Справа № 521/20009//20
Провадження № 2/521/828/21
03 серпня 2021 року м. Одеса
Малиновський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді - Мирончук Н.В.,
секретаря судового засідання - Юраш К.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , про стягнення коштів за придбаний товар,
До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , про стягнення коштів за придбаний товар.
В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивачем вказано наступне.
08 лютого 2020 року між ним, ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 був укладений усний договір купівлі-продажу м'якого кухонного дивану, виготовленого на замовлення за конкретним ескізом (фото додано до позовної заяви). Ціна готового дивану становила 9200 грн. На підтвердження факту укладення договору він додає відео переписки з відповідачем у мережі Viber.
За умовами договору він мав здійснити попередню оплату, у сумі 5000 грн. та здійснив цю оплату. На підтвердження даного факту до позовної заяви ним додано квитанцію Р24АР24А188488159С50311, від 08 лютого 2020 року.
29 лютого 2020 року продавцем був доставлений йому кухонний диван, а ним виплачений залишок від усієї суми вартості дивану, при цьому 3100 грн. він перевів на банківську карту відповідача (до позовної заяви, ним додано квитанцію Р24АР24А220685474С66753 від 29 лютого 2020 року), а 1100 грн. він віддав готівкою, оскільки такою була вартість тканини, за яку ОСОБА_2 попросив розрахуватися готівкою.
Після ретельного огляду товару він зі своєю дружиною виявили цілий ряд недоліків дивану.
Продавець пообіцяв виготовити йому «точно такий самий диван і навіть кращий», але виріб в дійсності не відповідав його очікуванням. Так, спинка дивану, згідно ескізу, мала бути пропорційною нижній частині, але насправді вона займає 1/3 частину виробу, що вплинуло на висоту сидіння, тому сидіти на ньому дуже низько і незручно. Також, щодо висоти та форми сидіння: на ескізі ця частина значно виступає і має заокруглені кінці, що стосується висоти сидіння, то вона мала бути в три рази товща, у зв'язку з цим диван вийшов дуже жорстким і має щілини на місцях кріплення, центральної і бокової частини. Це дуже псує зовнішній вигляд виробу. Каретна стяжка спинки дивану також не відповідала ескізу, до того ж вона зроблена неякісно. Як вбачається з фото ескізу, доданого ним до заяви, на спинці дивану чергуються два ромби з одним, на тому дивані, що доставили йому, нічого не чергується зовсім, наявний лише один об'ємний ромб, який дублюється. Це також псує зовнішній вигляд в цілому. На фото, доданих до заяви, досить чітко видно наскільки негарно пришиті ґудзики на спинці дивану, руді нитки зовсім не пасують сірому фону дивану, місцями ґудзики навіть погано зафіксовані, а нитки розходяться.
Також, неякісні кріплення внутрішнього ящика дивану та при його відкриванні кріплення тре обшивку дивану. Вважає це недопрацюванням виробника.Крім того, досить незручним є механізм розкладання дивану. Частина, яка висувається, не оснащена колесиками, тому для того, щоб розкласти диван, потрібно її, або піднімати, або тягнути ніжками по підлозі.
Виявивши вказані недоліки товару, позивач зателефонував продавцю, щоб з'ясувати чому диван не виглядає як на ескізі, на що той відповів йому, що по-другому зробити він не зміг. Він повідомив відповідача, що хоче відмовитися від дивану і повернути назад свої кошти, на що ОСОБА_2 відповів йому, що в нього зараз грошей немає та запропонував допомогти йому продати цей диван іншому покупцю та трохи ще почекати. Проте, процес повернення коштів затягнувся аж до цього часу. Відповідач спочатку жалівся, що у зв'язку з карантином у нього немає стабільного доходу і, відповідно, коштів на повернення, потім обіцяв приїхати до нього в конкретний день і забрати диван та повернути кошти, а насправді не приїхав. Він повідомив ОСОБА_2 , що звернеться до суду, на що ОСОБА_2 пообіцяв йому, що виплатить на його банківську картку всю суму, протягом двох тижнів.
Проте, два тижні пройшло, а гроші на його рахунок так і не надійшли.
Тому, він звернувся з позовом до суду та просить стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , кошти за придбаний товар, у сумі 9200 грн.(а.с.1-4, 23-28)
Позивач у судове засідання не прибув, надав до суду заяву, в якій підтримав позовні вимоги та просив про розгляд справи без його участі.
Відповідач в судове засідання не прибув, до суду надав відзив, в якому вказав про наступне.
Позивач посилається на те, оглянувши товар, він виявив ряд недоліків, а саме: -зовнішній вигляд дивану абсолютно відрізнявся від ескізу, диван вийшов дуже жорстким, щілини на місцях кріплення центральної і бокової частини, негарно пришиті ґудзики, місцями ґудзики навіть погано зафіксовані та нитки розходяться, не якість кріплень внутрішнього ящика,незручним є механізм розкладання дивану.
Також, відповідач вказав, що позивач посилається на те, що між ними виникли договірні відносини.
Крім того, відповідач вказав, що позивач посилається на те, що він здійснював з ним переговори щодо відмови від товару (дивану) та щодо повернення ним йому грошових коштів.
Також, відповідач вказав, що він не укладав з позивачем усного договору на виготовлення на замовлення м'якого кухонного дивану та його продажу за конкретним ескізом.
На його думку, будь-якого іншого доказу з його прізвищем, підписом та погодженням усіх параметрів. позивачем не надано.
А тому, він вважає, що твердження позивача, що саме згідно наданого ескізу він повинен був виготовити йому диван, ніякими доказами не підтверджується, а маються лише доводи позивача.
Крім того, посилаючись на витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, він вказав, що за даними цього витягу, він перебуває на обліку, як фізична особа-підприємець з 18.06.2007 року з видом економічної діяльності : 26.30.0.- виробництво керамічних плиток та плит.
Тобто, згідно Витягу, він ніяким чином не займається виготовленням та продажею меблів.
Також, він вказав, що в м. Одеса він не проживає та не здійснює свою підприємницьку діяльність, так-як його місцезнаходження як фізичної-особи-підприємця зазначено в АДРЕСА_1 .
Щодо отримання грошових коштів, відповідачем вказано, що позивач стверджує, що між ними виникли договірні відносини та він сплатив йому грошові суми у розмірі 5000, та 3100 грн., згідно наданих квитанцій, але, на думку відповідача, якщо звернути увагу на зміст наданих квитанцій то у виду призначення платежу, зафіксовано на мові запису: «Перевод личных средств» без зазначення, що переводяться грошові кошти за купівлю товару (дивану).
Тому, він вважає, що банківські квитанції не несуть у собі інформацію на підтвердження договірних зобов'язань, а тому, на його думку, вони являються неналежними доказами.
Відповідач вважає, що вказані недоліки, на які посилається позивач могли виникнути уже під час користування товаром, а у цьому випадку, позивач повинен надати висновок експерта, що це неякісний товар від виробника, а не від тривалого використання.
На його думку, оскільки такого висновку позивач не надав, а тому його вимоги являються необгрунтованими та не підтверджуються належними і допустимими доказами, тому просив відмовити в задоволенні позову (а.с.7-10).
Суд, дослідивши матеріали справи та надані до суду докази, прийшов до висновку про таке.
У відповідності до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Судом встановлено, що, згідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 перебуває на обліку, як фізична особа-підприємець з 18.06.2007 року, вид діяльності (основний): 26.30.0.- виробництво керамічних плиток та плит.Місцезнаходження фізичної-особи-підприємця вказано в АДРЕСА_1 (а.с.7).
Згідно до дубліката чека, за квитанцією Р24АР24А188488159С50311, 08 лютого 2020 року, було перераховано кошти у сумі 5 тисяч грн. з банківської карти НОМЕР_1 на банківську карту НОМЕР_2 , отримувач ОСОБА_2 , код отримувача - НОМЕР_3 (а.с.5).
Відповідно до дубліката чека, за квитанцією Р24АР24А220685474С66753 від 29 лютого 2020 року, було перераховано кошти у сумі 3100 грн. з банківської карти НОМЕР_1 на банківську карту НОМЕР_2 , отримувач ОСОБА_2 , код отримувача - НОМЕР_3 (а.с.6).
Отже, з зазначеного вбачається, що кошти двома платежами було перераховано позивачем на картку відповідача і відповідачем їх було отримано.
Згідно п.7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про захист прав споживачів», договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами (далі - розрахунковий документ).
Отже, про те, що було укладено між позивачем та відповідачем договір на виготовлення дивану, вказують розрахункові документи, а саме: квитанції.
Доказів того, що відповідач зазначені кошти не отримував, відповідачем до суду надано не було.
За змістом п.10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про захист прав споживачів», електронне повідомлення - інформація, надана споживачу через телекомунікаційні мережі, яка може бути у будь-який спосіб відтворена або збережена споживачем в електронному вигляді.
Приписами п.11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про захист прав споживачів»встановлено, що засоби дистанційного зв'язку - телекомунікаційні мережі, поштовий зв'язок, телебачення, інформаційні мережі, зокрема Інтернет, які можуть використовуватися для укладення договорів на відстані.
У відповідності до п.27 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про захист прав споживачів», фальсифікована продукція - продукція, виготовлена з порушенням технології або неправомірним використанням знака для товарів та послуг, чи копіюванням форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само неправомірним відтворенням товару іншої особи.
Відповідно до наданого до суду фото №1 з написом: «фото готового виробу» та №1 з написом: «фото єскізу дивану», на них зображено два різних дивани (а.с.8).
Згідно до наданого до суду фото №2 з написом: «фото готового виробу» та №2 з написом: «фото єскізу дивану», на них зображено два різних дивани в розкладеному вигляді (а.с.9).
У відповідності до наданого до суду фото №3 з написом: «фото готового виробу» та №3 з написом: «фото єскізу дивану», на них зображено спинки двох різних диванів (а.с.10).
Згідно п.1, 2, 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про захист прав споживачів», споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.
Частиною першою ст. 6 цього ж Закону встановлено, що продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.
Отже, з урахуванням зазначених норм закону, суд не може прийняти до уваги посилання відповідача на те, що згідно наданих квитанцій, у виду призначення платежу, зафіксовано на мові запису: «Перевод личных средств» а тому, на його думку, вони являються неналежними доказами.
Приписами ч. 4, 5 ст. 8 Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про захист прав споживачів»встановлено, що продавець і виробник під час продажу (реалізації) товару зобов'язані інформувати споживача про підприємства, що задовольняють вимоги, встановлені частинами першою і третьою цієї статті. За ненадання такої інформації встановлюється відповідальність згідно із статтями 15 і 23 цього Закону. Продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті) зобов'язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги.
Доказів того, що відповідач, як продавець (виробник, виконавець) передав позивачу, як споживачеві, продукцію належної якості, а також надав інформацію про цю продукцію, відповідачем до суду надано не було.
Також, доказів того, що відповідач, як продавець, виробник, прийняв назад товар неналежної якості у споживача і задовольнив його вимоги, відповідачем до суду надано не було.
Посилання відповідача на те, що згідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, він перебуває на обліку, як фізична особа-підприємець з 18.06.2007 року з видом економічної діяльності : 26.30.0.- виробництво керамічних плиток та плит, і це, на думку відповідача вказує на те, що він ніяким чином не займається виготовленням та продажею меблів, суд прийняти до уваги не може, оскільки саме відповідачем, а не кимось іншим, було отримано кошти за виготовлений диван від позивача і ці кошти відповідачем не було повернуто позивачу.
Згідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про захист прав споживачів», у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями продавець (виконавець) зобов'язаний надати споживачеві документ, який засвідчує факт укладення договору і є підставою для виникнення взаємних прав та обов'язків. Такий документ повинен містити інформацію про: 1) дату укладення договору; 2) найменування та місцезнаходження продавця (виконавця); 3) найменування продукції; 4) ціну; 5) строк виконання робіт (надання послуг); 6) інші істотні умови договору; 7) права та обов'язки сторін договору.
Судом встановлено, що відповідач поза торговельним та офісним приміщенням поставив позивачу неякісно виготовлений диван.
Проте, продавцем (виконавцем), який є відповідачем у справі, всупереч вимогам закону, не було надано споживачеві документ, який засвідчує факт укладення договору; найменування та місцезнаходження продавця (виконавця); найменування продукції; ціну; строк виконання робіт (надання послуг); інші істотні умови договору; права та обов'язки сторін договору.
Абзацем другим ч.2 ст.12 цього ж Закону встановлено, що у разі ненадання такої інформації суб'єкт господарювання несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Відповідно до частини шостої ст.12 цього ж Закону, якщо споживачеві не було надано документ, який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями, такий правочин не є підставою для виникнення обов'язків для споживача.
У разі ненадання документа або підтвердження інформації споживач повідомляє продавця (виконавця) про недійсність договору. Продавець (виконавець) протягом тридцяти днів з моменту одержання такого повідомлення повинен повернути споживачеві одержані кошти.
Отже, судом встановлено, що 29 лютого 2020 року відповідачем, як продавцем був поставлений позивачу кухонний диван, а позивачем виплачено суму вартості дивану, при цьому, ним за квитанцією Р24АР24А188488159С50311, 08 лютого 2020 року, було перераховано відповідачу кошти у сумі 5 тисяч грн., а квитанцією Р24АР24А220685474С66753, від 29 лютого 2020 року, кошти у сумі 3100 грн. на банківську карту відповідача та 1100 грн. передано готівкою відповідачу ОСОБА_2 .
Згідно до наданої до суду переписки позивача з відповідачем у мережі Viber, позивач повідомив відповідача про недійсність договору і просив забрати поставлений йому, неякісно виготовлений диван та повернути йому кошти, які ним було перераховано відповідачу (а.с.11).
Проте, всупереч встановленому законом, відповідач, як продавець (виконавець) протягом тридцяти днів з моменту одержання такого повідомлення, не повернув позивачу, як споживачеві, одержані кошти.
Доказів, які б спростовували вимоги позивача, відповідачем до суду за час розгляду справи, надано не було.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше, як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Статтею 24 Конституції України передбачено, що всі рівні перед законом і судом.
Згідно ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Тобто, закріпивши принцип змагальності сторін, держава гарантує сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні процесуальні можливості, з метою захисту їхніх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та законних інтересів, зокрема, й щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до цієї норми, кожна сторона та інша особа, яка бере участь у справі, повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, а у випадку неможливості стороною подати докази з поважних причин, суд сприяє особі в їх витребуванні, тим самим сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи (ч. 1 ст. 84 ЦПК України).
Також, виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як встановлено у судовому засіданні, відповідач заперечував проти задоволення позову.
Так, відповідач, вказавши, що він не укладав з позивачем усного договору на виготовлення на замовлення м'якого кухонного дивану та його продажу за конкретним ескізом, на підтвердження цього, до суду не надав жодного доказу.
Посилання відповідача на те, що він в м. Одеса не проживає та не здійснює свою підприємницьку діяльність, так-як його місцезнаходження як фізичної-особи-підприємця зазначено в АДРЕСА_1 , не являється доказом того, що відповідач не поставляв позивачу 29 лютого 2020 року не якісно виготовлений диван.
На підтвердження своїх заперечень відповідачем до суду не було надано жодного належного доказу.
Тому, посилання відповідача на те, що згідно Витягу, він ніяким чином не займається виготовленням та продажею меблів і його місцезнаходження як фізичної-особи-підприємця зазначено в АДРЕСА_1 , суд не може прийняти до уваги.
Також, посилання відповідача на те, що в наданих позивачем квитанціях вказано вид призначення платежу: «Перевод личных средств» без зазначення, що переводяться грошові кошти за купівлю товару (дивану), а тому, він вважає, що банківські квитанції не несуть у собі інформацію на підтвердження договірних зобов'язань і вони являються неналежними доказами, судом не приймаються до уваги та, при цьому суд звертає увагу на те, що вказане відповідачем підтверджує те, що ним було отримано від позивача вказані позивачем кошти.
Також, суд звертає увагу на те, що відповідач не надав до суду доказів того, що банківська картка, на яку було перераховано кошти позивачем, йому не належить.
Не надано доказів відповідачем до суду і щодо руху коштів за відкритим на його ім'я банківським рахунком, на який йому позивачем було двічі перераховано кошти.
Не надано до суду відповідачем і доказів того, що він ці кошти не отримував, а повернув їх назад відправнику цих коштів, як помилково направлені йому.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що відповідач не заперечує, що ним було отримано та потрачено кошти, які було перераховано йому позивачем.
Відповідач лише акцентує увагу на тому, що позивачем при перерахуванні йому грошей було вказано вид призначення платежу: «Перевод личных средств».
Проте, відповідач не надав доказів та не вказав, чому саме, фактично незнайома йому людина без будь-яких причин, буде двічі перераховувати йому значні кошти.
На думку суду, обставини, якими відповідач доводить свої заперечення щодо отримання ним від позивача грошей, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду, так як не були відповідачем підтверджені жодними доказами, а тому судом до уваги не приймаються.
Крім того, відповідно до ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
На підставі ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду не було сплачено судовий збір, а тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Керуючись ст. ст. 2-5, 76-81, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , про стягнення коштів за придбаний товар, задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрований: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП -НОМЕР_4 ,) суму сплачених коштів у розмірі 9200 грн..
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрований: АДРЕСА_2 , на користь держави судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп..
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені ст. ст. 354, 355 ЦПК України.
Суддя: Н.В. Мирончук
03.08.21