79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
20.09.2021 справа № 914/1336/18
Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Юрків М.Г., розглянув матеріали справи
за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», м.Київ
до відповідача Приватного підприємства «Фабрика ласощів «Нектар», с.Дуліби Стрийського району Львівської області
про стягнення 552195,39 грн
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився
Обставини розгляду справи.
На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до Приватного підприємства «Фабрика ласощів «Нектар» про стягнення 552195,39 грн.
Ухвалою від 30.07.2018 р. позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу 10-денний строк на виправлення допущених недоліків.
Ухвалою суду від 06.09.2018 р. відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.10.2018 р.
Підготовче засідання відкладалось відповідними ухвалами суду та в судовому засіданні оголошувалась перерва.
Ухвалою суду від 05.12.2018 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.12.2018 р.
Ухвалою суду від 26.12.2018 р. зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду касаційної скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» у справі №5017/1987/2012.
Ухвалою суду від 05.04.2021 р. поновлено провадження у справі, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 13.05.2021 р.
В судові засідання з розгляду справи по суті, які після поновлення провадження у справі відкладались ухвалами суду, занесеними до відповідних протоколів судового засідання, сторони явку представників не забезпечили.
Після поновлення провадження у справі до суду надходили заяви про розгляд справи за відсутності представників: заяви позивача (вх.№12879/21 від 01.06.2021 р., вх.№16246/21 від 13.07.2021 р., вх.№19164/21 від 18.08.2021 р.) та заява відповідача (вх.№19354/21 від 19.08.2021 р.)
Дослідивши наявні у справі докази, врахувавши, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, і взявши до уваги відсутність підстав для відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.
В судовому засіданні 20.09.2021 р. в нарадчій кімнаті судом складено і підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору та правова позиція учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між сторонами було укладено кредитний договір, на підставі якого позивач надав відповідачеві кредит із датою його остаточного повернення не пізніше 04.10.2008 р., процентною ставкою за користування кредитними коштами в розмірі 18,5 % річних та відсотками за неправомірне користування кредитом в розмірі 37 % річних.
Як ствердив в позовній заяві позивач, у зв'язку із невиконанням відповідачем умов кредитного договору банк звертався до приватного нотаріуса, який 28.08.2008 р. здійснив виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки, що був переданий відповідачем в іпотеку позивачеві, та задоволення за рахунок коштів, отриманих від його реалізації, вимог позивача в розмірі 724066,09 грн в тому числі: 649900 грн заборгованості по кредиту, 68630,23 грн заборгованості по відсотках та 5535,86,26 грн заборгованості по пені. Позивач повідомив, що він направляв виконавчий напис на примусове виконання, проте такий виконано не було і заборгованість за кредитним договором залишається непогашеною.
В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість, яка не охоплювалась вчиненим виконавчим написом, та складається з: 310433,79 грн процентів за користування кредитом, нарахованих за період з 28.08.2008 р. по 31.12.2009 р. включно, 184571,60 грн інфляційних втрат за несвоєчасну сплату кредиту, нарахованих за період з 01.11.2008 р. по 31.12.2012 р. включно, та 57190 грн інфляційних втрат за несвоєчасну сплату процентів, нарахованих за період з 01.11.2008 р. по 31.12.2012 р. включно.
Відповідач заперечив проти позову, вказавши, що позивач через невиконання відповідачем умов кредитного договору 21.07.2008 р., а також 19.08.2008 р. направляв останньому претензії-вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості за договором, чим реалізував право на власний розсуд змінити умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів, а його право нараховувати передбачені договором проценти та пеню після пред'явлення вимоги припинилося.
У зв'язку з відсутністю у відповідача обов'язку по сплаті процентів за користування кредиту після пред'явлення вимоги про дострокове погашення заборгованості, відповідач вважає, що неможливим є і нарахування інфляційних втрат на ці проценти з огляду на відсутність основного грошового зобов'язання.
Також у відзиві відповідач заявив про пропуск банком десятирічного строку позовної давності з огляду на те, що позивач дізнався про порушення свого права 21.07.2008 р., однак звернувся з позовом до суду лише 27.08.2018 р.
Додатково відповідач вказав на те, що позивач має право на стягнення інфляційних втрат, нарахованих за несвоєчасну сплату кредиту, за три роки, які передували моменту звернення з позовною заявою до суду, тобто в межах трирічної, а не десятирічної позовної давності.
На переконання позивача, він не змінював умови договору в односторонньому порядку, а наявність невиконаного виконавчого напису не позбавляє банк права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих після настання строку повернення кредиту і аж до моменту фактичного повного погашення суми кредиту, але в межах строку позовної давності.
Позивач звернув увагу суду на те, що сторони в укладеному ними договорі, який є правомірним, дійсним, чинним і обов'язковим до виконання, погодили сплату відсотків за кредитом до повного погашення кредиту
Позивач вважає, що оскільки строк дії кредитного договору не закінчився, повернення кредиту не відбулося, права банку на повернення кредиту і сплату процентів не припинилися, відтак проценти підлягають донарахуванню, а порушені права позивача - захисту в судовому порядку.
Крім того позивач заперечив твердження відповідача про пропуск позовної давності, вказавши на те, що позовна заява була подана ним засобами поштового зв'язку 20.07.2018 р., а не 27.08.2018 р., як помилково зазначив відповідач.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
05.10.2005 між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) як банком та Приватним підприємством «Фабрика ласощів «Нектар» як позичальником було укладено кредитний договір №590/05-к.
За визначенням пунктів 1.3. та 1.4. договору, відсотки за користування кредитом - це плата, яка встановлюється банком за користування кредитом, та сплачується позичальником у розмірі та у строки, передбачені цим договором; відсотки за неправомірне користування кредитом - це плата, яка встановлюється банком за користування кредитом після настання строку його погашення та сплачується позичальником у розмірі та у строки, передбачені цим договором. При сплаті відсотків за неправомірне користування кредитом відсотки за користування кредитом не сплачуються.
Відповідно до п.2.1 договору, банк зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 650000 грн на умовах, передбачених цим договором.
Кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 04.10.2008 р. У разі несвоєчасної сплати відсотків за користування кредитом відповідно до пункту 3.4 цього договору, датою остаточного повернення всіх коштів за кредитом є шістдесятий календарний день від дня нарахування відсотків, що не оплачені у встановлений цим договором строк, але не пізніше дати кінцевого терміну повернення кредиту (п.2.2. договору).
Як встановлено у п.2.4. договору, у відповідності до техніко-економічного обгрунтування, наданого позичальником, та обумовленого ним цільового призначення кредиту, банк надає кредит наступними частинами: жовтень 2005 року - 300 тис. грн, листопад 2005 р. - 200 тис. грн, лютий 2006 р. - 150 тис. грн.
За умовами п.3.1. договору, кредит надається банком позичальнику шляхом оплати протягом дії цього договору розрахункових документів (платіжних доручень) позичальника безпосередньо з позичкового рахунку, відкритого банком в філії «Відділення Промінвестбанку в м.Стрий Львівської області» на рахунки контрагентів позичальника відповідно до цільового призначення кредиту.
Згідно з пунктами 3.2, 3.3 кредитного договору, відсотки за користування кредитом сплачуються позичальником, виходячи з встановленої банком відсоткової ставки у розмірі 18,5% річних. Нарахування банком відсотків починається з дати першої оплати розрахункових документів позичальника з позичкового рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів використовується метод «факт/факт», виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році.
Відсотки за користування кредитом нараховуються банком за період з останнього робочого дня попереднього місяця по передостанній робочий день поточного місяця подекадно, а також в день кінцевого терміну повернення кредиту, визначеного п.2.2. цього договору. Сплата нарахованих відсотків проводиться позичальником на протязі поточного місяця та повинна бути завершена не пізніше 5 (п'ятого) банківського дня наступного місяця (п.3.4. договору).
Пунктом 3.5. договору сторони погодили, що у випадку порушення позичальником встановленого пунктом 2.2 цього договору строку погашення одержаного кредиту позичальник надалі сплачує відсотки за неправомірне користування кредитом, виходячи із відсоткової ставки у розмірі 37% річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно з пунктами 3.3, 3.4 цього договору.
Відповідно до пункту 4.2.2 кредитного договору, позичальник зобов'язується своєчасно сплачувати відсотки за користування кредитом та відсотки за неправомірне користування кредитом на умовах і в порядку, передбачених цим договором, а також суми передбаченої цим договором неустойки.
Позичальник зобов'язується незалежно від настання кінцевого строку погашення кредиту сплатити заборгованість за кредитом, усі нараховані відсотки та неустойку за умови настання обставин, указаних у п.4.3.4 цього договору.
У пункті 4.3.4 договору сторони передбачили, що банк має право (незалежно від настання строку погашення кредиту) вимагати у повному обсязі заборгованості за кредитом та/або відсотків за користування ним, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом, та/або суму неустойки, передбачених цим договором, у випадках, коли, зокрема:
- позичальник не виконав у строк свої обов'язки по поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом та/або інші обов'язки по сплаті грошових коштів, передбачені цим договором;
- позичальником порушений графік погашення кредиту, вказаний у п.2.2 цього договору.
Про необхідність дострокової сплати кредиту, відсотків з указаних вище підстав банк зобов'язаний письмово попередити позичальника не менше ніж за 10 календарних днів до вчинення необхідних дій по примусовому стягненню коштів.
Пунктом 5.2. встановлено, що позичальник у випадку прострочення ним виконання зобов'язання по поверненню банку сум кредиту або відсотків за користування кредитом або відсотків за неправомірне користування кредитом зобов'язаний сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу.
Цей договір діє до повного повернення позичальником кредиту, сплати у повному обсязі відсотків за користування ним та до повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього договору (п.6.5. договору).
Відповідно до п.6.8. договору, всі спори між сторонами при недосягненні згоди шляхом переговорів передаються на вирішення господарського суду. При цьому строк, у межах якого банк може звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності) встановлюється тривалістю у 10 років.
З виписки про рух коштів по рахунку позичальника вбачається, що банк видав останньому кредит шляхом здійснення оплат його розрахункових документів: 11.10.2005 р. на суму 75000 грн, 17.10.2005 р. на суму 224900 грн, 04.11.2005 р. на суму 200000 грн, 01.02.2006 р. на суму 150000 грн, а всього на суму 649900 грн.
05.04.2006 р. сторони уклали договір іпотеки, який забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору №590/05-к від 05.10.2005 р. та договору №233/05кд від 05.04.2006 р. про внесення змін кредитного договору №590/05-к від 05.10.2005 р., укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем, за умовами якого останній зобов'язаний в порядку, передбаченому кредитним договором, повернути іпотекодержателю до 04.10.2008 р. кредит у розмірі 650000 грн, відсотки за користування ним у розмірі 18,5% річних, комісійну винагороду за надання кредиту у розмірі 0,5% від суми кредиту, у тому числі відсотки за неправомірне користування кредитом у розмірі 37%, сплатити неустойку (пеню, штрафи), а також відшкодувати іпотекодержателю всі збитки, понесені ним внаслідок невиконання іпотекодавцем умов кредитного договору у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором. Крім цього, іпотекою забезпечені інші зобов'язання іпотекодавця, що виникають в силу цього договору. У випадку продовження строків виконання зобов'язань за кредитним договором (шляхом укладення окремих договорів про внесення змін до нього), дія іпотеки, передбаченої цим договором, зберігається до повного виконання кредитного договору.
Предметом іпотеки є: нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: Львівська обл., село Дуліби, Стрийського району, вул.Робітнича, 11а та належать іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно виданого Дулібською сільською радою 01.03.2006 р. та зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 02.03.2006 р. за №13705413 (надалі - «Предмет іпотеки»). Загальна договірна заставна вартість предмету іпотеки складає 646000 грн (п.1.2. та 1.4. договору іпотеки).
Згідно з п.3.1.5. договору іпотеки, іпотекодержатель за умови, в тому числі, невиконання іпотекодавцем зобов'язань за цим договором, зокрема, щодо вжиття необхідних для збереження предмету іпотеки, його належної експлуатації та страхування предмету іпотеки, невиконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки та реалізувати його, або вимагати від іпотекодавця дострокового виконання зобов'язань, що випливають із кредитного договору.
У п.5.1. договору іпотеки встановлено, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію у наступних випадках:
- якщо у момент настання строку виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором не будуть виконані повністю, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлені відповідно до п.2.2 кредитного договору строки суми кредиту; та/або при несплаті або частковій несплаті у передбачені кредитним договором строки сум відсотків, сум комісійної винагороди (у тому числі відсотків за неправомірне користування кредитом); та/або при несплаті або частковій несплаті в строк сум неустойки (пені, штрафу), передбачені кредитним договором;
- незалежно від настання строку виконання іпотекодавцем будь-яких зобов'язань за кредитним договором - при ліквідації чи реорганізації у будь-який спосіб іпотекодавця, порушенні відносно останнього справи про банкрутство;
- незалежно від настання строку виконання іпотекодавцем будь-яких зобов'язань за кредитним договором - при виникненні підстав, вказаних у п.3.1.5 цього договору
Згідно з п.5.2. договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки може відбуватись будь-яким із наступних способів на вибір іпотекодержателя. Позасудове врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом: продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», продажу іпотекодавцем (або за його дорученням, оформленим відповідною довіреністю) предмету іпотеки третій особі на користь іпотекодержателя, прийняття предмету іпотеки у власність іпотекодержателем (із погашенням іпотекодавцем за рахунок коштів, отриманих від іпотекодержателя внаслідок такого прийняття, зобов'язань за договором про іпотечний кредит, або без проведення погашення у такий спосіб) у порядку, передбаченому Законом України «Про іпотеку», іншим способом, що не суперечить чинному на момент реалізації предмету іпотеки законодавству. Іпотекодержатель може безпосередньо звернутися до нотаріуса для вчинення виконавчого напису або до господарського суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію. При цьому, реалізація предмета іпотеки здійснюється будь-яким способом, що не суперечить законодавству.
Договором про внесення змін №639/05кд від 11.09.2006 р. сторони виклали п.2.2. кредитного договору в наступній редакції: «Повернення кредиту рівними частинами по 38,2 тис. грн щомісяця, починаючи від серпня місяця 2007 р. Кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 04.10.2008 р.», залишивши решту пунктів кредитного договору без змін, а договором про внесення змін №37/05кд від 28.01.2008 р. - виклали п.2.2. кредитного договору в наступній редакції: «Повернення кредиту не пізніше 04.10.2008 р. за рахунок коштів від реалізації заставленого майна», залишивши решту пунктів кредитного договору без змін.
В матеріалах справи наявні претензії-вимоги ПАТ «Промінвестбанк, адресовані ПП «Фабрика ласощів «Нектар», в яких йдеться про порушення позичальником умов кредитного договору, а саме порушення графіку погашення кредиту (додаток №1 до кредитного договору).
У претензіях банк повідомляв, що станом на 21.07.2008 р. прострочена заборгованість по сплаті відсотків становить 49577,16 грн, нараховані відсотки - 3285 грн, строкова заборгованість - 649900 грн, а загальна сума заборгованості - 702762,16 грн (претензія-вимога №917 від 21.07.2008 р.); станом на 18.08.2008 р. прострочена заборгованість по сплаті відсотків становить 59760,70 грн, нараховані відсотки - 5584,52 грн, строкова заборгованість - 649900 грн, а загальна сума заборгованості - 715245,22 грн (претензія-вимога від 19.08.2008 р.)
У цих претензіях у порядку, передбаченому п.4.3.4 кредитного договору, банк вимагав від позичальника погашення всієї заборгованості, включаючи нараховані відсотки, протягом передбаченого десятиденного терміну, а також повідомляв, що у випадку її непогашення буде вчинено виконавчий напис та звернуто в примусовому порядку стягнення на нежитлову будівлю.
28.08.2008 р. приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Навальковською М.М. вчинено виконавчий напис та договорі іпотеки, яким запропоновано звернути стягнення на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: Львівська область, Стрийський район, с.Дуліби, вул.Робітнича, 11 А, що належить на праві власності Приватному підприємству «Фабрика ласощів «Нектар», та передана в іпотеку ПАТ «Промінвестбанк» на підставі договору іпотеки від 05.04.2006 р., строк платежу за яким настав 01.08.2008 р.
За рахунок коштів, отриманих від реалізації нежитлової будівлі, запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «Промінвестбанк» в розмірі 724066,09 грн. в тому числі: основного боргу - 649900 грн, по відсотках - 68630,23 грн, по пені - 5535,26 грн.
03.07.2018 р. головним державним виконавцем Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №56687465 з виконання згаданого виконавчого напису нотаріуса.
В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 310433,79 грн процентів за користування кредитом, нарахованих за період з 28.08.2008 р. по 05.10.2008 р. включно, виходячи з процентної ставки 18,5%, та нарахованих за період з 06.10.2008 р. по 31.12.2009 р. включно, виходячи з процентної ставки 37%; 184571,60 грн інфляційних втрат за простроченим кредитом, нарахованих за період з 01.11.2008 р. по 31.12.2012 р. включно; 57190 грн інфляційних втрат за простроченими процентами, нарахованих за період з 01.11.2008 р. по 31.12.2012 р. включно.
Станом на дату ухвалення рішення в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо здійснення відповідачем оплати заявлених до стягнення суми.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст.627 ЦК України).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як визнається сторонами, кредитні кошти в сумі 649900 грн відповідачем повернені не були.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги визначені ст. 193 ГК України.
Згідно з положеннями частини 1 статті 598 та статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з положеннями ЦК України мають різний зміст. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина 1 статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина 2 вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина 3 цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина 4 статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, належно виконаного лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України, згідно з частиною 1 якої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання (правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі №444/9519/12).
Як вбачається з матеріалів справи, сторони визначили, що укладений ними кредитний договір діє до повного повернення позичальником кредиту, сплати у повному обсязі відсотків за користування ним та до повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього договору.
Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що у разі якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У кредитному договорі від 05.10.2005 р. (з врахуванням внесених до нього змін, зокрема останніх змін, внесених договором від 28.01.2008 р.) сторони не встановлювали обов'язок позичальника повертати позику частинами, не визначали графік погашення кредиту тощо, а лише погодили, що повернення кредиту має відбутись не пізніше 04.10.2008 р. за рахунок коштів від реалізації заставленого майна, встановивши таким чином строк (термін) виконання зобов'язання.
Разом з тим у п.4.2.8. кредитного договору йдеться про те, що позичальник зобов'язується незалежно від настання кінцевого строку погашення кредиту сплатити заборгованість за кредитом, усі нараховані відсотки та неустойку за умови настання обставин, указаних у п.4.3.4 цього договору.
У пункті 4.3.4 договору сторони передбачили, що банк має право (незалежно від настання строку погашення кредиту) вимагати у повному обсязі заборгованості за кредитом та/або відсотків за користування ним, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом, та/або суму неустойки, передбачених цим договором, у випадках, коли, зокрема:
- позичальник не виконав у строк свої обов'язки по поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом та/або інші обов'язки по сплаті грошових коштів, передбачені цим договором;
- позичальником порушений графік погашення кредиту, вказаний у п.2.2 цього договору.
Таким чином, навіть незважаючи на те, що позика не підлягала поверненню частинами (з розстроченням), сторони узгодили умови, за яких вона має бути повернута достроково, тобто до 04.10.2008 р., та допускали можливість зміни строку виконання зобов'язання на інший, відмінний від зазначеного у п.2.2. договору.
Згідно з пунктами 3.2, 3.3 кредитного договору, відсотки за користування кредитом сплачуються позичальником, виходячи з встановленої банком відсоткової ставки у розмірі 18,5% річних. Нарахування банком відсотків починається з дати першої оплати розрахункових документів позичальника з позичкового рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом.
Однією з підстав для виникнення у банку права вимагати від позичальника сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом є, зокрема, невиконання останнім у строк своїх обов'язків по поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом.
Якщо обов'язок з повернення кредиту за умовами п.2.2. договору і мав бути виконаний не пізніше 04.10.2008 р., що було встановлено судом вище, то обов'язок зі сплати відсотків за користування кредитом відповідно до пунктів 3.3. і 3.4. договору повинен був виконуватись позичальником щомісячно (не пізніше п'ятого банківського дня наступного місяця).
З матеріалів справи вбачається і сторонами не заперечується, що відповідач неодноразово допускав існування заборгованості зі сплати відсотків за користування наданих йому кредитом, відтак слід вважати, що у банку були наявні підстави для пред'явлення позичальнику вимоги про погашення заборгованості за кредитом, відсотками, неустойкою ще до спливу визначеного договором строку кредитування - до 04.10.2008 р.
Претензією від 21.07.2018 р. банк використав надане йому право та вимагав від позичальника сплатити прострочену і поточну заборгованість за відсотками та заборгованість по кредиту протягом десятиденного терміну, як це дозволено пунктом 4.3.4. кредитного договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що припис абзац 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
У разі пред'явлення до позичальника вимоги право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється, а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов'язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 р. у справі №916/4693/15).
Суд вважає, що після направлення позичальнику письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості, а саме після спливу десятиденного строку, визначеного у претензії, тобто з 01.08.2008 р., банк втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, нарахованих за ставкою 18,5% річних на підставі пунктів 1.3. і 3.2. кредитного договору, оскільки з цієї дати користування кредитними коштами втратило ознаки правомірності і надалі здійснювалося вже поза межами строку кредитування, який було підставно змінено банком у відповідності до умов договору.
Те, що строк платежу настав саме 01.08.2008 р. додатково зазначено і у виконавчому написі, вчиненому приватним нотаріусом 28.08.2008 р. за зверненням самого позивача.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 12811,56 грн відсотків, нарахованих за ставкою 18,5% річних за період з 28.08.2008 р. по 05.10.2008 р., тобто за період після 01.08.2008 р., задоволенню не підлягають.
У постанові від 23.05.2018 р. у справі №910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду, частково задовольняючи позов про стягнення 3% річних, нарахованих згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, дійшла правового висновку про те, що положеннями частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, тоді як частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі №910/1238/17, плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому в пункті 6.20 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Таким чином, у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття «відсотки за правомірне користування чужими грошовими коштами», що передбачено статтею 536 Цивільного кодексу України, та «відсотки за неправомірне користування боржником грошовими коштами», при чому останні відсотки кваліфіковано саме як плату боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, стягнення якої врегульовано частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Аналогічні висновки щодо застосування частини першої статті 1050 та статі 625 Цивільного кодексу України у їх взаємозв'язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 р. у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 р. у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 р. у справі № 912/1120/16.
Враховуючи наведене, суд вважає, що банк має право нараховувати відсотки за неправомірне користування кредитом за підвищеною ставкою, яка дорівнює 37% річних, на підставі пунктів 1.4. і 3.5. кредитного договору у зв'язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання, оскільки ці відсотки охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, тому стягненню підлягає 297622,19 грн заборгованості за відсотками за неправомірне користування кредитом, нарахованої за період з 06.10.2008 р. по 31.12.2009 р. включно, тобто після спливу зміненого строку кредитування (після 01.08.2008 р.), однак в межах визначеного позивачем періоду, який позивач розпочинає з 06.10.2008 р.
Щодо нарахування інфляційних втрат суд зазначає наступне.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, зробленим у постанові від 07.04.2020 р. у справі №910/4590/19, зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 р. затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення, пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1- 1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р. та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007 р.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуск такого місяця, оскільки це зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що «вартість грошей з індексом інфляції за попередній період» є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період (у математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю).
Суд вважає, що інфляційні втрати у випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, слід розраховувати таким чином: залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду («ЗБ») перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
У постанові від 20.11.2020 р. у справі №910/13071/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Суд прийшов до висновку, що стягненню з відповідача підлягало би 211217,50 грн інфляційних втрат за простроченим кредитом, які обчислені наступним чином: (649900 грн (заборгованість зі сплати кредитних коштів) х 132,5% (сукупний індекс інфляції за період з листопада 2008 року по грудень 2012 року включно) = 861117,50 грн - 649900 грн = 211217,50 грн), однак стягненню підлягає 184571,60 грн втрат, як заявлено позивачем в позовній заяві.
Стосовно стягнення інфляційних втрат за простроченими процентами суд вказує таке.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення.
Передбачені законом права кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Суд звертає увагу позивача на те, що частина друга статті 625 ЦК України базою для нарахування як інфляційних втрат, так і процентів річних, визначає суму боргу (прострочену суму), тобто обидва цих способи компенсації понесених кредитором втрат стосуються саме основного боргу, і правомірним є нарахування інфляційних втрат, власне, на суму цього основного боргу (наприклад на суму невчасно повернених або неповернених кредитних коштів), а не на проценти річних, якими фактично і є відсотки за неправомірне користування кредитом (37% річних), що було встановлено вище. Стягнення ж інфляційних втрат, нарахованих на суму процентів річних, і навпаки - процентів річних, нарахованих на суму боргу, проіндексовану на індекс інфляції, - суперечило би правовій природі цих передбачених статтею 625 ЦК України акцесорних зобов'язань.
У відзиві на позовну заяву відповідач заявив про те, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу позовної давності, і просив суд застосувати до вимог позовну давність та відмовити в позові.
Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (ст.257 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
У п.6.8. кредитного договору сторони домовились, що строк, у межах якого банк може звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), встановлюється тривалістю у 10 років.
Суд вважає, що сторони погодили саме таку позовну давність для всіх видів правовідносин, які виникли чи виникатимуть з цього кредитного договору.
Частинами першою та п'ятою статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Частинами 3 та 4 статті 267 встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як вбачається з відповідного штемпеля підприємства зв'язку на адресованому Господарському суду Львівської області поштовому конверті, в якому надійшла позовна заява, позивач подав її 20.07.2018 р. Враховуючи те, що змінений банком строк виконання зобов'язань закінчився 31.07.2008 р., а прострочення боржника зі сплати кредиту розпочалось 01.08.2008 р., всі заявлені позивачем позовні вимоги охоплювались погодженою сторонами у письмовій формі збільшеною позовною давністю, яка становить 10 років.
За змістом ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Отже, відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення процентів за правомірне користування кредитом та позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат, нарахованих на проценти за неправомірне користування кредитом, не підлягають задоволенню у зв'язку з їх безпідставністю, а позовні вимоги стосовно стягнення процентів за неправомірне користування кредитом та позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу, є обгрунтованими і водночас знаходяться в межах десятирічної позовної давності,тому повинні бути задоволені судом.
Частина перша статті 4 ГПК України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи все наведене, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Оскільки згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 165, 233, 236, 237, 238, 241, 247, 252, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Фабрика ласощів «Нектар», Львівська область, Стрийський район, с.Дуліби, вул.Робітнича, буд.11А (ідентифікаційний код 13835545) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», м.Київ, вул.Малопідвальна, 8 (ідентифікаційний код 00039002) 297622,19 грн заборгованості за відсотками за неправомірне користування кредитом, 184571,60 грн інфляційних втрат за несвоєчасну сплату кредиту та 7232,91 грн судового збору.
3. В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні 20.09.2021 р. підписано вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 04.10.2021 р.
Суддя З.П. Гоменюк