Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 жовтня 2021 р. Справа№200/5390/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Крилової М.М.,
при секретарі судового засідання Ситєнських А.Є.,
за участю:
представника відповідача - Лушер Н.М.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області про стягнення коштів,-
05 червня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області про: стягнення вихідної допомоги у сумі 30345,21 грн.; стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.
Позов обґрунтовувала тим, що наказом прокурора Донецької області від 04.05.2020 року № 372-к її звільнено з посади начальника відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді Прокуратури Донецької області та з органів прокуратури Донецької області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Між тим, вихідну допомогу при звільненні їй виплачено не було. Також зазначила, що з 25.09.2019 року - дня набрання чинності Законом України від 19.09.2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» скасовано виплату вихідної допомоги, чим запроваджено дискримінацію за професійною ознакою; про такі зміни істотних умов праці не пізніше ніж за два місяці відповідно ст. 32 Кодексу законів про працю України вона попереджена не була. Оскільки Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні, тому вважала, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених Кодексом законів про працю України, з дотриманням ст. 44 цього Кодексу, відповідно до якої при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Норми п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» та п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України щодо підстав звільнення вважала однорідними, тому незалежно від зазначення у наказі про звільнення тієї чи іншої норми вважала, що особа є звільненою за вказаною нормою Кодексу з відповідними правовими наслідками для роботодавця. Тому вважала, що мала право на вихідну допомогу при звільненні. Оскільки таку допомогу їй не виплачено, що свідчить про не проведення повного розрахунку при звільненні, тому вважала, що має право стягнення її з відповідача, а також право на середній заробіток за весь час затри0 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місяч
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що спеціальним законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України є Закон України «Про прокуратуру». Норми даного Закону є пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України, а тому саме вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин. У пп. 2 п. 19 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зазначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п.9 ч.І ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови у т.ч. настання такої події, як рішення кадрової комісії про не успішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Наказ про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури від 04.05.2020 року № 372-к на підставі п.9 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» мотивовано рішенням № 331 кадрової комісії № 2 від 04.05.2020 року про не успішне проходження нею атестації. Тобто, позивача звільнено виключно з підстави, що визначена спеціальним Законом. Випадки виплати вихідної допомоги при припиненні трудового договору визначені ст. 44 Кодексу законів про працю України, положеннями якої, серед іншого, передбачено, що виплата вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку здійснюється при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п.п. 1, 2 і 6 ст.40 цього Кодексу. Закон України «Про прокуратуру» в редакції від 05.11.1991 року, у тому числі ч. І ст.46-2, якою передбачалося звільнення прокурорів за нормами Кодексу законів про працю України, втратив чинність 15.07.2015 року на підставі п. 1 пп. 1 п. 3 «Прикінцеві положення» Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, а тому на час звільнення позивача правові підстави для застосування до правовідносин, які виникли між сторонами, норм цього Кодексу були відсутні. Діючий Закон України «Про прокуратуру» та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не передбачають виплати вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної п. 9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру». Тому вважав, що оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, що визначені Законом України «Про прокуратуру», яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, тому позивач не набула права на її отримання. З огляду на що похідні від цих позовних вимог, також задоволенню не підлягають. Просив в задоволенні позову відмовити.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у цій справі скасовано, справу направлено на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року прийнято до провадження адміністративну справу, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 27 липня 2021 року клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області про стягнення коштів розглядати за правилами загального позовного провадження та замінити судове засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням, призначено підготовче засідання на 09 серпня 2021 року о 12 год. 30 хв. в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду за адресою: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Добровольського, 1.
Ухвалою суду від 09 серпня 2021 року відкладено підготовче засідання до 13 год. 00 хв. 06 вересня 2021 року.
Ухвалою суду від 06 вересня 2021 року відкладене підготовче засідання до 14 вересня 2021 року о 12 год. 45 хв.
Ухвалою суду від 14 вересня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті о 13 год. 00 хв. 11 жовтня 2021 року.
Ухвалою суду від 11 жовтня 2021 року відкладено судове засідання до 12 год. 00 хв. 13 жовтня 2021 року.
Позивач явку свого представнкиа не забезпечив, докази належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи відсутні в матеріалах справи.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову та надав пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.
Суд, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серія НОМЕР_1 виданий Жовтневим РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 22 червня 2005 року.
Судом встановлено, що з 27.12.2001 року ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури України, зокрема з 26.07.2018 року на посаді начальника відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді Прокуратури Донецької області та з органів прокуратури Донецької області, що підтверджується трудовою книжкою серія НОМЕР_2 .
Наказом прокурора Донецької області від 04.05.2020 року № 372-к звільнена з вказаної посади та з органів прокуратури Донецької області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Підставою для прийняття вказаного наказу стало рішення № 331 кадрової комісії № 2 від 04 травня 2020 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використання комп'ютерної техніки», згідно з яким позивач неуспішно пройшла атестацію.
Вихідну допомогу при звільненні їй нараховано та виплачено не було. Однак позивач вважала, що має право на таку допомогу, у зв'язку з чим звернулася до суду з даним позовом.
Відповідно до довідки від 26.05.2020 року № 18-85-747, що видана Прокуратурою Донецької області, заробітна плата позивача за останні два повні місяці роботи перед звільненням - березень 2020 року (фактична кількість відпрацьованих робочих днів 2 з 21) та квітень 2020 року (фактична кількість відпрацьованих робочих днів 21 з 21), становила: середньоденна - 1445,01 грн., середньомісячна - 30345,21 грн.
Також судом встановлено, що позивачу на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/5402/20-а нараховано середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі з відрахуванням обов'язкових платежів у розмірі 92253,65 грн., що підтверджується довідкою-розрахунком, яка наявна в матеріалах справи.
Разом з цим, наказом керівника Донецької обласної прокуратури від 30.07.2021 року №2132-к ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Донецької області з 05 травня 2020 року.
Позивач, не погодившись з не виплатою вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки при звільненні звернувся до суду з зазначеним вище позовом.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, Донецький окружний адміністративний суд дійшов висновку, з яким погодився Перший апеляційний адміністративний суд, що позивачку звільнено з підстав і в порядку, передбачених Законом України від «Про прокуратуру», яким не передбачена виплата вихідної допомоги при звільненні, тому вона не набула права на її отримання.
При цьому, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду частково задовольняючи касаційну скаргу позивача та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, що частиною п'ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Однак у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Також зазначив, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачці вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, та враховуючи приписи статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, та вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Статтею 4 Закону №1697-VII установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ) статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п'ятою, згідно з якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом №113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев'яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
Статтею 1 КЗпП України визначено, що цей кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу,працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Як встановлено судом, наказом прокурора Донецької області від 04.05.2020 №372-к позивачка звільнена з посади начальника відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді Прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.
Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Водночас приписами Закону №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівник, є стаття 44 КЗпП України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 зазначив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена також і Верховним Судом, зокрема у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16, від 11 жовтня 2018 року у справі №823/244/16 та від 08 жовтня 2019 року у справі №823/263/16.
Внесені Законом №113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Таким чином, Суд дійшов висновку, що частиною п'ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Однак у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
З огляду на наведене, суд вважае обґрунтованими доводами позивачки, що остання має право на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.
Оскільки, довідкою від 26.05.2020 року № 18-85-747, що видана Прокуратурою Донецької області встановлено середньомісячна заробітна плата у розмірі 30345,21 грн., то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі 30345,21 грн.
Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 24 червня 2021 року у справі № 200/5390/20-а, від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19 .
Щодо вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Судом встановлено, що у день звільнення відповідач не виплатив позивачці вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94,116,117 КЗпПі статей 1,2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд зазначив, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Зазначені обставини та протиправність дій та бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати зазначених сум вихідної допомоги була встановлена судовим рішенням.
Відповідач не спростував несвоєчасний розрахунок при звільненні з позивачем.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що оскільки у день звільнення позивача, відповідачем повна виплата належних позивачу сум не була проведена та відповідачем в суді не доведено відсутність вини з невиплати, з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Щодо визначення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та зменшення її розміру судом першої інстанції, суд зазначає наступне.
Відповідно копії наказу від 04.05.2020 року №372-к позивачку звільнено з 04.05.2020, отже останнім днем служби позивача був 04.05.2020.
Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку повинен розраховуватись з 05.05.2020.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).
Абзац 3 пункту 2 Порядку №100 визначає, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абз.1 п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.
Відповідно до абз.3 п. 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до п. 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Пункт 8 Порядку №100 передбачає, що Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до довідки відповідача від 26.05.2020 року № 18-85-747 середньоденна заробітна плата позивача за період березень та квітень 2020 року. становить 1445,01 грн.
Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку становить: 523093,62 грн. (1445,01 грн. х 362 дні (період з 05.05.2020 по 13.10.2021 - день ухвалення судового рішення).
При цьому, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Таким чином, висновок суду, що за певних умов суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, є правомірним.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок:
«Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.»
Як вбачається з копії розрахункова листа ОСОБА_1 , позивачу при звільненні було виплачено 54045,53 коп.
Судом в межах розгляду зазначеної справи встановлено, що відповідачем при звільненні позивача не виплачена сума вихідної допомоги у сумі 30345 грн. 21 коп.
Відомості щодо інших сум які належать позивачу, як звільненому працівникові сум, матеріали справи не містять та сторонами не надано.
Отже, частка вихідної допомоги від належних позивачу, як звільненому працівникові сум, становить 35,96 %
Як зазначалось, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку становить: 523093,62грн.
Таким чином, розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням пропорційного розрахунку від розміру усіх належних звільненому працівникові сум, становить 188104,47 грн.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .
Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Суд зазначає, що позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору під час розгляду справ щодо незаконного звільнення та поновлення на роботі. Доказів понесення позивачем інших судових витрат суду не надано. Таким чином, судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
На підставі положень ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області про стягнення коштів,- задовольнити.
Стягнути з Прокуратури Донецької області (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Університетська, 6, код ЄДРПОУ 25707002) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ) вихідну допомогу при звільненні у розмірі 30345 (тридцять тисяч триста сорок п'ять) гривень 21 коп.
Стягнути з Прокуратури Донецької області (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Університетська, 6, код ЄДРПОУ 25707002) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 188104 (сто вісімдесят вісім тисяч сто чотири) гривень 47 коп.
Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 13 жовтня року, повний текст рішення виготовлений 18 жовтня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 3 розділу VІ «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Суддя М.М. Крилова