Дата документу 06.10.2021 Справа № 334/2791/20
Єдиний унікальний № 334/2791/20 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/1661/21 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст. 183 КПК України
6 жовтня 2021 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника - адвоката ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2021 року, якою у відношенні
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, маючого вищу освіту, не працюючого, інваліда 3 групи, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 19 листопада 2021 року включно, -
Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Ленінського районного суду м. Запоріжжя перебуває на розгляді кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2021 року було задоволено клопотання прокурора та продовжено застосування у відношенні ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 19 листопада 2021 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що дані про особу обвинуваченого, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та суворість покарання, що загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винним, свідчать про подальше існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховування від суду, незаконного впливу на потерпілу та свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення, що виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою, оскільки інший більш м'який запобіжний захід не буде здатний забезпечити його належну процесуальну поведінку.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 вважає ухвалу суду незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що прокурор обґрунтував клопотання виключно своїми власними припущеннями, які не можуть бути покладені в основу судового рішення, а суд обмежився посиланням на загальні норми КПК України та не навів жодних мотивів прийнятого рішення.
Разом з тим, судом не врахованого наявність у ОСОБА_6 міцних соціальних зв'язків, який має місце проживання та реєстрації, проживає з братом, батьком та його дружиною, є інвалідом 3 групи, інсулінозалежною людиною, що потребує медичної допомоги та дієтичного харчування, які в умовах СІЗО отримати не може.
На теперішній час стан здоров'я ОСОБА_6 погіршується, останній втрачає зір та не отримує з цього приводу ніякої допомоги.
Вважає, що необхідність щоденного контролю рівня цукру в крові та вживання інсуліну, який можна отримати виключно за місцем постійного проживання, спростовують твердження про наявність ризику переховування обвинуваченого від суду.
Також є безпідставним висновок суду про ризик вчинення обвинуваченим нових правопорушень та продовження злочинної діяльності, оскільки ОСОБА_6 раніше не судимий, ніколи не мав проблем із законом, а під час подій інкримінованого йому кримінального правопорушення діяв у стані необхідної оборони.
Ризик можливості впливу на свідків та потерпілих прокурором також не доведений та має виключно характер припущення, оскільки посилання на відповідні факти є необґрунтованим внаслідок посилання на них ще на стадії досудового розслідування та без встановлення причетності обвинуваченого до погроз такого впливу за умови, що такі погрози взагалі мали місце.
До того ж, потерпіла у даному кримінальному провадженні вже допитана, свою позицію щодо обставин справи та обсягу покарання висловила, протягом останніх шести місяців участі у судовому розгляді не приймає, представника у кримінальному провадженні також не має.
Вказані обставини свідчать про формальний підхід суду першої інстанції до встановлення обставин та доказів, які підтверджують наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що свідчить про порушення права ОСОБА_6 на справедливий суд та захист.
Просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_6 більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі і провівши судові дебати, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення судом питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
З огляду на статті 131, 132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а підставою - наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.
За положенням ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, наявність у нього постійного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів, якщо вони застосовувались до нього раніше, наявність повідомлень особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Порядок продовження строку тримання під вартою визначений ст. 199 КПК України.
Зокрема, частиною 3 статті 199 КПК України передбачено, що клопотання прокурора повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
На переконання колегії суддів, в даному випадку суд першої інстанції вищевказаних вимог закону дотримався, перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою, правильно встановив як наявність певних ризиків, так і неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Враховуючи тяжкість інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії умисних особливо тяжких злочинів проти життя та здоров'я особи, суворість можливого покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винним, а також відсутність стійких соціальних зв'язків, дружини та неповнолітніх дітей на утриманні, продовжує й надалі існувати ризик переховування від суду.
Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що тяжкість можливого покарання може спонукати обвинуваченого переховуватися від суду.
Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
На думку колегії суддів, матеріальне становище обвинуваченого ОСОБА_6 , а також те, що він має реальну можливість вільної зміни свого місця проживання, підвищує ймовірність його переховування від суду, а у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження підтверджує наявність ризику втечі з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Колегія суддів погоджується з висновками суду, що не виключається можливість незаконного впливу на свідків, оскільки повністю всі вони у судовому засіданні допитані не були, а ОСОБА_6 можуть бути відомі адреси їх проживання чи роботи, у зв'язку з чим, він може здійснювати на них певний вплив з метою зміни ними показань або відмови від їх надання для уникнення кримінальної відповідальності, а факт їх допиту на стадії досудового розслідування не свідчить про відсутність вказаного ризику, оскільки вони повинні бути допитані безпосередньо в судовому засіданні для виконання вимог ч. 4 ст. 95 КПК України.
Крім того, ОСОБА_6 не працює, суспільно-корисною працею не займається, не має постійного джерела доходу, що свідчить про наявність ризику можливості вчинення іншого кримінального правопорушення.
Встановлені ризики є надзвичайно високими, що в сукупності з тяжкістю можливого покарання, яке відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків, свідчать про недостатність застосування іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, адже більш м'який запобіжний захід, у тому числі, у вигляді цілодобового домашнього арешту, як того вимагає апелянт, не здатний забезпечити виконання ОСОБА_6 процесуальних обов'язків, а також запобігти спробам переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків або вчинити інше кримінальне правопорушення.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_6 раніше не судимий, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, проживає з братом, батьком та його дружиною, має захворювання, не спростовують висновки суду та не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення.
Колегія суддів вважає, що ці обставини не є безумовними підставами для відмови в продовженні застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та не можуть бути беззаперечними стримуючими факторами подальшої належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Крім того, соціальні і родинні зв'язки ОСОБА_6 не є настільки міцними та впливовими на його поведінку, щоб запобігти ризику втечі та гарантовано забезпечити виконання ним процесуальних обов'язків.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_6 діяв у стані необхідної оборони є предметом дослідження судом при судовому розгляді по суті обвинувачення, у зв'язку з чим, вказаним обставинам колегія суддів не вправі надавати оцінку при вирішенні питання про продовження дії запобіжного заходу.
Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу того, що ОСОБА_6 є інвалідом 3 групи, потребує медичної допомоги та дієтичного харчування, щоденного контролю рівня цукру в крові та вживання інсуліну, втрачає зір, то висновків слідчого судді про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вони також не спростовують, оскільки відповідно до п.1.1 розділу Х «Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 460/5 від 18.03.2013 року, у слідчих ізоляторах функціонує медична частина, що в свою чергу не перешкоджає лікуванню ОСОБА_6 у слідчому ізоляторі.
Всі інші доводи апеляційної скарги були досліджені судом при продовженні строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка, а жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегії суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та ухваленим на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, у зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 199, 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2021 року, якою продовжено застосування у відношенні обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 19 листопада 2021 року включно, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4