номер провадження справи 4/153/20
06.10.2021 Справа № 908/2498/20
м.Запоріжжя Запорізької області
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницього, 6)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Мелітополь», (72310, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Покровська, буд. 61), представник відповідача адвокат Петровський Юрій Ігорович, (79018, м. Львів, вул. Стороженка, буд. 12, оф. 508)
про стягнення 101698722,19 грн.
Суддя Зінченко Н.Г.
при секретарі судового засідання Тройно Т.В.
За участю представників сторін:
від позивача - Остапенко В.М., на підставі довіреності № 14-201 від 17.05.2019 (адвокат);
від відповідача - не з'явився;
29.09.2020 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Мелітополь», м. Мелітополь Запорізької області про стягнення 101698722,19 грн. за договором постачання природного газу № 6482/18-ТЕ-13 від 05.10.2018, у тому числі 86016238,48 грн. основного боргу, 8262912,09 грн. пені, 4115331,74 грн. 3 % річних, 2882077,18 грн. інфляційних втрат та 422162,70 грн. збитків.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2020 справу № 908/2498/20 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2498/20, справі присвоєно номер провадження справи 4/153/20, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.10.2020.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.10.2020 підготовче засідання відкладалося до 25.11.2020.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 25.11.2020 строк підготовчого провадження у справі № 908/2498/20 продовжено до 04.01.2021, підготовче засідання відкладалося до 16.12.2020.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.12.2020 провадження у справі № 908/2498/20 зупинено до набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 910/4288/20. Цією ж ухвалою суду учасники справи зобов'язані повідомити суд про усунення обставин, що викликали зупинення провадження у справі № 908/24980/20.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.04.2021 ухвалу господарського суду Запорізької області від 16.12.2020 у справі № 908/2498/20 залишено без змін.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.09.2021 у зв'язку із усуненням обставин, що зумовили зупинення провадження, провадження у справі № 908/2498/20 поновлено, підготовче засідання призначено на 23.09.2021.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.09.2021 підготовче провадження у справі № 908/2498/20 закрито та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні 06.10.2021. Враховуючи наявні в матеріалах справи клопотання сторін судове засідання 06.10.2021 у справі № 908/2498/20 призначено проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв'язку «EASYCON».
В судовому засіданні 06.10.2021 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.
Судове засідання 06.10.2021 проводилося в режимі відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв'язку «EASYCON», здійснювалася фіксація судового процесу програмно-апаратним комплексом «Акорд».
До системи відеоконференцзв'язку «EASYCON» 16.10.2021 приєднався представник позивача.
Відповідач в судове засідання 06.10.2021 не з'явився, проте, як свідчать матеріали справи № 908/2498/20, відповідач обізнаний про розгляд господарським судом Запорізької області даної справи.
06.10.2021 на електронну пошту суду з підтвердженим кваліфікованим ЕЦП від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи № 908/2498/20 судового рішення у справі № 910/4288/20. Про причини неявки в судове засідання відповідач суду не повідомив.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для відкладення розгаду справи і вирішив розглянути справу № 908/2498/20 в судовму засіданн 06.10.2021 за наявними матеріалами.
Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву та ґрунтуються на ст., ст. 11, 5, 16, 509, 526, 530, 549, 610-612, 625, 655, 692 ЦК України, ст., ст. 20, 173-175, 193, 216, 230, 231 ГК України. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що на виконання договору постачання природного газу № 6482/18-ТЕ-13 від 05.10.2018, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (в подальшому найменування змінено на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мелітопольські теплові мережі» (первісний боржник), позивач передав первісному боржнику у власність природний газ на загальну суму 156630366,82 грн. за актами приймання-передачі природного газу за період з листопада 2018 року по квітень 2019 року. 28.101.20219 між первісним боржником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Мелітополь» (новий боржник) укладено договір переведення боргу № 1718/4259/19, за яким первісний боржник перевів на нового боржника свій борг за договором постачання природного газу № 6482/18-ТЕ-13 від 05.10.2018, а новий боржник прийняв на себе цей борг та замінив первісного боржника у зобов'язанні. В даному договорі сторони погодили, що до нового боржника переходять обов'язки первісного боржника щодо сплати основного боргу, а також штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов'язань за договором постачання природного газу № 6482/18-ТЕ-13 від 05.10.2018. На підставі вказаних обставин позивач звернувся до відповідача з позовом у даній справі про стягнення 101698722,19 грн. заборгованості, у тому числі 86016238,48 грн. основного боргу, 8262912,09 грн. пені, 4115331,74 грн. 3 % річних, 2882077,18 грн. інфляційних втрат та 422162,70 грн. збитків. Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати зі сплати судового збору.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач зазначив, що рішенням Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 18.04.2019 № 82 виконавцем послуг з централізованого теплопостачання у м. Мелітополі з 18.04.2019 визначено відповідача. До винесення вказаного вище рішення виконавцем послуг з централізованого теплопостачання в м. Мелітополі було ТОВ «Мелітопольські теплові мережі». З метою дотримання вимог чинного законодавства відповідач неоднороазов звертався до позиваа щодо укладення договорів про постачання природного газу. Зокрема, листом № 26-2505-19 від 26.07.2019 позивач повідомив, що компанія готова укласти з ТОВ «Тепло-Мелітополь» договори на постачання природного газу за умови узгодження «Тепло-Мелітополь», як правонаступника, порядку погашення заборгованості ТОВ «Мелітопольські теплові мережі». З метою уникнення зриву опалювального сезону 2019/2020 в м. Мелітополь відповідач підтвердив готовність до укладення угод про переведення боргу, про що направив НАК «Нафтогаз України» лист від 02.08.2019 № 451. У зв'язку з цим, 28.10.2019 між АТ НАК «Нафтогаз України» (кредитор), ТОВ «Мелітопольські теплові мережі» (первісний боржник) і ТОВ «Тепло-Мелітополь» (новий боржник) укладено 8 договорів про переведення боргу на загальну суму 164829846,11 грн. Одним із договорів є договір про переведення боргу № 1718/4259/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 № 6482/18-ТЕ-13, сума боргу, яка переводиться на нового боржника, станом на момент укладання договору дорівнює 86016238,48 грн. Укладення договорів про переведення боргу та прийняття на себе боргових зобов'язань ТОВ «Мелітопольські теплові мережі» у розмірі 164829846,11 грн. ТОВ «Тепло-Мелітополь» вчинялось під впливом тяжкої обставини та за відсутністю будь-якої вигоди. Умови договорів про переведення боргу, в тому числі і договору про переведення боргу № 1718/4259/19 від 28.10.2019, на підставі якого позивач хоче здійснити стягнення у даній справі, не відповідають засадам добросовісності, розумності та справедливості. Наразі, з урахуванням визнання недійсним в судовому порядку договору переведення боргу № 1718/4259/19 від 28.10.2019 та відсутністю підстав для стягнення відповідних сум з відповідача на користь позивача, відповідач просить суд в задоволені позову відмовити повністю.
Розглянувши зібрані у справі письмові докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд
05.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мелітопольські теплові мережі» (Споживач) укладено Договір постачання природного газу № 6482/18-ТЕ-13.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226 «Деякі питання акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» перейменовано в Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач у справі).
Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві у 2018 році природний газ, а Споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього Договору.
Згідно з п. 1.2 Договору природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з оплатення та постачання гарячої води населенню.
Необхідний Споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в пункті 2.1 цього договору, Споживач визначає самостійно (п. 1.3 Договору).
Пунктом 3.1 Договору встановлено, що право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання-передачі.
Сторони узгодили оплату за природний газ виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного на місяцем поставки газу ( п. 6.1 Договору).
За умовами п.п. 6 п. 7.2 Договору Споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим Договором.
Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього Договору, зміни і доповнення до цього Договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього Договору.
За умовами Договору у разі прострочення Споживачем оплати він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення та збитки. (п. 8.2 Договору)
Пунктом 12.1 Договору визначено, що Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису Постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2018 по 17.10.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Додатковою угодою від 24.10.2018 № 1 викладено п., п. 2.1, 3.8-3.9, 12.1 у новій редакції. Зокрема, сторони узгодили, що Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису Постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2018 по 26.10.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Додаткова угода № 1 поширює свою дію на відносини сторін, що фактично склались з 01.10.2018.
Додатковою угодою № 2 від 31.10.2018 викладено п., п. 2.1, 3.8, 3.9, 12.1 Договру у новій редакції. Так, сторони вирішили, що Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису Постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2018 по 31.10.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Додатковою угодою № 3 від 31.10.2018 викладено п., п. 1.4, 2.1, 3.1, 5.1.-5.3, 6.3, 12.1 Договору у наведеній в угоді редакції.
Також сторонами укладено Додаткову угоду № 4 від 29.11.2018, згідно з якою викладено розділи 1-12 Договру у новій редакції.
Додатковою угодою № 5 від 18.03.2019 сторони узгодили застосування з 01.03.2019 окремих пунктів Договору та втрату чинності іншими.
Повідомленням від 20.02.2019 № 26-1167/1.17-19 Постачальник повідомив споживача про дію з 01.03.3019 окремих пунктів Договору.
25.03.2019 сторонами Договору укладено Додаткову угоду № 6 про перенайменування Постачальника.
Додатковою угодою № 7 від 23.04.2019 встановлено об'єм природного газу на квітень 2019.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання Договору постачання природного газу № 6482/18-ТЕ-13 від 05.10.2018 та Додаткових угод до нього в період з листопада 2018 року по квітень 2019 року позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 156630366,82 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2018 на суму 27216459,73 грн., від 31.12.2018 на суму 34452205,39 грн., від 31.01.2019 на суму 37490422,73 грн., від 28.02.2019 на суму 30584286,12 грн.; від 31.03.2019 на суму 24354023,93 грн.; від 30.04.2019 на суму 2532968,92 грн.
Пунктом 5.1 Договору постачання природного газу (з урахуванням Додаткової угоди № 4) передбачено, що оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Споживачем отриманий від постачальника газ не був оплачений своєчасно та у повному обсязі.
28.10.2019 між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач у справі, Кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «Мелітопольські теплові мережі» (Первісний боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Мелітополь» (відповідач у справі, Новий боржник) укладено Договір переведення боргу № 18/4259/19, за яким Первісний боржник перевів на Нового боржника свій борг за Договором постачання природного газу № 6482/18-ТЕ-13 від 05.10.2018, а Новий боржник прийняв на себе цей борг та замінив Первісного боржника у зобов'язанні.
Пунктом 2.1 Договору про переведення боргу за вищевказаним Договором постачання природного газу сторони встановили, що сума боргу, яка переводиться до Нового боржника станом на момент укладення даного Договору дорівнює 86027484,58 грн.
Відповідно до п. 3.1 Договору про переведення боргу до Нового боржника переходять обов'язки Первісного боржника щодо сплати суми боргу, що встановлена у пункті 2.1. статті 2 цього Договору, а також штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов'язань за Договором постачання природного газу № 6482/18-ТЕ-13 від 05.10.2018.
Новий боржник зобов'язується перераховувати грошові кошти у сумі, зазначеній у п.2.1 статті 2 цього Договору, в порядку та на умовах, визначених Договором постачання природного газу № 6482/18-ТЕ-13 від 05.10.2018 (п. 3.2 Договору про переведення боргу).
Згідно з п. 4.1 Договору про переведення боргу Новий боржник несе відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у розмірах, передбачених Договором постачання природного газу № 6482/18-ТЕ-13 від 05.10.2018.
За прострочення оплати природного газу позивач нарахував відповідачеві 8262912,09 пені, 4115331,74 3% річних, 2882077,18 грн. інфляційних втрат та 422162,70 збитків.
Стягнення з відповідача на користь позивача 101698722,19 грн. заборгованості за Договором постачання природного газу № 6482/18-ТЕ-13 від 05.10.2018, у тому числі 86016238,48 грн. основного боргу, 8262912,09 грн. пені, 4115331,74 грн. 3 % річних, 2882077,18 грн. інфляційних втрат та 422162,70 грн. збитків є предметом позову у даній справі.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини сторін є господарськими та врегульовані умовами Договору про переведення боргу № 18/4259/19 від 28.10.2019, яким на відповідача у даній справі переведений борг, штрафні санкції, 3 % річних та інфляційні втрати за Договором постачання природного газу № 6482/18-ТЕ-13 від 05.10.2018, який за змістом закріплених у ньому прав та обов'язків сторін є договором поставки.
У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Тепло-Мелітополь» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольські теплові мережі» про визнання правочинів недійсними, зокрема, Договору про переведення боргу від 28.10.2019 № 18/4259/19 за Договором про постачання природного газу № 6482/18-ТЕ-13 від 05.10.2018.
Рішенням господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 910/4288/20 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Визнано недійсними оспорювані правочини, у тому числі Договір про переведення боргу від 28.10.2019 № 18/4259/19.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 у справі № 910/4288/20 рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 910/4288/20 залишено без змін. Рішення у справі № 910/4288/20 вступило у законну силу.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.08.2021 касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «НАК «Нафтогаз України» в частині оскарження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України закрито. Касаційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України» в частині оскарження на підставі пункту 3 частини другої ГПК України залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 у справі № 910/4288/20 - без змін.
При розгляді справи № 910/4288/20 суди відповідних інстанцій дійшли наступних висновків:
«…Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між відповідачем-1, як продавцем, та відповідачем-2, як покупцем, були укладені Договори № 2437/14-КП-13 від 28.01.2014, № 4151/16-БО-13 від 15.12.2015, № 6047/1718-ТЕ-13 від 12.09.2017, № 6048/1718-БО-13 від 12.09.2017, № 6049/1718-КП-13 від 12.09.2017, № 6482/18-ТЕ-13 від 05.10.2018, № 6483/18-БО-13 від 05.10.2018, № 6484/18-КП-13 від 05.10.2018 купівлі-продажу природного газу для виробництва теплової енергії.
Виконавцем послуг з централізованого теплопостачання в місті Мелітополі був відповідач-2, з яким Мелітопольською міською радою Запорізької області були укладені відповідні договори оренди комунального майна, що використовується у сфері надання послуг з теплопостачання (житлово-комунальних послуг).
02.04.2019 року Мелітопольська міська рада на засіданні постійної депутатської комісії з питань земельних відносин та комунальної власності територіальної громади вирішила припинити строк дії договорів оренди майна комунальної власності з відповідачем-2, яке використовувалося останнім для здійснення основного виду діяльності - постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
18.04.2019 року Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області згідно із Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про житлово-комунальні послуги", відповідно до рішень комісії з укладання та переукладання договорів оренди майна комунальної власності територіальної громади м. Мелітополя, з метою недопущення зривів заходів із сталої підготовки житлово-комунального господарства м. Мелітополя до роботи в осінньо-зимовий період 2019-2020 років, було прийнято рішення №82, яким визначено позивача виконавцем послуг з централізованого теплопостачання у місті Мелітополі з 18.04.2019 року та доручено останньому укласти договори про надання послуг з централізованого теплопостачання у м. Мелітополі з фізичними особами та юридичними особами згідно з чинним законодавством, а також розробити та надати до управління житлово-комунального господарства Мелітопольської міської ради Запорізької області заходи з підготовки міського теплового господарства до опалювального періоду 2019-2020 років.
Листом №177/01-07 від 23.04.2019 Мелітопольська міська рада Запорізької області повідомила відповідача-2 про припинення строку дії договорів оренди майна комунальної власності №79 від 24.01.2012, №78 від 21.12.2011, №56 від 28.02.1994, №8 від 17.01.2017, №9 від 17.01.2017.
У зв'язку з чим, комунальне майно, що знаходилось у відповідача-2 в оренді, було повернуто орендодавцю - Мелітопольській міській раді Запорізькій області, а договори оренди припинені.
В подальшому, на підставі рішення комісії з укладання та переукладання договорів оренди майна комунальної власності територіальної громади міста Мелітополя, з метою використання в технологічному процесі для виробництва, транспортування, постачання теплової енергії споживачам міста, комунальне майно було передано у користування позивача на підставі договорів оренди №29 від 01.03.2019, №68 від 26.04.2019, №70 від 26.04.2019, №71 від 26.04.2019, №72 від 26.04.2019, №73 від 26.04.2019, №74 від 26.04.2019, №19 від 02.05.2019, №93 від 19.06.2019, №135 від 31.10.2019, про що свідчать відповідні акти приймання-передачі.
Таким чином, вищевказаними обставинами підтверджено факт закріплення за позивачем на праві оренди майна, яке обліковувалось за відповідачем-2, та яким останній володів та користувався.
За умовами вищевказаних договорів оренди позивачу було передано у володіння та користування майно територіальної громади міста Мелітополя, зокрема майно, що забезпечує виробництво, постачання та транспортування теплової енергії з використанням природного газу в якості сировини.
З метою надання послуг з постачання теплової енергії усім категоріям споживачів у місті Мелітополі, для забезпечення опалювального сезону у 2019-2020 роках, виробництва, постачання та транспортування теплової енергії, з використанням природного газу в якості сировини, позивач листом №26 від 20.03.2019 звернувся до відповідача-1 для узгодження проектів договорів на постачання природного газу для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, та для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями.
В свою чергу, відповідач-1 листом №26-466-19 від 11.04.2019 повідомив позивача про те, що відповідно до приписів ст.22 Закону України "Про теплопостачання" якщо попереднім користувачем об'єкту з вироблення теплової енергії був відповідач-2, позивачу необхідно надати довідку щодо відсутності простроченої заборгованості. В іншому випадку, необхідно оформити переведення відповідної суми заборгованості з відповідача-2 на позивача згідно чинного законодавства України. З огляду на що, відповідач-1 вказав на відсутність підстав для підписання зі свого боку договорів на постачання природного газу для виробництва теплової енергії для зазначених категорій та повернув їх без підпису. При цьому, відповідач-1 повідомив, що Компанія зможе розглянути питання щодо укладення з позивачем договорів постачання природного газу для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, та для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями, після надання позивачем зазначених документів.
У зв'язку з чим, позивач звернувся до відповідача-1 з проханням надати умови для заключення відповідних угод на постачання природного газу (лист №147 від 07.06.2019).
У відповідь на вказаний лист відповідач-1 листом №26-2445-19 від 26.06.2019 з посиланням на приписи ст.22 Закону України "Про теплопостачання" вказав, що для укладення договорів постачання природного газу позивач повинен повідомити відповідача-1 про те, який саме суб'єкт використовував раніше отримане в оренду майно і, у разі наявності боргів за природний газ, оформити правонаступництво за цими боргами (підписати договори переведення боргу). При цьому, відповідач-1 зазначив, що без вирішення зазначеного питання він не зможе укласти договори на постачання природного газу з позивачем.
Листом №283 від 05.07.2019 позивач повідомив відповідача-1 про те, що він не є правонаступником теплопостачальної або теплогенеруючої організації, і знову звернувся до відповідача-1 з проханням укласти договори на постачання природного газу з метою сталого функціонування теплопостачального комплексу м. Мелітополя та забезпечення своєчасного початку опалювального сезону 2019-2020 років.
Однак, відповідач-1 знову відмовився укладати договори на постачання природного газу з позивачем та посилаючись на приписи ст.22 Закону України "Про теплопостачання" зазначив, що юридичним фактом, який викликає зміну правовідносин, є передача позивачу в оренду майна з вироблення теплової енергії, яке раніше використовувалось відповідачем-2. Таким чином, відповідач-1 готовий укласти з позивачем договори на постачання природного газу за умови узгодження позивачем, як правонаступником, порядку погашення заборгованості відповідача-2 (лист № 26-2505-19 від 26.07.2017).
Листом № 451 від 02.08.2019 позивач повідомив відповідача-1 про те, що він підтверджує свою готовність як правонаступника відповідно до ст.22 Закону України "Про теплопостачання" на погашення заборгованості відповідач-2 перед відповідачем-1. При цьому, позивач зазначив, що він є новоствореним підприємством та на початку своєї діяльності має багато цілей та завдань, які потребують фінансових витрат. З урахуванням викладеного позивач звернувся до відповідача-1 з проханням розглянути питання про можливість реструктуризації заборгованості відповідача-2, погашення якої буде здійснюватися позивачем.
В подальшому, 28.10.2019 між позивачем, як новим боржником, відповідачем-1, як кредитором, та відповідачем-2, як первісним боржником, були укладені договори про переведення боргу, а саме: №14/4254/19 за договором про постачання природного газу від 28.01.2014 №2437/14-КП-13; №16/4255/19 за договором про постачання природного газу від 15.12.2015 №4151/16-БО-13; №1718/4256/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 №6047/1718-ТЕ-13; №1718/4257/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 №6048/1718-БО-13; №1718/4258/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 №6049/1718-КП-13; №18/4259/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 №6482/18-ТЕ-13; №18/4260/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 №6483/18-БО-13; № 18/4261/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 №6484/18-КП-13…
…Згідно з п.1.1 договору про переведення боргу № 18/4261/19 від 28.10.2019 за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника свій борг, який виник у первісного боржника перед кредитором за договором купівлі-продажу природного газу від 05.10.2018 №6484/18-КП-13, укладеним між первісним боржником та кредитором, а новий боржник приймає на себе борг первісного боржника у цьому зобов'язанні та замінює первісного боржника у зобов'язанні.
Пунктом 2.1 договору про переведення боргу №18/4261/19 від 28.10.2019 сторони встановили, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника, станом на момент укладання даного договору дорівнює 1 277 351,11 грн.
Відповідно до п.п.3.1, 3.2 договору про переведення боргу №18/4261/19 від 28.10.2019 за цим договором до нового боржника переходять обов'язки первісного боржника щодо сплати суми боргу, що встановлена у пункті 2.1 статті 2 цього договору, а також штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу від 05.10.2018 №6484/18-КП-13. Новий боржник зобов'язується перераховувати грошові кошти у сумі, зазначеній у пункті 2.1 статті 2 цього договору, в порядку та на умовах, визначених договором купівлі-продажу природного газу від 05.10.2018 №6484/18-КП-13.
Враховуючи те, що позивач виконав вимоги відповідача-1 та уклав вказані вище договори про переведення боргу відповідача-2 на позивача, між ними були укладені договори на постачання природного газу, а саме: №4262/1920-ТЕ-13 від 29.10.2019, №4263/1920-БО-13 від 29.10.2019, №4264/1920-КП-13 від 29.10.2019.
Листом №1103/1 від 04.11.2019 позивач повідомив відповідача-2 про те, що він прийняв його кредиторську заборгованість в сумі 164 829 846,11 грн та просив в найкоротший термін підготувати документи по передачі дебіторської заборгованості.
Проте, відповідач-2 повідомив позивача про те, що Президентом ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" було прийнято рішення №2 про відмову у передачі дебіторської заборгованості, оскільки положення ст.22 Закону України "Про теплопостачання" не встановлюють правонаступництва суб'єкта господарювання на право вимоги за дебіторською заборгованістю, що виникла у суб'єкта господарювання, який раніше використовував майно з вироблення теплової енергії (лист №1022 від 11.11.2019)…
…причиною виникнення спору у даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для визнання недійсними договорів про переведення боргу…
…Як свідчать матеріали справи, предметом діяльності позивача відповідно до п.2.2 його Статуту є, зокрема, постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря; виробництво, збір, розподілення та постачання пари та теплої води для обігрівання; виробництво, збір, розподілення та постачання холодної води для охолодження; розподілення теплової енергії для обігріву житла і побутової потреби населення та на комунально-побутові потреби підприємств, організацій та установ; виробництво, передача, розподілення, торгівля електроенергії; виробництво, розподілення та торгівля газоподібним паливом; збір, очищення та постачання води; каналізація, відведення й очищення стічних вод; комплексне обслуговування об'єктів та територій; діяльність із прибирання будинків і промислових об'єктів, загальне прибирання будинків тощо.
Тобто, на позивача покладено обов'язок безперебійного забезпечення комунальними послугами (теплопостачання та гарячого водопостачання) споживачів.
Водночас, такий обов'язок може бути виконаний позивачем за умови постачання природного газу, необхідного для вироблення теплової енергії. Законом України "Про ринок природного газу" передбачено, що постачання природного газу можливе виключно на підставі договору.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що своєчасність опалювального сезону 2019/2020 років та подальше стале функціонування соціально-значимих об'єктів міста Мелітополь опинилося в залежності від монопольного становища відповідача-1, який ухилявся від укладання договорів на постачання природного газу, та спірні договори переведення боргу були підписані позивачем з метою захисту прав споживачів та своєчасного початку опалювального сезону.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 16.01.2020 по справі №922/1362/17.
З огляду на що, колегією суддів відхиляються посилання відповідача-1 на наявність у позивача права та можливості укласти договір про постачання природного газу з будь-яким постачальником природного газу, який здійснює свою діяльність на ринку природного газу, що, на його думку, свідчить про недоведеність позову в частині тверджень про зайняття ним монопольного становища на ринку.
Як встановлено вище, відповідач-1 направив на адресу позивача лист від 11.04.2019, в якому з посиланням на положення ст.22 Закону України "Про теплопостачання" вказував на необхідність надати довідку про відсутність простроченої заборгованості за об'єктом (м. Мелітополь, вул. Лютнева, буд. 237/3), оскільки попереднім користувачем об'єкту з вироблення теплової енергії був відповідач-2. В іншому випадку, необхідно оформити переведення відповідної суми заборгованості з позивачем та відповідачем-2 згідно вимог чинного законодавства. З огляду на що, відповідач-1 вказав на відсутність підстав для підписання зі свого боку договори постачання природного газу для виробництва теплової енергії для зазначених категорій та повернув їх без підпису. Також відповідач-1 зазначив, що зможе розглянути питання щодо укладення з позивачем договорів постачання природного газу для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, та для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями, після надання підприємством зазначених документів.
Таким чином, своєчасність опалювального сезону 2019/2020 та подальше стале функціонування соціально-значимих об'єктів міста Мелітополь опинилось в залежності від монопольного становища відповідача-1, а також у залежності від приписів статті 22 Закону України "Про теплопостачання" щодо правонаступництва за борговими зобов'язаннями відповідача-2.
Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до Аудиторської фірми "Соловій-Аудит" із запитом, в якому просив надати відповідь за рахунок яких джерел фінансування він зможе погасити зобов'язання щодо оплати боргу перед відповідачем-1 за укладеними трьохсторонніми оспорюваними договорами про переведення боргу на загальну суму прийнятих зобов'язань 164 829 846,11 грн, та як вплине на його фінансовий стан погашення даного боргу.
У відповідь на вищевказаний запит позивача Аудиторська фірма "Соловій-Аудит" (Свідоцтво про включення до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів № 1993 від 26.01.2001, термін дії якого продовжено рішенням Аудиторської палати України № 316/3 від 29.10.2015 до 29.10.2020) повідомила наступне:
- наявних поточних ресурсів позивач для погашення набутих зобов'язань в сумі 164 829 846,11 грн не має;
- валовий збиток від основної діяльності, який регулярно виникав у відповідача-2 (попереднього постачальника у м. Мелітополь - пов'язаної особи) не дозволяє прогнозувати акумулювання позитивного грошового потоку від основної діяльності позивача;
- так як право вимоги до боржників відповідача-2 не передавалось, дані активи не є джерелом погашення боргу позивача;
- оскільки позивач не має прямого впливу на прийняття рішень про розмір тарифів за теплопостачання, на формування цін постачання газу для зменшення собівартості наданих послуг, на оновлення матеріально-технічної бази для зменшення кількості споживання природного газу (дані активи є передані за договорами оренди) погашення набутих боргових зобов'язань в сумі 164 829 846,11 грн без зовнішніх дотацій є малоймовірним;
- відповідно, у позивача відсутні поточні (власні) ресурси на погашення зобов'язань за договорами переведення боргу, а погашення вищезазначеного боргу в сумі 164 829 846,11 грн за рахунок залучених (кредитних) коштів приведе до погіршення фінансового стану аж до банкрутства.
У відповідності до пунктів 1, 3 "Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу" затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867, на ПАТ НАК "Нафтогаз України" покладено обов'язок постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії для всіх категорій споживачів (фізичні або юридичні особи, які використовують теплову енергію на підставі договору).
Як встановлено вище, відповідач-1 у своїх листах №26-466-19 від 11.04.2019, №26-2445-19 від 26.06.2019, №26-2505-19 від 26.07.2019 однозначно вказував на той факт, що у разі неприйняття позивачем на себе зобов'язань за поставлений природний газ від відповідача-2, він не буде укладати з позивачем договори на постачання природного газу.
Також у вказаних листах відповідач-1 вказував на те, що позивач є правонаступником відповідача-2 відповідно до ст. 22 Закону України "Про теплопостачання".
При цьому, в апеляційній скарзі відповідач-1 вказує, що у спірних правовідносинах правонаступництва за законом не відбулось, а відбулось правонаступництво за договором при наявності волевиявлення позивача через вчинення правочинів та визнання боргових зобов'язань.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 2 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.
Правонаступництвом є перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Розрізняють дві форми правонаступництва: універсальне та часткове (сингулярне). У разі універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної або юридичної особи) разом з правами первісного кредитора переходять і його обов'язки. Таке правонаступництво відбувається у разі спадкування, реорганізації юридичної особи шляхом перетворення, злиття, приєднання. У разі часткового (сингулярного) правонаступництва до правонаступника переходять тільки певні права та обов'язки кредитора.
Частиною 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що у разі якщо суб'єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб'єкт стає правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).
Зі змісту зазначеної норми вбачається особливий вид правонаступництва, однією з умов якого визначено надання у користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісного майнового комплексу (індивідуально визначеного майна) саме з вироблення теплової енергії.
Частина 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" визначає випадок правонаступництва за борговими зобов'язаннями суб'єкта господарювання, який раніше використовував цілісний майновий комплекс із вироблення теплової енергії, новим суб'єктом господарювання, який одержав таке майно у користування.
Як встановлено вище, обладнання для виробництва теплової енергії було повернуто попереднім користувачем - відповідачем-2 власнику (територіальній громаді міста Мелітополь, яку представляє Мелітопольська міська рада) у зв'язку із припиненням дії договорів оренди, на підставі яких попередній користувач володів і користувався цим майном.
В подальшому, означене майно було передано власником у володіння та користування іншому суб'єкту господарювання - позивачу, про що укладені відповідні договори оренди.
Отже, кінцевими власниками юридичних осіб - попереднього та наступного користувачів майна для виробництва теплової енергії, є різні особи.
Аналіз змісту ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" свідчить про покладення законодавцем обов'язку однієї особи відповідати за боргами іншої, проте питання передачі активів (прав вимоги до споживачів теплової енергії, яку поставлено внаслідок споживання енергоносіїв, та зобов'язання по оплаті яких передається) наведеною нормою не врегульовано, а відтак наслідком застосування наведеної норми закону може бути те, що суб'єкт господарювання, якому надано в користування цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, стає боржником за борговими зобов'язаннями суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно. Тобто, попередній користувач майна залишається власником майна (майнових прав вимоги до споживачів теплової енергії), а новий користувач несе тягар боргових зобов'язань попереднього користувача, що призводить до одержання попереднім користувачем прибутку за рахунок нового користувача.
Тобто, у разі здійснення правонаступництва на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" з попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового, кінцевими власниками яких є різні особи, на нового користувача та особу, яка здійснює управління таким суб'єктом, буде покладений надмірний тягар відповідальності за борги іншої особи.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 19.10.2020 по справі №3/385.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що здійснення правонаступництва на підставі ч.3 ст.22 Закону України "Про теплопостачання" матиме наслідком покладення тягаря сплати боргів іншої особи - попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового користувача, який не може нести відповідальності за неефективне користування об'єктами теплопостачання конкретним суб'єктом господарювання - попереднім користувачем комплексу, який відповідно до статті 42 Господарського кодексу України здійснює господарську діяльність самостійно, ініціативно, систематично та на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст.22 Закону України "Про теплопостачання" договори про постачання та транспортування енергоносіїв укладаються з правонаступниками реорганізованої теплопостачальної та/або теплогенеруючої організації виключно за умови погодження порядку погашення заборгованості з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання за попередній період.
Водночас, позивач є самостійним суб'єктом господарювання і не є правонаступником відповідача-2, тобто утвореним в результаті реорганізації останнього.
З огляду на що, посилання відповідача-1 у вищевказаних листах на те, що позивач є правонаступником відповідача-2 відповідно до ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" є безпідставними.
До того ж, постановою Кабінету Міністрів України № 867 від 19.10.2018 було затверджено Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (далі - Положення).
Це Положення визначає обсяг та умови виконання спеціальних обов'язків, що покладаються на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (далі - спеціальні обов'язки), зокрема для забезпечення стабільності, належної якості та доступності природного газу, підтримання належного рівня безпеки його постачання споживачам без загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції з дотриманням принципів пропорційності, прозорості та недискримінації.
У відповідності до п.3 Положення (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цим Положенням покладаються такі спеціальні обов'язки:
1) на AT "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України"): продавати природний газ постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів, релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) та державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням; постачати природний газ побутовим споживачам, релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) та державному підприємству України "Міжнародний дитячий центр "Артек", постачання яким у відповідному періоді (місяці постачання) не здійснює інший постачальник (у тому числі інший постачальник із спеціальними обов'язками відповідно до цього Положення), на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням; постачати природний газ на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням, виробникам теплової енергії, а саме:
- виробникам теплової енергії, які здійснюють виробництво теплової енергії для всіх категорій споживачів (фізичні або юридичні особи, які використовують теплову енергію на підставі договору);
- виробникам теплової енергії, які фінансуються за рахунок державного чи місцевого бюджету, що використовують природний газ з метою гарячого водопостачання і опалення приміщень житлового фонду та гуртожитків, які належать їм на праві власності або іншому речовому праві;
- виробникам теплової енергії, які фінансуються за рахунок державного чи місцевого бюджету, що використовують природний газ з метою опалення службових та виробничих приміщень, які належать їм на праві власності або іншому речовому праві;
- виробникам теплової енергії - об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельним кооперативам та суб'єктам господарювання, що використовують природний газ з метою гарячого водопостачання і опалення приміщень, які належать їм на праві власності або іншому речовому праві;
- виробникам теплової енергії, що використовують природний газ для виробництва електричної енергії;
- виробникам теплової енергії, управління майном яких здійснюється суб'єктами господарювання, які залучені Національним агентством з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, відповідно до статті 21 Закону України "Про Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", для всіх категорій використання природного газу; придбавати природний газ у господарських товариств, 100 відсотків акцій (паїв, часток) яких належать державі або іншому господарському товариству, єдиним акціонером якого є держава (ПАТ "Укргазвидобування", акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (далі - ДАТ "Чорноморнафтогаз"), для формування ресурсу природного газу для побутових споживачів, релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності), державного підприємства України "Міжнародний дитячий центр "Артек" та виробників теплової енергії для всіх категорій використання природного газу на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням.
При цьому, Положенням не було передбачено такої вимоги при укладанні договорів на постачання природного газу, як переведення боргових зобов'язань іншого підприємства, яке використовувало об'єкти, на яких здійснювалося виробництво теплової енергії до нового, якому такі об'єкти були передані.
Водночас, абзацом 13 пункту 11 Положення визначено, що у разі наявності у виробника теплової та електричної енергії боргових зобов'язань перед НАК "Нафтогаз України" з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли до дати прийняття об'єктів, на яких здійснювалося виробництво теплової та електричної енергії, в управління управителем, погашення зазначених боргових зобов'язань здійснюється управителем за рахунок коштів, одержаних від погашення дебіторської заборгованості, що належала власнику (користувачу) майна об'єкта, на якому здійснюється виробництво теплової та електричної енергії, на дату прийняття його в управління управителем.
Тобто не за рахунок господарської діяльності позивача, а саме за рахунок дебіторської заборгованості, яка виникла при експлуатації цих об'єктів до моменту їх передачі позивачу.
Проте, зі змісту оспорюваних договорів про переведення боргу вбачається, що вони не передбачають будь-якої компенсації переданих позивачу боргів з боку відповідача-2, тобто не містять положень, які визначені діючими нормами законодавства щодо таких договорів, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що останні суперечать вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 867 від 19.10.2018 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу".
Більше того, позивач позбавлений можливості стягнути дебіторську заборгованість за Договорами № 2437/14-КП-13 від 28.01.2014, № 4151/16-БО-13 від 15.12.2015, № 6047/1718-ТЕ-13 від 12.09.2017, № 6048/1718-БО-13 від 12.09.2017, № 6049/1718-КП-13 від 12.09.2017, № 6482/18-ТЕ-13 від 05.10.2018, № 6483/18-БО-13 від 05.10.2018, № 6484/18-КП-13 від 05.10.2018 купівлі-продажу природного газу для виробництва теплової енергії, укладеними між відповідачами, оскільки він не є стороною означених правочинів, і права вимоги на стягнення дебіторської заборгованості йому передані не були.
При цьому, на викладену позивачем у листі №1103/1 від 04.11.2019 пропозицію передати дебіторську заборгованість, відповідач-2 листом №1022 від 11.11.2019 відмовився передавати йому дебіторську заборгованість, оскільки положення ч.3 ст.22 Закону України "Про теплопостачання" не встановлюють правонаступництва суб'єкта господарювання на право вимоги за дебіторською заборгованістю, що виникла у суб'єкта господарювання, який раніше використовував майно для виробництва теплової енергії.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою захисту прав споживачів, а також своєчасного початку опалювального сезону 2019/2020 років у місті Мелітополі, задля уникнення знищення тепловиробничого обладнання, позивачем і були підписані оспорювані договори про переведення боргу від 28.10.2019 на загальну суму 164 829 846, 11 грн, які вчинені позивачем під впливом тяжких для нього обставин і на вкрай невигідних умовах. При цьому, означені правочини були вчинені позивачем саме для усунення тяжких обставин - запобігання зриву опалювального сезону 2019/2020 років у місті Мелітополі.
Разом із тим, оспорювані договори на переведення боргу були укладені позивачем добровільно. Крім того, ознак насильства, обману чи помилки при їх вчиненні матеріали справи не містять.
Доказів на спростування вказаного учасниками справи не надано.
Таким чином, позивач усвідомлював свої дії, але все ж таки був вимушений укласти оспорювані договори про переведення боргу, оскільки своєчасність опалювального сезону 2019/2020 років та подальше стале функціонування соціально-значимих об'єктів міста Мелітополь опинилось в залежності від монопольного становища відповідача-1, який ухилився від укладання з позивачем договорів на постачання природного газу, а також у залежність від приписів ст.22 Закону України "Про теплопостачання" щодо правонаступництва за борговими зобов'язаннями відповідача-2.
При цьому, на відповідача-1 покладено спеціальний обов'язок постачати природний газ на умовах та у порядку, що визначені Положенням, виробникам теплової енергії, а також укладати такі договори із захищеними споживачами, яким відповідно до положень Закону України «Про ринок природного газу» є позивач.
Отже, під час розгляду справи позивачем було доведено наявність нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням оспорюваних правочинів, які вчинялися виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин - запобігання зриву опалювального сезону 2019/2020 років у місті Мелітополі.
За таких обставин, доводи позивача про те, що оспорювані договори були укладені з його сторони на вкрай невигідних умовах відповідають встановленим вище обставинам.
Згідно зі статтями 8, 55 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Крім того, правова сутність статей 13 та 41 Конституції України полягає у проголошенні рівних можливостей володіння, користування і розпорядження власністю та гарантіях держави щодо забезпечення захисту цих прав.
У рішенні № 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційний Суд України зазначив: "Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.".
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.".
Водночас, поширення у даному випадку положень ч.3 ст.22 Закону України «Про теплопостачання» до спірних правовідносин містить ознаки дискримінаційного підходу в частині визначення юридичної поведінки сторін господарських правовідносин з порушенням принципу рівності та пропорційності, а отже суперечить справедливому застосуванню норми права як елементу верховенства права.
Враховуючи вищевстановлене, колегія суддів дійшла виковку, що оспорювані договори про переведення боргу є такими, що укладені позивачем під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, що зумовлює їх недійсність відповідно до ст.233 Цивільного кодексу України, а задоволення позовних вимог буде відповідати вимогам справедливості і забезпечить ефективне поновлення відповідних прав. До того ж, вказані договори суперечать вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 867 від 19.10.2018 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу", що є окремою підставою для визнання їх недійсними в силу приписів ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України.
Посилання відповідача-1 на те, що суб'єктом, що дійсно порушив права позивача, є відповідач-2, який відмовив йому у переданні дебіторської заборгованості, у зв'язку з чим, належним способом захисту прав позивача у даному випадку є звернення до відповідача-2 з позовом про зобов'язання укласти відповідний договір, колегією суддів відхиляються, оскільки, по-перше, не підтверджено належними та допустимими доказами того, що задоволення пред'явлених у даній справі вимог позивача не призведе до реального відновлення його порушених прав; по-друге, не наведено належних обґрунтувань з посиланням на відповідні правові норми, що встановлюють обов'язок укладення між позивачем та відповідачем-2 договору про передачу кредиторської заборгованості останнього. При цьому, як встановлено вище, відповідач-2 заперечує проти такої передачі; по-третє, не впливають на підстави визнання недійсними зазначених договорів відповідно до ст.233 Цивільного кодексу України.
Посилання відповідача-1 на вчинення позивачем конклюдентних дій (укладення додаткових угод), які свідчать про визнання оскаржуваних договорів та прийняття їх до виконання, також не спростовують обґрунтованості вимог позивача, оскільки за нормативними приписами чинного законодавства наступне схвалення юридичною особою правочину унеможливлює визнання такого правочину недійсним лише у разі його вчинення від імені юридичної особи представником з перевищенням повноважень (ст.241 ЦК України), тоді як у даній справі спірні договори оскаржуються з підстав їх невідповідності нормам актів цивільного законодавства та вчинення під впливом тяжкої для позивача обставини і на вкрай невигідних умовах. Відтак, вчинення позивачем будь-яких дій на виконання цих правочинів чи зміну їх умов не можуть свідчити про відсутність правових підстав для визнання таких угод недійсними на підставі норм статей 215, 233 Цивільного кодексу України.
Крім того, у відповідності чинного законодавства волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Разом з тим, правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 по справі №404/10441/14-ц).
Встановлені вище обставини, свідчать про зловживання саме відповідачем-1 свободою договору, оскільки достовірно знаючи про необхідність забезпечення позивачем теплопостачання в місті Мелітополь та усвідомлюючи ризики зриву опалювального сезону, спонукав та фактично змусив позивача до укладання оспорюваних договорів на нерівних і невигідних для останнього умовах, а саме покладення надмірного тягаря відповідальності за борги відповідача-2 без передання позивачу дебіторської заборгованості. Тобто, волевиявлення під час вчинення позивачем оспорюваних правочинів у даному випадку не було вільним і не відповідає його внутрішній волі…».
Вищенаведені обставини, встановлені судами при розгляді справи № 910/4288/20, відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не повинні доказуватися при розгляді цієї справи, у якій беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини.
Суд відмовляє в задоволені даного позову, виходячи з наступного.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 р. у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 р. у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Враховуючи те, що рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі № 910/4288/20 набрало законної сили у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, та беручи до уваги, що Договір про переведення боргу № 18/4259/19 від 28.10.2019, укладений між позивачем, ТОВ «Мелітопольскі теплові мережі» та відповідачем, на підставі якого заявлені позовні вимоги у даній справі, визнаний недійсним, у справі № 908/2498/20 відпали правові підстави, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги про стягнення заборгованості з відповідача, що є в свою чергу підставою для відмови у даному позові.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що з огляду на предмет та підстави позову він не підлягає задоволенню.
Враховуючи вище наведене, в задоволені позову відмовляється повністю.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судового збору в розмірі 735700,00 грн.
Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволені позову Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Мелітополь», м. Мелітополь Запорізької області про стягнення 101698722,19 грн. за договором постачання природного газу № 6482/18-ТЕ-13 від 05.10.2018 відмовити повністю.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 13» жовтня 2021 р.
Суддя Н.Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.