Кіровоградської області
"10" червня 2010 р.Справа № 11/17
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Коваленко Н.М., розглянув справу № 11/17 від 15.03.2010 року
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Трейдінг", м. Кіровоград,
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Спецстройенерго", м. Кіровоград,
про визнання недійсним договору, -
від позивача - Галковська О.І., довіреність № 2 від 20.04.2010 року;
від відповідача - не з'явився;
В засіданні суду 31.05.2010 року оголошено перерву до 15 год. 30 хв. 10.06.2010 року.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Вєста Трейдінг" до товариства з обмеженою відповідальністю "Спецстройенерго" подано позов про визнання недійсним та скасування договору № б/н від 02.12.2009 року про уступку права вимоги укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Вєста Трейдінг" та товариством з обмеженою відповідальністю "Спецстройенерго".
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позову з відповідним обґрунтуванням.
Позивач вимоги суду, в частині надання необхідних доказів (документів), виконав частково.
Повноважний представник відповідача в засідання суду не з'явився, причини неявки суду невідомі.
Відповідно до ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами та за відсутності повноважного представника відповідача, оскільки повноважний представник відповідача був присутній в судовому засіданні 31.05.2010 року та був обізнаний про оголошення перерви в судовому засіданні до 10.06.2010 року, що є належним доказом повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, господарський суд, -
Між товариством з обмеженою відповідальністю "Вєста Трейдінг" та товариством з обмеженою відповідальністю "Спецстройенерго" було укладено договір № б/н від 02.12.2009 року про уступку права вимоги, за умовами якого первісний кредитор - товариство з обмеженою відповідальністю "Вєста Трейдінг" уступає, новий кредитор приймає на себе право вимоги, належне первісному кредитору, і стає кредитором за договором позики № 21/06-07 від 21.06.2007 року, укладений між первісним кредитором та товариством з обмеженою відповідальністю “Сілікон”.
Уступка права вимоги, передбаченою цим договором, за зобов'язаннями боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами в сумі 2 563 633, 43 грн., яка складається з 1920640, 00 грн. основного боргу, 76 404, 63 грн. 3% річних та 566 588, 80 грн. інфляційних витрат.
Первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору документи, що підтверджують права вимоги виконання зобов'язання боржником новому кредитору протягом трьох робочих днів з дня набування чинності цього договору, в тому числі рішення господарського суду Кіровоградської області від 14.05.2009 року № 18/87. Первісний кредитор зобов'язаний сповістити боржнику про поступку права вимоги за цим договором.
В позовній заяві позивач зазначає, що під час ознайомлення з матеріалами справи № 11/84 про банкрутство ТОВ “Сілікон” позивачу стало відомо, що в матеріалах цієї справи знаходиться договір про уступку права вимоги № б/н від 02.12.2009 року, нібито підписаний колишнім директором позивача Агафонцевим К.С., за яким ТОВ “Вєста Трєйдінг” відступило своє право вимоги до ТОВ “Сілікон” в сумі 2 563 633, 43 грн. ТОВ “Спецстройенерго”.
Позивач вважає, що договір про уступку права вимоги № б/н від 02.12.2009 року є недійсним, оскільки укладений з порушенням вимог закону виходячи з нижченаведеного:
Згідно зі ст. 512 ЦК України, однією з підстав заміни кредитора у зобов'язанні іншою особою є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
При цьому, ч. 3 вказаної норми визначено, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено догово ром або законом.
Умовами договору позики № 21/06-07 від 21.06.2007 року встановлено, що жодна із сторін цього договору не має права передавати будь-яким третім особам свої зобов'язання за договором позики без згоди іншої сторони.
Ніколи ТОВ “Вєста Трєйдінг” не отримувала від свого боржника ТОВ “Сілікон” згоди на уступку права вимоги за Договором позики № 21/06-07 від 21.06.2007 року.
Даний факт повністю підтверджується відсутністю такої згоди в матеріалах справи № 11/84, а також її відсутністю в якості додатку до оскаржуваного договору уступки права ви моги № б/н від 02.12.2009 року, рівно як і відсутністю жодних посилань на таку згоду в тексті цього договору.
Більше того, умовами договору позики № 21/06-07 від 21.06.2007 року встановлено, що жод на із сторін цього договору не має права передавати будь-яким третім особам свої зобов'язання за договором позики без згоди іншої сторони.
Таким чином, передача своїх обов'язків по договору, будь-якою із сторін третім особам без згоди на те іншої сторони, є окремим порушенням умов Договору, що тягне за собою нас лідком визнання такого договору недійсним (в даному випадку договору № б/н від 02.12.2009 року).
Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержан ня в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
В силу ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до п.п. "т" п.5.1.5 статуту позивача до виняткової компетенції зборів його учасників належить розпорядження майном товариства в повному обсязі.
Таким чином, рішення про укладення договору про уступку права вимоги № б/н від 02.12.2009 року повинно було прийматися на загальних зборах учасників позивача.
Однак загальні збори учасників позивача з приводу уступки відповідачу права вимоги на суму 2 563 633,43 грн. ніколи не скликалися і не проводилися.
Оскільки вищий орган управління позивача - загальні збори учасників - ніколи не приймав рішення про уступку відповідачу права вимоги на суму 2 563 633,43грн., колишній дирек тор Агафонцев К.С. не мав права самостійно укладати зазначені договори.
Частиною 1 ст. 92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та за кону.
Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищен ням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
Слід зазначити, що вищий орган управління позивача - загальні збори учасників - ніколи не приймав рішення про схвалення правочину - договору про уступку права вимоги № б/н від 02.12.2009 року; загальні збори учасників з цього приводу ніколи не скликались і не про водились.
Ознайомившись із оскаржуваним договором про уступку права вимоги № б/н від 02.12.2009 року, колишній директор Агафонцев К.С. пояснив, що даний договір він бачить вперше і його ніколи не підписував; підпис на договорі виконаний не ним, а іншою особою.
Крім того, печатку позивача на договорі Агафонцев К.С. ніколи не ставив, оскільки печатка не знаходилась у нього.
Даний факт підтверджується постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 04.02.2010 року.
Уступка права вимоги на стадії судового процесу щодо виконання рішення суду є незаконною з наступних підстав:
Після прийняття рішення судом, яке вступило в законну силу, зі спору, предметом якого є стягнення заборгованості за договором припиняються цивільно-правові відносини та виника ють нові правовідносини, основані на державному примусі, які регулюються виключно норма ми господарського процесуального та виконавчо-процесуального законодавства. Таким чином припиняються зобов'язання за договором в частині, що була предметом судового спору, та од ночасно виникають зобов'язання боржника з виконання судового рішення та право стягувача на звернення до органів державної виконавчої служби.
Ні чинне господарське процесуальне, ні виконавчо-процесуальне законодавство не передбачають уступку права виконання судового рішення.
У відповідності до ч. 5 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", у разі ви буття однієї з сторін виконавчого провадження державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з зая вою про заміну сторони її правонаступником.
Відповідно до ст. 25 ГПК України процесуальне правонаступництво можливе лише в ра зі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду право-відношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації. В такому разі господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив.
При цьому, заміна сторони у стадіях судового процесу, однією з яких є виконання судового рішення, відбувається у визначеному, ст. 25 ГПК України та ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", порядку.
Отже, заміна сторони правонаступником вирішується судом. При цьому, ст. 25 ГПК України, визначає підставою процесуального правонаступництва у господарському процесі є лише реорганізацію підприємства чи організації.
Таким чином, уступка права вимоги не можлива після винесення рішення, в зв'язку із відсутністю в господарському судочинстві правонаступництва в наслідок уступки права вимоги, а отже укладення договору уступки права вимоги протирічіть закону.
У відзиві від 31.05.2010 року на позовну заяву відповідач зазначив про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки договір № б/н від 02.12.2009 року про уступку права вимоги укладений без будь-яких порушень чинного законодавства, оскільки ТОВ “Сілікон” не заперечував проти укладення такого договору, Агафонцев К.С., як учасник товариства володів на час укладення договору 90% статутного капіталу товариства, а тому його рішення фактично не суперечить статутним вимогам при прийнятті рішень, як зборами учасників товариства, так і директором. Крім того, заміна боржника під час виконання рішення суду не відбулося, а тому, порушення норм ГПК України та виконавчого законодавства відсутні.
До господарського суду 31.05.2010 року позивачем подано клопотання про залучення до участі у справі Агафонцева К.С. в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Необхідність залучення гр. Агафонцева К.С. в якості третьої особи обґрунтована тим, що рішення по даній справі може вплинути на права та інтереси Агафонцева К.С., який на дату укладення договору уступки права вимоги від 02.12.2009 року перебував на посаді директора відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права чи обов'язки щодо однієї зі сторін. Отже, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, має знаходитися з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.
Причому предмет спору повинен бути за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Відтак, не є можливим покладення на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-яких матеріально-правових обов'язків, а також установлення чи захист їхніх прав. Тобто є неможливим винесення рішення або ухвали суду про права чи обов'язки цих третіх осіб.
Нормами матеріального права може бути встановлено обов'язок особи вступити у справу як третя особа без самостійних вимог на предмет спору.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, може вступити у справу на стороні позивача або відповідача. Це залежить від того, з якою зі сторін у неї існує правовий зв'язок. Вищий господарський суд України в п. 1.6 роз'яснення від 18.09.97 р. N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України" (із змінами, внесеними Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2007 р. N 04-5/103 "Про внесення змін та доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і роз'яснень та рекомендацій президії Вищого господарського суду України і про визнання таким, що втратило чинність, роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України") звертає увагу на те, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Відповідно до статті 21 ГПК сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Це правило встановлено лише для сторін в судовому процесі і не стосується третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Отже, такими особами можуть бути і громадяни, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності. У зв'язку з цим, зазначається далі у цьому ж роз'ясненні, допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи.
Також Вищий господарський суд України в п. 9 інформаційного листа від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" на запитання, чи можлива участь у судовому процесі в господарському суді фізичних осіб, що не мають статусу суб'єктів підприємницької діяльності, як третіх осіб, відповів таке. Згідно з частиною першою статті 1 ГПК та частиною першою статті 21 ГПК сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути лише юридичні особи та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило встановлено лише для сторін спору в судовому процесі і не стосується третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Отже, такими особами можуть бути і громадяни, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Залучення до участі у справі такої третьої особи не впливає на підвідомчість спору господарському суду.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення. Отже, така третя особа може вступити у справу після порушення провадження у справі як до початку розгляду справи, так і після нього. Втім норми ГПК не містять вказівки на те, що при цьому розгляд справи повинен починатися заново.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи суду. Виходячи з цього некоректним є зазначення одразу в тексті позовної заяви найменування і реквізитів певної особи як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Зазвичай таке зазначення вміщується в тексті позовної заяви, аби звернути увагу суду на те, що ця особа може мати певний інтерес у справі. Втім, якщо позивачу відомо, що рішення у справі може вплинути на права чи обов'язки певної особи, він має право додати до позовної заяви відповідне клопотання або викласти таке клопотання в тексті позовної заяви.
Частина 2 коментованої статті встановлює вимоги до змісту заяв про залучення чи допущення третіх осіб.
Якщо особа бажає вступити у справу як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, вона подає заяву про вступ у справу. Якщо сторона чи прокурор вважають необхідною участь особи у справі як третьої особи вони подають заяву про залучення третьої особи до участі у справі.
У заяві про вступ або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, повинно бути зазначено:
а) на стороні позивача чи відповідача братиме участь третя особа;
б) підстави вступу або залучення, які полягають у тому, які правовідносини існують у третьої особи з однією з сторін та яким чином рішення суду вплине на ці правовідносини.
Відповідно до частини 3 даної статті господарський суд, вирішуючи питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі, виносить ухвалу. В ухвалі повинно бути зазначено, на стороні позивача чи відповідача допущено чи залучено третю особу, на яких підставах її допущено чи залучено. Якщо суд відхиляє заяву про вступ чи залучення третьої особи, ухвала про відхилення не виноситься, а про відхилення заяви та мотиви відхилення суд зазначає в рішенні за результатами розгляду справи по суті (або в ухвалі, якщо розгляд справи закінчується без винесення рішення). Зазвичай в ухвалі суд також покладає на позивача обов'язок надіслати третій особі копію позову та доданих до нього матеріалів.
П ри цьому в результаті дослідження заяви позивача, господарський суд прийшов до висновку, що останнім жодним чином не доведено, що рішення у справі може вплинути на права чи обов'язки Агафонцева К.С. щодо однієї зі сторін, відповідно така заява позивача підлягає відхиленню.
У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.
Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.
Сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право до початку проведення судової експертизи заявити відвід судовому експерту в порядку та з підстав, зазначених у частинах п'ятій і шостій статті 31 цього Кодексу. (ст. 41 ГПК України)
При цьому, позивачем не надано господарському суду клопотання чи заяви зі згодою чи необхідністю проведення відповідної судової експертизи щодо встановлення ідентичності підпису Агафонцева К.С.
Крім того, позивачем не надано належних доказів, а саме статуту позивача, щодо виняткової компетенції зборів учасників товариства розпоряджатися майном товариства в повному обсязі.
Чинне законодавство ніякими нормативними документами, які відносяться до матеріального права, не передбачає заборон на укладення договорів уступки права вимоги по боргах, за якими відбулося рішення суду про їх стягнення.
Виходячи з оцінки спірного договору його учасниками суд також вважає, що сторони при його укладенні мали намір здійснити уступку права вимоги не за рішенням суду, як таким, а за угодами, які лежали в його основі. Це підтверджується п. 2.1 спірного договору.
На виконання спірного договору новому кредитору було передано всі первинні документи на підтвердження існування заборгованості, що відступається за актом приймання-передачі від 02.12.2009 року.
У відповідності до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора в обсязі, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не передбачено договором чи законом. Доказів обмеження обсягу права вимоги, яке уступається, у спірному договорі та в угодах, які покладені в його основу, немає.
Крім того, у відповідності до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні проводиться без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, положення чинного законодавства про те, що уступка вимоги не вимагає згоди кредитора вже свідчить про те, що права боржника укладенням такого роду договорів не порушуються.
Таким чином, на підставі всебічного аналізу матеріалів справи та доводів сторін суд приходить до висновку, що укладенням спірного договору права позивача не порушені, що прямо випливає зі ст. 516 ЦК України; спірний договір відповідає вимогам чинного законодавства, відповідно позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Згідно частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
До набрання рішенням законної сили воно може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Примірники рішення направити позивачу (за адресами: Кіровоградська область, м. Новоукраїнка, вул. Курчатова, 8А та м. Кіровоград, пл. Дружби Народів, 3) та відповідачу.
Суддя Н.М. Коваленко
Дата підписання рішення - 14.06.2010 року.