Справа № 521/12850/20
Провадження № 2/521/263/21
10 серпня 2021 року м. Одеса
Малиновський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді - Мирончук Н.В.,
секретаря судового засідання - Юраш К.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу,
До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , про стягнення боргу.
В обґрунтуванні своїх позовних вимог, позивач посилався на те, що 05.12.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики №05/12/17-1 у письмовій формі та розписка, за умовами яких позивач передав відповідачеві в борг 115825,39 грн., що за курсом НБУ (1 долар США=27.215318) еквівалентно 4256,00 доларів США, зі строком повернення до 05.03.2018 року.
04.12.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була укладена нова (уточнююча) розписка та Додаткова угода до договору позики №05/12/17-1 від 05.12.2017 року, якими було визначено, що ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 103309,43 грн. що за курсом НБУ (1 долар США=28.172738) еквівалентно 3667,00 доларів США. Зі строком повернення до 05.03.2019 року.
Відповідачем, із порушенням строків визначених п.5 Договору, частково було повернуто суму отриманої позики у розмірі 2888,00 доларів США.
Як вказує позивач, він неодноразово звертався до ОСОБА_2 з вимогою про повернення боргу за розпискою, але останній з різних підстав відмовляється повертати кошти.
Також, як вказує позивач, в узгоджені розпискою строки, відповідач кошти повністю не повернув і станом на час звернення до суду, сума боргу залишилась частково непогашеною.
Враховуючи викладене, з урахуванням поданих уточнень, позивач остаточно просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у загальному розмірі 204980,00 грн., з яких: основна сума боргу - 21166,36 грн., інфляційні збитки у розмірі - 3062,77 грн., 3% річних у розмірі - 1471,79 грн., неустойки (1% за кожний календарний день існування простроченої заборгованості від суми заборгованості) - 179279,07 грн.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує, просив розглянути справу за відсутності сторони позивача, про що надав письмове клопотання (а. с. 87).
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся неодноразово шляхом направлення судових повісток про виклик до суду за зареєстрованою адресою, згідно довідки відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області (а. с. 47, 49, 62, 67, 85, 86).
У зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, в порядку статті 280 ЦПК України, зі згоди позивача, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 223 ЦПК України.
Згідно ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів (постановляє заочне рішення).
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, надані письмові докази, відповідно до вимог закону, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 05.12.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики №05/12/17-1 у письмовій формі та розписка, за умовами яких ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти, в розмірі 115825,39 грн., що за курсом НБУ (1 долар США=27.215318) еквівалентно 4256,00 доларів США, зі строком повернення до 05.03.2018 року (а. с. 9 - 10, 12).
04.12.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була укладена нова (уточнююча) розписка та Додаткова угода до договору позики №05/12/17-1 від 05.12.2017 року, згідно до яких: ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти, в сумі 103309,43 грн. що за курсом НБУ (1доллар США=28.172738) еквівалентно 3667,00 доларів США. Зі строком повернення до 05.03.2019 року. (а. с. 11, 13).
Договором застави транспортного засобу, від 05.12.2017 року, ОСОБА_2 передав в якості застави належний йому на праві приватної власності транспортний засіб - BMW, модель 3201, випуск 1996 року, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований Центром 5101, від 08.07.2015 року (а. с. 14 - 15).
В узгоджені розпискою строки, відповідач у повній мірі кошти не повернув і станом на час звернення до суду, сума боргу залишилась частково непогашеною.
Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах.
За змістом ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Статтею 1047 ЦК України, встановлено форму договору позики.
Так, згідно до частини першої вказаної статті, договір позики укладається у письмовій формі.
У відповідності до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Зокрема, такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18.01.2017 року в справі № 6-2789цс16.
Крім того, відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вже було встановлено судом, відповідач, покладені на себе зобов'язання не виконав, суму боргу в добровільному порядку повністю у встановлений термін не повернув.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Так, згідно розрахунку заборгованості, наданого представником позивача, ОСОБА_2 за договором позики № 05/12/17-1, від 05.12.2017 року, за період з 06.03.2019 року по 29.06.2021 року (дата подання заяви про збільшення позовних вимог), останній має основну заборгованість у розмірі 779,00 доларів США, що еквівалентно 21166,36 грн. (згідно курсу НБУ 1$= 27.1712), а також інфляційні збитки у розмірі - 3062,77 грн., 3% річних у розмірі - 1471,79 грн., неустойка (1% за кожний календарний день існування простроченої заборгованості, від суми заборгованості) - 179279,07 грн., а у загальній сумі розмір заборгованості становить 204980,00 грн. (а. с. 81 - 84).
Проте, з заявленим позивачем розрахунком, суд не може погодитись в частині стягнення з відповідача суми нарахованої позивачем пені.
Так, статтею 21 Закону України «Про споживче кредитування» законодавцем встановлено, що у договорах про споживчий кредит, пеня за невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а також не може бути більшою ніж 15% від суми простроченого платежу.
Як вбачається з наданого представником позивача, розрахунку, розмір пені, визначений позивачем у позовних вимогах, становить - 179279,07 грн., що значно перевищує 15% від суми простроченого платежу, а отже, позивачем не були враховані положення Закону України «Про споживче кредитування».
З урахуванням наведеної норми Закону, у даному випадку нарахований розмір пені становитиме - 3174,95грн.
З огляду на заявлену позивачем вимогу про стягнення основної суми заборгованості, у розмірі 779,00 доларів США, суд звертає увагу на те, що п. 14. Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14, від 18.12.2009 року, зазначено що, згідно з частиною першою статті 192 ЦК (435-15) законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позову частково, а саме у розмірі 28875,87 грн..
Щодо стягнення позивачем судових витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Згідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Частиною 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частинами 3, 4, 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», від 05 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні на користь якої ухвалене рішення.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Судом встановлено, що допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Жекало І.С. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, від 20.03.2019 року, №003738) на підставі договору про надання правничої допомоги № 2907-1, від 31.07.2020 року, відповідно до якого адвокатом надаються такі види правової допомоги: підписувати та подавати від імені клієнта заяви, в тому числі позовні заяви, клопотання, пояснення (п. 2.1.1.), отримувати необхідні довідки, свідоцтва та документи (п. 2.1.2.), брати участь у судових засіданнях (п. 2.1.3.), надавати клієнту усні та письмові консультації, роз'яснення, висновки (п. 2.1.4).
Згідно з актом виконаних робіт від 29.06.2021 року до Договору про надання правничої допомоги № 2907-1 від 31.07.2020 року на виконання п. 1.1. договору адвокатом було надано послуги, а саме: надання правничої консультації - 1000,00 грн. (одна година), підготовка та направлення позову до Малиновського районного суду м. Одеси - 5000,00 грн., участь у судових засіданнях - 4000,00 грн..
Судом встановлено, що позовна заява підписана та складена представником позивача Жекало І.С., також ним надані заява про вирішення питання про розподіл судових витрат та заява про збільшення позовних вимог.
Частинами першою та другою статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Таку ж позицію було викладено у Постанові Великої палати Верховного Суду по справі № 904/4494/18 провадження № 12-110гс19 від 12 листопада 2019 року.
При поданні позовної заяви представником позивача було надано попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи, а саме: судовий збір - 840,80 грн., та витрати на професійну правничу допомогу - 10000,00 грн. В подальшому, внаслідок збільшення позовних вимог, позивачем було доплачено судовий збір, загальна сума якого становить - 2049,93 грн..
Частиною 4 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи (подання та складення позовної заяви, аналіз заяв, відзиву, аналіз судової практики), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. є співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, у зв'язку з чим підлягають стягненню з відповідача.
Крім цього, в силу вимог ст. 141 ЦПК України, оскільки вимоги позову суд задовольняє частково, то з відповідача на користь позивача слід стягнути частково витрати по сплаті судового збору, а саме: у розмірі 840,80 грн. (а. с. 1).
Керуючись ст. ст. 202, 207, 525, 526, 530, 625, 629, 1046 - 1049 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 141, 223, 258, 259, 263-266, 280 - 284, 353 - 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Хмельницьким ВМ Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, 03.04.2007 року; РНОКПП - НОМЕР_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії НОМЕР_5 , виданий Дружківським МВ УМВС України в Донецькій області 26.04.2005 року; РНОКПП - НОМЕР_6 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики № 05/12/17-1, від 05 грудня 2017 року, в загальному розмірі 28875,87 грн., з яких: основний борг - 21166,36 грн., що еквівалентно 779,00 доларам США; інфляційні збитки у розмірі - 3062,77 грн., 3% річних у розмірі - 1471,79 грн., неустойка (1% за кожний календарний день існування простроченої заборгованості, від суми заборгованості) - 3174,95 грн..
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Хмельницьким ВМ Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, 03.04.2007 року; РНОКПП - НОМЕР_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії НОМЕР_5 , виданий Дружківським МВ УМВС України в Донецькій області 26.04.2005 року; РНОКПП - НОМЕР_6 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу, в розмірі 10000,00 грн..
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Хмельницьким ВМ Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, 03.04.2007 року; РНОКПП - НОМЕР_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії НОМЕР_5 , виданий Дружківським МВ УМВС України в Донецькій області 26.04.2005 року; РНОКПП - НОМЕР_6 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) витрати зі сплати судового збору, у розмірі 840,80 грн..
В іншій частині вимог позову відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів, з дня вручення йому повного тексту заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені, ст. ст. 354, 355 ЦПК України.
Суддя: Н.В. Мирончук