Постанова
Іменем України
12 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 569/2653/18
провадження № 61-8567св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Рівнеазот»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовомОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» про відшкодування моральної шкоди завданої каліцтвом
за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 жовтня 2020 року у складі судді Бердія М. А.та постанову Рівненського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Ковальчук Н. М., Шимків С. С.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» (далі - ПрАТ «Рівнеазот», товариство) на свою користь моральну шкоду завдану каліцтвом у розмірі 600 000,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 06 грудня 2016 року о 16 год. 35 хв. під час виконання трудових обов'язків з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав виробничу травму - відмороження правої гомілки І-ІІ-ІІІ ступеня.
09 лютого 2018 року він надіслав до ПрАТ «Рівнеазот» заяву про відшкодування моральної шкоди завданої каліцтвом в розмірі 600 000,00 грн.
Листом від 26 лютого 2018 року № 716 товариство повідомило його про те, що причиною настання нещасного випадку, який стався з ним 06 грудня 2016 року є розрив гнучкого гумового рукава через неякісне виготовлення цього рукава виробником. На думку відповідача, цей факт свідчить про відсутність його вини у настанні нещасного випадку та, відповідно, необхідності сплати моральної шкоди.
У зв'язку з цим просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рівненський міський суд Рівненської області рішенням від 27 жовтня 2020 року позов задовольнив частково. Стягнув з ПрАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду завдану трудовим каліцтвом у розмірі 150 000,00 грн. В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними. При цьому суд вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди (суму її компенсації), суд врахував тяжкість завданої позивачу моральної шкоди, глибину, тривалість та характер моральних та фізичних страждань, їх інтенсивність, стан здоров'я, тяжкість отриманої травми, настання у зв'язку з цим негативних змін у житті, необхідність лікування, втрату життєвих зв'язків, обсяг втрати позивачем працездатності внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості суд вважав, що сума 600 000,00 грн є завищеною і не відповідає тяжкості та характеру завданої позивачу шкоди, а тому дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди завданої трудовим каліцтвом у розмірі 150 000,00 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рівненський апеляційний суд постановою від 18 березня 2021 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 жовтня 2020 року залишив без змін.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому суд зазначив, що підстави для відповідальності ПАТ «Рівнеазот» знайшли своє підтвердження, оскільки позивач довів факт ушкодження його здоров'я, не забезпечення відповідачем належних умов його праці, зокрема технічна справність рукава розливу аміаку, з яким працював ОСОБА_1 та причинний зв'язок між цими обставинами і вина підприємства. При визначенні розміру моральної шкоди, суд першої інстанції, з урахуванням глибини та ступеня моральних і фізичних страждань позивача, яких він зазнав, встановлення йому втрати професійної працездатності у розмірі 30 %, ІІІ групи інвалідності, характеру ушкодження здоров'я, що є незворотнім, а також з урахуванням принципів розумності і справедливості належним чином обґрунтував свої висновки щодо стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 150 000,00 грн.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У травні 2021 року ПрАТ «Рівнеазот» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 жовтня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 18 березня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження вказувало те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц та постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 235/3192/19, від 03 грудня 2018 року у справі № 210/1036/17, від 29 жовтня 2018 року у справі № 212/754/18, від 10 липня 2019 року у справі № 521/17111/15-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 212/3856/16-ц, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що присудивши ОСОБА_1 суму моральної шкоди в розмірі 150 000,00 грн яка не є співмірною самій шкоді, завданій його здоров'ю та не врахували раніше виплачених позивачу грошових коштів у розмірі 30 000,00 грн. Присуджена судами до стягнення сума визначена без урахування критеріїв, передбачених частиною третьою статті 23 ЦК України та жодним чином не аргументована. Суди не врахували практику Верховного Суду в аналогічних справах, у яких за позовами про відшкодування моральної шкоди завданої смертю фізичних осіб внаслідок нещасних, випадків на виробництві, судами були задоволені позовні вимоги у значно менших розмірах, ніж у оскаржуваних судових рішеннях. Водночас у цій справ, сума стягненої на користь позивача моральної шкоди не відповідає принципам співмірності завданій йому шкоді та існуючим наслідкам, розумному задоволенню потреб ОСОБА_1 , а лише призвела до його безпідставного збагачення. При цьому, позивач не надав жодних доказів, а судами в оскаржуваних рішеннях не встановили (з посиланням на конкретні докази, у матеріалах справи), самого факту наявності моральної шкоди, існування будь-яких негативних змін в житті позивача внаслідок травми і чи існували ці негативні зміни взагалі, які саме життєві зв'язки були втрачені позивачем і чи були вони втрачені взагалі.
Суди не врахували, що існуючий стан здоров'я позивача у вигляді III групи інвалідності є наслідком не безпосередньої вини відповідача, а наслідком виключно некомпетентних та таких, що суперечать вимогам чинних інструкцій дій позивача та свідомого зволікання ним із зверненням до закладу медичної охорони здоров'я.
З матеріалів справи встановлено, що після отримання ураження рідким аміаком ОСОБА_1 з власної волі, особисто написав заяву на скорочений робочий день та виявив бажання їхати саме додому, а не в заклад охорони здоров'я, де свідомо перебував до 10 год. ранку наступного дня. При цьому ОСОБА_1 не виявив бажання після ураження шкіри ноги аміаком особисто або через працівників підприємства викликати швидку медичну допомогу, а з незрозумілих причин поїхав додому, чим спричинив подальше ураження шкіри.
Суди при не врахували інформацію наведену у висновку експерта про те, що в разі виконання ОСОБА_1 після ураження шкіри та очей (яке сталося внаслідок незастосування ним всупереч вимог інструкцій засобів індивідуального захисту (протигаз, штани накатом на гумові чоботи) вимог інструкцій в частині «надання першої самодопомоги» шляхом негайного промивання шкіри та очей великою кількістю води у ванні самодопомоги, а не обробляв рану «Пантенолом», то йому б, можливо, взагалі не знадобилась госпіталізація у закладі охорони здоров'я. Водночас, ці обставини та свідома бездіяльність ОСОБА_1 , яка виразилася у не зверненні протягом 18 год. до закладу охорони здоров'я, знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з наслідками.
У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Рудика С. Ю. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
17 червня 2021 року справа № 569/2653/18 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що 06 грудня 2016 року о 16 год. 35 хв. при виконанні трудових обов'язків апаратника підготовки сировини та відпускання напівфабрикатів і продукції 5-го розряду дільниці виробництва аміачної води і розділення повітря з ОСОБА_1 стався нещасний випадок, внаслідок якого, він отримав виробничу травму - відмороження правої гомілки І-ІІ-ІІІ ступеня, ранній реактивний період.
Комісія ПрАТ «Рівнеазот» провела розслідування нещасного випадку, що стався 06 грудня 2016 року о 16 год 35 хв на естакаді наливу (зливу) рідкого аміаку в залізничні цистерни Е-1 кор. 308 цеху Аміак-1, з потерпілим ОСОБА_1 за результатами якого складено акт від 09 грудня 2016 року форми Н-5 та акт № 3 форми Н-1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом.
Із акта про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом від 09 грудня 2016 року № 3 форми Н-1 відомо, що основною причиною настання нещасного випадку є технічна причина, конструктивні недоліки, недостатня надійність, розрив гнучкого гумового рукава через неякісне виготовлення, а в цьому випадку не герметичність внутрішньої гумової оболонки.
У підпунктах 6.3.1 пункту 6.3 акта розслідування нещасного випадку форми Н-5 зазначено, що немає відомостей про осіб, в тому числі потерпілого, дії або бездіяльність яких призвели до нещасного випадку, перелік порушень вимог законодавства про охорону праці, посадових інструкцій.
З 07 грудня 2016 року по 09 січня 2017 року ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування в Комунальному закладі «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної ради з діагнозом комбінована травма правої гомілки та гомілково-ступневого суглобу: відмороження правої гомілки І-ІІ ступеня, хімічний опік правої гомілки (аміак) та гомілково-ступневого суглобу І-ІІ-ІІІ ступеня 2 % поверхні тіла, хімічний опік кон'юнктиви і рогівки обох очей І-ІІ ступеня. Отримана травма належить до легких.
Згідно з довідками МСЕК від 19 липня 2017 року серії АБ № 0001454 та серії АВ № 0752508 при первинному огляді ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності 30 % та ІІІ групу інвалідності внаслідок трудового каліцтва, з ураженням опорно-рухового апарату з 17 липня 2017 року. Дата переогляду липень 2018 року.
З довідки МСЕК серії АБ № 0031407 від 10 лютого 2020 року видно, що ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 30 % з 23 січня 2020 року. Дата переогляду січень 2021 року.
Згідно з довідкою МСЕК від 10 лютого 2021 року серії ААБ № 807550 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності та втрати працездатності в розмірі 30 %.
09 лютого 2018 року ОСОБА_1 надіслав ПрАТ «Рівнеазот» заяву про відшкодування моральної шкоди завданої каліцтвом в розмірі 600 000, грн.
ПрАТ «Рівнеазот» листом від 26 лютого 2018 року № 716 заперечило вину товариства у настанні нещасного випадку.
З довідки ПрАТ «Рівнеазот» від 11 квітня 2018 року № 1344 встановлено, що у лютому 2017 року ОСОБА_1 була надана матеріальна допомога в сумі 30 000,00 грн, яка після утримання передбачених законодавством податків була виплачена в сумі 24 150,00 грн.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 29 січня 2020 року № 14, складеним експертами Комунального закладу «Обласне бюро судово-медичної експертизи» Рівненської обласної ради, ОСОБА_1 був уражений водним розчином аміаку на виробництві 06 грудня 2016 року близько 16 год. 30 хв. і йому було виставлено діагноз: «Комбінована травма правої гомілки і гомілково-ступневого суглобу, відмороження правої гомілки І-ІІ ступеня, хімічний опік правої гомілки (аміак) та гомілково-ступневого суглобу І-ІІ-ІІІ ступеня 2 % поверхні тіла, хімічний опік конюктиви і рогівки обох очей І-ІІ ступеня». Зазначені наслідки виробничої травми (контакт з аміаком), на думку експертної комісії, перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з неправильним наданням йому медичної допомоги, зволіканням із зверненням у спеціалізований лікувальний заклад і, як наслідок, довготривала дія аміаку на шкіру потерпілого протягом 18 годин, що і призвело до некротичного її ураження. При умові надання медичної допомоги у відповідності з чинними інструкціями та негайної доставки потерпілого ОСОБА_1 в лікувальний заклад (бригадою швидкої чи транспортом підприємства), найбільш ймовірно, що вказаних наслідків можна було б уникнути.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Загальні положення про стягнення моральної шкоди передбачені статтями 23 та 1167 ЦК України.
Зокрема, згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Частинами 1 та 2 статті 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).
Таким чином, суди, вирішуючи позовну вимогу про стягнення моральної шкоди з роботодавця, мають перш за все встановити ступінь вини роботодавця у завданні моральної шкоди позивачу.
Суди встановили, що згідно з пунктом 7 акта про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом від 09 грудня 2016 року № 3 форми Н-1 основною причиною настання нещасного випадку є технічна причина, конструктивні недоліки, недостатня надійність, розрив гнучкого гумового рукава через неякісне виготовлення, а в цьому випадку не герметичність внутрішньої гумової оболонки. При проведенні гідравлічного випробування частинки води попали в пустоти між зовнішньою і внутрішньою оболонками рукава. При експлуатації рукава аміак з'єднавшись з водою, утворив агресивну рідину, яка призвела до корозії проволки і в подальшому втрати міцності властивостей обплетення.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, правильно встановив, що вимога про стягнення моральної шкоди з відповідача підлягає частковому задоволенню на підставі того, що матеріалами справи підтвердилася вина товариства, яке не створило належні умови праці, внаслідок яких настав нещасний випадок, який спричинив тілесні ушкодження та в подальшому моральні страждання позивачу.
При цьому суди надали оцінку тим обставинам, які ОСОБА_1 зазначив у позовній заяві, а саме тому, що заподіяна йому моральна шкода полягала в порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя.
На підставі вищенаведеного суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшли правильного висновку, що оскільки вина відповідача доведена належним чином, внаслідок чого сталися вищеописані події, після яких у позивача кардинально змінився спосіб життя через обмеження у пересуванні та інших можливостях, властивих звичайній людині без травм та наслідків для фізичного та духовного здоров'я, які набув позивач, а тому є всі підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 150 000,00 грн.
При цьому не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про помилковість висновків судів щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та нещасним випадком, оскільки наявність вини товариства у нещасному випадку, пов'язаному з виробництвом є доведеною та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, яким суди дали належну оцінку.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач не втратив працездатність у повній мірі, а тому не позбавлений можливості працювати не заслуговують на увагу, з огляду на такі факти.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Верховний Суд враховує, що суди попередніх інстанцій встановили вину роботодавця у незабезпеченні належних та безпечних умов праці для свого працівника, внаслідок чого стався нещасний випадок, за результатами якого працівнику були завдані травми (діагноз: «Комбінована травма правої гомілки і гомілково-ступневого суглобу, відмороження правої гомілки І-ІІ ступеня, хімічний опік правої гомілки (аміак) та гомілково-ступневого суглобу І-ІІ-ІІІ ступеня 2 % поверхні тіла, хімічний опік конюктиви і рогівки обох очей І-ІІ ступеня»), які потягли за собою негативні наслідки для життєвого устрою позивача, стану його фізичного та морального здоров'я.
Отже, доводи касаційної скарги свідчать про небажання відповідача відшкодувати моральну шкоду, яка була заподіяна позивачу з вини підприємства, та спрямовані на переоцінку доказів. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Необґрунтованими є і доводи касаційної скарги про неврахування судами того, що в разі виконання ОСОБА_1 вимог інструкцій то йому, можливо, взагалі не знадобилась госпіталізація у закладі охорони здоров'я, оскільки суд апеляційної інстанції перевіряючи доводи апеляційних скарг взяв до уваги те, що негативні наслідки настали не без участі самого позивача, який недотримався рекомендацій передбачених інструкцією «Шкідливі речовини, які використовуються на підприємстві», не провів дезактивацію ураженої ділянки шкіри шляхом промивання великою кількістю рідини у ванні самодопомоги, а самостійно обробив її засобом від опіків «Пантенол». Водночас, врахувавши зазначені обставини, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків місцевого суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 150 000,00 грн.
Безпідставними є доводи скарги про те, що суди не врахували факт раніше виплачених позивачу грошових коштів у розмірі 30 000,00 грн, оскільки під час розгляду справи суди встановили ці обставини, однак виплата такої матеріальної допомоги не впливає на розмір визначної судами моральної шкоди.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 жовтня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 18 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов