Ухвала
28 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 642/3230/19
провадження № 61-13012ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Гарант», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання неправомірною та скасування відмови у виплаті страхового відшкодування,
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Гарант» (далі - АТ «СК «Мега-Гарант»), в якому просив суд визнати неправомірною та скасувати відмову у виплаті страхового відшкодування внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка сталась 05 липня 2018 року, - зіткнення автомобіля «BMW 520», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під керування ОСОБА_1 та автомобіля «Honda Civic», реєстраційний номер « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_2 .
Позов обґрунтовував тим, що 05 липня 2018 року у м. Харкові на вулиці Новгородській, 85 сталася ДТП за участю автомобіля «BMW 520», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », та автомобіля «Honda Civic», реєстраційний номер « НОМЕР_2 ». Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. На час ДТП автомобіль мав поліс страхування № АМ/4316126 строком дії з 05 липня 2018 року до 04 липня 2019 року. Позивачем було повідомлено відповідача про ДТП, проте відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування. Позивач з таким рішенням страховика не згоден, оскільки керував забезпеченим автомобілем на законних підставах, а тому вважає, що його право як особи, відповідальність якої застрахована за полісом, відповідачем порушено.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що законом визначено осіб, які можуть оскаржити рішення страховика щодо відмови у виплаті страхового відшкодування. Враховуючи, що позивач не є ні страхувальником, ні особою, якій завдано шкоду, підстави для задоволення позову відсутні.
Постановою Харківського апеляційного суду від 09 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2020 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд.
У касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник, в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження, посилається на:
неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2019 року у справі № 910/14693/17;
відсутність висновку Верховного Суду щодо статусу та прав позивача у спірних правовідносинах як суб'єкта обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору у цій справі є вимоги немайнового характеру про визнання неправомірною та скасування відмови у виплаті страхового відшкодування.
Ця справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є незначної складності та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
При цьому, Верховний Суд дав оцінку та врахував: предмет позову, складність справи, значення справи для сторін і суспільства в цілому, предмет касаційного оскарження.
Верховний Суд також врахував, що з позовом у цій справі щодо правомірності відмови у виплаті страхового відшкодування звернулась особа, яка не є потерпілою внаслідок ДТП особою чи її представником.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
У касаційній скарзі немає посилання на зазначені випадки.
Підстави для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, відсутні.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись частинами шостою, дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Гарант», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання неправомірною та скасування відмови у виплаті страхового відшкодування, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
С. О. Погрібний