18 жовтня 2021 року справа №200/1670/21-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Гайдара А.В., Геращенка І.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Донецького окружного адміністративного суду на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року у справі № 200/1670/21-а (головуючий І інстанції В.С. Шембелян ) за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, третя особа - Державна судова адміністрація України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії ,-
Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування згідно з частиною третьою статті 29 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”;
- зобов'язати Донецький окружний адміністративний суд провести нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 включно на підставі частин другої та третьої статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” без застосування будь-яких обмежень, передбачених частиною третьою статті 29 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13 квітня 2020 року включно з урахуванням раніше виплачених сум, у розмірі 168047,99 грн;
- стягнути з Донецького окружного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в розмірі 168047,99 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що що працює на посаді судді Донецького окружного адміністративного суду. За період з квітня 2020 року по серпень 2020 року позивачу суддівську винагороду нараховано та виплачено на підставі ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, а не у відповідності до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, що призвело до зменшення розміру заробітної плати позивача і, відповідно, порушення її прав та гарантій.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.
Зобов'язано Донецький окружний адміністративний суд провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Верховною Радою України 13 квітня 2020 року прийнято Закон України № 553-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, який набрав чинності 18 квітня 2020 року. Цим Законом встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47 230 грн. (4 723 х 10) на місяць.
Обмеження розміру суддівської винагороди було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, за результатами якого прийнято рішення від 24 квітня 2020 року № 22, в якому зазначено, що обмеження, встановлені цим Законом, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).
Прийняття Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 року № 10-р/2020 не є підставою для нарахування та виплати позивачу недорахованої суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року, оскільки зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України від 20 липня 2007 року № 654/2007 “Про призначення суддів”, наказу голови Донецького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2007 року № 91/К “Про призначення ОСОБА_1 ”, Постанови Верховної ради України “Про обрання суддів” № 5009-VI від 21 червня 2012 року працює на посаді судді Донецького окружного адміністративного суду (арк. спр. 11-12,13,14-15).
Наказом голови Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2012 року № 199/К “Про обрання на посаду судді безстроково ОСОБА_1 ” вважається такою, що обрана на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду безстроково з 21 липня 2012 року (арк.спр.16).
Наказом голови Донецького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року № 260/К “Про встановлення доплати за вислугу років ОСОБА_1 ” встановлено з 23 серпня 2019 року доплату за вислугу років в розмірі 40% посадового окладу (арк.спр.17).
Згідно з довідками Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року № 03-29/649/20 та від 23 березня 2021 року № 09-12/222/21 розмір суддівської винагороди позивача в спірному періоді складав: за квітень 156787,53 грн, у тому числі: оклад 66062,86,00 грн, вислуга років 26425,14 грн, надбавка за науковий ступінь 9909,43 грн, обмеження доходу 20095,77 грн; за травень 79960,21 грн, у тому числі: оклад - 32857,58 грн, вислуга років 13143,03 грн, надбавка науковий ступінь 4928,64 грн, відпустка суддів 56588,10 грн, мат. допомога судді 69366,00грн, обмеження доходу 20095,77 грн; за червень 117350,05 грн, у тому числі: оклад - 69366,00 грн, вислуга років 27746,40 грн, надбавка науковий ступінь 10404,90 грн, відпустка суддів 70120,05 грн, обмеження доходу 60287,30 грн; за липень 16427,83 грн, у тому числі: оклад 24127,30 грн, вислуга років 9650,92 грн, надбавка науковий ступінь 3619,10 грн, обмеження доходу 20969,49 грн; за серпень 51575,66 грн, у тому числі: оклад судді 50818,14 грн, вислуга років 20327,26 грн, надбавка науковий ступінь 7622,72 грн, Л/л по догляду 16974,56 грн, обмеження доходу 44167,02 грн (арк. спр. 10,39).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, відповідач порушив гарантоване Конституцією України право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності, тим самим вчинив протиправні дії.
Оцінка суду.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України відповідно до статті 126 Конституції України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється Законом України “Про судоустрій і статус суддів”.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VIII визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Приписами ч. 1 ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” обумовлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином, з урахуванням положень Конституції України та ч. 2-3 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (далі Закон № 1402), виключено цим законом встановлюється та регулюється розмір винагороди судді та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 ст. 135 Закону № 1402 встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Правилами ч. 5 - 8 ст. 135 Закону № 1402 занотовано: суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону № 1402 обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Фінансування всіх судів в Україні відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст.148 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Згідно статті 149 Закону № 1402 суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Дослідженням Додатків № 3 та № 7 до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” судом встановлено, що відповідно до змін внесених Законом України “Про внесення змін до Закону України від 13.04.2020 № 553-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік” Державній судовій адміністрації України за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0500000 видатки на оплату праці загального фонду було збільшено на 870744,6 тис. грн. Видатки на оплату праці Донецького окружного адміністративного суду залишились незмінними.
Вказані обставини свідчать про те, що законодавець не здійснив зменшення видатків на оплату праці, в тому числі суддів.
Відповідач в своїх письмових поясненнях від 23.03.2021, підтвердив, що зміни до штатного розпису та кошторису суду не вносились (а.с. 34).
12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19”, якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13 квітня 2020 року № 553-IX внесено зміни до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, зокрема, доповнено статтями 28-32.
Змістом статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, окреслено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Наведене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
При цьому зміни щодо розміру винагороди судді до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, який є спеціальним законом що регулює вказане питання у відповідності до норм Конституції України, не вносились.
Суд відзначає, що у рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016, Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині перші статті 55 Конституції України.
У Рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
На підставі ч. 1, 4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Таким чином, з огляду на те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України, Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та нормам міжнародного права, отже, до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії та Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Також суд зазначає, що положення частини 1 та 3 статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-р/2020 від 28.08.2020.
Наведені обставини виключають необхідність звернення до Верховного Суду з клопотанням щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 29 Закону України “Про державний бюджет України на 2020 рік”.
В рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 занотовано, що, вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.
Така правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 03.03.2021 у справі № 340/1916/29.
Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Також суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020 вказано на необхідність компенсування відповідними виплатами встановлені обмеження суддівської винагороди.
Отже, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, всупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.
При цьому суд зауважує, що жодних належних та допустимих доказів того, що розмір бюджетних видатків на суддівську винагороду не дозволив відповідачу виплатити суддівську винагороду в повному обсязі, відповідач суду не надав.
Тому вчинення відповідачем відповідних дій на виконання вимог чинного законодавства за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
Стосовно посилання апелянта на рішення Ради суддів України суд зазначає, що вказані рішення не є нормативно-правовими актами і, відповідно, не носять обов'язкового характеру.
Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” та зобов'язання Донецький окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_2 за період з 01 травня 2020 року по 28 серпня 2020 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення в цій частині є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Донецького окружного адміністративного суду на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року у справі № 200/1670/21-а - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року у справі № 200/1670/21-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 18 жовтня 2021 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.
Повний текст постанови складений 18 жовтня 2021 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
І.В. Геращенко