11 жовтня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/4008/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про стягнення боргу,
встановив:
Позивачка звернулася до суду із цим позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, у якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-22389-51 У, видану 18.11.2020 р. про стягнення з ОСОБА_1 боргу (недоїмки) на користь ГУ ДПС України в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі у розмірі 35588,74 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 06.01.1994 року позивачка має право на заняття адвокатською діяльністю. У грудні 2010 р. їй призначена пенсія за віком. З вересня 2011 р. ОСОБА_1 є інвалідом другої групи загального захворювання безстроково. Щорічно в установлені законом терміни, позивачка подавала податкові декларації про майновий стан і доходи, в яких вона зазначала, що професійну діяльність не здійснює. Однак вимогою № Ф-22389-51 У від 18.11.2020 р. на користь ГУ ДПС України у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі з позивачки стягнуто недоїмку (борг) в сумі 35588,74 грн. Про існування вимоги позивачці стало відомо з постанови про відкриття виконавчого провадження Дніпровського РВ ДВС у м. Херсоні від 09.04.2021 р. ВП 65032347. Вимогу про сплати недоїмки (боргу) не отримувала і не мала змоги її узгодити. Заява і скарга до ДПС України залишена без задоволення. Зазначає, що фізичні особи-підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та члени фермерського господарства, які набули статус пенсіонера, або особи з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, або досягли віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, звільняються від сплати за себе єдиного внеску з наступного місяця після набрання такого статусу, (ч. 4 ст. 4 Закону України № 2464). На думку позивачки, з огляду на викладені обставини, сплата єдиного соціального внеску є правом, а не обов'язком особи. Вимога про сплату недоїмки (боргу) по єдиному внеску вступила в законну силу 17.02.2021 р. на час коли позивачка, як особа пенсійного віку, була звільнена від сплати єдиного внеску. Позовні вимоги просить задовольнити.
За змістом відзиву, ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі заперечує щодо заявлених вимог з таких підстав. Позивачка здійснює незалежну професійну діяльність, а саме адвокатську, тому є платником ЄСВ. Згідно із даними інформаційної системи органу доходів і зборів станом на 31.10.2020 року загальна сума боргу (недоїмки) позивачки зі сплати єдиного соціального внеску становила 35588,74 грн, до якої увійшли нарахування зі сплати єдиного соціального внеску: за 2017 рік у сумі 8448,00 грн; за 2018 рік у сумі 9828,72 грн; за 2019 рік у сумі 11016,72 грн; за 3 квартали 2020 року у сумі 6295,30 грн. На підставі цих даних контролюючим органом було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.11.2020 № Ф-22389-51, яка направлена позивачці на адресу АДРЕСА_1 (зазначену в реєстраційних та облікових даних платників податків) рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідно до частини четвертої ст. 4 Закону № 2464 особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. З 01 січня 2021 року набрав чинності Закон України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників, яким статтю 4 Закону № 2464 доповнено частиною п'ятою такого змісту: особи, зазначені у пункті 5 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за умови взяття їх на облік фізичних осіб - підприємців та провадження ними одного виду діяльності одночасно як осіб, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті. Наведене, на думку податкового органу, підтверджує правомірність нарахування ЄСВ у цьому спорі та відсутність підстав для скасування оскаржуваної вимоги. У задоволенні позову просить відмовити.
Крім того, відповідач вважає, що наявні підстави для залишення позову без розгляду, у зв'язку із порушенням позивачкою шестимісячного строку звернення до суду про що зазначено у доданому до відзиву клопотанні.
Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі з огляду на наступне.
Суд установив.
Відповідно до рішення Херсонської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 05.01.1994 року №3 ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом від 29.05.2002 року №63, виданого головою Херсонської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
Згідно із посвідченням № НОМЕР_1 позивачка з 20.11.2010 року отримує пенсію за віком, яка призначена довічно.
З 15.09.2011 року позивачка має статус особи з інвалідністю ІІ групи загального захворювання безстроково.
18.11.2020 року податковим органом виставлено ОСОБА_1 податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-22389-51 по єдиному внеску у сумі 35588,74 грн.
ЄСВ позивачці нараховано: за 2017 рік у сумі 8448,00 грн; за 2018 рік у сумі 9828,72 грн; за 2019 рік у сумі 11016,72 грн; за 3 квартали 2020 року у сумі 6295,30 грн.
Позивачка оскаржила податкову вимогу до ДПС України. За результатами розгляду скарги податковим органом 02.07.2021 року прийнято рішення №13892/9/99-00-06-02-01-06, яким у задоволенні скарги відмовлено, оскільки вимога є узгодженою і в адміністративному порядку оскарженню не підлягає.
Враховуючи наведене, позивачка оскаржила вимогу до суду.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
За п. 2 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності/
Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналіз даної норми свідчить про те, що звільнення особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком, особи з інвалідністю або досягти віку встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Така позиція висловлена Верховним судом у Постанові від 20 березня 2018 року по справі № 805/2195/17-а.
Як установлено судом, на час нарахування ЄСВ у період з 2017 року по третій квартал 2020 року та виставлення 18.11.2020 року податкової вимоги, позивачка отримувала пенсію за віком та мала статус особи з інвалідністю ІІ групи, тому, суд вважає, що вона підпадає під вимоги ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", оскільки має всі необхідні умови, які передбачені вищевказаною нормою Закону.
ОСОБА_1 могла б бути платником єдиного внеску виключно за умови її добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Добровільна участь особи, яка виявила бажання бути платником єдиного внеску, передбачає укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Однак жодної інформації про наявність таких договорів матеріали справи не містять та не були надані представником відповідача.
Закон України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників", яким статтю 4 Закону № 2464 доповнено частиною п'ятою такого змісту: особи, зазначені у пункті 5 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за умови взяття їх на облік фізичних осіб - підприємців та провадження ними одного виду діяльності одночасно як осіб, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, застосуванню у цьому спорі не підлягає, оскільки набрав чинності з 01.01.2021 року, після періоду нарахування позивачці ЄСВ, з приводу стягнення якого і виник цей спір.
Відповідно до абз. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
З огляду на викладене, суд відхиляє посилання відповідача щодо необхідності застосування у цьому спорі положень Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників".
Таким чином, суд вважає спірну вимогу такою, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України та підлягає скасуванню.
Позицію податкового органу щодо порушення позивачкою шестимісячного строку звернення, викладеного у клопотанні про залишенні позову без розгляду, суд вважає необґрунтованою з огляду на такі обставини.
Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.
Частина перша статті 122 КАС України встановлює, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
У цьому спорі позивачка скористалася досудовим порядком вирішення спору, за результатами якого, податковим органом 02.07.2021 року прийнято рішення.
02.08.2021 року позивачка звернулася до суду із цим позовом.
З аналізу наведених приписів КАС України та встановлених в ході розгляду справи обставин, позивачкою дотримано тримісячний строк звернення до суду, тому подане клопотання задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ ВП 43995495, місцезнаходження: 73022, м. Херсон, просп. Ушакова, 75) про визнання протиправною та скасування вимоги про стягнення боргу, задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-22389-51 У від 18.11.2020 р. про стягнення з ОСОБА_1 боргу платника єдиного внеску у сумі 25588,74 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.Ф. Попов
кат. 111060000