Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"04" жовтня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2136/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
при секретарі судового засідання - Шевченко А.
за участю представників учасників процесу:
позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним): Мовчан М.В., самопредставництво
відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним): Ясинецький Д.В., адвокат, довіреність від 16.04.21 р.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за первісним позовом Харківської міської ради, місто Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енджел Кепітал", місто Харків,
про стягнення 948 188,28 грн.,
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енджел Кепітал", місто Харків,
до Харківської міської ради, місто Харків,
про визнання протиправним рішення державного реєстратора, скасування рішення державного реєстратора, визнання права користування об'єктом нерухомого майна,-
здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/2136/21.
Позивач, Харківська міська рада, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Енджел Кепітал", про стягнення 1 238 149,54 грн.
03 червня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Харківської міської ради до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/2136/21 підготовче провадження.
22 червня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Енджел Кепітал", будучи стороною процесу та бажаючи визначити свою позицію стосовно скерованої позивачем позовної заяви, скерувало до суду зустрічну позовну заяву (вх. № 14613), в якій просить визнати протиправним рішення державного реєстратора Департаменту реєстрації ХМР - Перебоєвої Тетяни Іванівни, від 29 жовтня 2019 року за індексним номером 49400991, про припинення іншого речового права (номер запису про інше речове право 33890159) та внесення про це відповідного запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 1947921063101, скасувати рішення державного реєстратораа Департаменту реєстрації ХМР - Перебоєвої Тетяни Іванівни, від 29 жовтня 2019 року за індексним номером 49400991, про припинення іншого речового права (номер запису про інше речове право 33890159) та внесення про це відповідного запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 1947921063101, а також визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Енджел Кепітал" право користування об'єктом нерухомого майна за реєстраційним номером 1947921063101, а саме земельною ділянкою по вулиці Леся Сердюка, будинок 13 в місті Харкові, загальною площею 0,1407 га, кадастровий номер 6310136600:13:031:0023 на підставі договору оренди землі зареєстрованому у Харківському міському управлінні земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга № 4) від 03 лютого 2003 року № 6610/03 та зобов'язати Департамент реєстрації Харківської міської ради внести про це відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
12 липня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, об'єднано до спільного розгляду з первісним позовом у справі № 922/2136/21 зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Енджел Кепітал"до Харківської міської ради про визнання протиправним рішення державного реєстратора, скасування рішення державного реєстратора, визнання права користування об'єктом нерухомого майна.
19 липня 2021 року прийнято до розгляду заяву Харківської міської ради про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 16760 від 19 липня 2021 року). Подальший розгляд справи ухвалено здійснювати в рамках ціни первісного позову 948 188,28 грн.
02 серпня 2021 року продовжено строк підготовчого провадження у справі № 922/2136/21 до 01 вересня 2021 року.
При цьому, на межі строку підготовчого провадження, 28 серпня 2021 року відповідач за первісним позовом скерував до суду клопотання (вх. № 5146), в якому висвітлено проханням зупинити провадження у справі № 922/2136/21 до розгляду адміністративної справи № 520/14278/21.
30 серпня 2021 року суд, керуючись статтею 42, частиною 5 статті 161, пунктом 10 частини 2 статті 182, статтею 232 ГПК України, постановив протокольну ухвалу про встановлення позивачеві за первісним позовом строку до 02 вересня 2021 року для надання пояснень з окремого питання.
У відповідності до статті 195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що 28 серпня 2021 року (тобто за два дня до спливу строку підготовчого провадження) відповідачем за первісним позовом представлено клопотання про зупинення, керуючись завданням господарського судочинства, визначеним частиною 2 статті 2 ГПК України, оскільки одним із головних принципів господарського процесуального права України є принцип змагальності, значенням якого є гарантована законом можливість представити іншому учаснику справи пояснення з процесуального питання, яке виникає при розгляді справи, з метою дотримання основних принципів процесуального законодавства, для повного і всебічного розгляду справи, суд вважає, що строк, встановлений у статті 177 ГПК України для даної господарської справи, є не розумним, з урахуванням окреслених вище обставин справи.
06 вересня 2021 року, протокольною ухвалою суду, на підставі пункту 18 частини 2 статті 182, пункту 3 частини 2 статті 185, частини 5 статті 185, статей 195, 232 ГПК України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06 вересня 2021 року. 06 вересня 2021 року суд розпочав розгляд справи по суті, в засіданні суду оголошено перерву по розгляду справи по суті до 27 вересня 2021 року. 27 вересня 2021 року судом було оголошено перерву по розгляду справи по суті до 04 жовтня 2021 року. 04 жовтня 2021 року у судовому засіданні, відповідно до статті 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач надає інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 23 квітня 2021 року за № 254070019 у відповідності до якого право власності на нежитлову будівлю в літ. "А-1" загальною площею 70,8 кв. м. по вулиці Леся Сердюка (колишня найменування вулиця Командарма Корка), будинок 13 зареєстровано з 27 березня 2017 року за Товариством з обмеженою відповідальністю "Енджел Кепітал" на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 25 березня 2017 року, договору купівлі продажу № 5015 від 22 листопада 2012 року, протоколу № 09-03-17 від 09 березня 2017 року.
При цьому, зазначена нежитлова будівля по вулиці Леся Сердюка (колишня найменування вулиця Командарма Корка), будинок 13 перебувала спочатку у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега-Нафта", якому за рішенням Міськвиконкому від 22 березня 2000 року № 316 передано земельну ділянку в тимчасове користування на умовах оренди до 31 грудня 2002 року з метою проектування та будівництва у 2000-2002 роках стаціонарної АЗС.
Надалі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мега-Нафта" оформило договірні правовідносини із Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків-Петрол" щодо продажу стаціонарної АЗС, яка розташована за адресою по вулиці Леся Сердюка (колишня найменування вулиця Командарма Корка), будинок 13 у місті Харкові, про що свідчить договір купівлі продажу № 1 від 01 листопада 2001 року.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03 березня 2020 року № НВ-0006115112020 земельна ділянка площею 0,1407 га з кадастровим номером 6310136600:13:031:0023 по вулиці Леся Сердюка (колишня найменування вулиця Командарма Корка) у місті Харкові зареєстрована 15 травня 2003 року із віднесенням до категорії землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення із видом використання - для обслуговування стаціонарної АЗС, яка перебуває у власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.
Водночас, у зв'язку з дублюванням кадастрового номеру до Державного земельного кадастру внесені виправлені відомості про земельну ділянку земельна ділянка площею 0,1407 га з кадастровим номером 6310136600:13:031:0004 по вулиці Леся Сердюка (колишня найменування вулиця Командарма Корка) у місті Харкові, внаслідок чого у відповідності до індексної кадастрової карти, затвердженої 24 грудня 2012 року, був змінений кадастровий номер земельної ділянки на 6310136600:13:031:0023.
Тобто, тут і далі земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:13:031:0004 має змінений кадастровий номер на 6310136600:13:031:0023.
При цьому, земельна ділянка, яка слугує предметом позовних вимог на підставі рішення Харківської міської ради від 27 листопада 2002 року та договору оренди № 6610/03 від 03 лютого 2003 року, перебувала в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Петрол" зі строком дії орендних правовідносин до 01 грудня 2026 року.
В свою чергу Товариство з обмеженою відповідальністю "Харків-Петрол" передало нерухоме майно по вулиці Леся Сердюка (колишня найменування вулиця Командарма Корка), будинок 13 у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Квадро Комерс" і останній вже 22 листопада 2012 року продав Товариству з обмеженою відповідальністю "Енджел Кепітал" нежитлову будівлю літ. "А-1", загальною площею 70,8 кв. на підставі договору купівлі-продажу № 5015.
07 травня 2019 року відповідач за первісним позовом звернувся до Харківської міської ради із листом № 7/22, в якому прохав розірвати договір оренди № 6610/03 від 03 лютого 2003 року на земельну ділянку площею 0,1407 га з кадастровим номером 6310136600:13:031:0004 по вулиці Леся Сердюка (колишня найменування вулиця Командарма Корка) у місті Харкові через визнання банкрутом орендаря - Товариство з обмеженою відповідальністю "Харків-Петрол".
20 серпня 2019 року за актом приймання № 316/19 земельна ділянка площею 0,1417 га по вулиці Леся Сердюка (колишня найменування вулиця Командарма Корка) у місті Харкові з кадастровим номером 6310136600:13:031:0023 (попередній номер земельної ділянки 6310136600:13:031:0004) повернута до земель запасу міста Харкова.
При цьому, до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 23 квітня 2021 року за № 254068533 право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Петрол" на земельну ділянку площею 0,1417 га по вулиці Леся Сердюка (колишня найменування вулиця Командарма Корка) у місті Харкові з кадастровим номером 6310136600:13:031:0023 (попередній номер земельної ділянки 6310136600:13:031:0004) припинено з 25 жовтня 2019 року.
Листом № 28/0-1 від 28 березня 2019 року відповідач за первісним позовом звернувся до Харківської міської ради з проханням надати земельну ділянку площею 0,1417 га по вулиці Леся Сердюка у місті Харкові з кадастровим номером 6310136600:13:031:0023 для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі літ. "А-1" (стаціонарного АЗС).
Подаючи позов Харківська міська рада зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Енджел Кепітал" з 01 листопада 2019 року по 30 квітня 2021 року використовує земельну ділянку площею 0,1417 га по вулиці Леся Сердюка у місті Харкові з кадастровим номером 6310136600:13:031:0023 без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до статей 125,126 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим з нарахувала безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 948 188,28 грн.
Подаючи зустрічний позов позивач за зустрічним позовом вказує, що договір оренди спірної земельної ділянки, укладений 29 грудня 2002 року між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків-Петрол" є припиненим з 27 березня 2017 року для попереднього орендаря, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості - Товариства з обмеженою відповідальністю "Енжел Кепітал" на підставі частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі", статі 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України (тобто, в силу прямої норми закону).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Предметом судового розгляду є встановлення факт неналежного використання відповідачем за первісним позовом - з одного боку, і з іншого - установлення чи є у позивача за зустрічним (відповідача за первісним) позовом право автоматичної пролонгації договірних правовідносин, які були у попереднього орендаря (Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Петрол").
При цьому враховуючи обставини, на які посилаються учасники даної справи, суд здійснює оцінку спірних правовідносин у сукупності, з урахуванням конкретних аргументів і доводів позивача та відповідача (за первісним і зустрічним позовом).
Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а суб'єктами права на землі комунальної власності, відповідно до статті 80 Земельного кодексу України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
За змістом частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Факт формування спірної земельної ділянки площею 0,1417 га з кадастровим номером 6310136600:13:031:0023 по вулиці Леся Сердюка у місті Харкові, як об'єкта цивільних прав з відповідною площею, межами та кадастровим номером підтверджується наявними матеріалами справи доказами, зокрема Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03 грудня 2020 року № НВ-006115112020 та сторонами не заперечується.
Водночас, у зв'язку з дублюванням кадастрового номеру до Державного земельного кадастру внесені виправлені відомості про земельну ділянку - земельна ділянка площею 0,1407 га з кадастровим номером 6310136600:13:031:0004 по вулиці Леся Сердюка (колишня найменування вулиця Командарма Корка) у місті Харкові, внаслідок чого у відповідності до індексної кадастрової карти, затвердженої 24 грудня 2012 року, був змінений кадастровий номер земельної ділянки на 6310136600:13:031:0023.
Згідно з положеннями частини 1 статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.
У силу статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Згідно з пунктом "д" частини 1 статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частинами 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщений.
Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина 2 статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини 1 статті 141 цього Кодексу).
Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди (користування) земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди (користування) земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору (тощо) з моменту державної реєстрації цього права.
Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15, від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15, від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15, № 922/5468/14.
Як свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 23 квітня 2021 року за № 254070019 право власності на нежитлову будівлю в літ. "А-1" загальною площею 70,8 кв. м. по вулиці Леся Сердюка (колишня найменування вулиця Командарма Корка), будинок 13 зареєстровано з 27 березня 2017 року за Товариством з обмеженою відповідальністю "Енджел Кепітал" на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 25 березня 2017 року, договору купівлі продажу № 5015 від 22 листопада 2012 року, протоколу № 09-03-17 від 09 березня 2017 року.
При цьому, зазначена нежитлова по вулиці Леся Сердюка (колишня найменування вулиця Командарма Корка), будинок 13 перебувала спочатку у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега-Нафта", якому за рішенням Міськвиконкому від 22 березня 2000 року № 316 передано земельну ділянку в тимчасове користування на умовах оренди до 31 грудня 2002 року з метою проектування та будівництва у 2000-2002 роках стаціонарної АЗС.
Надалі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мега-Нафта" оформило договірні правовідносини із Товариством з обмеженою відповідальністю "Харків-Петрол" щодо продажу стаціонарної АЗС, яка розташована за адресою по вулиці Леся Сердюка (колишня найменування вулиця Командарма Корка), будинок 13 у місті Харкові.
Докази належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою в період з 01 листопада 2019 року по 30 квітня 2021 року відповідачем, зокрема, укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права, в матеріалах справи відсутні.
При цьому, відповідач у зустрічній позовній заяві та запереченнях на позовну заяву зауважує про відсутність будь-яких підстав для стягнення безпідставно збережених коштів у формі орендної плати, оскільки є законним землекористувачем за договором оренди землі № 6610/03 від 03 лютого 2003 року, втім даний довід не узгоджується із обставинами справи, оскільки за заявою самого відповідача за первісним позовом від 07 травня 2019 року № 7/22 про розірвання договору оренди № 6610/03 від 03 лютого 2003 року був розпочатий правовий механізм по поверненню земельної ділянки із оформленням 20 серпня 2019 року акту № 316/19 приймання земельної ділянки площею 0,1417 га з кадастровим номером 6310136600:13:031:0023 по вулиці Леся Сердюка у місті Харкові до земель запасу міста Харкова. Даний акт складено в односторонньому порядку через припинення юридичної особи орендаря - Товариство з обмеженою відповідальністю "Харків-Петрол".
Даний акт не є правочином, який складено в односторонньому порядку, а є актом, за яким орган місцевого самоврядування легалізував свої функції по оформленню та поверненню до місцевої влади до земель запасу земельної ділянки. Звернувшись до самого акту приймання земельної ділянки до земель запасу міста вбачається, що він не є правочином в розумінні положень діючого законодавства, а за своїм змістом є лише підтвердженням належного виконання прав та обов'язків органу місцевого самоврядування по оформленню припинення договірних правовідносин із стороною, яка за рішенням суду визнана банкрутом (Товариство з обмеженою відповідальністю "Харків-Петрол").
І вже на підставі листа Департаменту земельних відносин виконавчого комітету Харківської міської ради від 10 вересня 2019 року за № 6785/0/225-19, державним реєстратором 25 жовтня 2019 року проведено активні дії по оформленню відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Тобто, з 25 жовтня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Харків-Петрол" офіційно припинив перебувати з Харківською міською радою в орендних правовідносинах по оренді земельної ділянки площею 0,1417 га по вулиці Леся Сердюка у місті Харкові з кадастровим номером 6310136600:13:031:0023,
Надалі, як вже було вказано в тексті даного рішення, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харків-Петрол" передало нерухоме майно по вулиці Леся Сердюка (колишня найменування вулиця Командарма Корка), будинок 13 у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Квадро Комерс", і останній вже 22 листопада 2012 року продав Товариству з обмеженою відповідальністю "Енджел Кепітал" нежитлову будівлю літ. "А-1", загальною площею 70,8 кв. на підставі договору купівлі-продажу № 5015.
Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Частиною 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Відтак за загальним правилом, закріпленим у статті 120 Земельного кодексу України і частині 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі", особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду, набуває такі ж самі права на земельну ділянку, на яких вона належала попередньому власнику (землекористувачу) на час відчуження будівлі або споруди.
Відповідач за первісним позовом є власником нежитлових будівель, що розташовані за адресою вулиця Леся Сердюка (колишня найменування вулиця Командарма Корка), будинок 13 на підставі договору купівлі-продажу від 22 листопада 2012 року № 5015 року за реєстровими номерами. Продавцем за даним договором виступало Товариство з обмеженою відповідальністю "Квадро-Комес".
Позивач за зустрічним позовом, зазначаючи на відсутність у нього обов'язку сплачувати плату за землю, жодним чином не довів факт наявності у попереднього власника нежитлових приміщень (Товариства з обмеженою відповідальністю "Квадро-Комес") права оренди на земельну ділянку, що розташована за адресою вулиця Леся Сердюка (колишня найменування вулиця Командарма Корка), будинок 13.
У цьому відношенні діє відомий ще з римського приватного права принцип: Ніхто не може передати іншому більше прав, ніж сам має. Тобто, від попереднього власника нерухомого майна не може перейти право на земельну ділянку, яке у попереднього землекористувача ще не виникло станом на час відчуження ним будівель, розташованих на цій земельній ділянці, незалежно від дати укладення договору оренди земельної ділянки, оскільки виникненням права на землю є момент державної реєстрації цього речового права, а не дата укладення договору.
Відсутність у продавця будівлі на момент її відчуження зареєстрованого права на земельну ділянку, на якій розташована ця будівля, унеможливлює як перехід такого права на землю до покупця будівлі (відповідача) за правилами частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі", так і заміну сторони у зобов'язанні (постанова ВС у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС від 28 лютого 2020 року по справі № 913/169/18).
При укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договорів купівлі-продажу, до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави (постанова КГС ВС від 14 лютого 2019 року по справі № 922/1019/18).
Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права (постанова ВП ВС від 20 листопада 2018 року по справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року по справі № 320/5877/17).
Отже, в силу положень статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, а також судової практики Верховного Суду, перехід права на землю до нового набувача нерухомості можливий за умови, якщо право користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача чинне.
На момент укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю "Квадро-Комерс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енджел Капітал" договору купівлі продажу № 5015 від 22 листопада 2012 року, право на землю у Товариства з обмеженою відповідальністю "Квадро-Комерс " ще не виникло (в силу статті 125 Земельного кодексу України), а тому не могло перейти до покупця (відповідача за первісним позовом), а відтак Товариство з обмеженою відповідальністю "Енджел Капітал" є зобов'язаною особою у вказаних позивачем земельних правовідносинах.
Як свідчать матеріали справи, відповідач за зустрічним позовом звернувся до позивача із пропозицією укласти договір оренди на цю земельну ділянку, про що свідчить лист за № 28/3-1 від 28 березня 2019 року.
Втім, у даній судовій справі відповідач заперечує проти документального оформлення із позивачем за первісним позовом орендних правовідносин, спираючись на автоматичний перехід права користування спірною земельною ділянкою від попереднього орендаря (Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Петрол") до нового - Товариства з обмеженою відповідальністю "Енджел-Кепітал" в силу прямої норми закону, а саме частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" та статей 120, 377 Цивільного кодексу України.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зроблено висновок, що "доктрина venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них”.
Поведінка відповідача, який з одного боку не визнає свої зобов'язання по сплаті безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати, оскільки визнає себе належним орендарем на підставі автоматичного переходу прав та обов'язків землекористувача по договору оренди землі від 03 лютого 2003 року № 6610/03, а з іншого - вживає дії, направлені на укладення нового, іншого договору оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:13:031:0023, свідчить про порушення принципу доброчесності, на якому ґрунтується доктрина venire contra factum proprium.
Суд першої інстанцій встановив обставину правомірного володіння і використання відповідачем за первісним позовом належної йому нежитлової будівлі в літ. "А-1" загальною площею 70,8 кв. м. по вулиці Леся Сердюка (колишня найменування вулиця Командарма Корка), будинок 13, що само по собі свідчить про фактичне використання Товариством спірної земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, позаяк відповідач не надав жодних доказів на підтвердження формування за зазначеною адресою земельної ділянки меншою площею для експлуатації та обслуговування вказаної нежитлової будівлі.
Адже за змістом частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Отже, нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Таким чином, у зв'язку з користуванням відповідачем нежитловою будівлею в літ. "А-1" презюмується його користування спірною земельною ділянкою.
В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача за первісним позовом не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 922/981/18).
Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
Оскільки відповідач за первісним позовом не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою відповідачем за зустрічним позовом, зокрема укладення договору оренди з Харківською міськрадою та державної реєстрації такого права, а, отже, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.
Таким чином, у відповідача з моменту утворення земельної ділянки 6310136600:13:031:0023 як об'єкта цивільних прав виникли обов'язки щодо оформлення прав на неї, що в подальшому й мало місце на підставі договору купівлі-продажу. Проте, у спірний період між сторонами відсутні належним чином оформлені договірні відносини щодо цієї земельної ділянки, а отже, позивач за первісним позовом вірно зазначає про використання земельних ділянок без достатньої правової підстави.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Таким чином, обов'язок відповідача сплатити суму безпідставно збережених коштів виникає в силу самого факту користування спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави та без сплати орендної плати, і не залежить від того, чи сталося це внаслідок поведінки набувача, потерпілого чи інших осіб, або сталось поза їх волею. Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17.
Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Суд вище за тестом вже зазначав, що у зв'язку з дублюванням кадастрового номеру до Державного земельного кадастру внесені виправлені відомості про земельну ділянку земельна ділянка площею 0,1407 га з кадастровим номером 6310136600:13:031:0004 по вулиці Леся Сердюка (колишня найменування вулиця Командарма Корка) у місті Харкові, внаслідок чого у відповідності до індексної кадастрової карти, затвердженої 24 грудня 2012 року, був змінений кадастровий номер земельної ділянки на 6310136600:13:031:0023.
В матеріалах справи наявні витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 21 січня 2019 року № 125/0/45-19 та від 04 грудня 2020 року № 6231 щодо земельної ділянки площею 0,1417 га з кадастровим номером 6310136600:13:031:0023 по вулиці Леся Сердюка у місті Харкові із визначенням оцінки земельної ділянки в грошовому еквіваленті. А відтак, в матеріалах справи наявні витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки на 2019 рік, 2020 рік, а щодо 2021 року, то у постанові Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19, вказано на те, що чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі.
Нормативно грошова оцінка тієї чи іншої земельної ділянки отримується шляхом застосування відповідно формули, яка затверджена Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженим Наказом Мінагрополітики від 25 листопада 2016 року № 489 "Про затвердження порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів".
Так, рішенням Харківської міської ради від 27 лютого 2008 року № 41/08 затверджений загальний порядок визначення розміру орендної плати при наданні земельних ділянок у платне користування та визначено, що базою для обчислення орендної плати є нормативно грошова оцінка земельної ділянки, яка надається в оренду. Нормативно грошова оцінка земель м. Харкова проводиться у відповідності з чинним законодавством України і підлягає затвердженню Харківською міською радою.
Рішенням Харківської міської ради від 27 лютого 2019 року № 1474/19 затверджена нормативно грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01 січня 2018 року та введена в дію з 01 січня 2020 року.
Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03 березня 2020 року № НВ-0006115112020 земельна ділянка площею 0,1407 га з кадастровим номером 6310136600:13:031:0023 по вулиці Леся Сердюка (колишня найменування вулиця Командарма Корка) має категорію земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Аналогічні данні містяться і у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 21 січня 2019 року № 125/0/45-19 та від 04 грудня 2020 року № 6231.
Оскільки нормативно грошова оцінка всіх земель міста Харкова змінювалась у 2013 році та у 2014 році (вводилась в дію з 2014 року та 2020 році), позивачем представлено два окремих Витяги з технічної документації, які пройшли державну експертизу та отримали позитивний висновок.
Разом з тим суд зазначає з приводу аргументів відповідача за первісним позовом про невідповідність даних у Витяги з технічної документації в яких вказано про відсутність виду цільового використання земельної ділянки з даними з Державного земельного кадастру в частині цільового призначенням із кодом 1.11.6 по спірній земельній ділянки, наступне.
В постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 915/47/17 та від 31 липня 2019 року у справі № 806/5308/15 висловлено правову позицію про те, що зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної частиною 1 статті 19 Земельного кодексу України, в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури. Водночас, відповідно до частини 5 статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Отже, зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель (за виключенням земель сільськогосподарського призначення та земель оборони), здійснюється її власником (користувачем) самостійно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
У даному випадку спір пов'язаний зі стягненням безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне (позадоговірне) використання Товариством земельної ділянки, тому суд першої інстанції, з урахуванням предмета і підстав позову у цій справі, вважає, що дослідження виду цільового використання спірної земельної ділянки не має істотного значення для вирішення цього спору по суті.
Одночасно суд вказує, що Витяги з технічної документації за 2019 рік та за 2020 рік в судовому порядку не визнанні недійсними, а відтак дані, які в них містяться, не можуть бути піддані сумніву.
При здійсненні розрахунку позивачем за первісним позовом застосована ставка річної орендної плати із значенням 12 %, оскільки відповідно таблиці, яка є додатком до Положення "Про порядок визначення розміру орендної плати при укладенні договорів оренди землі в м. Харкові", затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27 лютого 2008 року № 41/08, встановлено особливий режим розрахунку орендної плати для земель під АЗС та АГЗС, що полягає у застосуванні річної орендної плати при здійсненні розрахунку у розмірі 12 %.
Оскільки від відповідача не надходило даних з приводу особливих умов використання земельної ділянки (складних інженерно - геологічних умов (К1) та обмеження використання (К2), позивачем було застосовано базове значення, яке дорівнює 1 (одиниці).
При цьому, під час формування відзиву на первісну позовну заяву, відповідачем за первісним позовом було додано експертний висновок щодо наявності складних інженерно-геологічних умов від 15 червня 2021 року. Позивач, взявши до уваги данні вказані у зазначеному вище висновку, здійснив перерахування безпідставно збережених коштів у формі орендної плати, застосувавши коефіцієнт 0,73 (К1) чим зменшив розмірі позовних вимог до 948 188,28 грн.
Крім того, оскільки договір оренди земельної ділянки у період з 01 листопада 2019 року по 30 квітня 2021 року не укладався, який не перевищує 10 років, строки позовної давності також не перевищують 10 років, внаслідок чого застосовується вихідна ставка 100%. Як видно із розрахунків позивача саме вихідна ставка у розмірі 100% була застосована у якості бази для розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.
Суд, з урахуванням викладеного, зазначає, що розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати здійснювався Харківською міською радою на підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 21 січня 2019 року № 125/0/45-19 та від 04 грудня 2020 року № 6231 щодо земельної ділянки площею 0,1417 га з кадастровим номером 6310136600:13:031:0023 по вулиці Леся Сердюка у місті Харкові, також з урахуванням норм Положення "Про порядок визначення розміру орендної плати при укладенні договорів оренди землі в м. Харкові", затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27 лютого 2008 року № 41/08, та відповідає нормативним законодавчим приписам, є обґрунтованим та арифметично вірним. При цьому, розрахунок безпідставно збережених коштів у зв'язку з несплатою орендної плати, здійснений Харківською міською радою не спростований відповідачем, іншого розрахунку матеріали справи не містять.
Згідно зі статтею 11 Господарського процесуального кодексу України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини "Федоренко проти України" від 03 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У спірних правовідносинах неотриманні Харківською міською радою кошти від використання земельної ділянки підпадають під визначене Європейським судом з прав людини поняття "майно, на яке особа цілком виправдано очікувала", право на яке підлягає захисту.
Суд також зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права підтверджується постановами Вищого господарського суду України від 09 серпня 2016 року у справі № 922/5212/14, від 12 січня 2017 року у справі № 922/51/15, а також аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15, від 07 березня 2016 року у справі № 922/1009/15, від 12 квітня 2017 року у справі №922/207/15 та Верховного Суду від 25 травня 2018 року у справі № 922/2976/17.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судові витрати зі сплати позивачем за первісним судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладаються на відповідача. За зустрічним позовом, через відмову в його задоволенні, на підставі п. 2 ч. 4 статті 129 кодексу залишаються за позивачем за зустрічним позовом.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарського суд Харківської області, -
Первісний позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енджел Кепітал" (61037, місто Харків, вулиця Плеханівська, будинок 126/1, ідентифікаційний код юридичної особи 40774112) на користь Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 7, ідентифікаційний код юридичної особи 04059243) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 948 188,28 грн. та 14 222,82 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енджел Кепітал" (61037, місто Харків, вулиця Плеханівська, будинок 126/1, ідентифікаційний код юридичної особи 40774112) на користь Державного бюджету 2 270 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "13" жовтня 2021 р.
Суддя Н.В. Калініченко