Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" жовтня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3241/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м.Харків
до Приватного підприємства "Ілта", м. Харків
про стягнення 44903,64 грн.,
без виклику учасників справи
Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (позивач) звернулось до Господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Приватного підприємства "Ілта" вартість спожитої теплової енергії на потреби опалення без укладення договору, що утворилась за період з жовтня 2016 по квітень 2020 у сумі 44903,64 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено відповідачу 15-денний термін для подання відзиву на позовну заяву із нормативно-правовим та документальним обґрунтуванням своєї правової позиції.
Відповідач ухвалу про відкриття провадження у справі від 18.08.2021 не отримав, копія ухвали суду була повернута з відміткою Укрпошти "адресат відсутній за вказаною адресою", проте скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву.
У відзиві на позовну заяву (вх.№20910 від 08.09.2021) відповідач посилається на незаконність та необґрунтованість позовної заяви, на те, що в орендованому ним приміщенні не надаються послуги з теплопостачання з боку позивача, будь-які прилади опалення та постачання гарячої води відсутні та не передбачені проектом. Відсутність договору надає позивачу право здійснювати нарахування за завищеними тарифами та використовувати змінний коефіцієнт теплового навантаження на максимальному рівні. Крім того, відповідач зазначає, що в порушення ч. 1 ст. 257 ЦК України позивач звернувся до суду в серпні 2021 з вимогами про оплату заборгованості за період з жовтня 2016 по квітень 2019, отже позивачем порушено встановлений законом трирічний строк позовної давності.
Позивач надав відповідь на відзив (вх. 22160 від 21.09.2021), в якій зазначає, що в орендованому відповідачем приміщенні система опалення є централізованою і відповідач споживає теплову енергію від внутрішньобудинкових трубопроводів централізованого опалення, що підтверджується актами про підключення опалення на початку опалювальних сезонів та актами про відключення опалення наприкінці опалювальних сезонів до житлового будинку в цілому, де розташовані нежитлові приміщення відповідача. Позивач вважає, що підставою стягнення заборгованості є споживання теплової енергії без укладення договору з відповідачем. Факт споживання теплової енергії підтверджується відповідачем оплатами, які він безпосередньо здійснював на протязі 2020-2021 років і застосування ним строків позовної давності тим самим підтверджує існування заборгованості по тепловій енергії. Позивач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, якою с 12.03.2020 на всій території країни встановлено карантин, строк позовної давності становить період з березня 2017 по березень 2020.
Відповідач надав заперечення (вх. №23046 від 01.10.2021), в яких не погоджується з нарахуваннями теплової енергії, здійснені позивачем та посилається на очікування висновку від незалежної організації, що на даний час проводить підрахунок теплового навантаження.
Так, відповідач пояснює, що вищезазначені розрахунки будуть погоджуватись з позивачем в установленому законом порядку, тому прийняття рішення на підставі наданих позивачем даних відповідач вважає передчасним.
Крім того, відповідач вважає, що посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, якою с 12.03.2020 на всій території країни встановлено карантин і строк позовної давності продовжено на строк його дії, є необґрунтованою, оскільки позивач мав звернутись з даним позовом у встановлені законом строки для стягнення заборгованості за комунальні послуги починаючи з жовтня 2019 року (з дати підписання акту обстеження приміщення), тобто до встановлення карантину з 12.03.2020.
Позивач надав додаткові пояснення (вх.№23686 від 07.10.2021), в яких зазначає про те, що звернення відповідача до незалежної організації стосовно проведення незалежного розрахунку теплового навантаження буде враховано тільки з моменту звернення та з урахуванням його погодження з позивачем. Крім того, щодо строку позовної давності позивач посилається на його застосування з березня 2017 по березень 2020.
Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
Позивач, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, метою діяльності якого є задоволення потреб населення міста Харкова, підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності.
Відповідно до п. 2 ст. 275 Господарського кодексу України, Закону України "Про теплопостачання" споживання теплової енергії допускається тільки на підставі договору, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем.
Згідно з приписами ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг мають здійснюватися виключно на договірних засадах. При цьому, обов'язком споживача послуг є укладання договору на отримання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем або виробником на основі типового договору.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач відповідно до додаткової угоди №26 від 17.04.2019р. до договору оренди №2767 від 03.09.2003р. та додаткової угоди №3 від 02.07.2018р. до охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини від 06.01.2016 №931. займає нежитлові приміщення, які розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Чоботарська 45, літ "Б-4". Зазначене також підтверджується листом №5242 від 04.06.2019р. Управління комунального майна та приватизації.
Як зазначає позивач, система опалення зазначених приміщень є невід'ємною частиною централізованої системи опалення житлового будинку, теплопостачання якого здійснює КП "Харківські теплові мережі", тому при подачі теплової енергії у централізовану систему опалення житлового будинку одночасно опалюються нежитлові приміщення відповідача.
Постачання теплової енергії на потреби опалення у житлові будинки, адміністративні будівлі позивач здійснює на підставі розпоряджень голови Харківської міської ради про початок та кінець опалювальних сезонів 2016-2017, 2017-2018, 2018- 2019, 2019-2020р.р.
Факт споживання відповідачем теплової енергії на потреби опалення приміщень з жовтня 2016 по квітень 2020 року підтверджується актами про підключення опалення на початку опалюваних сезонів та актами про відключення опалення наприкінці опалюваних сезонів до житлового будинку, де розташовані нежитлові приміщення відповідача. Вищезазначені акти на підключення та відключення опалення підписані та скріплені печатками уповноважених представників КП "Харківські теплові мережі" та балансоутримувача цього будинку - КП "Жилкомсервіс" (а.с. 19-25).
Факт споживання відповідачем теплової енергії також підтверджується актами №177/1316 від 03.10.2019, №177/1508 від 08.04.2020, обстеження системи теплоспоживання об'єктів, який підписаний представниками позивача та відповідача (а.с.17,18).
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачу направлялись рахунки-фактури за спожиту теплову енергію та акти звіряння, проте до цього часу заборгованість не сплачена.
Як стверджує позивач, житловий будинок, у якому розташовані нежитлові приміщення відповідача, до 2018 року не був обладнаний приладом обліку теплової енергії, тому розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення здійснювався позивачем розрахунковим способом згідно з нормативним документом "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в України" КТМ 204 України 244-94.
Починаючи з 2018 року розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення здійснювався відповідачем згідно показань приладу обліку, встановленого у будинку, з урахуванням максимального теплового навантаження на нежитлові приміщення відповідача, виконаного згідно з нормативним документом "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні" КТМ 204 України 244-94.
Розрахунок вартості спожитої теплової енергії по нежитлових приміщеннях, розташованих у будинках, оснащених будинковими приладами обліку теплової енергії, здійснюється згідно їх показань (з урахуванням теплових втрат від наружної стіни будинку до місця установки приладу обліку відповідно до п. 7.2.43 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 № 71), які розподіляються між власниками нежитлових приміщень пропорційно тепловим навантаженням (п. 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198), а між власниками житла пропорційно площам квартир (п. 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затверджених постановою КМУ від 21.07,2005 № 630).
Споживання теплової енергії на потреби опалення приміщень здійснювалося відповідачем без укладання договору.
Позивач наполягає на тому, що відсутність письмового договору між відповідачем та КП "Харківські теплові мережі" не є підставою для несплати заборгованості за спожиту теплову енергію, що і стало підставою для його звернення до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про теплопостачання" відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Так, цивільні права і обов'язки виникають, крім угод, також внаслідок інших дій суб'єктів. Такими діями може бути користування тепловою енергією без договору, зокрема, реальне постачання теплової енергії позивачем у приміщення відповідача та її отримання останнім.
Відповідно до частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За розрахунком позивача станом на 01.08.2021 за відповідачем обліковується заборгованість за спожиту теплову енергію на потреби опалення без укладення договору в сумі 44 903,64 грн., яка утворилася з жовтня 2016 по квітень 2020 року.
Факт постачання позивачем теплової енергії до житлового будинку, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Чоботарська, 45, літ. Б-4 підтверджується матеріалами справи, проте спростовується відповідачем.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається на те, що в орендованому ним приміщенні не надаються послуги з теплопостачання з боку позивача, будь-які прилади опалення та постачання гарячої води відсутні та не передбачені проектом. Відсутність договору надає позивачу право здійснювати нарахування за завищеними тарифами та використовувати змінний коефіцієнт теплового навантаження на максимальному рівні.
Суд, оцінивши доводи відповідача, зауважує наступне.
Як зазначає позивач та не спростовується матеріалами справи, житловий будинок, у якому розташовані нежитлові приміщення відповідача, до 2018 року не був обладнаний приладом обліку теплової енергії, тому розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення здійснювався позивачем розрахунковим способом згідно з нормативним документом "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в України" КТМ 204 України 244-94.
З 2018 року розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення здійснювався відповідачем згідно показань приладу обліку, встановленого у будинку, з урахуванням максимального теплового навантаження на нежитлові приміщення відповідача, виконаного згідно з нормативним документом "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні" КТМ 204 України 244-94.
Тобто в орендованому відповідачем приміщенні система опалення є централізованою і відповідач споживає теплову енергію від внутрішньобудинкових трубопроводів централізованого опалення, що підтверджується актами про підключення опалення на початку опалювальних сезонів та актами про відключення опалення наприкінці опалювальних сезонів до житлового будинку в цілому, де розташовані нежитлові приміщення відповідача. Факт споживання теплової енергії підтверджується відповідачем оплатами, які він безпосередньо здійснював на протязі 2020-2021 років.
В матеріалах справи наявний підписаний сторонами акт дослідження системи теплопостачання об'єкту №177/1316 від 03.10.2019, та складений у присутності відповідача акт №177/1508 від 08.04.2020, з яких вбачається, що нежитлові приміщення відповідача загальною площею 53,8 кв.м. знаходяться в торці житлового будинку. Через нежитлові приміщення проходять внутрішньо будинкові трубопроводи централізованого опалення діаметром 15 мм, довжина 12,4 м. Позивач при обстежені орендованого нежитлового приміщення відповідача приписував укласти з ним договори купівлі-продажу гарячої води та теплової енергії на займані приміщення та виконати розрахунок теплового навантаження в організації, що має відповідну ліцензію на виконання такого роду робіт.
У порушення статті 24 Закону України "Про теплопостачання" відповідач не уклав договір з КП "Харківські теплові мережі" та отримував теплову енергію на потреби опалення за відсутності письмового договору.
Оскільки укладення відповідних договорів з боку відповідача не відбулося, зокрема, організації для розрахунку теплового навантаження залучені не були, позивачем було розраховано вартість спожитої теплової енергії по нежитловому приміщенню відповідача, розташованому у будинку, оснащеному будинковими приладами обліку теплової енергії, згідно їх показань (з урахуванням теплових втрат від наружної стіни будинку до місця установки приладу обліку відповідно до п. 7.2.43 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 № 71), які розподіляються між власниками нежитлових приміщень пропорційно тепловим навантаженням (п. 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198), а між власниками житла пропорційно площам квартир (п. 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 №630).
Доказів відсутності опалення, або відключення від опалення вказаного трубопроводу відповідачем до суду не надано.
Посилання відповідача на неодноразові звернення до позивача з приводу встановлення справедливих тарифів для нарахування оплати за постачання теплової енергії суд не приймає, як необгрунтовані, з огляду на наступне.
Позивач неодноразово пропонував відповідачу звернутись до відповідних організацій для виконання розрахунку теплового навантаження і надати відповідні документи позивачу для їх погодження. Проте, такі документи не були надані до суду.
Та обставина, що приміщення відповідача у період 2014-2020 фактично не використовувалось та не опалювалося останнім, у тому числі і за станом здоров'я директора відповідача, не є обставиною, що звільняє від зобов'язань сплатити надані позивачем послуги в розумінні діючих норм законодавства.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Таким чином, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття, збереження майна однією особою за рахунок іншої особи.
Статтею 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Оскільки система опалення орендованого відповідачем нежитлового приміщення, розташованого в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Чоботарська 45, літ "Б-4", загальною площею 53,8 кв. м., є єдиною з системою опалення житлового будинку, розташованого за цією ж адресою, вартість теплової енергії, що була поставлена відповідачу, обчислюється позивачем на підставі даних про кількість (обсяг) спожитої теплової енергії в спірний період згідно діючого тарифу, та становить 44 903,64 грн.
Приймаючи до уваги вищезазначене, суд дійшов висновку, що оскільки сторони не перебувають у договірних відносинах, які б регулювали відносини щодо постачання теплової енергії, як того вимагають норми чинного законодавства України, то поставлена відповідачеві теплова енергія на суму 44903,64 грн. є безпідставно набутою, а отже, вимоги позивача про відшкодування її вартості є правомірними, на підставі ст.ст.1212,1213 Цивільного кодексу України.
В той же час, відповідачем заявлено про сплив позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за період з жовтня 2016 по квітень 2019, оскільки із зазначеними вимогами позивач звернувся лише в серпні 2021, а отже з порушенням встановленого законом трирічного строку позовної давності, передбаченого ч. 1 ст. 257 ЦК України.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч.1 ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У п. 1.2, 2.1, 2.2, 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 господарським судам роз'яснено, що за змістом частини другої статті 9 ЦК України та частини першої статті 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених статтею 175 ГК України.
Частиною 3 статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
У ЦК України встановлено як загальну, тривалістю у три роки (стаття 257), так і спеціальну позовну давність (стаття 258), скорочену або більш тривалу порівняно із загальною.
Відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Так, з матеріалів справи вбачається, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення вартості спожитої теплової енергії на потреби опалення, що утворилась за період з жовтня 2016 по квітень 2020, починається з жовтня 2019 року, зокрема, при складанні сторонами акту дослідження системи теплопостачання об'єкту №177/1316 від 03.10.2019, проте позивач звернувся до суду із зазначеними вимогами лише 13.08.2021. Доказів поважності пропуску строку на звернення до суду із заначеними вимогами позивачем не надано.
Слід зазначити, що Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" були внесені законодавчі зміни, які набули чинності з моменту опублікування Закону № 540-ІХ, тобто з 2 квітня 2020 року.
Законом № 540-ІХ визначено, що процесуальні строки у визначених ним випадках не зупиняються, не поновлюються, а автоматично продовжуються.
Оскільки вищевказані зміни до законодавчих актів України набули чинності з 2 квітня 2020 року, тому у позивача з жовтня 2019 року існує пропущений строк позовної давності та була наявна можливість звернутись до суду з відповідним позовом.
Слід звернути увагу, що закінчення трирічного строку позовної давності по заявленим позивачем вимогам у даній справі не припадає навіть на початок дії карантину, тому строк позовної давності не може вважатись продовженим в даному випадку.
Враховуючи те, що позивачем заявлено до стягнення 44903,64 грн. вартості спожитої теплової енергії на потреби опалення з періодом нарахування з жовтня 2016 по квітень 2020, суд вважає, що на момент подання позову до суду - 13.08.2021 строк позовної давності щодо позовних вимог за період нарахування з жовтня 2016 по 13.08.2018р. у сумі 25562,55 грн. сплив, а тому приймаючи до уваги заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню та суд відмовляє у їх задоволенні.
Посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, якою с 12.03.2020 на всій території країни встановлено карантин і строк позовної давності продовжено на строк його дії, є необґрунтованим та безпідставним, оскільки позивач мав право звернутись з даним позовом у встановлений законом строк до встановлення карантину.
Інших обґрунтованих доводів та доказів пропуску строку позовної давності позивачем суду не надано та із матеріалів справи не вбачається.
Приймаючи до уваги вищевикладене, а також те, що на момент прийняття рішення у справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази сплати відповідачем вартості спожитої теплової енергії на потреби опалення в сумі 19341,09 грн. з періодом нарахування з 13.08.2018 по квітень 2020, зокрема, належних доказів нарахування позивачем зазначених витрат за завищеними тарифами відповідачем не надано, суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми вартості безпідставно спожитої теплової енергії у розмірі 19341,09 грн. нормативно та документально обґрунтованими, не спростованими відповідачем належними доказами, та такими, що підлягають задоволенню.
В іншй частині заявлених позовних вимог слід відмовити за спливом строку позовної давності.
З урахуванням вимог ст. 123, 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства "Ілта" (61034, м. Харків, провул. Лопанський, 8 літ. А-2, код ЄДРПОУ 32236335) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, р/р НОМЕР_1 в Філії Харківського обласного управління АТ "Ощадбанк", МФО 351823. код ЄДРГІОУ 31557119) вартість спожитої теплової енергії на потреби опалення без укладання договору за період з 13 серпня 2018 по квітень 2020 року в сумі 19341,09 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 977,74 грн.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено "18" жовтня 2021 р.
Суддя Л.В. Шарко