м. Вінниця
13 жовтня 2021 р. Справа № 120/7327/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Тетяни Михайлівни, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
У липні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 29.10.2019 року по 15.06.2021 року;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.10.2019 року по 15.06.2021 року в сумі 523927 грн 40коп.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 НГ України від 29.10.2019 року № 222 по стройовій частині припинено контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України твиключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до вимог чинного законодавства на день звільнення позивача повинні були б розрахувати по усім видам забезпечення. Однак остаточний розрахунок з позивачем відбувся лише 15.06.2021. Позивач, вважаючи, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.
15.06.2021 року представник позивача звернувся до відповідача із проханням нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку з 29.10.2019 року по 15.06.2021 року.
Листом № 40/57/33-2149 від 25.06.2021 року відповідач повідомив, що розрахунок середнього заробітку для військовослужбовців не передбачено.
Ухвалою суду від 12.07.2021 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
26.08.2021 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що для звернення позивача до суду з даним позовом визначено місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивач був виключений зі списів особового складу військової частини НОМЕР_1 наказом командира від 29.10.2019 року № 222, відтак був обізнаний щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та не був позбавлений права на звернення до суду в межах відповідного строку.
Щодо виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку зазначили, що на військовослужбовцв не поширюються норми ст. 116, 117 КЗпП України.
Ухвалою суду від 21.09.2021 витребувано у Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України:
інформацію про конкретну дату виплати позивачу грошового забезпечення 49 012,58 грн. (листопад 2019 року);
довідку про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача, складену відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, виходячи з виплат за останні 2 (два) календарних місяці, що передують звільненню.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГ України від 29.10.2019 року № 222 по стройовій частині припинено контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України твиключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
15.06.2021 пощивачу виплачено 28881,78 грн грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
15.06.2021 року представник позивача звернувся до відповідача із проханням нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку з 29.10.2019 року по 15.06.2021 року.
Листом № 40/57/33-2149 від 25.06.2021 року відповідач повідомив, що розрахунок середнього заробітку для військовослужбовців не передбачено.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ).
За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Разом з тим, спеціальними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям за час затримки розрахунку при звільненні.
В той же час такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Враховуючи, що спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та недискримінації у трудових відносинах, суд вважає за можливе застосовувати ст.116 та 117 КЗпП як такі, що поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Така позиція суду узгоджується із висновком Верховного суду у постанові від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям всі суми, що належать працівнику, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.
Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Відповідно до довідки про №0843 від 18.08.2021 позивач у місяці звільнення всього отримав 66397,03 грн грошового забезпечення. Невиплачена у день звільнення сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 28881,78 грн. Разом підлягало до виплати - 95278, 81 гривень. Таким чином, сума невиплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки становить 30,3 % від всієї суми, яка підлягала виплаті позивачу.
Обрахована позивачем відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, становить 523927,40 гривень виходячи із середньоденного розміру грошового забезпечення 1296,85грн. за 404 робочих дні.
Згідно з довідкою наданою на ухвалу суду №1024 від 08.10.2021 відповідачем середньоденне грошове забезпечення позивача складає 262,14 грн.
Суд не бере до уваги розрахунок середньоденного грошового забезпечення, зробленого позивачем, оскільки такий розрахунок здійсненний відповідно до наданої суду довідки про заробітну плату за серпень та вересень 2019 року та виходячи 42 робочих днів.
При цьому суд звертає увагу, що в такій довідці зазначено загальний розмір заробітної плати без складових. Разом з тим, п.3-4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку, зокрема премій.
А тому суд розраховує середній заробіток позивача виходячи із розрахунку наданого відповідачем у сумі 262,14 грн за день. Всього днів затримки 595, загальна сума середнього заробітку 155973грн.
Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 47260 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що є 30, 3 % від 155973 грн.
Такий висновок суду щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні узгоджується із висновком Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19.
Щодо доводів відповідача про пропуск строку звернення до суду із даною позовною заявою, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 року у справі № 240/532/20 зробив правовий висновок щодо застосування до відносин із стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні місячного строку з дня проведення з особою остаточного розрахунку.
Враховуючи, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 15.06.2021, а позивач звернувся із позовом до суду 06.07.2021, ним не пропущено строк звернення із такою позовною заявою.
Відтак, позивач звернувся до адміністративного суду в строки визначені нормами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача щодо протиправності дій відповідача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити частково.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 29.10.2019 року по 15.06.2021 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.10.2019 року по 15.06.2021 року в сумі 47260 гривень (сорок сім тисяч двісті шістдесят гривень)
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 )
відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 23313948, пр-т Нахімова, 182, м.Маріуполь, Донецька область, 87525)
Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 13.10.2021.
Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна