18 жовтня 2021 року справа №200/299/21-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Гаврищук Т.Г., Гайдара А.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року у справі № 200/299/21-а (головуючий І інстанції Дмитрієв В.С.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення розрахунку і не сплати сум індексації щомісячних страхових виплат за весь період перебування позивача на обліку, без врахування розміру пенсії та з визначенням в якості базових місяців - місяців в яких відбулося підвищення страхових виплат;
зобов'язати відповідача нарахувати та сплатити індексацію щомісячних страхових виплат за весь період перебування на обліку у фонді з визначенням в якості базових місяців в яких відбулося підвищення страхових виплат, а також компенсацію втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за весь час несплати по день фактичної сплати нарахованих сум індексації щомісячних страхових виплат.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем протиправно, при здійсненні перерахунку індексації щомісячних страхових виплат, врахований розмір отриманої пенсії та визначено базові місяці в яких відбулось підвищення не страхових, а пенсійних виплат, що в свою чергу призвело до зменшення нарахованої суми індексації. Такі дії відповідача порушують право позивача на отримання належної індексації страхових виплат через знецінення доходів, а також право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати через несвоєчасну виплату сум індексації.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року позов задоволено частково.
Зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із несвоєчасною виплатою індексації страхових виплат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Основною умовою для виплати компенсації, передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ, є порушення встановлених строків виплати саме нарахованих доходів.
Виходячи зі змісту ст. 2 Закону №2050-ІІІ, сума перерахованих та сплачених на виконання судового рішення у справі №200/13080/19 не підпадає під визначення доходів, передбачених цією нормою, за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку та отримує щомісячні страхові виплати у Відділенні виконавчої дирекції Фонду від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Артемівську (з 2016 року - м. Бахмут Донецької області (код ЄДРДОУ_25968984) з 18 січня 2011 року як потерпілий на виробництві від нещасного випадку.
4 серпня 2020 року позивач звернувся із заявою, в якій просила проводити індексацію щомісячних страхових виплат.
Бахмутським міським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області листом №18.03.1/3171 від 21.08.2020 надана відповідь, в якій повідомлено про відсутність звернення із відповідними документами для здійснення індексації страхових виплат, при цьому повідомлено, що після внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII щомісячна страхова виплата індексації не підлягає.
Постановою відділення ВД ФССНВВ та ПЗ України у м. Бахмут в Донецькій області №0503/1299/51 від 1 червня 2017 року призначено потерпілій ОСОБА_1 суму індексації щомісячної страхової виплати починаючи з червня 2014 року в розмірі 8079,84 грн. Суму індексації постановлено виплатити у наступному місяці після місяця у якому вона призначена.
Постановою Бахмутського міського ВУВД ФСС України в Донецькій області №0502/1299/67 від 5 жовтня 2020 року призначено потерпілій ОСОБА_1 суму індексації щомісячної страхової виплати починаючи з червня 2014 року в розмірі 2448,00 грн. Суму індексації постановлено виплатити у наступному місяці після місяця у якому вона призначена.
Перерахування грошових коштів ОСОБА_1 з призначенням платежу “щомісячна страхова виплата потерпілим за жовтень 2020 року” у розмірі 4 820,74 грн., в т.ч. індексація 2448,00 грн., здійснено 04 листопада 2020 року згідно платіжного доручення від 03.11.2020 №4816.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що невиплата відповідачем своєчасно, у встановлені законом строки індексації страхових виплат, свідчить про наявність підстав для нарахування та виплати компенсації втрати доходів, пов'язаної із несвоєчасною їх виплатою.
Оцінка суду.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” № 1105-XIV (далі Закон № 1105-XIV).
Пункт 18 статті 34 вказаного Закону в редакції, чинній до 01.01.2015 та пункт 15 статті 42 Закону № 1105-XIV, в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року N 77-VIII, чинній з 01.01.2015 до 11.10.2017, передбачав, що індексація суми страхової виплати провадиться відповідно до законодавства. Редакція пункту 15 статті 42 Закону № 1105-XIV в редакції, чинній з 11.10.2017 передбачала, що індексація суми страхової виплати проводиться відповідно до частини другої статті 37 цього Закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначалися Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ (надалі Закон № 1282-ХІІ).
Відповідно до ст. 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування тощо.
Статтею 4 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації. Наведений поріг індексації в редакції Закону, чинній до 01.07.2002 визначався на рівні 105%, в редакції закону, чинній з 01.07.2002 по 01.01.2016 - на рівні 101%, з 01.01.2016 - на рівні 103%.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
З метою реалізації положень Закону № 1282-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078 було затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок індексації), яким визначений механізм та правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, який поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Постановою Кабінету Міністрів “Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення” № 526 від 13.06.2012 року, абзац третій пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення викладено в наступній редакції: “У разі коли грошовий дохід з урахуванням суми підвищення менше суми грошового доходу з урахуванням індексації до його підвищення, у базовому місяці сума загального доходу визначається з таким розрахунком, щоб сума грошового доходу з урахуванням індексації не перевищувала загального доходу до його підвищення. Приклад проведення індексації у разі підвищення грошових доходів наведено в додатку 4 до цього Порядку”.
Абзацом 3 пункту 5 Порядку індексації визначено, що сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Абзацом 4 пункту 5 Порядку індексації визначено, що якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII (із змінами) внесені зміни в абз. 5 ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”.
Так, згідно абз. 5 ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” (в редакції чинній з 11.10.2017), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в т.ч. суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування.
Проте, цим же законом внесено зміни до Закону № 1105-XIV, а саме, ч.15 ст.42 вказаного закону передбачено, що індексація суми страхової виплати проводиться відповідно до частини другої статті 37 цього Закону.
Відповідно до п. 1.16 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженою Постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року № 11 (далі - Порядок № 11), який діє з 01.10.2018 року, також передбачено, що індексація щомісячних страхових виплат проводиться відповідно до статті 37 Закону № 1105-XIV.
Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону № 1105-XIV (в редакції чинній у період виникнення спірних правовідносин) перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року відповідно до коефіцієнта, затвердженого Кабінетом Міністрів України на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем здійснено нарахування сум індексації щомісячних страхових виплат за період січень 2011 року - вересень 2017 року з урахуванням величини індексу споживчих цін та передбаченою п. 5 Порядку №1078 різницею між сумою індексації, обрахованої за місяць підвищення доходу та розміром підвищення доходу, яка умовно визначена управлінням як фіксована індексація.
Судом встановлено, що донарахована індексація щомісячних страхових виплат за період з серпня 2011 року по грудень 2017 року, сплачена органом Фонду 04.11.2020 року, що підтверджено платіжним дорученням №4818 від 03.11.2020 року (а.с. 105).
При цьому, доказів сплати компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації страхових виплат, матеріали справи не містять.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати передбачено, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі Порядок), для реалізації згаданого Закону.
Згідно ст. 1 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи та організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Згідно абз. 1 п. 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Відповідно до статті 4 Закон № 2050-ІІІ та п.5 Порядку вбачається, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому з місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже, компенсація повинна бути обчислена при виплаті доходу.
Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а дійшов правового висновку про те, що системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії, страхових виплат) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, при виплаті сум індексації страхових виплат.
Зважаючи на наведене вище правове регулювання та встановлені судом першої інстанції обставини, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації страхових виплат.
Отже, є помилковим посилання апелянта, що позивач має право на компенсацію лише у разі несвоєчасного виконання рішення суду.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Як визначено п. 3, п. 8, ч. 6 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, а також типові справи.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року у справі № 200/299/21-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року у справі № 200/299/21-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 18 жовтня 2021 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 18 жовтня 2021 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді Т.Г. Гаврищук
А.В. Гайдар