612, 625 ЦК України, ст.ст.4-3, 33, 34, 43, 49, 82-84 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з ДП “Стрийський вагоноремонтний завод” (82400, Львівська область, м. Стрий, вул. Зубенка, 2. Код ЄДРПОУ 20770332) на користь ТзОВ Науково-виробничого підприємства “Восток” (49027, м. Дніпропетровськ, вул. Фучика, 18. Код ЄДРПОУ 30548606) 57 170,00 грн. основного боргу, 6 974,74 грн. інфляційних втрат та 2 072,22 грн. 3% річних, всього -66 216,96 грн.; 662,17 грн. державного мита та 192,66 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В частині стягнення 14 893,96 грн. пені у позові відмовити.
4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.
Суддя