Справа №265/3922/19
Провадження №2/265/51/21
07 жовтня 2021 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Вайновського А. М., при секретарі Сагірової Ю.В. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту, -
20 червня 2019 року позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (надалі АТ КБ «Приватбанк») в особі представника за довіреністю Кіріченко Р.А. звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту.
Відповідно до укладеного договору від 04.12.2007 ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 7700 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач надав свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складають Договір, що підтверджується підписом у заяві. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав у повному обсязі. Відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконала, у зв'язку з чим, станом на 30.04.2019 має заборгованість у сумі 368 522,87 гривні. Однак законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а тому кредитодавець просит стягнути з відповідача 127 766,17 гривень, яка складається з 7453,53 гривні - заборгованість за кредитом та 120 312,64 гривень, заборгованість по процентам за користування кредитом з 04.12.2007 року по 29.01.2018 року, а також витрати з оплати судового збору у розмірі 2270 гривень.
Відповідно до ухвали Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 липня 2019 року справа розглядається у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін.
12 березня 2021 року від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої останній просить суду стягнути з відповідача 7453,53 гривні - заборгованість за кредитом та 18085,06 гривень заборгованість за простроченими відсотками, а разом 25 538,59 гривень.
05 квітня 2021 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на уточнену позовну заяву, в якій остання визнає позовні вимоги частково, а саме в частині стягнення з неї тіла кредиту в розмірі 7453,53 гривні, що стосується заборгованості по процентам просить суду відмовити в повному обсязі.
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалось.
Таким чином дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
04 грудня 2007 року ОСОБА_1 , отримала кредитну картку юридичної особи - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», яке змінило найменування на акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк».
Згідно уточненим позовними вимогами розмір заборгованості згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 31.01.2021 року за кредитом (тілом кредиту) складає 25538,59 грн., а саме, 7453,53 заборгованість за тілом кредиту, 18085,06 заборгованість за простроченими відсотками (а.с.97)
Оскільки розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитного договору, суду була надана банківська виписка, яка має статус первинного документу відповідно до Переліку типових документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 р. № 578/5.
Як вбачається з довідки АТ КБ «Приватбанк» старт карткового рахунку здійснено 04.12.2007, 04.12.2007 встановлено кредитний ліміт 1000,00 грн., 03.07.2008 кредитний ліміт зменшено до 700 грн., 3.09.2010 кредитний ліміт збільшено до 800 грн., 24.10.2010 кредитний ліміт збільшено до 900 грн., 13.05.2011 кредитний ліміт збільшено до 1100 гривень, 04.06.2013 року кредитний ліміт збільшено до 7700 гривень та 14.01.2020 кредитний ліміт зменшено до 0 грн. (а.с.54).
Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н отримала кредитні картки: 1) 15.11.2007 № НОМЕР_1 (термін дії до 11/11); 2) 12.01.2012 № НОМЕР_2 (термін дії до 07/15); 3) 04.06.2013 № НОМЕР_3 (термін дії до 08/16 (а.с.55).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На думку суду в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (04.12.2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20.06.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Суд зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
На думку суду витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між банком та ОСОБА_1 шляхом підписання заяви.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
З матеріалів справи вбачається, що після підписання анкети 04.12.2007 ОСОБА_1 04.12.2007 було встановлено кредитний ліміт у сумі 1000 грн., 04.06.2013 кредитний ліміт збільшено до 7700 грн. (а.с.54).
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті в повному обсязі станом на момент звернення до суду із позовом, а також враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів: у вигляді тіла кредиту в розмірі 7453,53 гривні та ці кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернула, отримання коштів у більшому розмірі не встановлено, суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), та у постанові Верховного Суду № 176/216/19 від 09.09.2020 року.
Разом з тим, суд вважає безпідставним збільшення розміру кредиту на розмір боргових зобов'язань за кредитом, що мали місце на дату нарахування відсотків, у разі використання клієнтом всієї суми кредиту на дату нарахування відсотків, що передбачено п.3.2, 3.3. Умов та правил надання банківських послуг, оскільки відповідачем зазначені умови не підписані, вони не є складовою кредитного договору, про що детально було зазначено вище. Тобто, відповідачем фактично було отримано кошти в сумі 7453,53 грн.
Підсумовуючи вищенаведене, з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки позивачем було встановлено кредитний ліміт за кредитною карткою в сумі 7500,00 грн., сума заборгованості за тілом кредиту згідно розрахунку позивача становить 7453,53 грн., суд приходить до переконання про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитом у сумі 7453,53 грн. В іншій частині вимоги задоволенню не підлягають.
Крім того, у відповідності до ст.ст. 133, 141 ЦПК України суд також стягує з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені витрати з оплати судового збору пропорційно до суми задоволеного позову у розмірі 560,65 гривень.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 128, 131, 133, 141, 259,263-265, ст. ст. 526,527,530,1048,1049,1050 ЦК України, суд -
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 04.12.2007 у розмірі 7 453 (сім тисяч чотириста п'ятдесят три) гривні 53 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» витрати з оплати судового збору у розмірі 560 (п'ятсот шістдесят гривень) 65 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивачем рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи можуть отримати інформацію, щодо розгляду справи на офіційному веб-порталі судова влада України http://court.gov.ua/sud0538/.
Відомості про сторін:
Позивач: Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ: 14360570, юридична адреса: вул. Грушевського 1-Д, м. Київ.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 07 жовтня 2021 року.
Суддя ________________________________________