Справа № 462/5729/16-к Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/532/21 Доповідач: ОСОБА_2
28 вересня 2021 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5 , ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження №12016140000000916 від 24.10.2016 р. про обвинувачення
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, згідно вимог ст. 89 КК України,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_9
за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора ОСОБА_8 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 26 квітня 2021 року щодо ОСОБА_7 , -
встановила:
вироком Залізничного районного суду м. Львова від 26 квітня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права обіймати керівні посади в лісогосподарських суб'єктах господарювання строком на 3 (три) роки та штрафом в розмірі 750 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 12750 грн. (дванадцять тисяч сімсот п'ятдесят) гривень.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з часу набрання вироком законної сили, з часу фактичного звернення вироку до виконання.
Вирішено питання з судовими витратами.
Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 02.09.2016 р. про накладення арешту на кв. АДРЕСА_2 скасовано.
Згідно вироку, ОСОБА_7 упродовж 2014-2015 років, перебуваючи в приміщенні Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, що розташоване у м. Львові по вул. Яворницького, 8б, будучи відповідно до примітки ст. 364 КК України службовою особою, яка наділена адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями, діючи умисно з метою одержання неправомірної вигоди іншою фізичною особою, а саме ОСОБА_10 з використанням службового становища всупереч інтересам служби, достовірно знаючи, що ОСОБА_10 , не являється директором ТзОВ «Експерт Асістанс» та не є уповноваженою особою на представлення інтересів товариства, всупереч п. 5 Тимчасового порядку видачі сертифікатів про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів для здійснення експортних операцій, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 1260 від 21.12.2005, на підставі написаних в його присутності ОСОБА_10 підроблених заяв від імені ОСОБА_11 та представлених підроблених документів щодо походження лісопродукції прийняв до розгляду документи, необхідні для видачі сертифікатів «Про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів для здійснення експортних операцій».
В подальшому ОСОБА_7 достовірно знаючи, що ОСОБА_10 , з метою незаконного отримання сертифікатів «Про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів для здійснення експортних операцій» надано підробленні заяви написані від імені ОСОБА_11 , а також достовірно знаючи, що з метою отримання вказаних сертифікатів заява подається експортером одноособово упродовж 2014-2015 років, перебуваючи в приміщенні Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, що у м. Львові на вул. Яворницького, 8б, видав ОСОБА_10 сертифікати «Про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів для здійснення експортних операцій» серії ЛВ № 803013 від 31.01.2015, № 802432 від 20.01.2015, № 802431 від 20.01.2015, № 924002 від 06.05.2015, № 923788 від 30.04.2015, № 922851 від 03.04.2015, № 922761 від 01.04.2015, № 922422 від 25.03.2015, № 921573 від 06.03.2015, № 921348 від 04.03.2015, № 921094 від 25.02.2015, № 920938 від 23.02.2015, № 920795 від 19.02.2015, № 800944 від 02.12.2014, де на дублікатах вищевказаних сертифікатів ОСОБА_10 , в присутності ОСОБА_7 у відповідності до інструкції «щодо заповнення форми Сертифіката про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів для здійснення експортних операцій» виконав підписи про отримання сертифікатів.
Тобто, внаслідок зловживання ОСОБА_7 своїм службовим становищем, яке полягало у видачі, всупереч інтересам служби, впродовж 2014-2015 років, ОСОБА_10 вищезазначених сертифікатів останнім протягом 2014-2015 років незаконно експортовано 295 метрів кубічних лісопродукції на загальну суму 683 562, 29 грн. чим спричинено збитків інтересам держави на суму, яка в 250 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян та відповідно до примітки ст. 364 КК України є тяжким наслідком.
На вирок суду обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій просить оскаржуваний вирок скасувати, та ухвалити новий вирок, яким визнати його невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 364 КК України та виправдати.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та містять істотні суперечності. Також районним судом не зазначено будь-яких мотивів відхилення головних доводів сторони захисту, не досліджено важливі для справи істотні обставини та неправильно застосовано матеріальний закон. Показання обвинуваченого та важливого свідка у справі суд оцінив необ'єктивно. Розгляд справи та ухвалення вироку супроводжувалось також іншими істотними порушеннями вимог процесуального закону. Зазначене дає підстави для скасування вироку суду повністю та ухвалення нового виправдувального вироку судом апеляційної інстанції.
Зазначає, що суд першої інстанції, нібито дослідивши зібрані у справі докази щодо наявних у нього повноважень на час видачі сертифікатів ТзОВ “Експерт Асістанс”, визнав його суб'єктом зловживання службовим становищем як особою, що була наділена організаційно-розпорядчими і одночасно адміністративно-господарськими функціями.
У основу цих висновків суд поклав його посадову інструкцію від 18.02.2015 на посаді головного спеціаліста відділу, а також накази начальника Львівського обласного управління лісового господарства 65-К від 30.06.2010 про призначення на посаду і № 89 від 10.11.2011 про призначення в числі інші працівників управління відповідальними за видачу сертифікатів (Том 3 а.с. 117,120).
Проте у мотивувальній частині вироку суду не зазначено про наявність у нього яких-небудь повноважень щодо управління і розпорядження майном (коштами), адже такими функціями ніколи не наділяли. Тобто, висновки суду про наявність адміністративно- господарських функцій є невмотивованими.
Що стосується наділення його організаційно-розпорядчими функціями у сфері видачі сертифікатів, то суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не навів обґрунтованих мотивів відхилення доводів у цій частині: по-перше, районний суд не надав жодної оцінки тому факту, що згадана вище посадова інструкція від 18.02.2015 до підписаних ТзОВ “Експерт Асістанс” сертифіката від 02.12.2014, двох сертифікатів від 20.01.2015 та сертифіката від 31.01.2015, незаконність видачі яких також інкримінується, не може застосовуватись апріорі; по-друге, наведене у процитованому вище матеріальному законі визначення службових осіб, яке повністю відповідає змісту ч.3 ст.18 КК України, прямо вказує, що необхідними службовими повноваженнями особа має бути наділена повноважним органом чи іншою повноважною службовою особою.
Наголошує, що ухвалюючи вирок суд не навів жодних доводів відхилення доводів про відсутність у нього організаційно-розпорядчих функцій під час видачі сертифікатів ТзОВ “Експерт Асістанс”.
Підкреслює, що зазначені у Розділі II посадової інструкції від 18.02.2015 функції щодо здійснення головним спеціалістом відділу лісових ресурсів, машин та технологій організаційних та контрольних заходів щодо видачі сертифікатів є загальним та неконкретним за своїм змістом, адже стосуються винятково функцій участі головного спеціаліста управління в процесі надання цієї адміністративної послуги (участь у прийнятті та розгляді заяви з документами від експортерів лісоматеріалів при видачі означених вище сертифікатів).
Апелянт звертає увагу, що з об'єктивної сторони склад злочину, передбачений ст. 364 КК України, у чинній на час видачі сертифікатів ТзОВ “Експерт Асістанс” редакції Закону № 3207-VI від 07.04.2011 передбачає обов'язкове заподіяння умисними діями службової особи істотної шкоди правам, свободам чи інтересам громадян, юридичних осіб, держави чи громадським інтересам. При цьому істотність цієї шкоди має визначатися лише за матеріальним змістом та підлягати грошовій оцінці. У випадку, передбаченому ч.2 ст.364 КК України тяжкість наслідків у вигляді матеріальної шкоди або її конкретного грошового еквівалента не може бути меншою ніж 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. В будь-якому разі заподіяння істотної шкоди чи тяжких наслідків має обов'язково перебувати з діями винної особи у причинно- наслідковому зв'язку.
Висновки щодо наявності винятково майнового виміру як істотної шкоди, так і тяжких наслідків згідно з Приміткою 1 до ст.364 КК України, необхідність обов'язкового перерахування шкоди (наслідків) у матеріальний еквівалент підтверджуються правовими позиціями, неодноразово висловленими Верховним Судом у своїх рішеннях (постанови від 06.03.2008 (справа № 243/6674/17-к), від 17.09.2019 (справа № 243/2194/18), від 23.12.2020 (справа № 299/2144/17) та інших).
Проте ухвалюючи обвинувальний вирок суд першої інстанції дійшов до взаємовиключних та протилежних висновків, не навівши будь-яких мотивованих аргументів відхилення доводів сторони захисту про відсутність не лише тяжких наслідків, але й істотної шкоди від так-званого зловживання службовим становищем при підписанні мною сертифікатів ТзОВ “Експерт Асістанс”.
Так, у сформульованому судом обвинуваченні, що визнане доведеним, зазначається, що внаслідок нібито мого зловживання на користь фізичної особи ОСОБА_10 за межі митної території України було незаконно експортовано 295 кум.м. лісопродукції на загальну суму 683 562,29 грн, чим спричинено збитки інтересам держави.
Але в чому саме полягають збитки, яка їх конкретна сума (грошовий еквівалент), суд не вказав із посиланням на конкретні докази. Крім того, суд не навів будь-яких доказів, якими б підтверджувалася вартість відповідного експорту, не звернув уваги на той факт, що експорт лісоматеріалів за підписаними сертифікатами здійснено безпосередньо ТзОВ “Експерт Асістанс” через митного брокера ОСОБА_12 , який надав суду показання у судовому засіданні.
Водночас суд зазначив, що згідно з висновками Акту перевірки додержання податкового, валютного та іншого законодавства України від 22.07.2016 (Том 2 а.с.219-221) посадовими особами ТзОВ “Експерт Асістанс” занижено податок на додану вартість, податок на прибуток та військовий зібр (на загальну суму 683562,29 грн)., вважає, що з наведеного випливає, що йому інкриміновано, а судом це визнано як доведениий факт без зазначення будь-яких мотивів для цього, несплату податків та збору не відомими посадовими особами ТзОВ “Експерт Асістанс” уже після проведеного експорту лісоматеріалів за підписаними мною сертифікатами.
Районний суд не мотивував свої висновки у цій частині, яке відношення несплата податків та зборів посадовими особами ТзОВ “Експерт Асістанс” (це окремий склад злочину, передбачений відповідною частиною ст.212 КК України) має хоча б якесь відношення до нібито незаконності підписаних ним сертифікатів. Суд не зазначив, якими доказами підтверджується незаконність і самого експорту лісоматеріалів зазначеним товариством.
Більше того, згідно з наявною у матеріалах справи копією вироку Городоцького районного суду Львівської області від 29.12.2016 у справі № 441/1394/16-к директор ТзОВ “Експерт Асістанс” ОСОБА_11 визнаний винуватим та засуджений цим судом за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.212 КК України саме за умисне ухилення від сплати податків та зборів. У зазначеній справі також було задоволено цивільний позов Городоцької ОДПІ ТУ ДФС у Львівській області та стягнуто із засудженого на користь держави 683 562,29 грн. несплачених сум податків і збору, які вказані у Акті позапланової перевірки діяльності цього товариства від 22.07.2016.
Конкретні доводи сторони захисту на спростування звинувачень у несплаті ТзОВ “Експерт Асістанс” податків та збору на згадану вище суму, їх безпідставне віднесення до тяжких наслідків нібито вчиненого службового зловживання невмотивовано відхилені судом, що викликає у нього обґрунтовані сумніви у справедливості та об'єктивності судочинства у цій справі загалом.
Отже, ухвалюючи оскаржений вирок суд першої інстанції застосував норму ч.2 ст.364 КК України за відсутності складу цього злочину в його діях, що кваліфікується як неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Апелянт вважає, що районний суд дійшов до інших суперечливих висновків, спотворивши його та свідка ОСОБА_10 показання, допустивши при цьому використання загальних, нічим не підкріплених формулювань.
Зазначає, що 15.11.2019 прокурор у справі заявив письмово клопотання, зі змісту якого вбачається, що після дослідження усіх доказів прокурор дійшов до переконання, що в такому обсязі і при такій кваліфікації обвинувачення не підтверджується. Прокурор також просив дати йому час для погодження із вищестоящим прокурором зміненого обвинувачення чи повної відмови від нього.
Вважає, що після подання згаданого клопотання прокурора у справі продовження судового розгляду та ухвалення вироку суперечило вимогам процесуального закону, який в цьому випадку істотно порушено.
Оскільки районний суд не дослідив у повному обсязі зміст наданих ним та свідком ОСОБА_10 показань, частково спотворивши їх зміст, зовсім не досліджував зміст інформаційних та технологічних карток надання адміністративної послуги з видачі сертифікатів, правомірності призначення його відповідальним (замість призначення відповідальної посадової особи, яким міг бути винятково керівник відповідального структурного підрозділу органу державної влади), обсягу та змісту його обов'язків на займаній посаді, змісту вироку іншого районного суду щодо одного зі свідків у справі та обставин, що ним були встановлені, висновків органу державної податкової служби про результати перевірки діяльності ТзОВ “Експерт Асістанс”, клопоче перед судом апеляційної інстанції про повторне дослідження усіх зазначених вище доказів. Крім того, суд першої інстанції жодним чином не мотивував значну частину своїх висновків про відхилення аргументів сторони захисту у справі.
На вирок суду прокурор ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу в якій просить оскаржуваний вирок скасувати, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України та призначити покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади в лісогосподарських суб'єктах господарювання, строком на 3 роки та штрафом в розмірі 750 неоподатковуваних розмірів доходів громадян.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що вирок Залізничного районного суду м. Львова від 26.04.2021р. є незаконним, у зв'язку із невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Вважає, що суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 призначивши йому основне покарання в розмірі, що передбачений нижньою межею санкції статті.
Наголошує, що при призначенні покарання за вказане кримінальне правопорушення необхідно врахувати ті факти, що спричинена злочином шкода на сьогодні не відшкодована, сума спричинених державі збитків є значною, підсудний ОСОБА_7 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за фактами підробки офіційних документів (на сьогодні вважається несудимим), а тому повинен був розуміти і передбачати негативні наслідки інкримінованих злочинних діянь.
Звертає увагу, що поведінка обвинуваченого як в ході розслідування кримінального провадження, так і в ході тривалого судового розгляду аж ніяк не свідчить про бажання виправитись та якимось чином зменшити негативні наслідки своїх неправомірних дій.
На думку апелянта, суд недостатньо мотивував прийняте рішення, зокрема, судом не вказано як саме враховано тяжкість злочину при призначенні основного покарання.
На апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_9 захисник обвинуваченого ОСОБА_7 подав заперечення.
На апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 прокурор ОСОБА_8 подав заперечення.
Заслухавши доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та в його інтересах адвоката ОСОБА_9 , які підтримали подану обвинуваченим апеляційну скаргу, а апеляційну скаргу прокурора заперечили, виступ прокурора ОСОБА_8 , який підтримав подану ним апеляційну скаргу, а апеляційну скаргу обвинуваченого заперечив, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого та прокурора підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, згідно положень ч.ч.2, 3, 4 ст.370 КПК України законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, зазначеним вимогам вказане судове рішення не відповідає.
Так, висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів ґрунтується на ряді показань свідків, висновках експертиз та документах, відповідно до вимог чинного кримінального процесуального законодавства, зокрема положенням ч.3 ст.374 КПК України, в мотивувальній частині вироку слід чітко вказувати докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Крім цього, у п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 25 червня 1990 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» передбачено, що суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи тощо. З показань підсудного, потерпілого, свідка у вироку слід наводити лише ті, в яких йде мова про фактичні дані, що стосуються доказуваної обставини.
З наведеного слідує, що належне, повне і послідовне обґрунтування судових висновків в обвинувальному вироку суду є обов'язковим. Формальний підхід до цього не лише породжує сумніви у стороннього спостерігача про законність вироку, але й суттєвим чином впливає на можливість обвинуваченої особи захищатися від пред'явленого обвинувачення.
Так, згідно з вимогами п.2 ч.3 ст.374 КПК України у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. Також відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 25 червня 1990 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» судам слід мати на увазі, що мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. В цій частині вироку потрібно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаного доведеним, а також обставини, які визначають ступінь винності кожного з підсудних, їх роль у вчиненні злочину, а після цього - докази, покладені судом в обґрунтування своїх висновків.
Так, ч.2 ст. 364 КК України, передбачено кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
Відповідно до примітки 1 даної статті службовими особами у статтях 364, 368, 368-5, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції належним чином не перевірив чи є обвинувачений ОСОБА_7 суб'єктом злочину, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, висновки суду про наявність у ОСОБА_7 адміністративно-господарських функцій належно не мотивований, не перевірив чи наділений ОСОБА_7 організаційно-розпорядчими функціями.
Так, визнаючи ОСОБА_7 особою, яка наділена організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями. В основу висновку поклав посадову інструкцію головного спеціаліста відділу лісових ресурсів, машин та технологій ОСОБА_7 від 18.02.2015 р., проте судом не встановлено в чому полягали організаційно-розпорядчі функції при видачі сертифікатів.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що посадовою інструкцією від 18.02.2015 р. щодо ОСОБА_7 , суд не міг керуватись, оскільки підписуючи та видаючи ТзОВ “Експерт Асістанс” сертифікат від 02.12.2014, два сертифікати від 20.01.2015 та сертифікат від 31.01.2015, так як така затверджена 18.02.2015 р., тобто після видачі вказаних сертифікатів.
З об'єктивної сторони склад злочину, передбачений ст. 364 КК України, у чинній на час видачі сертифікатів ТзОВ “Експерт Асістанс” редакції Закону № 3207-VI від 07.04.2011 передбачає обов'язкове заподіяння умисними діями службової особи істотної шкоди правам, свободам чи інтересам громадян, юридичних осіб, держави чи громадським інтересам. При цьому істотність цієї шкоди має визначатися лише за матеріальним змістом та підлягати грошовій оцінці. У випадку, передбаченому ч.2 ст.364 КК України тяжкість наслідків у вигляді матеріальної шкоди або її конкретного грошового еквівалента не може бути меншою ніж 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. В будь-якому разі заподіяння істотної шкоди чи тяжких наслідків має обов'язково перебувати з діями винної особи у причинно- наслідковому зв'язку.
Проте ухвалюючи обвинувальний вирок суд першої інстанції не перевірив чи заподіяно тяжкі наслідки діяннями ОСОБА_7 в чому вони полягали, при цьому, районний суд не мотивував свої висновки у частині, яке відношення несплата податків та зборів посадовими особами ТзОВ “Експерт Асістанс” має відношення до підписаних ним сертифікатів.
Судом встановлено, що сертифікати ТзОВ “Експерт Асістанс” незаконно підписані і видані ОСОБА_7 у період з 02.12.2014 р. до 06.05.2015 р. Разом з тим, поза увагою суду залишилось те, що відповідальність за порушення порядку видачі та обігу сертифікатів було введено 10.07.2015 р., тобто дати набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів” щодо тимчасової заборони експорту лісоматеріалів у необробленому вигляді” №325-VIII від 09.04.2015.
Не перевірено чи мав ОСОБА_10 документи на представництво інтересів ТОВ «Експерт Асістанс», зокрема для подачі заяв щодо видачі сертифікатів.
Відповідно до п.1, 3 ч.1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неповнота судового розгляду та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Вказане свідчить про допущення судом першої інстанції порушень вимог процесуального закону, які в контексті ст.412 КПК України слід вважати істотними.
Такі порушення призвели до ухвалення судом необґрунтованого вироку, який не може залишатися в силі, а тому, такий підлягає скасуванню із призначенням відповідно до ст.415 КПК України нового розгляду в суді першої інстанції.
Під час такого розгляду суду слід повно, об'єктивно і неупереджено встановити фактичні обставини справи та, в разі визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, чітко сформулювати фабулу скоєного, навести докази на підтвердження своїх висновків з розкриттям їх дійсного змісту і аналізом їх сукупності, обґрунтувати своє рішення відповідно до вимог КПК України. Призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 412, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора ОСОБА_8 задоволити частково, а вирок Залізничного районного суду м. Львова від 26 квітня 2021 року щодо ОСОБА_7 - скасувати.
Призначити новий розгляд в суді першої інстанції кримінального провадження щодо ОСОБА_7 .
Ухвала набирає законної сили з дня її оголошення, оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4