Справа № 755/20842/19
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/10423/2021
Головуючий у суді першої інстанції: Гончарук В.П.
Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.
05 жовтня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Семенюк Т.А
Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М.,
при секретарі - Максюк І.Г.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднана торговельна компанія «Європлюс» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднана торговельна компанія «Європлюс» до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «ЛігаБізнесІнформ» про захист ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування, -
У грудні 2019 року позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідачів про захист ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що в інформаційному матеріалі за авторством ОСОБА_2 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_1 о 13:11 в мережі Інтернет на порталі ЛІГА.nеt ТОВ «Інформаційне агентство «ЛігаБізнесІнформ» за посиланням, - ІНФОРМАЦІЯ_3, наводиться фактичне твердження наступного змісту «...выдает очень похожие на настоящие чеки, но которые не попадают в базу налоговой службы.».
Зазначає, що вказані обставини підтверджені Експертним висновком за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет від 13.12.2019 року № 289/2019-ЕВ та Довідкою про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення від 13.12.2019 року № 242/2019-Д дочірнього підприємства "Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес".
При цьому, відповідач посилається на фіскальні чеки ТОВ «Об'єднана торговельна компанія «Європлюс», а саме: фіскальний чек №5125 від 02.09.2019 року час 15:45, що роздрукований реєстратором розрахункових операцій ЗН НД04000779 ФН 3000377174 на суму 405 грн.; фіскальний чек № 2016 від 15.09.2019 року час 17:07, що роздрукований реєстратором розрахункових операцій ЗН НД04000788 ФН 3000377002 на суму 59 грн.
Вказує, що оскільки всі реєстратори розрахункових операцій, які використовує Товариство, належим чином опломбовані, зареєстровані та відповідають усім нормам чинного законодавства України, вище зазначене Твердження не відповідає дійсності та завдає значної шкоди діловій репутації Товариства. На підтвердження вище зазначеного факту Товариство звернулося із запитами за вих. № 26/09/19-72 від 26.09.2019 року та за вих. № 04/11/19-79 від 04.11.2019 рокудо Державної податкової служби України з проханням надати відповідь, з яких причин вказані фіскальні чеки, що були роздруковані зареєстрованими та фіскалізованими РРО Товариством - ТОВ «ОТК Європлюс», (код 30217001) не відображаються в Реєстрі «Пошуку фіскальних чеків», що розміщений на веб-порталі ДПС у відкритій частині Електронного кабінету.
Ознайомившись із запитом, Державною податковою службою України листами від 17.10.2019 року за вих. №5799/6/99-00-05-04-01-15 та від 20.11.2019 року за вих. №10114/6/99-00-05-04-01-15 було повідомлено Товариству, що інформація про вказані касові чеки, надруковані на РРО, що зареєстровані ТОВ «ОТК «Європлюс» (30217001), наявна в базах даних ДПС та у розділі «Пошук фіскального чека» Електронного кабінету та як приклад надані декілька копій сторінок сайту.
Враховуючи підтвердження Державною податковою службою України, що фіскальні чеки, на які відповідач посилається у свій статті, є в базах даних ДПС та у розділі «Пошук фіскального чека» Електронного кабінету, опублікована відповідачем інформація, яка носить фактичний характер, тобто можебути перевірена та доведена відповідачем, - є неправдивою та такою, що завдає шкоду діловій репутації Товариства, оскільки поширення такої інформації створює враження про те, що у діяльності позивача не все законно і Товариство має намір продати сумнівний товар.
У зв'язку із викладеним та з врахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог, позивач просив визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ТОВ «ОТК «Європлюс» на недоторканість ділової репутації, наступну інформацію, розповсюджену у інформаційному матеріалі за авторством ОСОБА_2 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_1 о 13:11 в мережі Інтернет на порталі ЛІГА.nеt ТОВ «Інформаційне агентство «ЛігаБізнесІнформ» за посиланням, - ІНФОРМАЦІЯ_3,: «...выдает очень похожие на настоящие чеки, но которые не попадают в базу налоговой службы.» та зобов'язати ОСОБА_2 протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію у спосіб, який відповідає способу поширення цієї інформації стосовно ТОВ «ОТК «Європлюс» - шляхом розміщення в мережі Інтернет на порталі ЛІГА.nеt ТОВ «Інформаційне агентство «ЛігаБізнесІнформ» спростування поширеної недостовірної інформації.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року в задоволенні позову ТОВ «Об'єднана торговельна компанія «Європлюс» до ОСОБА_2 , третя особа ТОВ «Інформаційне агентство «ЛігаБізнесІнформ» про захист ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування відмовлено.
Не погоджуючись ізрішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ТОВ «Об'єднана торговельна компанія «Європлюс» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі вважаючи, що судом порушено нормипроцесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що поширена відповідачем інформації дискредитує позивача як добросовісного суб'єкта господарювання, оскільки поширена інформація містить неправдиві відомості.
Зазначає, що текст містить гіперпосилання «похожие на настоящие чеки», після натискання на яке здійснюється перехід на веб-сторінку під назвою « Псевдочеки », яка містить фотокопії фіскальних чеків позивача, проте судом першої інстанції не наведено жодних доводів на підтвердження того, що вказане фактичне твердження є оціночним судженням з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири), так як судом, першої інстанції не зазначено, які саме мовно-стилістичні засоби відповідача відносять розповсюджене ним фактичне твердження до оціночного судження.
Інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам, що викладені у позовній заяви.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що в інформаційному матеріалі за авторством ОСОБА_2 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_1 о 13:11 в мережі Інтернет на порталі ЛІГА.nеt ТОВ «Інформаційне агентство «ЛігаБізнесІнформ» за посиланням, - ІНФОРМАЦІЯ_3 наводиться фактичне твердження наступного змісту «...выдает очень похожие на настоящие чеки, но которые не попадают в базу налоговой службы.».
Дані обставини підтверджені Експертним висновком за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет від 13.12.2019 року № 289/2019-ЕВ та Довідкою про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення від 13.12.2019 року № 242/2019-Д дочірнього підприємства "Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес".
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТК «Європлюс», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів та не доведено наявність порушеного права та ділової репутації саме внаслідок дій відповідача і такі дії є протиправними,також суд першої інстанції вважав, що автор не висловлював конкретних фактичних даних, а резюмував результати своїх спостережень, що єсуб'активним таоціночним поняттям.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.>
Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
За змістом частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Lingens v. Austria» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: «Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе».
Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
У силу статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі №757/33799/15-ц, а також постанові Верховного Судом України від 29 листопада 2017 року у справі № 6-639цс17.
Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.
В рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються Як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 Конвенції.
Згідно з науковим визначенням, факт - це подія, що звершилася, те, що дійсно сталося, те, що відповідає істині. Існування фактів може бути доведено, на відміну від оціночних суджень, правдивість яких не доводиться.
Так, особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов 'язана доводити їх правдивість,оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції.
Зі змісту інформаційного матеріала за авторством ОСОБА_2 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», який розміщений ІНФОРМАЦІЯ_1 о 13:11 в мережі Інтернет на порталі ЛІГА.nеt ТОВ «Інформаційне агентство «ЛігаБізнесІнформ»за посиланням, - ІНФОРМАЦІЯ_3 вказано наступне: «О примерах нарушения даже крупными интернет-магазинами часто пишут журналисты расследователи. Из последних примеров - Цитрус , который вместо фискальных чеков выдает товарные или просто бумажки и Розетка, которая пошла намного дальше и выдает очень похожие на настоящие чеки, но которые не попадают в базу налоговой службы.»
Отже, у вище вказаному висловлюванні йде посилання на журналістські розслідування та в приклад яких і було сформовано оспорюване твердження про «…и выдает очень похожие на настоящие чеки, но которые не попадают в базу налоговой службы.»
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржувана інформація відповідача щодо діяльності позивача відображає лише власну оцінку реальних подій, висловлену у формі оціночних суджень, критичних зауважень, припущень, а тому не є недостовірною інформацією, що відповідно до статті 277 ЦК України підлягає спростуванню.
Крім того, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що в інформаційному матеріалі міститься гіперпосилання «похожие на настоящие чеки», після натискання на яке здійснюється перехід на веб-сторінку під назвою « Псевдочеки », що містить фотокопії фіскальних чеків позивача, а саме: фіскальний чек № 5125 від 02.09.2019 року час 15:45, що роздрукований реєстратором розрахункових операцій ЗН НД04000779 ФН 3000377174 на суму 405 грн. та фіскальний чек № 2016 від 15.09.2019 року час 17:07, що роздрукований реєстратором розрахункових операцій ЗН НД04000788 ФН 3000377002 на суму 59 грн., оскільки, як вбачається з матеріалів справи, на момент опублікування даної статті у вересні 2019 року, вказані фіскальні чеки не були відображені в Реєстрі «Пошуку фіскальних чеків» на веб - порталі ДПС у відкритій частині Електронного кабінету (том 1, а.с. 38-45).
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Порушенням або ж приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) слід розуміти поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів і такі дії можуть завдавати моральної чи матеріальної шкоди суб'єктам господарювання.
Враховуючи, що стороною позивача не доведено обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд дійшов невірного висновку щодо характеру поширеної відповідачем інформації є необґрунтованими, оскільки позивач не довів факт поширення саме недостовірної інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Крім того доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України».
Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують, та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Оскільки рішення суду ухваленоз дотриманням норм чинного законодавства, висновки суду обґрунтовані та відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 подав заяву про відшкодування витрат на правову допомогу в які просив стягнути на його користь 15 000 грн. у зв'язку із наданням йому професійної правничої допомоги адвокатом.
Згідно п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою .
Згідноположень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Крім того, відповідно до п.п. 1,2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
У постанові Верховного Суду №308/15007/15-ц від 15.05.2019 суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження доказів понесених витрат щодо правничої допомоги у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_2 у своїй заяві від 05 жовтня 2021 року посилається на копії Договору від 17.07.2020 року, Додаткової угоди №1 від 10.11.2021 року, Акту виконаних робіт від 12.02.2021 року та платіжної квитанції від 16.02.2021 року (том 1, а.с. 238 -241), що були предметом розгляду та доказами витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції та за результатом яких ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 від 15 квітня 2021 року про ухвалення додаткового рішення.
Таким чином, колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інсатнції, оскільки розмір має бути обґрунтований, а витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднана торговельна компанія «Європлюс» - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року - залишити без змін.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про відшкодування витрат на правову допомогу - відмовити.
Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлений 12 жовтня 2021 року.
Головуючий
Судді