справа № 756/6824/20 головуючий у суді І інстанції Майбоженко А.М.
провадження № 22-ц/824/11722/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
11 жовтня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Верланова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У червні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача борг за договором позики у сумі 60 900 грн., 3% річних від простроченої суми за користування грошовими коштами в сумі 1 339 грн. 32 коп., інфляційні збитки в розмірі 1 845 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 червня 2019 року між сторонами було укладено усний договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримала у борг 60 900 гривень на ремонт належного їй на праві приватної власності транспортного засобу, з кінцевим терміном повернення до 11 вересня 2019 року. Вказаний договір позики було укладено шляхом власноручного написання відповідачем розписки про отримання вказаної грошової суми. Станом на дату звернення до суду з позовом грошові кошти у сумі 60 900 гривень відповідачем повернуті не були.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 травня 2021 року позов ОСОБА_3 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження укладення між ним та відповідачем договору позики. Згідно розписки від 02 червня 2019 року відповідач зобов'язалася виплатити суму боргу 60 900 гривень до 11 вересня 2019 року. При цьому, зміст розписки не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів. Крім того, в наданій суду розписці не зазначено особу, якій мали б бути повернуті кошти. Також, наявність у наданій позивачем розписці зобов'язань повернути борг у грошовій сумі не може свідчити про те, що між сторонами було укладено договір позики та те, що позивачем було передано відповідачу грошові кошти, оскільки даний борг міг виникнути на підставі інших правовідносин. Відповідач зазначає, що вона 02 червня 2019 року дійсно отримала грошові кошти у розмірі 60 900 гривень, однак, не від позивача, а від іншої особи, якій і повернула кошти та погасила заборгованість.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що ним було додано до позовної заяви належні та допустимі докази, які підтверджують наявність у позивача грошових коштів, отримання та находження розписки у позивача на законних підставах, передання грошових коштів відповідачу, використання наданих відповідачу коштів на власні потреби. Крім того, відповідач не заперечує факт отримання коштів, а зазначає, що зазначені кошти були отримані нею від іншої особи, однак, будь-яких доказів на підтвердження цього не надає.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що згідно розписки від 02 червня 2019 року ОСОБА_1 зобов'язується повернути кошти у сумі 60 900 гривень до 11 вересня 2019 року (а.с.6).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник не виконала своє грошове зобов'язання за договором. Порушене право позивача підлягає судовому захисту.
Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У відповідності ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 зазначає, що він передав у борг ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 60 900 гривень на ремонт належного їй на праві приватної власності транспортного засобу та придбання особистих речей. Однак, відповідач не повернула кошти у визначений договором строк. На підтвердження позовних вимог ОСОБА_3 надав розписку.
У той же час, всупереч вимог ст. 81 ЦПК України позивачем не надано суду належних та допустимих доказів та підтвердження зазначених у позовній заяві обставин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
У постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №194/1126/18 Верховний Суд зазначив, що «У справі, що переглядається, суди встановили, що зміст розписки 24 квітня 2018 року не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів та позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів та підтвердження факту передачі коштів відповідачу. За таких обставин, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог».
Наявність у наданій ОСОБА_3 розписці зобов'язання повернути кошти не може свідчити про те, що між сторонами було укладено саме договір позики, оскільки у ній відсутні дані щодо того, від кого були отримані кошти, кому ці кошти мають бути повернуті та що ці кошти були надані ОСОБА_1 саме у борг.
Розписка не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів.
У зв'язку з зазначеним, рішення суду першої інстанції у силу вимог ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права з прийняттям постанови по суті позовних вимог.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі апеляційної скарги відповідач сплатила судовий збір у розмірі 1 261 грн. 20 коп. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, сплачений нею судовий збір підлягає стягненню на її користь з позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 травня 2021 рокускасувати та прийняти постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 , проживаючого по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , проживаючої по АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 1 261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) гривня, 20 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Верланов С.М.