12 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/6330/20
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" (далі - Товариство)
на рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2021 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021
за позовом Товариства
до товариства з обмеженою відповідальністю "Управління будівництва "Закордонмонтажспецбуд"
про стягнення 101 449, 14 грн та
за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Управління будівництва "Закордонмонтажспецбуд"
до Товариства
про визнання недійсним та скасування рішення комісії з розгляду акта про порушення,
Товариство 18.08.2021 (відповідно до поштової відмітки на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 у справі №910/6330/20. Водночас у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження та зупинити виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Дослідивши матеріали поданої касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що остання підлягає залишенню без руху, виходячи з такого.
Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс у редакції Закону України від 15.01.2020 №460-IX, що набрав чинності з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається норма права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду.
Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, слід зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Зміст касаційної скарги свідчить, що підставою касаційного оскарження судового рішення скаржник визначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Вищого господарського суду України, які скаржник наводить у скарзі.
При цьому з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, у касаційній скарзі зазначається постанова саме Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Проте скаржником не дотримано вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки останнім у касаційній скарзі не зазначено висновок про застосування норм права, який був сформований Верховним Судом та не врахований судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи, а також не наведено постанови саме Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваного в касаційному порядку судового рішення, а посилання скаржника на постанови Вищого господарського суду України не приймаються Судом до уваги, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики у розумінні цієї правової норми.
Враховуючи, що скаржником належним чином не обґрунтовано підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а тому наведена скаржником підстава оскарження судового рішення, передбачена пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, через недослідження зібраних у справі доказів також не дає підстав для відкриття касаційного провадження.
З огляду на викладене Суд доходить висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 290 ГПК України, оскільки не містить належного обґрунтування підстав, на яких подається касаційна скарга .
Окрім того, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Порядок і розмір сплати судового збору встановлений Законом України "Про судовий збір" (далі - Закон).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За приписами підпунктів 1 і 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року визначений у розмірі 2 102,00 грн.
Відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду судовий збір складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 6 Закону судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, у тому числі з використанням електронного платіжного засобу або за допомогою платіжних пристроїв.
Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), якою встановлені загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Нормами Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів.
Відповідно до пункту 3.1 Інструкції платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.
З додатків 3, 9 до Інструкції вбачається, що одним із реквізитів платіжного доручення є "Призначення платежу", який заповнюється з урахуванням вимог, установлених главою 3 Інструкції.
Пунктом 3.7 Інструкції визначено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".
Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором.
Необхідними реквізитами ідентифікації позовної заяви (заяви, скарги), а у даному випадку касаційної скарги є, зокрема, номер справи у межах якої подається відповідна касаційна скарга, та дата судового рішення апеляційного господарського суду, яке оскаржується.
До касаційної скарги додано платіжне доручення від 12.08.2021 №2010272891, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 8 4048, 00 грн, де зазначено "призначення платежу *;101; 23243188;220301101; Судовий збір055 Закордонмонтаж Без ПДВ".
З огляду на викладене, вказане платіжне доручення від 12.08.2021 № 201027289 не є належним доказом сплати судового збору у встановленому порядку, оскільки не містить інформації про номер справи, у межах якої подається відповідна скарга, та дату прийняття судового акта (постанови), що оскаржується, з огляду на що з останнього не вбачається, яка саме касаційна скарга оплачується судовим збором.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Отже, суд касаційної інстанції зазначає, що Товариству необхідно усунути недоліки касаційної скарги, а саме: уточнити підстави касаційного оскарження судових рішень та навести висновок саме Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладений в постанові, який не був врахований судами попередніх інстанцій при вирішенні спору з обґрунтуванням, в чому, на думку скаржника, полягало порушення або неправильне застосування яких конкретно норм права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у даній справі;
а також надати Суду належні докази сплати судового збору із зазначенням обов'язкових реквізитів (щодо інформації про номер справи, у межах якої подається відповідна скарга та дати судового рішення апеляційного господарського суду, яке оскаржується) у встановленому порядку на відповідні реквізити рахунку Верховного Суду для зарахування до державного бюджету судового збору з підтвердженням такого зарахування.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названого недоліку протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги відповідно до частини четвертої статті 174 ГПК України.
З огляду на залишення касаційної скарги без руху клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення залишається без розгляду до усунення недоліків.
На підставі викладеного та керуючись статтями 174, 234, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" на рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 у справі №910/6330/20 залишити без руху.
2. Надати приватному акціонерному товариству "ДТЕК Київські регіональні електромережі" строк для усунення недоліків касаційної скарги до 05 листопада 2021 року. Документи про усунення недоліків направляти до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. О.Копиленка, 6.
3. Роз'яснити приватному акціонерному товариству "ДТЕК Київські регіональні електромережі", що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Верховного Суду І. В. Булгакова