ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.10.2021Справа № 910/10032/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМКРІПЛЕННЯ"
до Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС"
про стягнення 650051,76 грн.
Представники сторін:
від позивача: Рябко С.О.
від відповідача: Горбач Г.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМКРІПЛЕННЯ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС" про стягнення 650051,76 грн. заборгованості, з яких: 502800,00 грн. - сума основного боргу, 59142,88 грн. - інфляційні втрати, 24010,13 грн. - 3% річних, 64098,75 грн. - пеня.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №52-19-541 від 07.11.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 29.07.2021.
27.07.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшов відзив на позов. У відзиві на позов позивач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені на суму 56409,37 грн. Разом з відзивом на позов відповідач подав клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 62730,00 грн.
Протокольною ухвалою від 29.07.2021 підготовче засідання у справі відкладено на 11.08.2021.
05.08.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
11.08.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні 11.08.2021 без участі представника позивача.
Представники сторін у підготовче засідання 11.08.2021 не з'явилися.
Протокольною ухвалою від 11.08.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.09.2021.
Протокольною ухвалою від 16.09.2021 відкладено судове засідання по суті на 07.10.2021.
Представник позивача у судовому засіданні 07.10.2021 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд позовні вимоги задовольнити.
У судовому засіданні 07.10.2021 представник відповідача надав пояснення по суті викладених у відзиві заперечень.
У судовому засіданні 07.10.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
07.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМКРІПЛЕННЯ" (постачальник, позивач) та Комунальним підприємством "КИЇВПАСТРАНС" (покупець, відповідач) укладено договір №52-19-541 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю: "Кріпильні деталі" код 44530000-4 за ДК 021:2015 (ЛОТ №2 - костилі колійні, шурупи колійні), надалі - товар, а покупець сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у Специфікації (Додаток №1), що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною.
Сума цього договору (ціна договору) визначається згідно з Специфікацією (додаток №1), що є невід'ємною частиною цього договору і становить разом з ПДВ 712800,00 грн.
Згідно із п.4.1 договору розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару.
Згідно п.5.2 договору поставка товару здійснюється на умовах DDP згідно з INCOTERMS-2010 за адресою м. Київ, вул. Павла Усенка, 7/9. При цьому транспортування товару проводиться за кошти постачальника, і вартість такої доставки входить в ціну договору.
Відповідно до п.5.3 договору поставка товару здійснюється окремими партіями за окремою письмовою заявкою покупця з зазначенням необхідних найменувань та кількості товару в межах Специфікації (додаток №1) виходячи з їх виробничої необхідності.
Специфікацією (додаток №1 до договору) сторони погодили найменування та кількість товару, а саме: костиль колійний 16х16х165 мм у кількості 15 т на суму 549000,00 грн без ПДВ, шуруп колійний 24х150 мм у кількості 1 т на суму 45000,00 грн без ПДВ. Загальна сума товару згідно із Специфікацією 712800,00 грн з ПДВ.
Пунктом 6.1. договору передбачено, що покупець зобов'язаний прийняти поставлений товар, який відповідає технічним і якісним характеристикам (п.6.1.1.); своєчасно і у повному обсязі сплатити за поставлений товар, який відповідає технічним і якісним характеристикам (п.6.1.2.).
У пункті 11.1. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 включно, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання взятих на себе зобов'язань за договором №52-19-541 від 07.11.2019 поставив відповідачу товар на загальну суму 712800,00 грн на підтвердження чого надав видаткові накладні: №РН-0000154 від 14.11.2019 на загальну суму 351360,00 грн, №РН-0000162 від 18.11.2019 на загальну суму 185760,00 грн, №РН-0000187 від 03.12.2019 на загальну суму 175680,00 грн, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №285 від 13.11.2019, №288 від 18.11.2019, №305 від 03.12.2019, товарно-транспортні накладні №0000000079 від 14.11.2019, №0000000084 від 18.11.2019, №0000000097 від 03.12.2019.
Позивач виставив відповідачу рахунок №СФ-0000162 від 13.11.2019 на суму 712800,00 грн.
Відповідачем здійснено часткову оплату за поставлений товар по договору №52-19-541 від 07.11.2019 на загальну суму 210000,00 грн, а саме: 24.12.2019 - на суму 10000,00 грн,10.06.2020 - на суму 25000,00 грн, 15.07.2020 - на суму 20000,00 грн, 17.07.2020 - на суму 25000,00 грн, 27.07.2020 - на суму 25000,00 грн, 29.07.2020 - на суму 25000,00 грн, 14.09.2020 - на суму 25000,00 грн, 21.09.2020 - на суму 45000,00 грн, 23.09.2020 - на суму 10000,00 грн.
Оскільки відповідач оплату поставленого товару здійснив частково, за розрахунком позивача заборгованість відповідача перед позивачем за договором становить 502800,00 грн.
Посилаючись на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 502800,00 грн.
Також у зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання позивач нарахував пеню у сумі 64098,75 грн, інфляційні втрати у сумі 59142,88 грн та 3 % річних у сумі 24010,13 грн.
Відповідач у відзиві на позов не погодився з позовними вимогами в частині нарахування пені, заявив про застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені на суму 56409,37 грн.
Так, за доводами відповідача позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення пені за видатковою накладною №РН-0000154 від 14.11.2019 з пропуском позовної давності за період з 15.01.2020 по 03.06.2020, за видатковою накладною №РН-0000162 від 18.11.2019 з пропуском позовної давності за період з 18.01.2020 по 03.06.2020, за видатковою накладною №РН-0000187 від 03.12.2019 з пропуском позовної давності за період з 02.02.2020 по 03.06.2020.
Також відповідач у відзиві на позов зазначив, що при розрахунку суми пені позивачем не були враховані оплати за видатковою накладною №РН-0000187 від 03.12.2019, а саме: від 15.07.2020 на суму 20000 грн, 17.07.2020 на суму 25000 грн, 27.07.2020 суму 25000 грн, 29.07.2020 на суму 25000 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як встановлено судом, на виконання взятих на себе зобов'язань за договором №52-19-541 від 07.11.2019 позивач поставив відповідачу, а останній прийняв товар на суму 712800,00 грн, що підтверджується видатковими накладними: №РН-0000154 від 14.11.2019 на суму 351360,00 грн, №РН-0000162 від 18.11.2019 на суму 185760,00 грн, №РН-0000187 від 03.12.2019 на суму 175680,00 грн, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей №285 від 13.11.2019, №288 від 18.11.2019, №305 від 03.12.2019 та товарно-транспортними накладними №0000000079 від 14.11.2019, №0000000084 від 18.11.2019, №0000000097 від 03.12.2019.
Видаткові накладні №РН-0000154 від 14.11.2019, №РН-0000162 від 18.11.2019, №РН-0000187 від 03.12.2019 підписані відповідачем без заперечень та зауважень.
Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч.1 ст.692 ЦК України.
У відповідності до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Частиною першою статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до ч.5 ст.254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
З огляду на встановлені у п.4.1. договору строки оплати, враховуючи наведені норми законодавства, відповідач зобов'язаний здійснити оплату за поставлений товар в наступні строки: за видатковою накладною №РН-0000154 від 14.11.2019 у строк до 13.01.2020, за видатковою накладною №РН-0000162 від 18.11.2019 у строк до 17.01.2020, за видатковою накладною №РН-0000187 від 03.12.2019 у строк до 03.02.2020.
Отже, з огляду на погоджений сторонами порядок оплати, строк оплати за поставлений товар є таким, що настав.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідач оплату за поставлений згідно із видатковими накладними №РН-0000154 від 14.11.2019, №РН-0000162 від 18.11.2019, №РН-0000187 від 03.12.2019 товар здійснив частково на суму 210000,00 грн, внаслідок чого заборгованість відповідача становить 502800,00 грн.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Невиконане зобов'язання за договором у сумі 502800,00 грн підтверджується матеріалами справи, доказів у спростування заборгованості по договору у сумі 502800,00 грн відповідачем не надано.
Ураховуючи викладене вище, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 502800,00 грн належним чином доведена, відповідачем належними доказами не спростована, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 502800,00 грн.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язання за договором в частині оплати за поставлений товар позивачем нараховані та заявлені до стягнення пеня у сумі 64098,75 грн, інфляційні втрати у сумі 59142,88 грн та 3 % річних у сумі 24010,13 грн.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Нарахування інфляційних втрат здійснено позивачем на заборгованість за видатковими накладними №РН-0000154 від 14.11.2019, №РН-0000162 від 18.11.2019, №РН-0000187 від 03.12.2019 з урахуванням часткових оплат за загальний період: січень 2020 - травень 2021 року.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат судом встановлено, що розрахунок інфляційних втрат є арифметично правильним, здійснений у відповідності до вимог законодавства та умов договору, а тому суд задовольняє позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 59142,88 грн у повному обсязі.
Нарахування 3% річних здійснено позивачем за період з 15.01.2020 по 04.06.2021 на заборгованість за видатковими накладними №РН-0000154 від 14.11.2019, №РН-0000162 від 18.11.2019, №РН-0000187 від 03.12.2019 з урахуванням часткових оплат.
Перевіривши розрахунок 3% річних, враховуючи правильний початок прострочення за видатковою накладною №РН-0000187 від 03.12.2019 (з 04.02.2020), судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у сумі 23981,33 грн, у зв'язку із чим позовні вимоги у цій частині суд задовольняє частково.
За змістом ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно із ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений товар передбачена у 7.3. договору, відповідно до умов якого за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товар, за кожен день прострочення оплати.
Нарахування пені здійснено позивачем у наступному порядку:
на борг за видатковою накладною №РН-0000154 від 14.11.2019 за період з 15.01.2020 по 14.07.2020;
на борг за видатковою накладною №РН-0000162 від 18.11.2019 за період з 18.01.2020 по 18.07.2020;
на борг за видатковою накладною №РН-0000187 від 03.12.2019 за період з 02.02.2020 по 02.08.2020.
Оскільки, як встановлено судом вище, оплата за видатковою накладною №РН-0000187 від 03.12.2019 мала бути здійснена у строк до 03.02.2020, то нарахування пені на борг за вказаною накладною слід здійснювати з 04.02.2020. За перерахунком суду сума пені за видатковою накладною №РН-0000187 від 03.12.2019 становить 14803,20 грн. Нарахування пені у сумі 32117,25 грн за видатковою накладною №РН-0000154 від 14.11.2019 та пені у сумі 16967,10 грн за видатковою накладною №РН-0000162 від 18.11.2019 є арифметично правильними.
Посилання відповідача на те, що при розрахунку суми пені позивачем не були враховані оплати за видатковою накладною №РН-0000187 від 03.12.2019, а саме: від 15.07.2020 на суму 20000 грн, 17.07.2020 на суму 25000 грн, 27.07.2020 суму 25000 грн, 29.07.2020 на суму 25000 грн, суд відхиляє, з огляду на наступне.
Так, у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №911/2630/18 викладено правову позицію, що у випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
Наведений вище алгоритм розподілу коштів урегульований в статті 534 Цивільного кодексу України, яка визначає правила виконання грошового зобов'язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:
- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання. В даному випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов'язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);
- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону;
- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо.
Можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу застосовуватися не може.
Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.
Згідно із наявних у матеріалах справи доказів часткових оплат, оплата за поставлений товар здійснювалася відповідачем з призначенням платежу: оплата за костилі, шурупи колійні по договору №52-19-541 від 07.11.2019, згідно рах. №СФ-0000162 від 13.11.2019.
Оскільки при здійсненні платежу відповідач у призначенні платежу не вказував за якими саме видатковими накладними здійснюються оплати, відповідні оплати були зараховані позивачем у рахунок погашення заборгованості за видатковою накладною №РН-0000154 від 14.11.2019 у порядку черговості зарахування платежів.
Водночас відповідач заявив про застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені. За доводами відповідача позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення пені за видатковою накладною №РН-0000154 від 14.11.2019 з пропуском позовної давності за період з 15.01.2020 по 03.06.2020, за видатковою накладною №РН-0000162 від 18.11.2019 з пропуском позовної давності за період з 18.01.2020 по 03.06.2020, за видатковою накладною №РН-0000187 від 03.12.2019 з пропуском позовної давності за період з 02.02.2020 по 03.06.2020.
Пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
У відповідності до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
З огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення ст.266, ч.2 ст.258 ЦК України про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 08.02.2017 у справі № 910/29752/15 та постанові Верховного суду по справі №910/17753/18 від 28.01.2020.
Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву позивачем було подано 18.06.2021 (дата на поштовому конверті).
З огляду на встановлені судом вище обставини щодо строків оплати та періоди нарахування пені, позовні вимоги про стягнення пені за видатковими накладними №РН-0000154 від 14.11.2019, №РН-0000162 від 18.11.2019, №РН-0000187 від 03.12.2019 заявлені за межами річного строку позовної давності за період з 15.01.2020 по 17.06.2020, з 18.01.2020 по 17.06.2020, з 04.02.2020 по 17.06.2020.
Однак, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 р. "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", на території України запроваджено карантин на період з 12 березня до 3 квітня 2020 року.
У подальшому строк карантину неодноразово продовжувався і діє до теперішнього часу.
Вищевказаний пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України набрав чинності 02.04.2020.
Отже, вимоги про стягнення пені за видатковими накладними №РН-0000154 від 14.11.2019, №РН-0000162 від 18.11.2019, №РН-0000187 від 03.12.2019, нарахованої з 02.04.2020, заявлені позивачем до закінчення строку позовної давності.
Таким чином, заява відповідача про застосування позовної давності в частині вимог про стягнення пені є частково обґрунтованою, а позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 32595,83 грн, нарахованої за період з 02.04.2020 по 14.07.2020 на борг за видатковою накладною №РН-0000154 від 14.11.2019; за період з 02.04.2020 по 14.07.2020 на борг за видатковою накладною №РН-0000162 від 18.11.2019; за період з 02.04.2020 по 02.08.2020 на борг за видатковою накладною №РН-0000187 від 03.12.2019.
З приводу посилань позивача на те, що строк позовної давності переривався у зв'язку із здійсненням відповідачем часткових оплат заборгованості, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
При цьому при дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах позовної давності, а не після її спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів, і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
З урахуванням наведеного, часткова сплата відповідачем основного боргу не є доказом визнання ним також і додаткових вимог позивача, у тому числі пені, а тому не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за позовними вимогами про стягнення пені.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМКРІПЛЕННЯ".
Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Позивачем у позові заявлено про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 65000,00 грн.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно із п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;
9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи: договір №17/05/21 про надання правової допомоги від 17.05.2021, укладений з адвокатом Риженком О.С., акт прийому-передачі наданих послуг від 04.06.2021 на суму 65000,00 грн, платіжне доручення №899 від 24.05.2021 на суму 81000,00 грн.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Дослідивши подані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено розмір витрат на правничу допомогу по справі №910/10032/21.
З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, суд дійшов висновку, що у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову та заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт
У відповідності до наведеної норми Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У клопотанні про зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідач посилається на необґрунтованість та завищення розміру витрат на правову допомогу із складністю справи, зазначає, що з акту наданих послуг неможливо встановити час, витрачений адвокатом та вартість кожної з наданих послуг, а у матеріалах справи відсутній детальний опис робіт.
З огляду на заперечення відповідача, суд зазначає, що згідно із п.3.1. договору №17/05/21 про надання правової допомоги від 17.05.2021 сторони погодили, що оплата послуг здійснюється замовником у грошовій одиниці гривні, вартість послуг за даним договором складає суму, яка визначається в Актах приймання-передачі наданих послуг підписаних сторонами, які є невід'ємною частиною даного договору.
У той же час, наданий позивачем у матеріали справи акт прийому-передачі наданих послуг від 04.06.2021 містить опис наданих адвокатом послуг та встановлено вартість таких послуг, а відтак, заперечення відповідача є необґрунтованими.
Більш того, наведені відповідачем у відзиві заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу не спростовують співмірності понесених позивачем витрат, доказів на спростування їх співмірності відповідач суду не надав.
Ураховуючи надані адвокатом послуги, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд приходить до висновку про обґрунтованість понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у сумі 65000,00 грн.
За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, оскільки позовні вимоги у даній справі задоволені частково, то суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у сумі 61847,08 грн.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС" (04070, місто Київ, ВУЛИЦЯ НАБЕРЕЖНЕ ШОСЕ, будинок 2, ідентифікаційний код 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМКРІПЛЕННЯ" (01023, місто Київ, ВУЛИЦЯ ГОСПІТАЛЬНА, будинок 1279008, Львівська обл., місто Львів, пр.Свободи, будинок 22, ідентифікаційний код 39634970) заборгованість у сумі 502800,00 грн, пеню у сумі 32595,83 грн, інфляційні втрати у сумі 59142,88 грн, 3% річних у сумі 23981,33 грн, витрати на правову допомогу у сумі 61847,08 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 9277,80 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 13.10.2021.
Суддя С. О. Турчин